Затрати виробництва, ціна й прибуток

смотреть на реферати схожі на «Затрати виробництва, ціна й прибуток «.

Міністерство освіти України.

Харківський державний політехнічний університет.

Чернівецький факультет.

Контрольна робота.

із мікроекономіки на тему:

Затрати виробництва, ціна й прибуток.

Студент: JONY.

Чернівці.

1998 р.

План.

І. Вступ.

ІІ. Завдання обліку витрат виробництва.

1) Групування витрат виробництва.

2) Методи обліку витрат виробництва.

ІІ. Ціна.

1) Метод визначення ціни.

2) Суть ціни, її функції.

ІІІ. Прибуток.

ІV. Висновок.

Вступ.

Будь яку підприємство чи фірма намагається отримати якомога більший дохід від своєї діяльності, а отже прагне не лише продати свій товар за максимально високою ціною, а скоротити свої витрати на виробництво і реалізацію продукції. Тому однією із важливих функції підприємства (фірми) є мінімізація витрати виробництва.

Облік виробничих витрат винен бути організований так, щоб існувала можливість оперативно впливати на зниження собівартості, встановлювати фактори, котрі впливають на рівень собівартості й виявляти додаткові резерви її зниження. Завдання обліку витрат виробництва, їхні класифікація.

Перед обліком процесу виробництва стояти такі заподіяння: 1. Обмін й контролю над випуском продукції по її обсягу, асортименту, якості та виконання договорів-замовлень по цих показниках, 2. Обмін для контролювання за дотриманням кошторисів витрат, 3. Калькулювання собівартості продукції й контролю над виконанням плану собівартості, 4. Виявлення не використаних резервів для контролювання за недопущенням втрат у виробництві.

Для розв’язання цих завдань необхідно, щоб введення обліку витрат забезпечувало порівняння планових й фактичних показників собівартості.

До собівартості відносять: 1) витрати безпосередньо зв’язані із виробництвом продукції, обумовлені технології й організації виробництва, включаючи витрати на управління, 2) витрати на підготовку виробництва (на освоєння нових видів продукції), 3) витрати на удосконалення технології та організації виробництва, котрі здійснюються в ході виробничого процесу, 4) витрати на покращання умів роботи й техніки безпеки підвищення кваліфікації працівників підприємства, 5) витрати зв’язані зі збутом продукції.

Крім витрат, котрі включаються в собівартість продукції, підприємства несе ще витрати, котрі покриваються за рахунок спеціальних джерел: прибутку (штрафи, пеня, % за кредит), фонду економічного стимулювання й спецпризначення (затрати на капітальний ремонт), капіталовкладень. Всі витрати на виробництво грунтують по таких ознаках:

1. по економічній ролі в процесі виробництва,.

2. за способом включення витрат у виробництво,.

3. залежно від об'єму виробництва,.

4. по однорідності складу,.

5. по видах витрат — елементам й статтям витрат,.

6. по місцю виникнення — виробництвам, цехах, дільницям,.

7. по видах продукції, робіт й послуг — калькулюючим об'єктам.

8. по етапах виробничого процесу,.

9. по календарних періодах.

Групування витрат з статтях калькуляції показує призначення окремих видів витрат у собівартості продукції. Для контролю за складом витрат з місцях їхні здійснення й виявлення собівартості по видах виготовленої продукції необхідно знаті не лише, що витрачено в процесі виробництва, але й й на котрі цілі (куди, на що). Ці затрати проведені, тобто їхні треба враховувати по напрямах, відношенню до технологічного процесу. Такий облік витрат дає можливість аналізувати собівартість по її складових частинах й окремих видах продукції. Перелік калькуляційних статей встановлюється галузевими інструкціями.

