Геоекономічне позиціювання й Україна: національні інтереси в контексті сучасного класифікаційного аналізу

смотреть на реферати схожі на «Геоекономічне позиціювання й Україна: національні інтереси в контексті сучасного класифікаційного аналізу «.

Валерій Пердицький, студент 4 курсу.

Реферат на задану тему: «Геоекономічне позиціювання й Україна: національні інтереси в контексті сучасного класифікаційного аналізу».

Проблема геоекономічного вибору, оптимального розв «язання ділеми «східзахід» зумовлює потребу чіткого із «ясування характеру та цілей інтеграційних процесів, причому природу останніх визначають саме основні діючі особини, макросуб «єкти глобального соціально-економічного життя, котрі, із точки зору природних національних інтересів певної країни виступають уже в якості про «єктів інтеграційних зусиль.

Типовою тенденцією розвитку міжнародних економічних відносин на початку ХХІ століття є інтернаціоналізація, важливими виявами якої є як глобалізація, то й регіоналізм. «Від пошуку можливостей співробітництва — до взаємної адаптації, від взаємовигідних контактів — до інтеграції зусиль, від обміну — до взаємопроникнення — від взаємопроникнення до формування єдиного ринкового та навіть соціального простору» — вісь принципи, що містяться в основі його конкретних рис.

У цьому контексті проблематика національного геоекономічного позиціювання має особливе значення для країн, що перебувають на етапі ринкової трансформації. Сказане не означає надто помітної «свободи вибору» державам, як Україна, — стихійні глобальні конкурентні процеси, рамки які значною мірою визначаються інтересами провідних «гравців» (країн та угруповань), сам спрямовують національні човники переважної кількості учасників міжнародних економічних відносин до «належних їм ніш».

Отже не йдеться про ті, що можна вирішальним чином «помилитися», міркуючи лише в термінах геополітики, і таким чином зверни для собі «не тієї» шлях розвитку. Алі «помилковість», втрата історичного шансу дійсно можуть матір місце, щоправда через інші заподій — непроведення активної державної політики підтримки національного товаровиробника, відсутність дієвої стратегії у сфері інновацій, новітніх технологій, регіонального розвитку продуктивних сил та соціально-економічних систем.

Саме в цьому контексті недостатньо чітке розуміння швидкоплинних тенденцій дійсно може відіграти фатальну роль. Тім понад, що дія кардинально значущих факторів, котрі визначають розстановку сил у сучасному світі, інколи, в хронологічному вимірі, може трактуватися не лише як довгострокова, але й і середньотривала (в окремих випадках можна говорити і про короткотермінові, вибухоподібні зміни структуровизначального плану).

Отже, чітке, оперативне, але й водночас й неухильне врахування своєрідних «викликів години» в геоекономічній політиці держави є однією із домінант макроекономічної та міжнародної політики. Відтак спроби теоретичного моделювання суперечливих та неоднозначних реальних подій та тенденцій набувають очевидної актуальності.

Останнім годиною такі спроби окреслити нову полярність цивілізаційного розвитку здійснювалися неодноразово. Причому їм надавалося «хронологічнобезпосереднього» змісту, що заговорили українською у «язаний з констатацією:

. поточного стратегічного співвідношення сил,.

. історико-культурологічної належності,.

. регіонально-географічної належності.

У першому відношенні (констатація стратегічного співвідношення сил) йшлося переважно про кількісний вимір означеної полярності, розподіл силового впливу та багатства. Так, констатувалася руйнація моделі біполярного світу (дезактуалізація конфлікту «Схід-Захід»), згадувалася традиційна «капіталістична тріада» — США, Західна Європа та Японія — але й із урахуванням более щільних зв «язків її структурних елементів з супутниковими країнами, спільниками по інтеграційних проектах. Враховуючи поглиблення диспропорцій в розподілі світового багатства на користь найбагатших та майже на зазагибель найбідніших країн, згадувалися і протиріччя між «багатою Північчю» та «бідним Півднем». Алі головною вадою подібної методології, Яка не має принципових заперечень, є її виключно постфактна та механістична природа.

У іншому (історико-культурологічному) відношенні здійснювалися спроби узагальнення тенденцій розвитку та його домінантних факторів (етноісторичних, історико-релігійних). Застосовувалися методи формального протиставлення згідно релігійного критерія (іудео-християнського, ісламського, індуїстсько-буддистського «світів»), комплексних характеристик релігійно-географічної належності, котра, як це презюмувалося, відображала спільність «історичної долі» народів. Втім, розв «язання задачі історикокультурологічної класифікації цивілізаційних підсистем взагалі не має органічно цілісного інструментарію. Причому виділення співставних за базовими рисами (хоча б, наприклад, за розмірами) етно-культурних елементів геополітики інколи, в структурному відношенні, є «притягнутим», але й неадекватним (так, наприклад, констатація афроісламської єдності вочевидь має, знов-таки, надто механістичний характер). Відтак робота над даною проблематикою, хоча й становить безумовний науковий інтерес, потребує відомої коректності, а також комплексності підходів.

У третьому (регіонально-географічному) відношенні логіка класифікації значною мірою тяжіє до оцінки стану та перспектив тенденцій регіоналізації. Дійсно, можна говорити про своєрідне змагання за контроль над найбільшими територіями, а ще понад — ринками, тобто покупцями із урахуванням їхньої сукупної купівельної спроможності (зона вільної торгівлі для обох Америк, процес створення якої триває, а також розширюваний Євросоюз — вісь приклади регіональної інтеграції, що тяжіє до природних географічних кордонів.

Вісь, як розподілено населення світу на зламі тисячоліть між окремими континентами:

57% - Азія,.

21% - Європа,.

14% - обидві Америки,.

8% - Африка.

Безумовно, буквально не йдеться про «змагання континентів», чи навіть пряму конкуренцію між ними (то й не переносити хоча б бо ринок США більший за весь африканський — місячні продажі у цій стране становлять гігантську суму в 260 — 280 млрд. доларів), але й про загальний глобально-конкурентний потенціал (можливо ще не реалізований) дані цифри свідчать достатньо красномовно. В частности, можна помітити, що потенціал регіоналізації країн Азії є дуже великим, навіть попри ті, що за темпами цей процес значно поступається європейському та навіть трансамериканському.

