Військова дисципліна

Воинская дисципліна із соціально-психологічною точки зрения.

Робота Л. Бизова «Військова дисципліна із соціально-психологічною погляду», опублікований у «Военно-педагогическом журналі» в 1920 року, зараз, очевидно, цікавить політикою переважно як пам’ятник военно-научной думки перших післяреволюційних років.

Більшість її тез й захопити основні становища не втратили своєї актуальності донині, і є свого роду фундаментом, базисом багатьом подальших соціально-психологічних досліджень.

Діапазон тим, порушених у статті, дуже широкий, і з них згодом ставала предметом багатьох монографій; очевидно, що у просторі на кілька сторінок неможливе висвітлити опікується цими питаннями скільки-небудь повно.

І все-таки становлення вітчизняної військової психології стаття, мабуть, була важлива: вона окреслювала певний коло проблем, позначала необхідні пріоритетні напрямки досліджень.

Жодна галузь неспроможна розвиватися, доки визначено її власний, специфічний поняттєвий апарат, доки сформульовані точно, однозначне й абсолютно коректно її стартові установки, то полі, з яким її введуть мати справу (відомо, що правильно поставлене запитання містить у собі половину відповіді).

Найчастіше встановлення таких початкових концепцій — справа, за складністю порівнянна з рішенням найважчих завдань у межах вже яка склалася науки. Саме тому статті, подібні обговорюваної, під час становлення вітчизняної військової социопсихологии були вкрай необхідні.

Час публікації статті - 1920 рік, період, коли.

«…в усій широті стали питання будівництва нової, Червоною Армією», коли було створювати потужну державну структуру і хочуть негайно використовувати її - які мають ніякої основи, ніякого готового апарату, який можна було при цьому читача обпертися.

Тож не дивно, що попри специфіку часу, на загальне «запаморочення від успіхів», моментально зрозуміли, що «…величезне значення армії має „нова“, „революційна“, „свідома“, а й просто „військова“ дисципліна.».

Основний предмет і водночас привід написання статті - знову який у той час дисциплінарний Статут Червоною Армією, який, своєю чергою, багато в чому базувався на старому дореволюційному дисциплінарному Статуті. Автор критикує його визначення, пропонуючи натомість собственные.

При прочитанні статті відразу ж потрапляє привертає на увагу те, що цю роботу вигідно відрізняється більшості подібних робіт на той час: намагається на певну науковість; автор намагається точно визначати поняття, якими користується, хоч яким інтуїтивно очевидними де вони здавалися, такі, як військо, армія, дисципліна, військова дисципліна тощо.

У цьому все визначення запозичаються автором з солідних джерел, інші ж, що він створює сам, зовсім точні, вичерпні і може на місце у будь-який военно-социологической енциклопедії.

До джерелам, втім, автор підходить критично: він, у тому числі, доводить малу спроможність визначення військової дисципліни, наведеного в дисциплінарному Статуті Червоною Армією:

«Воїнська дисципліна є встановлений законами РРФСР лад у Робітничо-Селянської Армії».

«По суті нічого не можна заперечити проти наведених визначень дисциплін, — пише автор, — ще, що вони не встановлюють особливостей військової дисципліни, отже визначають не військову дисципліну, а дисципліну взагалі…

Тільки вказівку Статуту на військові закони (курсив авторський. — Г.Б.) виділяє військову дисципліну від дисципліни всякою іншою організації.

Але все в тому і полягає… у яких основна сутність військових законов".

Отже, автор поступово наближається до одного з найскладніших питань, наважуються військової психологією.

Важливо, що все стаття написана з погляду цілком природною та, очевидно, єдино можливою тоді концепції «державної необхідності», простежується буквально у кожному фразі: «…дисципліна є принцип, за яким приватна воля… підпорядковується волі вищої соціальної організації, для досягнення цілей, поставленої цієї останньої» тощо.

Проте автор відразу ж потрапляє обмовляється, констатуючи недостатність як одного вимоги організації, наверненого до індивіду, підпорядковуватися її волі, і детально розробленої системи норм, регулюючих поведінка.

Він нагадує необхідність збіги (чи, у разі, несуперечливості) волі члена організації та волі організації.

У цьому полягає історична реальність роботи: подібне уточнення були з’явитися у статті з воєнної психології ще лише кілька десятиліть тому, коли лише стала усвідомлюватись необхідність вивчення психології мас у сукупності, але й кожної особи индивидуально.

Протягом статті у поняття дисципліни автор вкладає послідовно три різних смысла:

1. Основний організаційний принцип, котра перебувала обов’язки підпорядкування особистої індивідуальної волі волі колективу, у тих межах, необхідних, щоб організація задля досягнення своєї мети могла діяти, як цілісний організм;

2. Сталий устремління власної волі у напрямі підпорядкування вищим цілям (також — «дисциплінованість»);

3. Сукупність коштів, якими досягається готовність до підпорядкування, тобто. дисциплинированность.

Проте активно використовується лише перший із них.

Отже, стає солідною структура досить складною концепції: існування організації, ставить одній з своєї мети «здатність діяти, як єдине ціле, як організм, має одну волю, тому вміє переслідувати свої цілі, узгодженими і доцільними діями», необхідно передбачає наявність дисципліни; остання, своєю чергою, зазвичай, хоча у різного рівня до різних організацій, залежить від напрямку власної волі суб'єкта на підпорядкування.

«Дисциплінованість, джерело якої в страху негайного насильства, звісно, відразу послаблюється, щойно видаляється обличчя, який це насильство зробити; готовність підпорядкування, джерело якої в відчуття обов’язку… очевидно, незрівнянно міцніше і надійніше готовності, заснованої на тупий страху наказания.».

