Основные етапи розвитку трудовий теорії вартості (А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс)

Основные етапи розвитку трудовий теорії вартості (А.Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс).

Зачатки трудовий теорії вартості сягають Арістотелеві. Він розрізняв споживчу і мінову вартості. Говорив: обмін справедливий, якщо кожне отримав стільки, скільки віддає іншому. Аристотель назву відповіді питання, що де лежить основу мінових відносин. Відповідь нею дав У. Петти. Він зазначив. що у основі обміну товарів лежать витрати чол. праці. Труд-отец багатства, а землямати. Він говорив, що оцінку всіх речей треба вимірювати витратами праці й лише працю рятує націю від поневірянь. Треба підвищувати умілість і інтенсивність праці. Говорив, де діє закон вартості, з урахуванням якого происх. обмін товарів у відповідність до трудовими затратами.

Сміт продовжив Петти. «Праця єдиний, загальним, як і од. точним мірилом вартості». Вартість товару визначається витраченим працею жодного конкретної людини, а середнім працею всіх працюючих, кіт. здійснюється за середній рівень общественно-нормальных умовах пр-ва (середній рівень техніки, технології). Багатство нації представляє продукт сукупного праці цієї нації. Усіх ремісників, торговців, хліборобів, моряків і др.

Эк. світ — величезна майстерня, де розгортається суперництво різних видів праці. Джерело багатства — річний працю нації. Вартість створюється лише продуктивною працею". Відзначав, що ціна товару визначається працею лише у докапиталистическом суспільстві. При капіталізмі вартість, отже, і ціна, складається з витрат праці, прибутку, % із капіталу і земельної ренты.

Рікардо вважав «Праця — од. джерело вартості товару». «Робоча час — вирішальний чинник вартості й організаційні основи ек. процесу». «Вартість праці різного якості визначається ринком». «При визначенні вартості слід і працю, витрачений на знаряддя праці, інструменти, і будинку, які б цієї праці». Визнавав природну вартість будівництва і ринкову ціну товару. 1-ша відбиває витрати пр-ва, 2-га відхилення під впливом від попиту й предложения.

Маркс, спираючись на трудову теорію вартості класиків, досліджував розвиток капіталізму, починаючи з простого товарного виробництва. Він зазначав сутність тов. виробництва, дав характеристику товару. Своєю єдиною заслугою вважав «Вчення про двоїстий характер труда».

Определение вартості товару витратами виробництва та його факторами.

Положение класичної школи вартість товару панувало 200 років. Усі становища цієї теорії було поставлено під Жаном Батистом Сейем. Цей розвиваючи класиків висунув положення про трьох чинниках виробництва. А ще підштовхнув його сам Сміт заявивши: «ціна будь-якого товару, включає витрату праці, прибуток і ренту.».

Теория факторів виробництва. Цей Вважав: 1) Основой мінових пропорцій не працю, а корисність праці. 2) В створенні поруч з працею беруть участь земля і засоби виробництва (капітал). Усі три чинника (працю, капітал, земля) надають продуктивні послуги. Сукупність цих послуг утворюють витрати виробництва. Кожен чинник, Не тільки працю створює відповідну частку вартості. Власник кожного з цих факторів повинен одержувати дохід. Робочий — зарплату, капіталіст (власник коштів виробництва) — прибуток, а землевласник — ренту.

Теория Сіючи була підхоплена іншими економістами зокрема Джоном Кларком, який створив теорію граничною продуктивності кожного із чинників. Доход кожного власника чинника залежить від продуктивності цього чинника. Наприклад дохід капіталіста залежить від рівня техніки, технології, управління. Доход землевласника залежить від цього наскільки вміло він використовує землю. А дохід робочого залежить від кваліфікації, і інтенсивності труда.

Теория попиту й пропозиції російського економіста Петра Струве. Заперечував існування вартості, як ціни. Вартість — це лише фантом (привид). У реальному житті є тільки ціна, і більше ничего.

Английский економіст 19 в. Маклеод вважав, що єдиним регулятором цін є співвідношення попиту й пропозиції. Що попит, тим більша ціна. Чим більший пропозицію, тим ціна ниже.

Английские економ. Торренс і Миль вважали, що ціна товару визначається витратами виробництва т. е. витратами капіталіста на оренду робочої сили й купівлю коштів производства.

Все ці теорії відбивають погляди на вартість будівництва і з позиції виробників товарів. Однак у мінових відносинах бере участь покупець. Його інтерес відбиває теорія придельной корисності Австрійської школы.

Теория граничною полезности.

Австрийская школа граничною корисності (її засновник До. Менгер, Про. Бем-Баверк, У. Візер) дала пояснення вартості (цінності) і благ послуг із позиції економічної психології споживача корисних речей. Основні становища даної теорії такі: 1) Австрийские вчені вважали, що корисність не можна ототожнювати з об'єктивними властивостями товарів. Корисність, на думку, — суб'єктивний оцінка, яку дає кожен покупець ролі певного блага полягає у задоволенні його власних потреб. Вартість блага — таке розуміння людиною значення споживаної речі її життя і статку. 2) Полезные блага поділяються на два виду. А) Є у безмежному кількості (вода, повітря тощо. п.). Ці речі люди й не вважають цінними собі. Адже вони є у такому надлишку, який потрібен для задоволення людських потреб. Б) З’являються щодо рідкісними і недостатніми насичення сформованих потреб у них. Саме цих благ господарюючі особи приписують цінність. 3) Человек має свої потреби у порядку зниження ступеня їх важливості й намагається задовольнити їх наявних у розпорядженні кількістю благ. У цьому цінність кожного блага залежатиме, по-перше, від важливості задоволення потреб, по-друге, від ступеня її насичення. У разі можна розподілити потреби з певних пологам, що характеризує їх значення задля забезпечення життя. У складі кожного роду потреб виділяються щаблі насичення людських запитів. 4) В процесі особистого споживання діє закон убутній корисності. Німецький економіст Герман Госсен сформулював цього закону так. Ступінь задоволення у тому ж продуктом, коли ми безупинно продовжуємо ним користуватись, постійно зменшується, отже нарешті настає насыщение.

5)Ценность благ визначає гранична корисність, т. е. суб'єктивна корисність «граничного примірника», задовольняючого найменш нагальну потребу в продукті такого роду. Гранична корисність може постати різних рівнях споживання. У разі вона означає величину відчутною людиною додаткової корисності, яка отримана від приросту споживання нової одиниці якогось продукту. Якщо гранична корисність сягає «точки насичення», то людина перестала відчувати користь від споживаної вещи.

Предельная корисність, отже, і цінність блага, залежить від «запасу» (готівкового кількості) цього продукту й потреби у ньому. Якщо за незмінною величині потреби збільшується «запас», то гранична корисність речі знижується. Коли «запас» зменшується, то гранична корисність і цінність зростають. Усе це б'є по величині ринкової ціни продукту, яка прямо залежить від його граничною корисності. Отже, основні тези теорії граничною корисності певною мірою відбивають реальні ринкові зв’язку. Ці зв’язку можна явити у формулі: споживач — потреба — корисність блага — його цінність — ринкова ціна. Так, очевидно, можна розцінювати товар і економічні відносини з боку потребителя.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.