Взагалі, на наш погляд, не можна виділити певні чітко окреслені групи країн, хіба що можна говорити про загострення проблеми покраїнового розшарування рівнів доходів — значно более разючого зубожіння населення в найбідніших країнах на тлі культу споживацтва в ряді країн Північної Америки та Західної Європи. Тобто, відносно того чи іншого критерія, може віднайти застосування будь-який підхід, але й слід дотримуватися органічної цілісності підходу, коректності застосування того чи іншого критерія.

Аналіз спільних та відмінних рис економічного розвитку держав, що належати до різних географічних регіонів та мають різні здобутки в результаті їхньої участі в глобальній конкуренції, надає можливість виділити такі класифікаційні критерії, згідно яких, можна виділити групи країн:

. принцип градації економічних досягнень та геоконкурентних переваг,.

. принцип «природної» регіональної належності, а також.

. принцип культурно-цивілізаційної належності.

Причому акцентовану увагу, на наш погляд, варто приділити саме першому варіанту класифікації, оскільки саме він висвітлює найбільш нагальні виклики для України (другий варіант є відносно механічним, у тому годину як третій дещо виходить за межі дії власне економічного інструментарія дослідження та має стосовно нього екзогенну природу). Адже другий класифікаційний підхід более тяжіє до описовості, тоді як третій, задля свого висвітлення, потребує окремої уваги та застосування не властивого для даної з статтею інструментарія.

Отже, згідно критерія градації економічних досягнень та геоконкурентних переваг, можна запропонувати наступну геополітичну класифікацію.

1. Індустріально розвинуті країни,.

2. Нові індустріальні країни,.

3. Група динамічних, але й все ще відносно бідних «важковаговиків» — передусім Китай та Індія,.

4. Трансформаційні країни,.

5. Ресурсозабезпечені країни, що розвиваються,.

6. світ аутсайдерів.

Особливістю розміщення окремих країн у цій схемі є ті, що практично усі смердоті настільки «органічно» належати до тієї чи іншої групи, що перехід до іншої категорії країн їм є неможливим за вийнятком таких ситуацій, коли успішний розвиток дозволяє тій чи іншій із них вийти на якісно более високий щабель чи у невластиву цивілізаційну якість, в інший культурноісторичний простір.

Так, група індустріально розвинутих країн виступає своєрідним замкненим клубом — адже статі його членом та, фактично, забезпечити для собі значний стрибок в рівні добробуту до рівня так званого «золотого мільярда» означає дещо змінити глобальну систему перерозподілу виробленого в світі сукупного продукту, валютно-фінансових, капітальних ресурсів, інакше кажучи — обмеженого економічного про «єкта споживання.

Природне прагнення найбільш успішних країн до замкненості, до виключного володіння ключовими стратегічними ресурсами (в сучасному світі це передусім високі технології та інформація), хоча й виступає своєрідним правилом при проведенні геополітики, припускає і вийнятки, котрі диктуються геополітичними міркуваннями. Так, саме означений вийняток, який окреслює межі дії наведеного «правила», характеризує важливий історичний момент, що його переживають Польща, Угорщина та інші трансформаційні країни, моделі ринкових реформ в які виявилися найбільш ефективними. Ці країни реально можуть здобути собі місце под надійним «європейським дахом» й, як свого години Іспанія та Португалія, прискорити свій соціально-економічний поступ, перебуваючи в статусі підтягуваної до загального рівня провінції ЄС (щоправда, таке «підтягування» зовсім не означає уніфікації прав й позбавлення від «другорядності»).

Згідно більшості експертних оцінок та прогнозів, зокрема Bank Austria — провідного банку, який надає фінансові послуги країнам регіону Центральної та Східної Європи, колишні країни Східного блоку, передусім з західної частини даного субрегіону, в короткота навіть середньостроковій перспективі можуть матір вищі темпи економічного зростання, ніж держави Євросоюзу (особливо враховуючи незначний динамізм ЄС на початку нового століття), й це може відіграти роль інтеграційного прискорювача, певного уніфікатора рівнів економічного добробуту.

Слід враховувати і швидкі темпи пристосування найбільш успішних перехідних економік до реалій світового ринку. Втім, по-перше, сприятливі темпи зростанню властиві тім країнам, яким уже обіцяно місце в Євросоюзі, а, поодному, зростання може виявитися нетривалим, можливості розвитку експортної спеціалізації також обмежені, отже до помітних змін геополітичного пас «янсу воно та не приведе.

Такі країни, як Китай та Індія, дуже важко віднести до тієї чи іншої групи країн, оскільки їхні перебування у тому чи іншому формальному статусі змінить характеристики і самої групи, до якої їхні теоретично можна віднести. Разом із тім, можна говорити про наявність спільних рис у моделі розвитку Китаю, а також Індії одночасно й із новими індустріальними країнами, й із трансформаційними країнами Європи, й також з країнами-аутсайдерами. разом із тім, є і специфіка, котра диктується розмірами Китаю і Індії. Китай уже серйозно претендує в ролі лідера в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, якої традиційно відігравала Японія. Причому йдеться не лише про валові параметри такої міждержавної конкуренції: вдовольнившись спочатку статусом технологічно наздоганаючої країни, Китай дедалі понад завойовує і технологічні ніші на ринку регіону та світу.

Щодо України, Росії та ряду інших нових незалежних країн, то їхня належність до очевидно тимчасової класифікаційної групи держав ставити їхнього перед історичним викликом: смердоті мають чи наслідувати успіху лідерів ринкової трансформації, чи деградувати до стану ресурсозабезпечених напівринкових країн (5-а група, причому це актуально для Росії) чи до стану аутсайдерів (6-а група, входження до якої поки що реально загрожує Україні). Щодо останнього, то про реальність зміни українського статусу свідчить ті, що уже 2001;го році Світовий Банк разом із Киргизією й Беніном відніс Україну до найбідніших країн світу, причому Україна витіснила зі списку найбідніших країн світу тієї самий Китай. (Україна ж виявилася в списку найбідніших країн после того, як річний дохід на свою душу населення в стране уперше опустився нижче за відмітку $ 750.) [[i]].

