Інфляційні очікування

Тема: інфляційні очікування.

Зміст.

Зміст Вступ 1 Природа інфляційних очікувань.

1.1 Поняття інфляції та інфляційних очікувань.

1.2 Інфляційні очікування як одна із причин зростання цін.

1.3 Наслідки інфляційних очікувань: вплив на фінансові процеси.

1.4 Механізм дії інфляційних очікувань.

1.5 Світовий досвід регулювання інфляційних очікувань 2 Аналіз реального стану інфляційних очікувань в економіці України 3 Напрями стабілізації інфляційних очікувань Висновки Література Додатки.

Вступ.

Перехід нашої економіки на ринкові відносини різко підвищив значення грошей. Проблеми копійчаного господарства стають основними й в практичних заходах по реконструкції народного господарства, й в теоретичних дослідженнях. Тому, Незважаючи на жваве обговорення зазначених питань на сторінках економічної преси, актуальність їхні не зменшується. Висока вартість аналізу інфляційних процесів, велике число діючих чинників ускладнюють виробіток правильної грошової політики. як показує досвід нашої, а також інших країн, перехід на ринкові відносини супроводжується швидким зростанням цін, підсиленням дії інфляційних чинників. Дуже важливо правильно оцінити, чи є самий перехід на ринкові відносини причиною заглиблення інфляції чи при цих відносинах накопичений раніше інфляційний потенціал одержує свій реальний вислів.

Вочевидь, що в умовах ринкових відносин можливості штучного стримування інфляції різко скорочуються. разом із тім непослідовність в прийнятті рішень по переходу до ринку, непродуманість деяких кроків усугубляють існуючі труднощі, підсилюють інфляційні процеси [1].

Досвід багатьох країн показавши, що тривале функціонування централізованого планування, як правило, призводить до порушення збалансованості матеріальних й грошових струмів.

Раніше інфляція виникала, як правило, в надзвичайних обставинах. Так, под годину війн держави часто випускали велику кількість незабезпечених паперових грошей для покриття військових видатків. У останні двадцять — тридцять років інфляція стала хронічним захворюванням економік багатьох країн світу [2].

як економічне явище інфляція існує уже довгий годину. Вважається, що її поява пов’язана ледве не із виникненням грошей, із функціонуванням які вона безперервно пов’язана. Інфляція є однією із найгостріших проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу.

Від чого ж залежить кількість грошей, необхідна для забезпечення товарного обігу? Передусім від суми цін товарів, що підлягають реалізації протягом певного періоду, скажімо року. Коли понад товарів, тім понад потрібно грошових одиниць для їхні реалізації.

Кількість грошей в обігу залежить далі від швидкості обігу кожної грошової одиниці. Це заговорили українською у «язане з тім, що одна й та ж сума грошей може обслугувати понад чи менше число актів куплi — продажу.

Перевищення кількості грошових одиниць, що знаходяться в обігу, над сумою товарних цін й поява внаслідок цого грошей, не забезпечених товарами, означає інфляцію. Вона призводить до зростання цін на товари (явному чи прихованому). Тому індекс цін — це один з головних й найбільш наочних показників наявності чи відсутності інфляції, її глибини. Інфляція може бути викликана різними чинниками. Це й випуск зайвої кількості грошових одиниць, й відставання виробництва товарів від зростання платіжездатного попиту, й надходження на ринок товарів, що не користуються попитом.

Інфляція — це переповнення фінансових каналів паперовими грошима, що призводить до їхнього знецінювання. Інфляція — це грошове явище, але й вон не обмежується знецінюванням грошей. Вона проникає у усі сфери економічного життя, і починає руйнувати ці сфери. Від неї страждає держава, виробництво, фінансовий ринок, але й понад на страждають люди. Під годину інфляції має місце:

1. Знецінювання грошей по відношенню до золота.

2. Знецінювання грошей по відношенню до товару.

3. Знецінювання грошей по відношенню до іноземної валюти.

Пояснення причин дисбалансу найрізноманітніші. Одні економісти (Дж.М.Кейнс та його послідовники) вважали його надмірним попитом при повній зайнятості, тобто із боці попиту. Інші - неокласики — шукали причину в зростанні виробничих видатків, тобто із боці пропозиції. Дані оцінки односторонні, й істину слід шукати в синтезі двох протилежностей [1].

Одна із причин виникнення інфляції як із боці попиту, то й із боці пропозиції - це інфляційні очікування. При знеціненні грошей населення, очікуючи ще більшого знецінення грошової одиниці, вимагає збільшення заробітної плати, створює запаси продуктів тощо, що прискорює інфляцію. З боці пропозиції та ж сама ситуація — підприємства намагаються виробити меншу кількість продукції із більшою ціною, що також прискорює інфляцію. Інфляційні очікування є одним із найбільших чинників інфляції, досить специфічним, так як безпосередньо вплинути на інфляційні очікування населення й підприємств досить важко. Інфляційні очікування ще недостатньо досліджені, про це свідчить невелика кількість літератури із даного запитання. Алі це один із найважливіших аспектів інфляції. Так, якщо передбачити інфляційні очікування та вжити відповідних заходів, паніка под годину падіння грошової одиниці зменшиться, та інфляційний процес зможе ефективніше контролюватись.

У даній курсовій роботі необхідно дослідити сутність інфляційних очікувань, інфляційні процеси, що із ними пов’язані, та зробити висновки щодо заходів при виникненні інфляційних очікувань. Для такого дослідження поставимо завдання:

1. із наукових позицій визначити сутність інфляційних очікувань, їхнього заподій та наслідки, а також узанальнити світовий досвід регулювання інфляційних очікувань,.

2. проаналізувати на основі статистичної та фактичної інформації реальну економічну ситуацію інфляційних очікувань в Україні,.

3. сформулювати аргументовані пропозиції щодо регулювання інфляційних очікувань.

1 Природа інфляційних очікувань.

1.1 Поняття інфляції та інфляційних очікувань.

Інфляція — це підвищення загального рівня цін, чи, що больш точно, переповнення каналів обігу грошової маси понад потребами товарообігу, що викликає знецінення грошової одиниці та відповідно зростання товарних цін [6].

Алі таке розуміння інфляції не можна важати повним. Інфляція, що хоч й виявляється лише в зростанні цін, не є лише грошовим явищем. Інфляція — це соціально-економічне явище, що породжується диспропорціями відтворення в різних сферах ринкового господарства. Одночасно, інфляція — одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки у всіх країнах світу.