Номенклатура калькуляційних статей: 1. сировини й матеріали, 2. повернені відходи, 3. паливо й енергія на технологічні цілі, 4. основна зарплата виробничих робітників, 5. додаткова зарплата виробничих робітників, 6. відрахування на соцстрах, 7. затрати на підготовку й освоєння виробництва, 8. витрати на утримання й експлуатацію устаткування (ВУЕУ), 9. загальновиробничі витрати, 10. загальновиробничі витрати, 11. загальногосподарські витрати, 12. інші виробничі витрати, 13. позавиробничі витрати.

Групування витрат. Затрати на виробництво групують із таких елементам: 1. сировина й основні матеріали за мінусом відходів, 2. витрати на оплату роботи, 3. відрахування на соціальні заходь, 4. амортизація основних фондів, 5. інші витрати.

Облік в постатейному розрізі здійснюють системно на відповідних рахунках виробничих витрат. На відміну від цого обмін в по елементному розрізі - позасистемно, тобто за допомогою різних вибірок та додаткових розрахунків.

Крім цого, затрати виробництва групуються: по місцю виникнення витрат, тобто по ознаці того, до якого виробництва смердоті відносяться (основного допоміжного), в якому цеху чи на якій ділянці здійснені.

Для контролю й аналізу рівня витрат з окремих етапах технологічного процесу й розрахунку незавершеного виробництва із загальної суми витрат, що відносяться на собівартості тихий чи інших виробів, виділяють затрати на окремі процеси операції.

По календарних періодах виробничі затрати діляться на поточні, тобто постійні (щоденні) й одночасові тобто однократні чи тих, що проводяться рідше ніж 1 разів у місяць. Чіткий розподіл витрат виробництва на поточні й єдиночасові має велике значення для правильного щомісячного обчислення собівартості продукції.

Методи обліку витрат виробництва.

У залежності від організації й технології виробництва, характеру випущеної продукції розрізняють три методи обміну витрат за виробництво й калькуляції собівартості продукції: позамовний попередільний й нормативний.

Позамовний метод обміну витрат на виробництво застосовують в виробництвах із механічним збиранням деталей, вузлів й виробів в цілому: технологічний процес між цехами тісно взаємозв'язані й ДП випускає лише один, останній в технологічному ланцюгу, цех. Виробничі затрати збираються спочатку цехами, але й потім обов’язково сумують по підприємству в цілому, й завдяки цьому розраховують собівартість одиниці продукції проводять по сумі витрат всіх цехів. Позамовний метод застосовується в індивідуального виробництва чи на виготовлення серії 5−10 виробів малосерійному виробництві відкривають замовлення. Непрямі затрати щомісячно розподіляють між замовленнями.

Фактичну собівартість окремих замовлень визначають чи после передачі складу чи после здачі замовнику безпосередню.

При замовному методі не можна скласти калькуляцію замовлення до тихий пір, поки по ньому не якщо виконана вся робота, собівартість не можу бути розрахована вся робота, значним недоліком цого методу обліку.

У процесі виконання замовлень витрати матеріалів й зарплати виробничних робітників контролюється за допомогою кошторисної калькуляції, котрі складають до запущення замовлення в виробництво шляхом лімітування від пуску матеріалів на виробництво й співставляють начислену зарплату із сумою по цій з статтею в кошторисній калькуляції. Алі кінцевий результат виконання плану по собівартості виявляють лише после виконання замовлення. Це обумовлює необхідність покращання позамовного методу обліку шляхом застосування принципів нормативного методу обліку витрат виробництва.

Попередній метод обліку витрат виробництва продукції застосовується в таких галузях промисловості, в які оброблювана сировина проходити декілька окремих самостійних фаз обробки, переділів.

Кожний переділ, за винятком останнього, являє собою завершену фазу обробки сировини, кінцевий продукт обробки, а напівфабрикат особистого виробництва. Напівфабрикат власного виробництва використовують над наступних переділах свого виробництва, але й й реалізують набік іншим підприємствам як покупні комплектуючі вироби й напівфабрикати. Собівартість кінцевого продукту якщо складатись із суми витрат всіх переділів.