Виходячи зі сказаного, можна здійснити более грунтовну оцінку можливих рішень щодо ділеми «Схід-Захід» для України.

Європейський вектор відкритої економіки України.

Умовою розв`язання кардинальних проблем внутрішнього розвитку, необхідною складовою зовнішньої стратегії України постало запитання про її ставлення до тихий чи інших міжнародно-економічних об`єднань та коопераційних, інтеграційних процесів. Виходячи із цого, особливий інтерес становить оцінка окремих географічних векторів зовнішньоекономічної орієнтації України, із які європейський є особливо важливим.

Європейська інтеграція, котра з запровадженням на початку 2002 року євро перейшла у нову, более високу якість (лише запровадження нової грошової одиниці має принести виграш від 40 до 50 млрд. дол. щорічно, не кажучи про зниження інфляції, процентних ставок, податків, зменшення потреб підприємств в обігових коштах, стабілізацію фінансого сектора, зниження валютних ризиків, скороченню накладних витрат із обслуговання операцій, прискорення та здешевлення міжвалютних переказів), є важливим чинником формування відкритої економіки України. Адже європейська інтеграція не лише виступає чинником прискорення економічного розвитку країн ЄС, але й зумовлює зростання їхнього значення в міжнародній торгівлі, валютно-фінансових відносинах, перетворює їхнього на центр тяжіння геополітичних інтересів багатьох країн.

Зважаючи на пострадянські умови — неконкурентність технологічно відсталої промисловості, успадковану штучну однобічність зовнішньої орієнтації та транспортної інфраструктури, здатність України налагодити ефективного співробітництво із ЄС постала у 90-ті роках та на початку нового століття індикатором її реального суверенітету. Дійсно, после здобуття Україною державної незалежності поступова інтеграція в загальноєвропейські структури й налагодження багатосторонньої кооперації із ЄС постали її головними геостратегічними пріоритетами. Отримання Україною повноцінного членством провідних континентальних економічних та політичних організаціях можна вважати необхідними передумовами найбільш органічної моделі реалізації її інтересів на світовій арені, перетворення на активного учасника життя світового співтовариства.

Згідно урядових програм розвитку економіки України, в результаті значної диверсифікації міжнародної торгівлі, близько 65−70% її про «єму до 2010 року якщо припадати на країни «далекого зарубіжжя». І відносини із Євросоюзом в цьому контексті розглядаються як базовий вектор геостратегічної реорієнтації.

Слід враховувати і стабільність моделі розвитку країн Європи. Так, за умів загострення фінансової кризи, від якої особливо постраждала Росія, не кажучи, навіть, про держави Азіатсько-Тихоокеанського регіону, відносна стабільність європейських країн може розглядатися як, до певної міри, стабілізуючий чинник через стабільність попиту на Український експорт.

Відносини із ЄС та близькими до нього країнами набувають для України дедалі більшого геополітичного значення. Так, своєрідною «компенсацією» за експортні втрати машинобудівників та харчовиків України на ринках СНР постало збільшення експортних постачань продукції металургії до країн Заходу, перш на Західної Європи. Збільшилися експортні постачання олійного насіння, головними імпортерами якого із України є Нідерланди, Іспанія. Зросли обсяги експорту органічних хімічних сполук в такі країни, як Фінляндія, Німеччина. Головним споживачем шкіряної сировини українського походження (а її експортні обсяги значно зросли) є Італія. Збільшилися обсяги експортних постачань одягу та предметів одягу до Німеччини та інших країн. Головним торговельним партнером України в торгівлі міддю та виробами із неї є та ж сама Німеччина.

У более загальному плані, можна констатувати, що взагалі сукупні обсяги торгово-економічної взаємодії України із ЄС останніми роками постійно зростають. Наприклад, в на початку нового століття щорічний товарообіг товарами та послугами між Україною та країнами Європи складає 10−15 млрд. дол.

Пріоритетні інтереси, котрі заговорили українською у «язані із перспективами багатобічного розширення коопераційних, інтеграційних контактів із країнами ЄС, для Украни заговорили українською у «язані із наступним:. країни-члени ЄС уявляють собою надзвичайно великий та потужний ринок, причому прив «язка до нього та скасування взаємних обмежень в процесі торгівлі із ним здатні допомогти вирішити основні проблеми збуту продукції, котра виготовляється в Україні,. присутність в європейському ринковому просторі, а також міждержавне, міжурядове та міжвідомче співробітництво дозволяти Україні приймати активну доля в програмах галузевого, технологічного, науковотехнічного, освітньо-гуманітарного розвитку Євросоюзу,. лібералізація та взаємне відкриття економічних режимів є гарантією капіталовкладень, що зумовить притік іноземних інвестицій до країни,. офіційний європейський статус автоматично означав бі поширення на Україну всіх вигідних для її економіки особливостей режиму діяльності в торговельно-інвестиційній сфері, котрі поширюються й на інших членів.

Євросоюзу.

Особливий інтерес для України становить створення зони вільної торгівлі із Європейським Союзом. Це було б передбачене ще Угодою про партнерство та співробітництво від 16 червня 1994 р., котра постала наріжним каменем та нормативною основою двостороннього співробітництва України. Алі уже на частку ЄС та Туреччину, Яка є членом митного Союзу ЄС та є його асоційованим членом, припадає понад 20% зовнішньоторговельного обороту товарами, послугами та роботами України. Алі, хоча ЄС й займає одному после СНР місце в переліку основних торговельних партнерів України, наявні здобутки у співробітництві зі Співтовариством є усе ж таки замалими, особливо якщо замислитися над потенціальними можливостями співробітництва.

Крім лібералізації і взаємного наближення торговельних та інвестиційних режимів України та блоку ЄС предметом особливого інтересу для нашої країни можуть бути числені галузеві напрями співробітництва, особливо тих, котрі пов’язані із високотехнологічним виробництвом, запровадження передових досягнень науки й техніки. Серед науково-технічних пріоритетів найбільш важливими в сфері співробітництва із ЄС ми вважаємо наступні:

. розвиток мікроелектроніки та робототехніки,.