Суть інфляції полягає до того, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послуг та іноземних валют, котрі зберігають стабільність своєї купівельної здатності. Деякі російські вчені додають до цого переліку ще і золото, надаючи йому роль всезагального еквіваленту.

З теоретичної точки зору інфляція — це дисбаланс між сукупним попитом та сукупною пропозицією. У своїй теорії послідовники Д. Кейнса пояснюють настання інфляції надмірним попитом при повній зайнятості, а неокласики, навпаки, зростанням видатків виробництва, тобто пропозицією. Тобто виділяються дві альтернативні концепції: інфляція попиту та інфляція пропозиції (видатків).

Інфляція пропозиції означає зростання цін внаслідок збільшення видатків виробництва. Джерелом зростання видатків є держава, профспілки та фірми. Наприклад, в умовах зростання цін профспілки вимагають підвищення заробітної плати, що спричиняє спіраль «ціни — зарплата».

Загальне підвищення рівня цін пов’язується різними школами в сучасній економічній теорії також з зміною структури ринку в ХХ сторіччі. сучасний ринок — це в значній мірі олігополістичний ринок. А олігополіст має в деякій мірі уладові над ціною І якщо навіть олігополії не першими почали «змагання цін», смердоті зацікавлені в її підтримці та посиленні.

У залежності від того, які форм набуває нерівновага попиту та пропозиції, розрізняють відкритий та прихований види інфляції [4].

Відкрита інфляція й у економіки із вільним ціноутворенням, й є хронічним зростанням цін на товари та послуги. Її механізмом є механізм адаптивних інфляційних очікувань, що базується на деформації психології покупців. Спостерігаючи зростання цін, покупці намагаються передбачити, наскільки подорожчають товари, й нарощують поточний попит на шкоду заощадженням, а свою чергу, скорочує обсяг кредитних ресурсів, що шкодіти зростанню капіталовкладень, виробництва та пропозиції.

Прихована інфляція є характерною для економіки із регульованими цінами (й, можливо, заробітною платою). й виявляється в товарному дефіциті, погіршенні якості продукції, вимушеному накопичуванні грошей, розвитку тіньової економіки, бартерних угод. Прихована інфляція також виникає внаслідок підтримання Державою товарних цін нижче цін рівноваги попиту та пропозиції (різноманітні «коридори»), при якій гроші перестають бути всезагальним купівельним засобом та мірою розподілення товарів та послуг. Цей вид інфляції дуже небезпечний, так як Веде до руйнування ринкового механізму.

Інфляційні очікування є досить небезпечним явищем для економіки. Вони виникають при інфляції, що підтримує сама собі. Населення та господарські суб'єкти звикають до постійного підвищення рівня цін. Населення вимагає підвищення заробітної плати й запасається товарами, очікуючи їхнього швидкого подорожчання, таким чином провокуючи швидке підвищення цін на товари, що зненацька отримали підвищений попит. Виробники ж очікують підвищення цін із боці своїх постачальників, одночасно закладаючи в ціну своїх товарів прогнозоване ними зростання цін на комплектуючі, розкручуючи тім самим маховик інфляції. Таким чином виробники та покупці вбезпечують собі від наслідків інфляційних процесів, але й тім самим прискорюють інфляцію. Живий приклад таких інфляційних очікувань можна було б спостерігати кілька років тому, коли ціни росли в декілька разів швидше, ніж зарплата, населення намагалось придбати товари, що наступного дня ставали дорожчими, а виробники підвищували ціни та скорочували обсяг виробництва, збільшуючи інфляційний рівень [12].

Вчені виділяють декілька видів інфляційних очікувань. Інфляційні очікування поділяються на очікування покупців та очікування виробників, що мають різну природу та різні механізми дії. Крім того, існують адаптивні, раціональні, перспективні очікування.

Адаптивні очікування передбачають пристосування до існуючого рівня інфляції. Адаптивні інфляційні очікування стримують вихід країни із інфляційного тиску, так як смердоті викликають ажіотажний попит, а він піднімає рівень товарних цін. Такі очікування в основному постійні, тобто суб'єкти не змінюють свою думку про хід інфляції й притримуються однієї й тієї ж політики по відношенню до інфляційних процесів. Такі очікування мають місце, коли ситуація на ринку більш-менш відома та немає спонукань до зміни ситуації, що склалася. Адаптивні очікування порівняно легко передбачити та оцінити. Перспективні ж інфляційні очікування передбачають зміну суб'єктами ринку своїх оцінок та дій. Такі очікування мають місце, коли ситуація на ринку часто змінюється. Суб'єкти ринку намагаються застрахуватись від можливих стрибків цін, й у яких виникають несприятливі для ринку перспективні очікування. При цьому можуть виникнути непередбачені очікування, що може спричинити прискорення інфляційних процесів.

Головною рисою раціональних очікувань є розумно обгрунтований облік ринковим суб'єктом різних економічних параметрів, що бере до уваги дії інших ринкових суб'єктів. На шкода, більшість інфляційних очікувань на українському ринку не можна назвати раціональними. У більшості випадків підприємцями береться до уваги фінансовий стан власного підприємства, без урахування інших економічних параметрів. Це відбувається через невміння правильно оцінювати ситуацію на ринку. У різних умовах можуть бути раціональними як адаптивні очікування, коли зберігається орієнтація ними основної маси ринкових суб'єктів, то й перспективні очікування у випадку масової зміни суб'єктами ринку своїх оцінок. Останній процес важко піддається обліку та може породжувати в однієї частини суб'єктів раціональні, а іншої нераціональні очікування, в залежності від їхнього оцінки ринкової ситуації. Алі в будь-якому випадку нераціональні перспективні інфляційні очікування найбільш небезпечні для економіки [10].

Адаптивні та перспективні очікування часто називають стабільні та нестабільні. Нестабільні інфляційні очікування частіше всього виникають на початку й в середині інфляційних періодів. Оцінка інфляційної ситуації суб'єктами ринку раз в раз змінюється внаслідок нестабільної ситуації на ринку. Стабільні інфляційні очікування мають місце звичайно уже, коли інфляційні процеси зменшуються, йдуть на спад. У цьому випадку оцінка суб'єктами ринку більш-менш стабільна, ці інфляційні очікування легше передбачити й смердоті мають не такі руйнівні наслідки.

