Методи державного контролю над цінами

Важливе місце в економічних перетвореннях в умовах перехідного періоду займають питання розумного поєднання вільного ціноутворення з державним регулюванням цін. Досвід показує, що практично всі країни світу в тій чи іншій мірі втручаються в процес ціноутворення, обмежуючи тим самим ринкову рівновагу.

Державне регулювання цін в будь-якій економіці дозволяє за допомогою законодавчих, адміністративних і бюджетно-фінансових заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвитку економічної системи. Воно дає можливість подолати недоліки, властиві ринковій системі та пов’язані з соціальною нерівністю і нерівномірним розподілом доходів, раціональним природокористуванням і охороною навколишнього середовища, розвитком сфер, необхідних суспільству в цілому (освіта, наука і культура, охорона здоров’я та ін.) [22, с. 281].

Економічна політика держави крім прямого визначення порядку формування регульованих і вільних цін полягає в непрямий вплив на рівень цін через податки і митні тарифи.

Задаючи величину, джерело і об'єкт оподаткування, держава прямо — шляхом включення податків в собівартість продукції, в ціну підакцизних товарів — чи опосередковано — через податок на додану вартість, податок на прибуток — впливає на ціни.

Встановлюючи величину експортних та імпортних тарифів, держава регулює рівень цін на товари з метою підтримки національного виробника (протекціоністська політика), стимулювання або обмеження експорту.

Зміна світових цін безпосередньо впливає на динаміку внутрішніх цін завдяки імпорту та експорту товарів, зміни курсу національної валюти.

Вплив інновацій, науково-технічного прогресу (НТП) на ціни має складний, суперечливий характер. По-перше, НТП веде до зростання продуктивності праці та зниження вартості і ціни товару. По-друге, він приводить до підвищення якості товару, а значить, і його вартості і ціни. Але, з іншого боку, поліпшення споживчих характеристик товарів (наприклад, довговічності) в результаті НТП має наслідком відносне здешевлення товару (зниження ціни на одиницю корисного ефекту) [10, с.112].

Взаємозв'язок цін на взаємозамінні товари має прямий характер, тобто підвищення цін на одні товари веде до зростання цін на інші. Наприклад, м’ясо і риба в певній мірі взаємозамінні. Зростання цін на м’ясо викликає обмеження його споживання і збільшення споживання риби. Останнє призводить до зростання цін на рибу.

Умови реалізації товарів істотно впливають на кінцеву ціну реалізації. Рівень цін визначається кількістю та умовами посередників реалізації, сервісним обслуговуванням і т.д.

За термінології маркетингу, ціни залежать від типу та довжини каналу товароруху.

Споживчі очікування, пов’язані з прогнозованим зростанням цін, ведуть до посилення інфляції, підвищення цін, і навпаки.

Державне регулювання цін здійснюється з різними цілями [10, с.136]:

з метою стимулювання або обмеження розвитку окремих галузей, виробництв;

з метою боротьби з інфляцією;

з метою підтримки певних пропорцій між галузями і сферами народного господарства;

з метою здійснення структурної перебудови;

з метою підтримки життєвого рівня населення;

з метою обмеження монополій та розвитку конкуренції та іншими.

Державне регулювання цін зазвичай здійснюється за допомогою непрямого і прямого регулювання.

До непрямого регулювання належать заходи, що впливають на попит, пропозиція, рівень конкуренції та інші фактори макроекономічної збалансованості і таким чином впливають на рівень і динаміку цін. До них можна віднести такі кошти з реформування економіки і вдосконалення механізму господарювання, як прийняття і вдосконалення антимонопольного законодавства, стимулювання малого підприємництва, обгрунтована податкова політика, роздержавлення і приватизація, надання дотацій і субсидій, скорочення бюджетного дефіциту, контроль і регулювання доходів населення та ін.

Пряме регулювання цін здійснюється в основному трьома способами: шляхом встановлення «цінового стелі» (максимальних цін), «цінового статі» (мінімальних цін) і «коридору цін».

Найбільшого поширення набула політика «цінового стелі», яка використовується в монополізованих галузях (електроенергетиці, нафтогазовій промисловості, транспорті, комунальному господарстві), в кризових ситуаціях (під час війни, післявоєнного періоду), при встановленні цін на соціально значиму продукцію (хліб, молочні продукти, медикаменти тощо). Виконуючи важливу роль, максимальні ціни, що встановлюються державою нижче рівня рівноваги, створюють ряд проблем в економіці (рис. 2.1).