. взаємодія в галузі біотехнологій, зокрема генної та клітинної інженерії,.

. розвиток оптроніки та лазерної техніки,.

. розробка нових матеріалів та прогресивних технологій обробки матеріалів,.

. створення та запровадження в практику нових засобів комунікації та зв’язку,.

. спільні дії, спрямовані на покращання енергозаощадження, перехід на використання нових та поновлюваних джерел енергії.

Важливим напрямом співробітництва із європейськими структурами для України становить кредитно-фінансова взаємодія у банківській сфері. Основним партнером тут виступає Європейській банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), рада директорів якого ще 1997;го р. затвердила стратегію дій стосовно України. Метою стратегії постало сприяння розвитку фінансової сфери, зокрема комерційного експортного кредиту, а також кредитування малого та середнього, а також корпоратизованого бізнесу, аграрного виробництва, взагалі приватизованого сектору економіки, сприяння інвестиціям. Об'єкт особливої уваги ЄБРР — модернізація та будівництво транспортної інфраструктури, допомога Україні в справі якомога більшого самозабезпечення енергоресурсами, впровадження енергозаощаджувальних та екологічних технологій у виробництві, фінансування чорнобильських статей витрат.

Втім, у відносинах України із ЄС існує і чимало проблем. Одна із найбільш болючих та таких, котрі вимагають діяти, й негайно — антидемпінгові розслідування проти українських товарів. Від них серйозно страждають як окремі вітчизняні виробники то й зовнішньоторговельний й платіжний баланси країни. Причому, із мікроекономічної точки зору, ситуацію, в найгірших випадках, загострює ті, що по деяких видах виробництва на продукцію інколи навіть немає альтернативного експорту (тобто зовнішньому попиту) попиту всередині держави.

Важливими передумовами розширення співробітництва між Україною та ЄС, можна вважати:

. загальне покращання макроекономічної ситуації в Україні та более динамічне просування ходою справжніх та радикальних, а чи не симулятивних економічних реформ, що не лише створює базу для более вигідної економічної взаємодії, а інколи і постає прямою умовою реалізації тихий чи інших проектів,.

. розв «язання тихий проблем, котрі були породжені практикою антидемпінгових розслідувань із боці ЄС, зокрема з более широким та послідовним застосуванням самою ж України існуючих методів контрантидемпінгу.

(сказане не знімає із порядку денного заподіяння адміністративного попередження реального демпінгу із боці тихий вітчизняних експортерів, котрі до нього вдаються),.

. проведення роботи щодо розв «язання проблем, котрі виникають у України по лінії ГАТТ/СОТ, що є однією із політичних передумов налагодження відносин із Євросоюзом, котрі є членами цих світових торговельних структур та активно відстоюють їхні принципи на міжнародній арені,.

. проведення подальшої організаційної та переговорної роботи щодо розширення номенклатурного та кількісного представництва вітчизняного виробництва на західноєвропейських ринках в тихий випадках, коли ще існують відповідні обмеження,.

. доля в системі субрегіонального та прикордонного соціальноекономічного співробітництва, зокрема на рівні Вишеградської групи та.

CEFTA, а системі єврорегіонів.

Важливим напрямом договірної діяльності України є забезпечення режимів вільної торгівлі із державами, котрі є кандидатами на вступ до ЄС. Так 2000 році було б проведено кілька раундів переговорів із підготовки Угоди про вільну торгівлю із Македонією (Угода підписана 18 января 2001р), велася робота по приведенню Угоди про вільну торгівлю із Литвою до стандартів ЄС. Було також укладено міжурядову торговельну Угоду із Кіпром, Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на доходи й на капітал та Угоду про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів й вантажів із Швейцарією, міжурядову Угоду про транскордонне співробітництво із Словаччиною.

Позитивних прикладів інвестиційного та технологічного співробітництва України із країнами ЄС поки що небагато. Одним із них є залучення капіталів шведської фірми AGA, відомої як другий в світі продуцент кріогенного обладнання, до дніпропетровського заводу «Дніпрокисень» через продажів 25% акцій цого підприємства. У результаті цого заходженню очікується запровадження новітніх технологій, котрі будуть відзначатися не лише продуктивністю, а працюватимуть в енергозаощаджувальному режимі.

Було створено й ряд інститутів, що сприяють активізації партнерства. Це — Рада та Комітет Співробітництва, а також парламентський комітет із числа депутатів Верховної Заради України та Європарламенту. Головне економічне міністерство України — Мінекономіки певний одну годину на своїй назві «виношує» ціль європейської інтеграції держави. У Україні функціонує Міжвідомчий комітет із розвитку відносин із ЄС, а із боці Союзу українськими «справами» займається Генеральний Директорат із відносин із країнами Центральної та Східної Єсропи та Новими Незалежними Державами. Відкрито постійне представництво України при Союзі в Брюсселі, у тому годину як в Києві - посольство ЄС та місія Глави делегації Європейської Комісії.

Таким чином, коли йдеться про відносини Україна — ЄС, варто враховувати, що на самом деле йдеться про процес, а чи не про оцінку дійсно несприятливої Сучасної кон`юнктурної ситуації в Україні в застиглому її варіанті. Крім того, як вважається в Україні, на кожному із послідовних кроків, котрі мають наближувати її до ЄС, будуть відкриватися додаткові можливості співробітництва — як у вигляді збільшення пільг та скасування кількісних, зменшення тарифних обмежень із боці ЄС, то й у формі залучення західноєвропейських інвестицій, участі нашої держави в спільних технологічних проектах.

Отже, хоча очевидним є ті, що позначка широкої інтеграції в європейський господарський простір не є реальною на найближчі рокта, а обсяги необхідної підготовчої роботи, й перш на в середині самої України, потребуватимуть надзвичайно великих зусиль, інтенсифікація роботи щодо зближення із євроструктурами є конче потрібною та є дійсно стратегічним геоекономічним напрямом для України.

Правові засади співробітництва України із ЄС.