1.2 Інфляційні очікування як одна із причин зростання цін.

Зростання цін може бути пов’язане із перевищенням попиту над пропозицією, але й така диспропорція в багатьох випадках не є інфляцією. Також незалежно від стану грошової сфери товарні ціни можуть змінюватись внаслідок зростання продуктивності роботи, циклічних та сезонних коливань, структурних зсувів в системі відновлення, монополізації ринку, державного регулювання економіки, введення нових ставок податків, девальвації та ревальвації грошової одиниці, зміни кон’юнктури ринку, впливу зовнішньоекономічних зв’язків, стихійного лиха тощо. Тому особливо важливо зазначити саме інфляційні заподій зростання цін, а саме: диспропорційність, інфляційно небезпечні інвестиції, відсутність чистого вільного ринку та досконалої конкуренції, «імпортована інфляція», інфляційні очікування.

За помірної інфляції ціни ростуть швидше, ніж заробітна плата. Ця обставина закріплює стимули підприємницької діяльності. Інфляція є небезпечною для економічного розвитку. Вона починає сама собі підштовхувати, збільшуючи інфляційну хвилю. Це відбувається по багатьом причин, однією із які є адаптивне інфляційне очікування.

Населення очікує подальшого підвищення цін й тому збільшує свої купівлі, не роблячи грошових заощаджень. Це призводить до зростання сукупного попиту, а він, відповідно, до зростання цін. Інфляція зростає, що Веде до поглиблення інфляційних очікувань (мал.1). Взагалі підвищення сукупного попиту має стимулювати економіку, але й в випадку інфляційних очікувань.

Виникнувши, інфляція швидко розповсюджується на усі галузі, пов’язані між собою взаємними поставками. Інфляція вважається небезпечною хворобою ринкової економіки. Інфляцію досить важко зупинити, навіть якщо зникають економічні заподій її виникнення, що пов’язано із інфляційними очікуваннями, а конкретно із інертністю психологічного настрою, що сформувався раніше. Покупці, що пережили інфляцію, ще довго здійснюють закупівлі «Про кожен випадок».

Багато вчених в країнах Заходу й в нашій стране виділяють окремо чинник інфляційних очікувань, підкреслюючи, що подолання інфляційних очікувань населення та виробників є найважливішою (якщо не головною) задачею антиінфляційної політики. Інфляційні очікування є головним чинником зростання цін. Це пояснюється таким чином. Інфляційні очікування є одним із чинників інфляції, причому таким, що переживає саму інфляцію [13]. У результаті процес інфляції в різних його проявах має не випадковий характер, а досить стійкий. До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних прибутків населення, збезцінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості в створенні якісних товарів, обмеження продаж сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками за умів падіння зацікавленості, в очікуванні підвищень цін на продукти. У умовах підвищення цін погіршуються умови життя переважно у представників соціальних груп із твердими прибутками (пенсіонерів, службовців, студентів, прибутки які формуються за рахунок держбюджету). Таким чином, інфляційні очікування зростання цін спричиняють їхні ще понад зростання.

Темпи приростів рівня цін в короткостроковому періоді мають певну інерційність, чи мають очевидний часовий тренд. Під інерційністю в даному випадку розуміється наявність стійкої залежності поточної інфляції від попередніх значень темпів приросту. Часовий тренд передбачає очевидну тенденцію до зниження чи зростання темпів приросту цін із випадковим характером коливань.

При оцінці майбутньої інфляції економічні агенти користуються переважно адаптивними очікуваннями, так як саме ці очікування легко передбачити, та смердоті є головною основою для неухильно зростаючих цін та інфляції.

1.3 Наслідки інфляційних очікувань: вплив на фінансові процеси.

Інфляційні очікування спричиняють посилення інфляції. Тому доцільно спочатку визначити наслідки інфляції, а й у зв’язку із ними відповідно й наслідки інфляційних очікувань.

Головними соцiально-економiчними наслiдками iнфляцii є: перерозподiл доходiв, прихована державна конфiскацiя грошей у населення через податки, прискорена матерiалiзацiя грошей, падiння реальної процентної ставки капiтал.

Окрiм перерозподiлу доходiв iнфляцiя впливає на економiку через загальний обсяг виробництва. Такий вплив справляється на рiвень обсягу виробництва в цiлому. Тут слiд зауважити, що безпосереднього зв’язку мiж цiнами і обсягом виробництва немас. Збiльшення сукупного попиту збiльшує і цiни, і обсяг виробництва. Проте потрясiння в пропозицii, перемiщуючи вгору криву сукупноi пропозицii, пiдвищать цiни і зменшать обсяг виробництва.

Серйознi загрози для нацiональної економiки, що створює iнфляцiя, мають як внутрiшнiй, так і зовнiшнiй прояв. У разi iнфляцii витрат, краiни, економiка які залежить вiд зовнiшньоi торгiвлi перш на промисловими, легкозамiнюваними товарами, можуть втратити експортнi ринки, якщо цiни та витрати в цих країнах зростають швидше, нiж в iнших країнах. Таким чином, проблема стабiлiзацiї цiн тiсно пов’язана із питаннями збереження конкурентноспроможностi держави на зовнiшних ринках.

Інфляційні очікування мають великий вплив на стан інфляційних процесів. Інфляційні очікування можуть посилити інфляцію, чи навпаки (що трапляється значно рідше) послабити інфляційні процеси.

Також інфляційні очікування спричиняють вплив на усі сфери економіки. Так, перспективи розвитку ринку довгострокових приватних облігацій в великій мірі визначаються характером фінансової стабалазації економіки та станом інфляційних очікувань. Праворуч до того, що саме довгострокові облігації, діючи вапродовж великого терміну, підлягають великому впливу із боці інфляційних очікувань. У залежності від цого змінюється ставка прибутку на такі облігації, що може не кращим чином відобразитись на економічному стані. Інфляційні очікування спричиняють зміну процентних ставок. Довгострокові норми відсотку можуть знижуватись лише якщо відбувається зменшення інфляційних очікувань, що трапляється нечасто. Скоріше тепер можна спостерігати збільшення інфляційних очікувань. Так було в 1993 році, коли темпи інфляції були шалені, непередбачені перспективні інфляційні очікування наростали. Потім темпи інфляції пішли на спад. як слід було б чекати, інфляційні очікування ще тримались деякий годину, потім знизились. У 1999;му році слід чекати нового зростання інфляційних очікувань, уже адаптивних, але й від цого не менш небезпечних для економіки. Бо в результаті дії інфляційних очікувань інфляція набуває самопідтримки.