Нормативний метод є значним досягненням економічної науки. Суть його зводиться доти, що витрати на виробництво обліковується із поділу їхні на 3 елементи обліку. 1) витрати в межах норми, 2) зменшення чи збільшення витрат порівняно із нормою внаслідок змін норми под впливом технічного прогресу.

Нормативний метод обліку застосовують, як правило в масових й серійних виробництвах різної й складної продукції, Яка складається із великої кількості деталей. Це найбільш прогресивний метод, який дозволяє ефективно використовувати дані обліку для виявлення резервів зниження собівартості й оперативного управління виробництвом. Найважливішим його елементом є своєчасне виявлення відхилень від норм й облік змін норм.

Особливістю нормативного методу обліку витрат є наявність й можливість поточного й попереднього контролю за витратами як з одних документам проводитися відпуск матеріалів, сировини, палива, нарахування зарплати по встановленим нормам витрат. Вони проставляються ліміти, нори витрат матеріалів, нормований годину й розцінки на оплату праці.

Ціна.

Важливим економічним важелем ринкового господарства є ціна. За допомогою ціни виражається вартість всіх видів продукції, послуг та ресурсів, вимірюються економічні величини обсягів виробництва, обігу й споживання, основних оборотних фондів, складові валового національного продукту тощо. Ціни слугують інструментом управління в будь-який економічній системі. Водночас ціна приховує так багато складностей, що її можна назвати «економічним атомом». У світовій економічній науці їй присвячено багато досліджень, в які висловлені різні підходи й думки.

Ціна з’явилась водночас з грошима. як лише останні почали відігравати роль товарного еквіваленту, виразника міри вартості, відразу ж виникло запитання: «А стільки грошей треба сплатити за цей товар, тобто Яка його ціна?».

Отже, поява грошей породила проблеми цін, їхні величини і способу визначення, чи механізму ціноутворення. Коли ж таке ціна! У кожному підручнику із економіки чи словнику сказано, що ціна — грошовий вираз вартості товару. Вона є об'єктивною економічною категорією, Яка визначає функціонування всіх сфер виробництва, розподілу, обміну й споживання. Ціна — величина не постійна. Вона, як правило, не збігається із вартістю. Вона може бути вищою від вартості при дефіциті товарів на ринку чи нижчою при їхні надлишку, залежить також від купівельної спроможності грошової одиниці.

До недавнього години у вітчизняній економічній літературі підкреслювалося, що ціна винна відображати суспільно необхідно затрати країн. Однак якщо це правильно із точки зору ідеально-теоретичної моделі, то в практично-ринковому середовищі ця теза потребує коректив.

Колі йдеться про ринкові ціни, необхідно враховувати ті, що ціни відображають не лише стадію виробництва, а і стадію обміну, зокрема конкретне співвідношення попиту і пропозиції, що склалися на ринку, зумовлене передусім споживною вартістю товарів. Тобто, коли попит на певний вид товару перевищує пропозицію, то ціна на ринку якщо більшою від суспільно необходимых витрат роботи на його виготовлення, і навпаки. Таким чином, в основі товарних цін лежати не суспільно необхідні витрати роботи, а ринкова вартість, що забезпечує відтворення виробництва у галузях відповідно до виявленої ринком суспільної потреби.

При розширеному відтворенні, властивому сучасній економіці, де значна частина прибутку спрямовується на виробниче споживання, ринкова вартість відхилятиметься від вартості виробництва. Слід зауважити, що на ринкову вартість впливає ще не один чинник — органічна будова виробничих фондів (відбиває співвідношення між функціонуючими у виробництві уречевленою та живою працею).

Метод визначення ціни.

Найпоширенішим й досить, вибачимо є метод за яким ринкова ціна визначається двома кількісними величинами: витратами виробництва (собівартістю) та середньою величиною прибутку. Така ціна являє собою ціну виробництва.

Нагадаємо, що ціна виробництва є сумою витрат виробництва та середнього прибутку на авансовий капітал:

ЦВ=ВВ (С)+СП.

де ЦВ — ціна виробництва.

ВВ (С) — витрати виробництва (собівартість).