Проблема «наближення до Європи» значною мірою полягає у правовій площині. Так, ще в 1995 році Єврокомісія опублікувала так звану «Білу книжку про підготовку асоційованих країн Центральної та Східної Європи до вступу у внутрішній ринок ЄС». Після цого значно інтенсивнішим ставши процес узгоджень законодавчих систем зазначеної групи країн у відповідності до загальноєвропейських стандартів. За оцінками фахівців, реалізація аналогічного заподіяння щодо узгодження законодавчої бази для України, у відповідності до 150 конвенцій Заради Європи, 60 міжнародних європейських угод, 1,5 тисяч інших актів ЄС та численними прецедентними рішеннями Євросуду, виглядає справою особливо непростою. Адже належить внести зміни та доповнення не дуже до 4 тисяч національних законодавчих актів.

На міжнародному рівні базовим правовим документом, який регулює процес європейської інтеграції України є Угода про партнерство й співробітництво між Україною та ЄС, Яка складається із 9 розділів та 100 статей. Угода встановлює як рамки широкого політичного діалогу між сторонами, то й важливі економічні пріоритети. Важливою метою в цьому відношенні є погоджена перспектива створення між Україною та Європейським Союзом зони вільної торгівлі.

Взагалі цей документ можна вважати одним із найважливіших міжнародних документів, котрі були коли-небудь підписані Україною. Фактично Угода встановила загальні принципи двосторонього співробітництва у сферах торгівлі, руху капіталів, здійснення взаємних платежів, кооперування в області промисловості та агропромисловому секторі, науково-технічному співробітництву. У Угоді декларується підтримка Євросоюзом ринкового реформування української економіки. На державу було б поширено загальну систему преференцій для країн, що розвиваються. Угода визначила порядок застосування режиму найбільшого сприяння, а також національного режиму для європейських компаній в Україні та вітчизняних у країнах ЄС. Україна отримала квоти на експорт по найбільш захищених від імпорту в ЄС товарних позиції - текстилю, виробах із сталі та ін.

У відносинах між Україною й ЄС, крім базової - Угода про партнерство та співробітництво — діє ряд угод, котрі регламентають різні аспекти двостороннього співробітництва. Це, зокрема, наступні акти:

Угода між Європейськими Співтовариствами та Україною про торгівлю текстильними виробами (підписана 5.05.93),.

Угода між Урядом України й Комісією Європейських Співтовариств про заснування представництва Комісії Європейських Співтовариств України та про його привілеї та імунітети (підписана 17.09.93),.

Угода між Урядом України й Комісією Європейських Співтовариств про створення Контактної групи по вугіллю та сталі (підписана 08.06.94),.

Угода між Європейським Співтовариством по вугіллю та сталі та Урядом України про торгівлю сталеливарними виробами (підписана 15.07.97), Угода про співробітництво між Кабінетом міністрів України та Європейським Співтовариством із атомної енергії в галузі керованого термоядерного синтезу (підписана 23.07.99),.

Угода про співробітництво між Кабінетом міністрів України та Європейським Співтовариством із атомної енергії в галузі ядерної безпеки (підписана 23.07.99), а також інші документи, котрі стосуються сфер науковотехнічного співробітництва, мирного використанні ядерної енергії, включаючи торгівлю ядерними матеріалами, та ін.

Україна в системі єврорегіонів.

Наприкінці ХХ століття спостерігалося зростання значення міжнароднополітичних факторів прикордонного співробітництва. Саме в такому контексті можна розглядати підтримку Євросоюзом, зокрема організаційним та фінансовими засобами, процесів розвитку форм прикордонного співробітництва в центрально-східноєвропейському регіоні.

При формуванні перспективної інтеграційної моделі України, для якої, згідно про «єктивної оцінки можливих вигід та переваг, а також офіційних декларацій, ЄС становить найбільш бажаний вектор, слід враховувати роль та особливості прикордонного співробітництва на континенті.

Передусім слід відзначити прийняття «Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між регіональними громадами чи владою» 1980 року, Додатковий Протокол до конвенції 1995 та 1998 років, а також програми ІНТЕРРЕГ, котрі приймалися у межах ЄС. Приймалися і міжнародні документи на рівні субрегіонів. Такими були Угода країн Скандинавії щодо визнання компетенції місцевих органів влади в здійсненні та регулюванні прикордонного співробітництва, Конвеціїя Бенілюксу щодо формування правових засідок прикордонного співробітництва, визначення прав та ролі місцевих владних інститутів, створення спільних органів сприяння взаємодії на регіональному рівні та інші документи. Згідно другої програми ІНТЕРРЕГ було б визначено основні умови та характер надання країнами Євросоюзу підтримки прикордонним регіонам постсоціалістичних країн континенту, котрі здійснюють ринкові реформи.

Єврорегіони — це міждержавні регіональні асоціації, котрі включають в собі прикордонні області країн-учасниць та розвиваються у відповідності до погоджених комплексних програм соціально-економічної та культурногуманітарного характеру та загальноєвропейських критеріїв із метою спільного розв «язаннь соціально-економічних завдань.

Прикладами інституційного будівництва із метою сприяння прикордонному співробітництву є такі структури, як Асамблея європейських регіонів, Конгрес місцевих й регіональних улад Європи, Асоціація європейських прикордонних регіонів, Конференція периферійних приморських регіонів.

Розвитку прикордонного та міжрегіонального співробітництва в Європі сприяє формування єдиного митного, тарифного та взагалі соціальноекономічного простору.

Співробітництво України із іншими східнота центральноєвропейськими країнами, котрі є прилеглими до її власної територї по будівництву таких інтеграційних утворень, як єврорегіони, постало важливим завданням на порядку денного. Єврорегіони, котрі за своєю сутністю є зонами багатостороннього міжнародного співробітництва, включаючи режим прикордонної торгівлі, підпадають под національне регулювання процесу створення та функціонування зон вільної торгівлі взагалі. Воно є додатковим чинником вирішення складних питань проведення реформи та виходу із кризи.