1.4 Механізм дії інфляційних очікувань.

Механізм дії на економіку інфляційних очікувань наступний. Праворуч в бо люди, котрі стикаються із підвищенням цін на товари та послуги впродовж довгого періоду години й втрачають надію на їхні зниження, починають купувати товари зверх своїх поточних потреб. Одночасно смердоті вимагають підвищення номінальнї заробітної плати й тім самим підштовхують поточний споживацький попит до розширення. Виробники встановлюють более високі ціни зважується на власну продукцію, очікуючи, що скоро сировина, матеріали, комплектуючі вироби ще более подорожчають. Починається втікання від грошей. Прикладом є ті, у 1992;93 роках в умовах високих темпів інфляції кожен виробник боявся, що його постачальник сильно підніме ціни зважується на власну продукцію. Тому, бажаючи собі вбезпечити, він багатократно підвищував ціни зважується на власну продукцію. У результаті ціни после їхнього лібералізації підскочили не так на рівень невдоволеного раніше платоспроможного попиту, але в величину інфляційних очікувань.

Так, очевидно, що розширення внаслідок інфляційних очікувань поточного попиту стимулює подалі зростання цін. Одночасно скорочуються заощадження та зменшуються кредитні ресурси, що стримує зростання виробничих інвестицій та, що випливає із цого, пропозиція товарів та послуг. Економічна ситуація в цьому випадку характеризується повільним збільшенням сукупної пропозиції та швидким зростанням сукупного попиту. Результат — загальне підвищення цін.

Таким чином, інфляційні очікування підтримують інфляцію. Дефіцитне зростання ринкової ціни в сукупності із песимізмом раціональних очікувань населення та бізнесу, невизначеністю кон’юнктури провокує зростання попиту в кількісному вимірі (чим дорожчий товар, тім понад попит).

Нагнітання дефіцитного попиту робить неигідним стратегію постійного наростання обсягів виробництва. Підприємству вигідніше в очікування подальшого стрибка цін завчасно готуватись до незначного та епізодичного збільшення випуску. Так, за 1991;1992 рокта кількість реалізованої продукції навіть скоротилось, а ціна зросла. У наявності дефіцитна інфляція. Реальний варіант виживання для підприємства — багатоваріантність та скачкоподібність торгово-виробничих операцій. У цьому суть тактики інфляційного очікування підприємства [12].

Для аналізу процесу інфляції із точки зору інфляційних очікувань важливі не індивідуальні переваги, що отримують суб'єкти, котрі найбільш правильно оцінюють масову реакцію, а важлива сама масова реакція, що достатньо узагальнена внаслідок загальності економічного положення суб'єктів ринку. У динамічній економіці саме вон визначає реальну цінність грошей. Масова поведінка в основному спирається не так на врахування раціональних факторів, стільки на реальні економічні процеси, що відбуваються на ринку. У умовах інфляції найбільш важливу роль починає відігравати реальна вартість промов, що купуються, котра не залишається стабільною, а змінюється в часі. У результаті в ціну товару починають включатись транзакційні інфляційні витрати, що є альтернативою додатковим затратам та товар, що дорожчає в результаті затримки купівлі. Таким чином, майбутні інфляційні очікування через механізм транзакційних витрат викликають поточне підвищення цін, в зв’язку із чим збільшення грошової маси може бути зовсім не причиною, а наслідком інфляції.

Чинник інфляційних очікувань використовується при моделюванні інфляції. Теоретичні границі для моделювання високої інфляції представлені в моделі Кейгана, що базується на найпростішому рівнянні копійчаного попиту [16]:

Mt — pt = - a (pet+1 — pt) (1).

Де Mt — логарифм грошової пропозиції в кінці періоду t, pt — логарифм загального рівня цін в період t, а — характеризує очікувані ціни в період t. Права частина рівняння (1) є попитом на грошові залишки як функцію від інфляційних очікувань. Інші версії моделі копійчаного попиту можуть включати інші альтернативні затрати. При цьому процес інфляції, що описується рівнянням (1), не може бути стійким при раціональних очікуваннях.

Інформація про інфляційні очікування може використовуватись при обчисленні зміни в часі процентних ставок. При інтерпретації часової залежності процентних ставок звичайно використовуються гіпотези теорії чистих (незміщених) очікувань, теорії переваги ліквідності чи теорії сегментації ринку. Теорія незміщених очікувань (unbiased expectations theory) чи теорія чистих очікувань (pure expectations theory) передбачає рівність форвардної ставки середнім очікуванням спот-ставки за період, що розглядається.

Найбільш цікавим є відображення очікувань в часовій структурі прибутку. Звичайно, якщо очікується зміну інфляції, то це відображується зміною співвідношення прибутковості випусків із різною терміновістю. У випадку, коли очікується зміну інфляції, то крива прибутковості, згідно теорії очікувань, винна прийняти крутий позитивний нахил. Це випливає із ефекту Фішера, у відповідності із яким номінальні процентні ставки визначаються із бажаного прибутку та очікуваної інфляції. Тоді, якщо очікується подалі збільшення темпів зростання цін, то випуски із великим строком до погашення компенсують более високу очікувану інфляцію великим номінальним прибутком. Якщо ж, навпаки, очікується зниження темпів зростання цін, то крива прибутку навіть може набути негативного нахилу. У зв’язку із цим крива процентних ставок часто використовується для перевірки раціональності очікувань, так як із її допомогою легко перевірити, чи відповідає структура прочентних ставок подальшій динаміці цін.

При такому підході вважається, що крива прибутковості точно відображає лише поточні очікування. У дійсності ж можна знайти багато факторів, котрі можуть впливати на динаміку процентних ставок. А із розвитком ринку державних облігацій в Україні з’явилась можливість тестування гіпотез про передбачувальну здатність часової структури прибутковості, й, відповідно, раціональності очікувань застосовно до нашої економіки.

Для уряду є дуже важким заподіяння досягти одночасно мети цінової стабільності та повної зайнятості. Це графічно ілюструється кривою Філіпса (додаток 1).