СП — середній прибуток.

Завдяки продаж товарів за цінами виробництва в всіх галузях у разі однакових витрат на виробництво товарів підприємці одержують рівний прибуток. Нормативною умовою комерційного розрахунку на підприємствах чиякої галузі господарства є продажів товарів за цінами виробництва.

Отже, суспільно необхідні витрати роботи історично і логічно виступають формою вартості, що передує ціні виробництва. Алі вон на певному етапі еволюції виробництва зазнає такого впливу органічної будови виробничих фондів, що трансформується у ціну виробництва. Сприяє її утворенню міжгалузева конкуренція. Ос-кільки суперництво між підприємцями всіх галузей економіки за найбільш прибуткове вкладення капіталу в процесі міжгалузевої конкуренції й органічна будова виробничих фондів — постійно діючі фактори, то ціна виробництва має, по-перше тенденцію відхилятися від суспільно необходимых витрат роботи, а по-друге, виступає безпосередню основою утворення ринкових цін товарів.

Тенденція утворення (в результаті міжгалузевої конкуренції) середньої норми прибутку диктує певні правила «поведінки» шкірного підприємця. Перші в комерційному розрахунку слід керуватися передусім загальним нормативом вигідності вкладення капіталу в будь-яку галузь. Цим нормативом слугує отримання при реалізації товарів ціни виробництва, а отже і середньої норми прибуткую Друга: підприємець мусить враховувати, що він не витримає конкуренції й розориться, якщо собівартість продукції його підприємства (фірми) якщо перевищувати суспільно нормальні витрати виробництва на одиницю продукції. Третє: підприємець винен постійно дбати про ті, щоб індивідуальна ціна продукції (на його підприємстві) був меншою за суспільну ціну виробництва. Тоді він, реалізуючи свої товари за ціною виробництва, не лише якщо одержувати нормальний (середній) прибуток, а і додатковий доход.

Суть ціни.

Суть ціни, її економічна роль розкривається в функціях, котрі вон виконує. Насамперед ціна виконує вимірювально-інформаційну функцію. З її допомогою здійснюється, по-перше вираження в грошовій формі вартості натуральних обсягів ресурсів, витрат й результатів, а також різних показників, використаних у господарській практиці: по-друге, вимірювання і облік витрат суспільної праці.

Друга функція — підтримка збалансованості і рівноваги у господарстві. Через ціни здійснюється зв’язок між виробництвом й споживанням, пропозицією й попитом. Ос-кільки ціна є формою економічного зв’язку виробника з споживачем, остільки вона відіграє активну роль у регулюванні пропозицій й встановлені стабільного розвитку галузей народного господарства.

Ринкові ціни виконують також розподільчу функцію. Вони визначають розподіл вартості суспільного продукту і національного прибутку, покриття витрат виробництва, створення нагромаджень у галузях, на підприємствах, а також впливають на формування доходів певних соціальних верств населення.

Особливого значення в умовах ринкової економіки набуває стимулююча функція ціни. По-перше за допомогою ціни заохочуються передусім тих підприємства, котрі домагаються кращих показників шляхом збільшення випуску та реалізації продукції, по-друге ціни стимулюються підприємства, котрі знижують витрати виробництва порівняно із діючою ціною, використовують передову техніку і технологію, отримуючи більший прибуток за рахунок збільшення рівня рентабельності, по третє вищою ціною стимулюється виробництво продукції нового асортименту, високої якості, що має підвищений попит у населення, по-четверте, зниження чи підвищення ціни стимулює чи, навпаки стримує придбання товарів споживачами.

Безперечно, усі функції цін пов’язані між собою. У чітко налагодженій економіці передбачається взаємодіюча система цін на різні групи товарів й послуг. Вона включає оптові ціни, за якими підприємства продають свою продукцію іншим підприємствам й фірма, тарифи за перевезення вантажів, а також споживання електроенергії, води, палива тощо, закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію: роздрібні ціни, за якими товари й послуги реалізуються населенню. Кожний вид цін має свою структуру й свої особливості формування.