В частности, за допомогою участі в системі єврорегіонів можливо досягти наступних практичних та тактико-стратегічних цілей:. надання імпульсу соціально-економічного розвитку окремих регіонів завдяки використанню широкого комплексу міжнародно-регіонального співробітництва,. кадрова, інфраструктурна підготовка як окремих регіонів, то й країни в цілому до более глибоких форм інтеграційної співпрацю із Євросоюзом, прискорення самого процесу такої інтеграції,. краще реалізовувати потенціал виробничої спеціалізації західних регіонів держави, котрі поки що значно відстають при формуванні експортної бази зовнішньоторговельного балансу України,. створення кращих передумов для здійснення закордонних інвестицій, взагалі покращання режиму руху капіталу в субрегіональних межах,. спільний розвиток транспортної та комунікаційної інфраструктури,. спільна розробка стратегії регіонального розвитку, обмін досвідом розвитку виробничої та побутової сфери,. співробітництво в галузі туризму, спортивного виховання та рекреації,. охорона навколишнього середовища та розв’язання широкого кола проблем екології, котрі хвилюють місцеве населення.

Інтеграційно-дезінтеграційні контроверсії СНР: на шляху від «розлучення» до співіснування.

Значні ускладнення, котрі виявилися под годину становлення колишніх радянських республік як незалежних держав спонукали їхні до розуміння значущості взаємних зв’язків як кардинальної передумови виходу їхніх економік із глибокої кризи, подальшого динамічного розвитку. Крім того розвіялися ілюзії щодо швидкої інтеграції відповідних господарських комплексів до світового та спільного європейського господарств, а це актуалізує ідеї поновлення міжреспубліканських зв’язків, хоча й на принципово іншій основі. Варто згадати й суворі реалії ринкової конкуренції на міжнародних ринках, котрі об'єктивно актуалізують взаємне значення та тяжіння членів СНР як ринків збуту для вироблених у яких товарів.

У економіках країн СНР уже проявилися позитивні тенденції розвитку, смердоті адаптувалися до умів ринкових відносин. Це постає чинником однопорядковості їхнього соціально-економічних систем, потенційного узгодження спільних проектів соціально-економічного розвитку. Основними рисами та акцентами співробітництва у межах СНР могли б постати:. інтенсивний розвиток виробничо-технологічної кооперації підприємств й галузей, котрі заговорили українською у «язані традиційними зв «язками, що склалися у межах єдиної держави,. спільний вихід на ринки третіх країн із кооперованою продукцією, із великомасштабними будівельно-монтажними послугами,. створення стратегічних трансєвропейських та євразійських транспортних коридорів, зокрема Євроазіатського транспортного коридору, із метою поєднаня ринків країн Азії й Європи, значного збільшення транзитних товаропотоків,. дослідження та освоєння космічного простору, проведення спільних досліджень у астрономії та астрофізиці,. створення спільних фінансово-промислових груп на базі функціонально споріднених виробництв та підприємств, котрі можеть забезпечити роботи по різних технологічних циклах виробництва,. співробітництво в сфері екології та раціонального природокористування, розробка та поширення екологічно безпечних, ресурсота енергозберігаючих технологій, використання нетрадиційних джерел енергії,. спільна розробка родовищ корисних копалин — сировинних паливноенергетичних та ресурсів.

На сьогодні домінуючим вектором із точки зору валової потужності зустрічних товаропотоків в українських міжнародних економічних зв «язках є співпраця із Російською Федерацією, іншими країнами СНР. За цією констатацією стоїть все ще значна енергетична залежність України, порівняно інтенсивні виробничо-коопераційні зв «язки, ринково-збутові чинники.

Двосторонні експортно-імпортні відносини України із Росією є найбільшими за обсягами та найбільш диверсифікованими за номенклатурою на усьому пострадянському просторі. Вони ж найкращим чином ілюструють специфіку та суперечності торгових, взагалі економіко-політичних стосунків між новими незалежними державими.

Значна товарно-технологічна залежність від Росії у Перші місяці та рокта незалежності України звузилася до залежності (щоправда дуже відчутної) по постачаннях енергоносіїв. Адже левова частка закупівлі товарів у Росії припадає саме на енергоносії - газ та нафту. Безумовно, така залежність не зовсім відповідає сучасним уявленням про ті, що варто вважати за державну залежність. як правило, йдеться про залежність країни із традиційним господарством від держави-технологічного лідера, коли перша виступає сировинним придатком другої. Алі Україна, хоча й експортує до Росії товари з значно более високим рівнем обробки, ніж ввозити із неї, не виступає лідером двосторонніх відносин.

Україна відмовилася від ідей «інституційної інтеграції» з створенням органів наддержавного регулювання, а також митного та платіжного союзів. Натомість відстоювалась концеація зони вільної торгівлі. Про значення такого утворення в україно-російських відносинах свідчить хоча б така цифра: згідно експертних оцінок, через відсутність його у відносинах із РФ вітчизняні споживачі щорічно переплачують близько 1,5 млрд. дол.

Відповідно до Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Росією й Україною, Договору про економічне співробітництво на 1997;2007 рр., а також ряду інших документів було б підготовлено Програму економічного співробітництва України й Ро-сійської Федерації на 1998;2007 рр., котра встановлює рамкові умови двостороннього співробітництва. В частности Програму передбачає зближення основних напрямів у проведенні економічних реформ й розвиток економічного співробітництва, координацію пріоритетних напрямів структурних змін в економіках, координація заходів по вирішенню соціальних проблем, всебічний розвиток торговельних відносин.

Основу українського експорту до Росії складають продукція металургійної промисловості, (передусім вироби із чорних металів, феросплави, профілі, алюміній), продукція машинобудування (електрічні машини, вантажні автомобілі, двигуни), продовольство (м «ясо, молочні продукти, цукор, алкогольні напої, консервовані продукти), продукція хімічної промисловості (шини, пласмаси та вироби із них, фарби та фарбуючи сполуки, органічні хімічні сполуки, миючі засоби). Особлива й головна стаття «експорту» України до Росії - це послуги, передусім тих, що заговорили українською у «язані із транзитом енергоносіїв української територією.