Крива Філіпса ілюструє зворотний зв’язок між інфляцією та безробіттям. Алі очевидно, що природний відсоток безробіття існує, то інфляція якщо визначена інфляційними очікуваннями економіки. Інфляційні очікування збільшували криву Філіпс.

Додаток 2 ілюструє криву Філіпса із урахуванням інфляційних очікувань. F1, F2, F3 — три коротких відрізки кривих Філіпса. Спроба уряду підвищити безробіття економічним стимулом викликає збільшення інфляції від 0% до 15%, безробіття може спадати, але й підвищиться знову до природнього відсотку 6%. Подальший урядовий стимул економіки викликає інфляційні очікування до 10%.

1.5 Світовий досвід регулювання інфляційних очікувань.

Для уряду є дуже важким заподіяння досягти одночасно мети цінової стабільності та повної зайнятості. Крива Філіпса ілюструє зворотний зв’язок між інфляцією та безробіттям. Алі, в процесі дослідження стагфляції 1980;х років в Австралії вчені виявили, що ця крива не пояснює існуючого стану промов. Існувала й інфляція, й безробіття, що підвищувались одночасно. Ця проблема був виправлена Фрідманом та Фелпсом використанням в розрахунках інфляційних очікувань. Стагфляція існувала, бо в короткий годину було б коливання між інфляцією та безробіттям, але й очевидно, що природний відсоток безробіття існує, та інфляція якщо визначена інфляційними очікуваннями економіки. Інфляційні очікування збільшували криву Філіпс. Спроба уряду підвищити безробіття економічним стимулом викликає збільшення інфляції від 0% до 15%, безробіття може спадати, але й підвищиться знову до природнього відсотку 6%. Подальший урядовий стимул економіки викликає інфляційні очікування до 10%.

На заході також розповсюджена практика прямого регулювання грошової маси. Так, США неодноразово в 60х — 70-х роках стримували ціна на багато видів товарів. Після другої світової війни західним країнам потрібно було б півтора десятиріччя для початку лібералізації цін. А Франція повністю лібералізувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 році. Ф. Рузвельт виводив США із глибокої кризи 30-х років шляхом жорсткого державного регулювання економіки. У більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибутки від торгового посередництва.

Таблиця 1. Середньорічні показники темпів зростання роздрібних цін в деяких країнах із розвинутою ринковою економікою. | |1966;1974 |1975;1980 |1980;1987 | |США |1.7% |5.1% |9.3% | |Англія |3.1% |7.1% |15.8% | |Італія |3.4% |6.0% |17.9% | |Франція |5.0% |5.9% |10.9% |.

У 1980;х років темпи зростання цін знизились до запланованих 4% на рік в середньому [2], що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна навести декілька причин — падіння світових цін на нафту, посилення конкуренції, перш на в світовому масштабі, підвищення продуктивності роботи разом із узгодженими діями урядів та профспілок по підтриманню рівнів заробітної плати, цін, й цим самим інфляційних очікувань на попередньому рівні.

Чи є шлях вимірювання інфляційних очікувань? Це досить критичне запитання, так як очікування майбутньої інфляції відіграють критичну роль на початку та впродовж будь-якого інфляційного періоду, та їхнього зміну є значним чинником, що впливає на інфляцію в цілому. Існують ненадійні дані оглядів ринку, але й необхідний надійна спосіб вимірювання та оцінки інфляційних очікувань.

Виявляється, спосіб оцінки інфляційних очікувань існує. Американський уряд недавно випустив реальні облігації ставки прибутку. перший випуск був проданий 1997;го року із строком платежу 2007;го року. Порівнюючи прибуток на регулярних облігаціях із реальною ставкою прибутку, економісти повинні бути здатні робити оцінку інфляційних очікувань. Наприклад, в березні 1997 року для індексованих облігацій до января 2007 року запропонували щорічну реальну ставку прибутку 3,43% [15], у тому годину як до лютого 2007 року для неіндексованих облігацій був прибуток 6,69% [15]. Таким чином, чим ближче рядків платежу, тім зрозуміліше, що ринок очікує, що інфляція якщо 3,26% щорічно [15]. Алі, так як ці облігації мають великі терміни до рядок платежу, тоді, в крайньому випадку, поки смердоті не так на ринку впродовж декількох років, оцінки інфляційних очікувань також будуть на довгий період. Тієї факт, що ринок очікує, що інфляція якщо 3,26% щорічно за наступні 10 років, має лише обмежене використання для тихий, хто бажає знаті очікування ринку до річного зростання інфляції[1].

«Існує теорія, згідно із якою збільшення інфляційних очікувань необхідне, щоб повернути економіку на шлях зростання. Прихильники цієї теорії вважають, що із підвищенням цін люди будуть шалено купувати товари, й це призведе до збільшення сукупного попиту та зростання економіки. Така ситуація може призвести лише до зростання темпів інфляції» — пише газета «Indian Express». Протягом 1998 року інфляційні очікування в Індії підвищувались безперервно, й інфляція досягла із 0,55% на початку року до 7,41% в кінці червня.

Невеликі темпи інфляції є сприятливими для економіки. Та в Індії, Яка зазнає зростання інфляційних очікувань та інфляції, інфляційні процеси досить схожі на подібні процеси в нашій стране, лише в меншому масштабі. Так, інфляційні очікування підприємців призвели доти, що інфляція на ціни сировини підвищилась на 9,72% за 1 півріччя 1998 року, а ціни на кінцеву продукцію підвищились на 55% за тієї ж період. Підприємці користуються рівнем інфляції, затримуючи заробітну плату, купуючи товари за однією ціною й продаючи за іншою. Такі інфляційні очікування зовсім не є сприятливими для економіки. Тому потрібно вживати заходів, котрі зменшуватимуть такі інфляційні очікування, наприклад, створення умів для підприємців, в які їм якщо невигідно сприяти зростанню інфляції[2].

Сполучені Штати вирішують запитання інфляційних очікувань інакше. Так, економічні умови на чотири кварталі 1996 року були ідеальні для фінансових ринків, бо інфляційні очікування малі тенденцію до зниження. Федеральна політика відносно інфляції та інфляційних очікувань стабільна. Ця політика полягає у вивченні, аналізі стану фінансового ринку та керуванні акціями підприємств федерального уряду. Таким чином федеральний уряд хоче зберегти фондовий ринок від різких інфляційних струсів. Алі, Незважаючи на ці заходь, усе ж таки 1996;го році відмічались деякі тенденції зростання інфляційних очікувань. З продовженням таких тенденцій федеральна політика дещо змінилась, тім понад що фондовий ринок продовжує й тепер ігнорувати інфляційні очікування. У цих умовах є необхідним постійна контроль інфляційних очікувань на фондового ринку. 3].