Схематично види і структуру цін на промислову продукцію можна виразити таким чином: |Собівартість одиниці продукції |Приб|Затра|Пода|Затр|Затр| | |уток|ти і |струм |ати |ати | | |підп|прибу|на |та |та | | |риєм|ток |доба|приб|приб| | |ства|транс|влен|уток|уток| | | |портн|у |опто| | | | |їх та|варт|вих |розд| | | |збуто|ість|орга|рібн| | | |вих | |ніза|ої | | | |орган| |цій |торг| | | |ізаці| | |івлі| | | |і | | | |.

Затрати на сировину і.

матеріали |Зарплата і відрахування на соціальне страхування |Затрати на підготовку та освоєння виробництва |Затрати на утримання та експлуатацію устаткування |Цехові витрати |Загальнозаводські.

витрати |Інші затрати |Позавиробничі затрати | | | | | | | Виробнича собівартість Повна собівартість Оптова ціна підприємства (-станція відправлення Оптова ціна підприємствастанція призначення Оптова ціна промисловості Роздрібна ціна.

Прибуток.

Далі розглянемо ті, що кожне підприємство чи фірма заінтересована в господарських результатах й в своїх фінансах для самостійного розвитку й важливим джерелом чистого прибутку підприємства є прибуток.

Прибуток — узагальнений показник, що характеризує ефективність діяльності підприємства. За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею ділянок виробництва. У показнику прибутку відбивається обсяг реалізації продукції, ефективність використання підприємством наявних матеріальних, трудових й фінансових ресурсів тощо.

Балансований прибуток підприємства (фірми) являє собою суму прибутків й збитків від реалізації товарної продукції, результатів іншої реалізації та позареалізаційної діяльності.

Прибуток від реалізації товарної продукції включає залишки нереалізованої продукції на вухо року: випуск товарної продукції за рік: реалізацію товарної продукції за рік, залишки нереалізованої продукції на кінець року. Прибуток від реалізації товарної продукції, виконаних інших робіт й послуг є базою як для розрахунків із бюджетом то й для створення фондів економічного стимулювання.

Поряд із прибутком від реалізації товарної продукції на розмір балансового прибутку впливають результати іншої реалізації та позареалізаційної діяльності (може бути зростання чи збиток). Збитки пов’язані з застосуванням економічних санкцій (штрафи, пені, неустойки) за невиконання зобов’язань щодо поставок: за несвоєчасну сплату поставленої продукції, робіт й послуг: порушення порядку затвердження чи застосування цін й тарифів, реалізацію продукції, виготовленої із відступом від стандартів, технічних умів, порушення умів перевезень із всіх видів транспорту та інші.

Таким чином загальний прибуток складається із трьох частин:

П3=Пт+Пр+Пв, де П3 — загальний прибуток підприємства:

Пт — прибуток, отриманий від реалізації товарної продукції (це різниця між оптову ціною підприємства і собівартістю),.

Ін — прибуток від іншої реалізації, надання підприємствам послуг й виконання додаткових робіт,.

Пв — прибуток від позареалізаційних фінансових результатів (сюди входять доходи та збитки від списаних металовиробів, штрафи, пені, неустойки, збитки від стихійного лиха тощо).

Слід розрізняти валовий дохід й розрахунковий доход.

Валовий (загальний) дохід — це вся сума прибутку підприємства до зроблених відрахувань. Насамперед із нього відраховують суми на сплату боргових зобов’язань, відсотки за кредит, орендну плату за користування чужою землею та ін. Далі здійснюються такі відрахування: податки в загальнодержавній бюджет й в бюджети місцевих органів, відомим організаціям, виплати штрафів й неустойок тощо.

Залишком такого розподілу є чистий прибуток, який надходить на задоволення різних виробничих й соціальних потреб: а) нагромадження (розширення виробництва), б) екологічні витрати, в) підготовку й підвищення кваліфікації кадрів, р) соціальні фонди, буд) особистий дохід підприємства.