Безумовним «лідером» імпорту із Росії є енергоносії (природний газ та нафта), котрі складають 70% та понад від загального про «єму ввезення. Ввозитися також й багато видів продукції машинобудування механічного обладнання, легкові автомобілі, передусім марки «Жигулі-Лада», а також «Газелі». Важливе значення має й ввезення ряду продуктів хімічної промисловості, зокрема синтетичного каучуку.

Чинниками, що стримують нарощування експорту української продукції до РФ є жорсткі кількісні обмеження та високі митні тарифи на товари машинобудування, сільського господарства, зокрема цукру та інші протекціоністські заходи.

Має місце певний прогрес у розвитку кооперування. Так, 24 апреля 1998 р. було б підписано Угоду про виробничу кооперацію між урядами двох країн. Розвивалося, щоправда низькими темпами, і інвестиційне співробітництво між двома країнами. Причини незначних обсягів взаємних інвестицій очевидні: смердоті заговорили українською у «язані із фінансовими дефіцитами на пострадянському просторі.

З-поміж галузей, котрі становили пріоритети інвестиційного співробітництва постали охорона здоров’я, фізична культура та соціальне забезпечення, паливна промисловість, фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення, транспорт й зв’язок, будівництво, машинобудування й металообробка, харчова, деревообробна й целюлозно-паперова промисловість.

Складовою двостороннього співробітництва є прикордонна співпраця. У лютому 2000 р. із метою сприяння розвитку економіки прилеглих регіонів, розв «язанню багатьох прикордонних проблем було б підписано програму міжрегіонального й прикордонного співробітництва України та РФ до 2007 року.

Розвитку економіки України й Росії винне сприяти створення міждержавних й транснаціональних фінансово-промислових груп й про «єднань, котрі концентрували б фінансові, матеріально-технічні та інтелектуальні ресурси зпдля виробництва й реалізації конкурентоздатної на світових ринках продукції.

На параметрах торгівлі України із Білоруссю позначаються багато чинників: позитивно — наявність історично налагоджених товаропотоків та потенціалів спеціалізованого виробництва, новітні коопераційні тенденції, негативно — вол «язання Білорусі перед Росією у межах Митного союзу, практика спеціальних податкових, зокрема акцизних зборів із боці Білорусі.

Основними секторами українського експорту до Білорусі є товари металургійної промисловості (форні метали, сурми, плаский прокат, профілі, феросплави, дротики та ін.) та машинобудування (механічне обладнання, електричні машини, вантажівки та обладнання для автомобілей та ін.). Також експортуються чималі обсяги продукції хімічної промисловості (шини, пластмаса, дубільні екстрати, фарби, полімери, органічні хімічні сполуки, продукти неорганічної хімії), а також продовольства (передусім зернові, цукор, кондитерські вироби, олія, жири та олії рослинного походження, борошно, алкогольні напої). Імпортує Україна трактори, вантажівки, холодильники, побутові прилади, обладнання й устаткування, полімери, добрива, нафту і нафтопродукти, фармацевтику та інші хімічні продукти. Металургійний експорт уявлень значною мірою тросами та канатами. Закуповуються в Білорусі й нафтопродукти.

Формально спробу запровадити найбільш розгорнуту інтеграційну модель у відносинах із країнами СНР та взагалі для України було б здійснено у відносинах із Молдовою. То в березні 1997 року було б підписано Декларацію про створення Митного союзу. Щоправда, й в цьому випадку можна говорити про нереалізованість планів та непослідовність при впровадженні практичної міжнародної економічної політики.

Основними предметами експорту із України до Молдови є енергоносії та нафтопродукти, продукція металургійної промисловості, продовольство, продукція хімічної промисловості, лікарські засоби, продукція машинобудування, передусім механічне обладнання, електрічні машини та устаткування, вантажні автомобілі. Імпортуються із Молдови в Україну товари асиметричного щодо експорту асортименту, котрі належати до категорій машин та обладнання, металургійної промисловості, продовольства, зокрема свинина, вина.

Азербайджан є одним із найважливіших торгових партнерів України, що значною мірою заговорили українською у «язано із розробкою цією країною великих покладів нафти у Каспійському шельфі. Згідно досягнутих домовленостей із цією країною, а також у відповідності до обопільних інтересів закупівля нафти може «погашатися» Україною зворотнім потоком продукції вітчизняних промисловості та сільського господарства.

Протягом Першого десятиліття торгівлі України та Азербайджану як незалежних держав основу вітчизняного експорту становило продовольство — цукор, а також, дещо меншою мірою, етиловий спирт крупи та інші товари. Непогані перспективи відкриваються й для постачань труб, прутків та інших видів прокату. З хімічних товарів традиційно вагоме місце займають лікарські засоби, фармецівтика, а також шини. У значних обсягах постачаються гідротурбіни, вузли для локомотивів. Крім енергоносіїв та нафтопродуктів із Азербайджану імпортуються крани, інша машинобудівна продукція, вироби легкої промисловості (бавовняне волокно, прядиво), а також пластмаси та пластмасові вироби, тютюнова сировина.

Грузія перетворюється останніми роками на важливого партнера України, що заговорили українською у «язано, щоправда, із іншим напрямом торгівлі - торгівлі послугами. Адже територією Грузії проходити стратегічного значення трубопровід, що тягнеться від нафтового басейну Каспія до Чорного моря. Втім, й товарна торгівля між двома країнами має непогані перспективи, причому транзит може дещо збалансувати традиційно негативне для Грузії сальдо торгового балансу у відносинах із Україною.

Україна експортує до Грузії продовольство (головні сттті - цукор та етиловий спирт), продукцію хімічної промисловості (ликарські препарати, шини), продукцію металургії (дротики та ін.). Поки що далеко ще не повністю освоєно грузинський ринок вітчизняними машинобудівними підприємствами, що викриває один із найбільших резервів торлівлі. Основними предметами ввезення товарів із Грузії є продовольство, причому в його структурі за значенням виділяються передусім цитрусові. Невеликими є обсяги імпорту машинотехнічної та хімічної продукції.