2 Аналіз реального стану інфляційних очікувань в економіці України.

На мікрорівні інфляція виступає в ролі своєрідного неформального податку й доповнює основні державні фіскальні вилучення. Світовий досвід доводити, що граничні податкові ставки понад 40—50% [13] практично призупиняють зростання виробництва. У Україні ж, де 40-відсоткова інфляція був досягнена лише у 1996 р., а гранична податкова ставка часто-густо сягала 80% [8], сумарний інфляційно-податковий тиск на виробника легко переходив стовідсотковий бар «єр. Отже, неможливість для підприємств отримати позику довгий термін разом з знеціненням їхніх власних обігових коштів призводять до шлюбу фінансових ресурсів для подальшого виробництва хоча б у попередніх обсягах.

Чимало економістів схиляється до думи, що в нашій стране первинною був інфляція попиту, котра заговорили українською у «язана з надлишком грошей в обігу. Логіка цого висновку така: в умовах тотального дефіциту й фіксованих цін нагромадився величезний потенційний попит на товари та послуги, а період лібералізації він був усунений через підвищення цін.

Cуттєвий вплив на зростання цін в Україні справляли фактори, котрі лежати поза сферою копійчаного обігу, тобто витрати та інфляційні очікування. Незаперечним є тієї факт, що неефективна економіка завжди є потенційно інфляційною. Адже зростання виробничих витрат тягне за собою й підвищення цін. Стосовно України ця закономірність стала особливо очевидною. й Внаслідок різних обставин продуктивність роботи знижувалася. Водночас в умовах монополізованості нашої економіки відбувалося ослаблення інструментів, котрі б малі автоматично стримувати підвищення цін [9].

Зростання витрат також спричинило небувале підвищення цін на імпортні енергоносії. Таким чином, якщо ще і врахувати вкрай енергомістку галузеву структуру економіки, застарілі технології, можна дійти висновку, що й Україна не могла уникнути інфляції витрат, котра, щоправда, сама собі усуває.

На перших порах майже не існувало проблеми інфляційних очікувань домогосподарств. Алі знецінення заощаджень населення дуже швидко навчило громадян України пристосовуватися до умів інфляції. Нова економічна поведінка їхні проявлялася у прагненні якомога швидше звільнитися від готівки на користь інших активів, що не втрачали своєї реальної вартості.

Недовіра резидентів до власної грошової одиниці та розквіт спекуляції, відсутність чи недосконалість спеціального законодавства стимулювали «доларизацію «економіки. Сильніші іноземні валюти витісняли внутрішню, перебираючи у собі основні функції грошей. Надмірний попит на іноземну валюту вів до стрімкого знецінення українських грошей, що посилювало інфляційні процеси. Здешевлення національної валюти теоретично є добрим стимулом для внутрішнього експортера. І справді, обсяги легального та нелегального експорту швидко зростали. Це призвело у 1992—1994 рр. буквально до розпродажу національного багатства. У умовах фінансової нестабільності не повернулася в Україну також більшість заробленої за кордоном іноземної валюти.

Інфляційні очікування існували і у промислових підприємств. Щоб не зазнати збитків, останні «закладали «майбутню інфляцію у поточні ціни продукції. Такий метод самозахисту лише посилював інфляційні процеси, котрі набували руйнівних масштабів.

Ситуація, що склалася, потребувала від уряду кардинальних дій для стабілізації сфери цін. Найголовніші із них — це стримуюча фіскальна й монетарна політика, котрі, однак, у 1992—1994 рр. використовувалися незадовільно. Фіскальна політика уряду у 1992—1994 рр. був вкрай непослідовною. разом з лібералізацією цін у 1992 р. держава вдалася до стимулюючої фіскальної політики. Про це свідчить рекордний за рокта реформ дефіцит бюджету — 27,1% від його видаткової частини, чи 12,2% від ВВП. Така економічна стратегія, безперечно, був помилковою, бо лише підсилила інфляцію, Яка уже у 1991 р. становила майже 300%. До кінця 1992 р. індекс споживчих цін вже досягнув 2100%. У 1993 р. уряд знизив дефіцит бюджету майже у 2 рази й довів його до 6,5% ВВП (14,0% до поточних бюджетних видатків). Проте ситуація в сфері цін значно погіршилася. Рівень інфляції у 1993 р. становив 10 255%. Вочевидь, далися взнаки «огріхи «фіскальної політики попереднього року, а також зростання імпортних цін на енергоносії із одночасною катастрофічною девальвацією українського карбованця [16].

У 1994 р. уряд знову вдався до стимулюючої фіскальної політики. Дефіцитність бюджету тепер зросла майже вдвічі й становила 10,5% (дефіцит у % до ВВП). Однак цей рік ставши фатальністю зниження темпів інфляції в Україні. На перший погляд, у 1994 р. виникла парадоксальна ситуація. При подвоєнні дефіцитності бюджету інфляція зменшилася приблизно у 20 разів. Таких успіхів було б досягнуто коштом призупинення ринкових реформ. Посилилося втручання держави в економіку країни. Так, частка видатків з бюджету на фінансування народного господарства знову збільшилася із 24,3% у 1993 р. до 33,2% у 1994 р. [16].

Також важливою для інфляційних очікувань є політика валютного курсу. З середини 1995 року в результаті посилення бюджетної та грошово-кредитної політики стало можливим запровадити валютний коридор, який у тому період зіграв позитивну роль та дозволив обмежити інфляційні очікування. У середині 1996 року відбулося послаблення бюджетної політики, й в 1996;1997 роках та на протязі семи місяців 1998 року населеннями підтримувався стійкий стереотип реальних грошових витрат на особисте споживання. Алі, Незважаючи на низький рівень інфляції в першій половині року, інфляційні очікування на 2 півріччя погіршились через фактори інституціонального характеру. Такими чинниками були підвищення мита, відміни пільг для ряду товарів по ПДВ, введення додаткових податків. І починаючи із середини 1998 року домінуючим чинником, що визначає темпи інфляції, ставши курс обмінний курс гривні, що в великій мірі залежить від інфляційних очікувань. Середньомісячний приріст споживацьких цін за годину складав від 4 до 25% (для порівняння — за рік до цого такий приріст складав 0,9%) [16].