Вони формують так званий ринок продавця, який диктує свої умови покупцям, ведуть до утворення дефіциту продукції на ринку (Q2> Q1). Розмір споживання на такому ринку виявляється нижче того рівня, який був би в умовах рівноваги (Q1.

У таких умовах держава часто вимушені підтримувати виробництва, що випускають продукцію за низькими цінами шляхом виділення різних дотацій, субсидій, що, в кінцевому рахунку, веде до посилення розбалансованості економіки, появи нових проблем.

Політика «цінового статі», як показує світовий досвід, використовується звичайно в інтересах дрібних фірм з метою недопущення монополізації ринку і підтримки певного рівня конкуренції. Проте встановлення мінімальних цін також тягне за собою негативні наслідки. Вони полягають в тому, що, на відміну від описаної вище ситуації, формується ринок покупця.

На такому ринку утворюються надлишки продукції (Q2> Q1), які держава змушена скуповувати і якимось чином потім ними розпоряджатися (утворювати запаси, реалізовувати на зовнішньому ринку і т.п.). Рівень споживання в умовах проведення політики «цінового статі» теж виявляється нижче, ніж в умовах рівноважного ринку (Q1.

Політика «коридору цін» полягає в тому, що встановлюються дві межі цін: верхній і нижній. Ціни таким чином одночасно обмежені максимальним і мінімальним рівнями, що не дозволяє їм істотно відхилятися від положення рівноважної ціни.

При цьому усунення диспропорцій між попитом і пропозицією досягається шляхом маневрування буферними запасами. При цьому якщо пропозиція перевищує попит настільки, що ціни реальних угод на ринку опускаються до їх допустимого мінімальної межі, спеціальні органи починають скуповувати надлишки продукції в буферний запас. І навпаки, якщо попит перевищує пропозицію настільки, що ціни реальних угод підвищуються до їх допустимого максимальної межі, спеціальні органи починають продавати продукцію з буферних запасів. Таким чином, політика «цінового коридору» дозволяє поєднувати як прямі, так і в певній мірі непрямі форми регулювання цін, усуває різкі коливання цін і зміни кон’юнктури ринку [12, с.291].

Ефективність системи державного регулювання цін залежить від гнучкого поєднання прямих і непрямих форм цінового регулювання. Кожна держава відповідно нашої економічної політики, цілям розвитку суспільства використовує різні поєднання і способи цінового регулювання.

За цілями впливу на ціни розрізняють методи:

обмежують (обмежувальні);

забороняють (заборонні);

стимулюючі (заохочувальні).

Вони застосовуються в залежності від ступеня монополізації та стану економіки.

Обмежувальні методи застосовуються з метою обмеження зростання цін в основному в умовах високо монополізованої економіки і високої інфляції. Найбільшою мірою вони характерні для централізованої планової економіки та економіки перехідного періоду. До них належить встановлення:

граничних цін;

фіксованих цін;

граничних коефіцієнтів зміни цін;

граничних рівнів рентабельності;

декларованих цін і т.д. [6, с.82].

Заборонні методи застосовуються з метою подолання монополізму, розвитку конкуренції в умовах розвиненого ринкового господарства, стабільної економіки і спрямовані на заборону, головним чином, можливостей фіксації цін. До заборонним відносяться наступні методи: забороняючі фіксування цін; забороняють дискримінаційні, хижацькі й інші ціни; забороняють рекламу за принципом «заманювання і перемикання» .

За методами, що забороняє фіксування цін, уряд обмежує можливості фіксації цін по горизонталі й вертикалі. Горизонтальне фіксування цін породжується угодами між виробниками щодо встановлення цін. Вертикальне фіксування цін має місце, коли виробники чи оптовики можуть контролювати роздрібні ціни.

Методи, що забороняють цінову дискримінацію, призначені для захисту дрібних роздрібних магазинів. Мета заборони — запобігти зниженню цін нижче витрат великими фірмами з метою усунення дрібних конкурентів.

Заохочувальні методи спрямовані на стимулювання або заохочення виробництва життєво важливих чи базових видів товарів (наприклад, сільськогосподарської продукції, рибопродукції, електричної енергії). До них відносяться розглянуті раніше методи встановлення заставних цін, цільових цін і ін.

На закінчення слід повторити, що методика ціноутворення істотно відрізняється в умовах різних типів ринкової структури (вільна конкуренція, олігополія, монополія) і, відповідно, призводить до того, що потрібні різні механізми державного регулювання і контролю даних процесів.