Обсяги експортно-імпортних операцій між Україною та Вірменією є незначними. Україна продає Вірменії деякі види металоконструкцій, сурми, алкогольні напої, етиловий спирт, електричні машини та деякі інші машинотехнічні вироби, а також незначні обсяги продукції хімічної промисловості. Купує ж вона асиметричні види продукції металургії, металообробки та машинобудування, синтетичний каучук, традтційні вірменські алкогольні напої.

Торгівля України із Казахстаном значною мірою визначається статусом обох країн щодо енергозабезпеченості, відповідно, експортної чи імпортної спрямованості основних потоків енергоносіїв. Казахстан, на відміну від України, є переважно експортером енергоносіїв, причому саме торгівля ними становить основну статтю обопільної торгівлі та забезпечує Казахстану загальне позитивне сальдо у торгівлі із Україною.

Основні з статтею українського експорту до Казахстану — це ядерні реактори, електрічні машини, прокатні стани, залізничні локомотіві та інші види продукції машинобудування, феросплави, сурми, прокат, вироби із чорних металів, лікарські засоби, штучний графіт, шини та ін. Безумовна домінанта імпорту із Казахстану — це сиру нафта. Закуповуються також деякі нафтопродукти, товари хімічної промисловості.

Співробітництво України із Туркменістаном відповідає традиційним уявленням про торгівлю між індустріальною, а точніше — індустріальноаграрною Державою та країною із моноекспортною спеціалізацією. Найбільшою комплексною статтею товарної торгівлі у перше десятиліття незалежності для вітчизняного вивозу до цієї країни становили продовольчі товари, передусім борошно, цукор, а також яловичина. разом із тім, дедалі більшого значення набуває експорт продукції машинобудування — жидкісні насоси, механічні пристрої, електричні машини та промислове обладнання. Традиційний сегмент українського експорту — металургійні вироби — уявлень здебільшого трубами різного діаметру. Зростають обсяги експорту продукції хімічної промисловості, лікарських засобів, шин.

Імпорт із Туркменістану практично виключно у з статтею «природний газ». Щоправда, його перспективна диверсифікація частково заговорили українською у «язана із розвитком національної промисловості Туркменістану при використанні вітчизняних засобів виробництва, з будівництвом на територї цієї середньоазійської держави українськими господарськими структурами та за участю наших спеціалістів про «єктів промисловості.

Узбекистан протягом останнього десятиліття ставши відігравати для України важливу роль альтернативного газпромівському вектора енерго-, передусім газопостачань. Втім, зворотний потік товарів із України до Узбекистану є, як правило, не меншим, що значною мірою зумовлюється наявністю тихий коштів, котрі ця середньоазійська країна заробляє вивозом природного газу.

Предметами вітчизняного експорту до Узбекистану є продукція металургійної промисловості, передусім вироби із чорних металів, сурми. Постачається із України й продукція машинобудування, зокрема електричні машини та ядерні реактори, вироби хімічної промисловості - каучук та вироби із нього, пластмаси, фармацевтика, лікувальні засоби, а також продовольство, передусім цукор, олія, борошно та крупи. Імпорт із Узбекистану — це, як відзначалося, енергоносії (75 — 80% загального імпорту), передусім газ, а також продукція металургійної та легкої промисловості, меншою мірою — продовольство.

З Киргизстаном — маленькою середньоазійською країною Україна має мінімальні торгові контакти. Україна продає Киргизстану переважно етиловий спирт у невеликих обсягах, лікувальні, фармацевтичні препарати, механічне обладнання, а купує тютюнову сировину, деякі продовольчі товари, бавовняне волокно. Киргизстан тяжіє до блокових про «єднань із Росією, принаймні це має місце на зламі століть, й перспективи покращання торгових відносин із Україною заговорили українською у «язані зі станом проблеми загальної оптимізації умів експортноімпортної діяльності в СНР, тенденціями розвитку Митного союзу.

Незначні обсяги торгівлі України із Таджикістаном пояснюються не лише географічною віддаленістю та слабким рівнем економічного розвитку цієї країни, але й й військовими діями, міжетнічними конфліктами на її територї. Основа експорту України до Таджикістану становить продукція хімічної промисловості, переважно корунд. Експортуються, також, продовольство (головні з статтею: цукор, етиловий спирт), продукція машинобудування, меншою мірою енергоносії (кокс), та чорні метали. Імпорт із Таджикістану — це діякі види місцевої металургійної, легкої промисловості, продовольства.

У цілому, можна сказати, що динамізація економічного співробітництва в рамках СНР за сучасних умів постає важливим чинником їхні розвитку. Розв «язання цієї задачі може бути забезпеченим лише за умів послідовного переговорного процесу, узгодження правових систем та регулятивних механізмів, ефективного втручання в економічні відносини держав суто ринковими засобами через механізм формування промислової й аграрної політики.

Процес інтеграції країн СНР відображає політичні суперечності між ними, відмінності в умовах та завданнях економічного розвитку. Найбільш реальним та бажаним із точки зору України інтеграційним проектом у межах СНР, а й у двосторонніх відносинах із окремими пострадянськими країнами є запровадження зони вільної торгівлі. Інші, более виражені варіанти інтеграції чи є значно менш реальними, чи суперечать цілям формування ефективної відкритої економіки України, її законам та более широким інтеграційним перспективам.

Перспективна геоекономічна модель винна охоплювати цілий комплекс географічних векторів й економічних галузей. Найважливішим проектом є будівництво альтернативних потужностей інфраструктури постачання нафти при зустрічному продаж продукції до Азербайджану країни по добро відомої й в принципі узгодженій товарній номенклатурі. При досягненні відповідних домовленостей із країнами транзиту (передусім із Туреччиною) аналогічні відносини можуть бути встановленими із Іран, поруч арабських країн. У співпрацю із Заходом необхідно змістити акценти із однонацілених кредитнодонорських заходів на партнерську промислово-технологічну взаємодію на базі взаємовигідних інвестиційних, коопераційних відносин.

Тільки активна та узгоджена в всіх своїх геоекономічних компонентах позиція України як суверенної суб «єкта на міжнародній арені може сприяти розв «язанню актуальних проблем розвитку держави на непростого для неї перехідному етапі.

———————————- [і]. MIGnews.com.ua // 13.04.2001 // 22−33.