Таким чином, можна зробити висновок, що інфляційні очікування в Україні останнім годиною погіршились. До цого спричинились й падіння гривні, й дефіцит на ринку енергоносіїв, зокрема палива. Населення, очікуючи нового витка інфляції, створює небезпечні інфляційні очікування. Для підприємств результати їхні інфляційних очікувань можна було б бачити при подорожчанні палива.

3 Напрями стабілізації інфляційних очікувань.

Негативні соціальні й економічні наслідки інфляції примушують шукати шляхи її регулювання. Так як одним із найбільших чинників інфляції є інфляційні очікування, слід шукати шляхи їхні регулювання та поступового зменшення. Усі це примушує уряди різних країн проводити певну економічну політику. Антиінфляційна політика налічує велику кількість найрізноманітніших грошово-кредитних, бюджетних заходів, податкових заходів, програм стабілізації та дій за регулюванням та розподіленням прибутків.

А, щоб регулювати інфляційні очікування, перш на потрібно правильно оцінити ці інфляційні очікування. Бо вжиття заходів до інфляційних очікувань без реальної їхнього оцінки може призвести до повного краху економіки. Методи оцінки інфляційних очікувань уже існують, розроблені урядами інших країн, й можна скористатись їхнім досвідом (так, уряд США розробив програму випуску довгострокових облігацій із метою контролювати адаптивні інфляційні очікування) [13]. Для України необхідно створювати методи оцінки застосовно до теперішньої ситуації.

Наступним кроком после оцінки інфляційних очікувань є їхнього регулювання. Це досить складно, бо доводитися враховувати усі види інфляційниїх очікувань. При найпростіших розрахунках враховуються лише масові інфляційні очікування, так як саме смердоті спричиняють найбільший вплив на інфляційні процеси.

Існує декілька методів регулювання інфляції, при які потрібно враховувати інфляційні очікування й котрі можна застосувати, враховуючи теперішню ситуацію на українському ринку.

У межах Першого методу, що пропонується прихильниками сучасного кейнсіанства, передбачається активна бюджетна політика — маневрування державними витратами та податками із метою впливу на платоспроможний попит (його скорочення). При цьому, в класичному варіанті, не враховуються інфляційні очікування. Це може призвести до падіння інвестицій й виробництва (тобто примусово скорочуються інфляційні очікування населення, але й збільшуються інфляційні очікування підприємств). При врахуванні інфляційних очікувань ефективність даного методу може збільшитись.

Інший підхід рекомендується прихильниками монетаризму. На перший план висувається грошово-кредитне регулювання, що проводитися центральним банком, який не підпорядкований уряду. Він визначає емісію, змінює кількість грошей в обігу та ставки позикового відсотку. Тут врахування інфляційних очікувань є дуже важливим, так як реакція на дані заходь населення та підприємств завжди миттєва [12].

З початку 1999 року фінансова система України відчувала зростання негативного впливу ряду зовнішніх та внутрішніх факторів. Основними чинниками є:

— податково-бюджетні проблеми, що пов’язані із низьким рівнем збирання податків, збільшеннями заборгованості по заробітній платі та соціальним виплатам,.

— зростання взаємних неплатежів,.

— загострення ситуацій на світових фінансових ринках (відтікання міжнародного капіталу із країн, що розвиваються),.

— наростання негативних очікувань із боці економічних суб'єктів у відношенні здатності уряду виконувати свої фінансові зобов’язання.

У такій ситуації необхідно проводити грошово-кредитну політику, що дасть змогу призупинити інфляцію й в першу чергу інфляційні очікування. Необхідно вжити таких заходів:

— стимулювання економічної активності,.

— створення умів для зайнятості населення. Метою є вирішення задачі зниження інфляції та інфляційних очікувань без підвищення відкритого та прихованого безробіття. Для стимулювання малого підприємництва можна сформувати законодавчу базу для розвитку кредитних союзів,.

— стимулювання зростання організованих заощаджень. Це дозволити збільшити грошову масу, виплачувати зарплату, скоротити неплатежі, здійснювати інвестиції із метою майбутнього розвитку країни. Для цого потрібно завоювати довіру населення, створити високонадійні, гарантовані та зручні кошти збереження у гривні, ринковими методами забезпечити підвищення схильності населення до організованих заощаджень. Необхідно вжити заходів по відновленню довіри громадян до банківської системи, по забезпеченню довготривалого та стабільного функціонування, прискорення прийняття закону про гарантування вкладів в банках,.

— покращання стану платіжного балансу,.

— відновлення фінансового ринку,.

— відновлення банківської системи,.

— вдосконалення платіжної системи.

Необхідно також нормалізувати валютний курс. Це є необхідним для зупинення інфляційних очікувань у зв’язку із курсом долара. Зробити це досить важко. Потрібно регулювати валютний курс та зовнішню торгівлю. Алі подібні дії уряду тепер досить непопулярні в широких кілках. Дії уряду за останній годину примушують його стримувати грошову емісію та роздавати кредити после чергового обурення промисловості.

Для успішного вирішення цих проблем необхідна атмосфера довіри, щоб приватні особини давали своїх розрахунках виходити із факту реформування та адаптуватись із найменшими втратами. Якщо недовір'я приватного сектору виявиться стійким, то приватні особини збережуть інфляційні очікування та будуть діяти відповідно, й багато результатів реформ буд втрачено. Люди будуть втримуватись від поставок товарів на ринку, смердоті будуть помилково трактувати цінові сигнали й таке інше. При недостачі довір'я реформа всетаки може бути доведено до кінця — наприклад, до стабілізації цін — але й це якщо досягнуто более дорогою ціною.

Висновки.

Інфляція є однією із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу. Інфляція негативно впливає на усі сторони життя суспільства. Висока інфляція знищує грошову систему, провокує витікання національного капіталу за кордон, послаблює національну валюту, сприяє її витісненню всередині країни іноземною валютою, підриває можливості фінансування державного бюджету.

Витоки інфляційних явищ є в макроекономічних диспропорціях, що склалися та постійно відновлюються, а створеній в адміністративній економіці формі управління, що визначає модель ціноутворення, спосіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних рішень. Розділення причин інфляцій на структурні, управлінські та монетарні досить умовне, оскільки усі смердоті тісно пов’язані та взаємообумовлені, між ними існують множинні прямі та зворотні зв’язки.