Валовий дохід й прибуток утворюють матеріальну основу для згоди економічних інтересів суспільства, трудового колективу і окремих працівників, сприяють підвищенню їхньої заінтересованості у зростанні ефективності виробництва.

Ознак про ефективність виробництва лише за масою прибутку судити не можна. Її більшою мірою характеризує норма прибутку та рівень рентабельності.

Норма прибутку — ставлення маси прибутку до повної собівартості продукції, виражене у відсотках.

П (=[pic], де П (- норма прибутку,.

П — маса прибутку,.

З — собівартість продукції.

Рентабельність як економічна категорія тісно пов’язана із категорією прибутку. Вони є різними сторонами економічних відносин. Якщо в прибутку відображаються відносини щодо створення та розподілу частини чистого прибутку, то рентабельність характеризує відносини між підприємством й державного із приводу раціональності використання виробничих фондів та участі шкірного підприємства у створенні і розподілі тієї частини чистого прибутку, Яка набуває форми прибутку. як ж треба організувати виробництво, щоб воно та давало якомога більшу віддачу в споживанні?

З одного боці, відповідь начебто проста: передбачається, що кожний капіталу, ресурсів й роботи із обгрунтуванням: «чого це коштує» й «що це дає?» Вважається, що люди можуть наперед підраховувати свої витрати і підприємець й кожна фірма розраховують кожну операцію і кожний внесок свої доходи й в результаті зробити вибір таким чином, щоб одержати найбільшу вигоду від капіталу й ресурсів, якими смердоті володіють. Проте, із іншого боці, рішення цого запитання значно складніше, оскільки потрібно враховувати багато факторів, знаті кон’юнктуру і різні економічні умови.

Висновок.

З вище написаного можна зробити висновок, що запитання про затрати виробництва із точки зору, як економічної, то й господарської практики дуже важливі. Перед всім бо, як вже підкреслювалося вище, зменшення витрат роботи і матеріальних ресурсів на виготовлення одиниці продукції є головним джерелом підвищення ефективності господарювання.

Слід зауважити, що для затвердження реального фінансово-економічного стану підприємства (фірми) потрібно постійно турбуватися про свою конкурентно-спроможність, реально оцінювати своє становище на ринку серед інших товаровиробників, домагатися переваг над конкурентами, в асортименті та якості продукції, рівні витрат виробництва, ціноутворені тощо.

Проведення цінової реформи на Україні тісно пов’язані із подоланням сучасного кризового стану її економіки. На думку українськиих спеціалістів, головне заподіяння ціноутворення — ліквідація диспропорцій між платоспроможним ціноутворенням й пропонуванням товарів й послуг у народному господарстві та вартісними й матеріально-речовими пропорціями, що виникли за останні десятиріччя. Реформа ціноутворення має радикально замінити державну монополію у цій сфері на конкурентний м-ль (гм-м), який дає змогу гнучко її оперативно реагувати на зміну кон’юнктури ринку та дію багатьох ціноутворюючих факторів.

У міру демократизації господарського життя і підвищення добробуту населення, частка централізовано регульованих цін якщо зменшуватися, а договірних й вільного ринку зростання.

За своєю економічною природою прибуток виступає як частина вартості додаткового продукту, створеного працею учасників виробництва.

Ос-кільки кожне підприємство (фірма) заінтересоване в господарських результатах й своїх фінансах для самостійного розвитку, остільки прибуток є важливим джерелом чистого прибутку підприємства.

Література.

1. Бобров У. Я. «Основи ринкової економіки» Київ «Ли-бідь» 1995 р. 2. Панасюк Б. «Формування направлень розвитку економіки в ринкових умовах».

Економіка України № 3 1992 р. 3. Під редакцією З. У. Мочерного. Тернополі 1993 р. «Основи економічної теорії» 4. Я. У. Литвиненко «Ціни та споживчі товари» Київ 1993 р. 5. Овчеников Т. П. «Макроекономіка» З. Петербург 1992 р.