У даній курсовій роботі були розглянуті наступні запитання: із наукових позицій визначена сутність інфляційних очікувань, їхні заподій та наслідки, а також узагальнений світовий досвід регулювання інфляційних очікувань, проаналізована на основі статистичної та фактичної інформації реальна економічна ситуація інфляційних очікувань в Україні, сформульовані аргументовані пропозиції щодо регулювання інфляційних очікувань.

Вочевидь, що розширення внаслідок інфляційних очікувань поточного попиту стимулює подалі зростання цін. Одночасно скорочуються заощадження та зменшуються кредитні ресурси, що стримує зростання виробничих інвестицій та, що випливає із цого, пропозиція товарів та послуг. Економічна ситуація в цьому випадку характеризується повільним збільшенням сукупної пропозиції та швидким зростанням сукупного попиту. Результат — загальне підвищення цін.

Таким чином, інфляційні очікування підтримують інфляцію. Дефіцитне зростання ринкової ціни в сукупності із песимізмом раціональних очікувань населення та бізнесу, невизначеністю кон’юнктури провокує зростання попиту в кількісному вимірі (чим дорожчий товар, тім понад попит). Темпи приростів рівня цін в короткостроковому періоді мають певну інерційність, чи мають очевидний часовий тренд. Під інерційністю в даному випадку розуміється наявність стійкої залежності поточної інфляції від попередніх значень темпів приросту. Часовий тренд передбачає очевидну тенденцію до зниження чи зростання темпів приросту цін із випадковим характером коливань. Інфляційні очікування пов’язані із зростанням цін прямо. Тому інфляційні очікування необхідно досліджувати, складати оцінку інфляційних очікувань, аналізувати отримані дані та на основі даних робити висновки про подальші заходь, що могли б покращити економічний стан країни.

Вчені виділяють декілька видів інфляційних очікувань. Інфляційні очікування поділяються на очікування покупців та очікування виробників, що мають різну природу та різні механізми дії. Крім того, існують адаптивні, раціональні, перспективні очікування. При оцінці майбутньої інфляції економічні агенти користуються переважно адаптивними очікуваннями, так як саме ці очікування легко передбачити, та смердоті є головною основою для неухильно зростаючої інфляції.

Проаналізувавши стан ринку України, чином, можна зробити висновок, що інфляційні очікування в Україні останнім годиною погіршились. До цого спричинились й падіння гривні, й дефіцит на ринкуу енергоносіїв, зокрема палива.

Заходь, що дадуть змогу призупинити інфляцію та й в першу чергу інфляційні очікування, наступні:

— стимулювання економічної активності,.

— створення умів для зайнятості населення,.

— стимулювання зростання організованих заощаджень,.

— покращання стану платіжного балансу,.

— відновлення фінансового ринку,.

— відновлення банківської системи,.

— вдосконалення платіжної системи.

Необхідно відмітити, що методи регулювання інфляції та інфляційних очікувань будуть ефективні лише у випадку їхнього адекватної відповідності до їхнього причин. Ос-кільки інфляцій в нашій стране носити структурно-системний характер, тобто породжена створеною структурою економіки та діючої довгий годину системи керування господарством, й лише после того традиційними монетарними чинниками, регулювання цого процесу повинне базуватись на знятті всіх бар'єрів на шляху дії ринкових механізмів, забезпеченню умів структурної перебудови економіки та включати у собі широкий, спектр кредитногрошових та бюджетно-фінансових регуляторів.

Література.

1. Макроекономiка: пiдручник/ за ред. Савченка О. Г. та iн., Киiв,.

1995, с.102−113.

2. Давидов О. Ю. Інфляція економіці: світовий досвід і наші проблемы.

Москва., «Міжнародні відносини», 1991, с.12−14, 40−45.

3. Тимофєєв У. До запитання антиiнфляцiйного оподаткування і регулювання цiн в умовах ринкових вiдносин. Економiка України, 1993, № 1, с.37;

45.

4. Чувилин О. Д., Дмитрієва В. Г. Державне регулювання контроль цін капіталістичних країнах. Москва., «Фінанси і статистика», 1991, з. 9−12, 20−23, 87−91.

5. Богиня Д., Волинський Т. Питання макроекономiчної стабiлiзацii в.

Українi. Економiка Украiни, 1996, № 2, с.4−13.

6. Економіка України.- Київ: «Преса України «- 1993 р., с.14−15.

7. С. Архиереев «Еластичність від попиту й інфляція в трансформаційної економіці» // БИЗНЕСИНФОРМ, № 15, 1998, с.25−28.

8. Пинзеник У. Макроекономічна стабілізація України: результати і проблеми першого року. Питання економіки, 1996, № 2, с.88−97.

9. Ілларіонов А. Фінансова стабілізація в республіках колишнього СССР.

Питання економіки, 1996, № 2, с.88−97.

10. Панчишин С. М. та інші. «Фіскальні аспекти інфляційного процесу в умовах трансформації економіки України» // ‘Фінанси України', № 5,.

1998 р., с.61−66.

11. «Indian Express» 1998 (Bombay). Матеріали Інтернет.

12. «Інфляційні процеси в країнах СНР». Матеріали Інтернет.

13. Milena Linden, Monte Sant Angelo Mercy College, North Sydney.

«National Economic Management». Матеріали Інтернет.

14. Кевін Доуд. «Грошова реформа в посткомуністичних країнах» Часть.

II. «Підхід на грошову реформі з позицій laisser-faire». Матеріали.

Інтернет.

15. «Wall Street Jorney» Monday March 17, 1997, page C18.

16. Матеріали всесвітньої мережі «Інтернет».

Додаток 1. Крива Філіпса.

Додаток 2. Врахування інфляційних очікувань та природного рівня безробіття в кривій Філіпса.

———————————;

[1] «Wall Street Jorney» Monday March 17, 1997, page C18.

[2] «Indian Express» 1998 (Bombay).

[3] Mitch Pletcher, матеріали Інтернет.

———————————;

Мал.1. Інфляційне коло Адаптивні інфляційні очікування.

Збільшення сукупного попиту.

Зростання цін.

Інфляція, %.

Безробіття, %.

6% - природний відсоток безробіття.

5%.

10%.

Безробіття, %.

Інфляція,%.

F3.

F2.

F1.