Як кажуть, у першій половині статті не про військової дисципліни, йдеться про дисципліни взагалі, що він відповідає постульованої нами на початку реферату повноті й у певному сенсі, наукової коректності роботи (спочатку слід обговорення найзагальніших сторін питання, а потім уже потім — його вузьких, спеціальних аспектів).

Але потім, починаючи приблизно з середини статті, автор зосереджує свою увагу виключно на військової організації та її дисципліни.

Постулированная раніше залежність дисципліни від тріади чинників — мети організації, коштів, які вона сягає своєї мети, і жертв, яких вона від своїх членів — стоїть у цьому разі сенс: організація — військо, засіб досягнення цієї мети — бій («збройна боротьба узгодженими масовими діями з подібним ворогом»), можливі жертви — практично будь-яка, зокрема власне життя.

У цьому полягає корінна специфіка, основна особливість військової дисципліни, і водночас вимога такий дисципліни — єдина особливість армії організації: «й інші вимоги до підпорядкування, обращаемые нею до індивіду, чи випливають із цього основного, або від звичайних вимог, обращаемых будь-якої організацією до своїх членам».

Саме відразу ж автор статті звертається власне до постаті як такої, про те, аби хоч трохи заглибитися саме впсихологические аспекти бою.

Він коротко стає в спеціальних психологічних реакціях, які долають «нормальним середнім людиною» під час бою.

У цьому підкреслюється принципова різниця і неспроможність порівняння усіх таких діянь П. Лазаренка та проявів в бою з подібними, начебто, явищами в мирного життя: «…вбивство в бою не злочин… а героїчний подвиг, протягом якого вбивцю усі прославляють і про яке поет складає песни.».

У виносці автор мимохіть зачіпає дуже важливу й складну тему, багаторазово згодом развивавшуюся багатьма відомими вітчизняними і закордонними психологами, і навіть обговорювану найрізноманітніших літературно-художніх творах (напр. Еріха Марії Ремарка).

Йдеться сприйнятті особистістю під час проведення бойових дій симетричній особистості з іншого боку лінії фронту. «У бою вбивають не конкретного, а абстрактного людини», — пише він.

З його погляду, боєць може вести збройну боротьбу з подібним ворогом лише остільки, оскільки той представник ворожої соціальної організації.

Отже, бій йде, як би з людьми, і з знаряддями волі вищестоящої організації; «армія з яка протистоїть їй армією, а чи не з солдатами, її складовими».

Це звільняє бійця від частки відповідальності за смерть людини. Як доказ автор помічає, що тільки обличчя — виразник волі ворожої організації очевидно для противника втрачає контроль із боку своєї партії (це може статися у результаті поранення, здачі в полон, і т.п.), воно перестає бути виразником її волі і потрібна цим відразу ж потрапляє ослабевавают звернені нею почуття ненависті, бажання вбити і т.д.

Це спостереження настільки цікаво й фундаментально, що скромне місце його (дрібненько внизу сторінки) можна, мабуть, пояснити лише відсутністю, на думку автора, прямого зв’язку його з темою статті.

Тим більше що фундаментальність та значення її військової психології полягає саме на тому, що його дозволяє а то й пояснити, так хоча б намітити шляху пояснення колосальних відмінностей у психіці людини у мирний час й у бою.

Більше тісний зв’язок спостереження з предметом роботи виявилася б, аби авторка пішов трохи далі і зазначив на те, що таке до людям «з іншого боку фронту» вимагатиме, залежно від властивостей індивіда, колосальної виховної праці та безупинної ідеологічної підтримки, і навіть загальний настрій, військовий дух армії.

Те, до чого можуть привести відсутність такої необхідної бази, було наочно продемонстровано під час першої Першої світової (й інші факти було неможливо же не бути відомі автору — так них писала офіційна соціалістична пропаганда), як у нагальні моменти усім ділянках фронту більшості армій, що у війні, щонайширший торгівлі поширення набули явища з так званого «братання».

У цьому бойові дії фактично припинялися (у разі - у тому своєї частини, що була тісно пов’язана з особистим контактом солдатів ворогуючих армій; в артилерії, авіаційних військах тощо. ситуація замало), оскільки солдати відмовлялися вбачати у реформі своїх противників представників ворожої організації, і бачили усього у яких просто людей, мало чим відрізняються від.

Така стали можливої тільки завдяки критичного становищу з боєприпасами, продовольством, обмундируванням, як і часто (і наївно) намагаються пояснити, а й різким падінням моралі військ, викликаного, своєю чергою, відсутністю будь-якої ідеологічної підтримки і масовим усвідомленням безглуздості продовження бойових дій.

У цій ситуації можна, очевидно, сказати, що дисципліна у дні на фронті була відсутня зовсім.

Це — одна з найпростіших доказів необхідності як спрямованого виховання, а й безупинної идеолого-психологической підтримки у військах, які мають давати бійцям підстави для устремління власної волі у необхідному напрямі.

Тобто військовий дух — складне психолого-социально стан, задля досягнення якого треба дію комплексу факторов.

Наступного абзаці, слідуючи своєму принципу неуглубления в намічені проблеми, автор так само мимохіть зачіпає дуже складний питання визначення поведінки людини поведінкою оточуючої його маси.

«Військова організація повинна… обставити такими умовами, щоб воля його, раз спрямована, не могла ухилитися від поставлених їй цілей… вона зливає окремих солдатів у суворо організовані військові частини, які механічно діють за слову офіцера», — пише він.

Тема ця комплексна, що з кілька тисяч пропозицій важко як розкрити, а й навіть намітити її досить чітко.

Але якщо сприймати статтю саме як своєрідний «дайджест», тобто. стисле перерахування пекучих питань військової психології, така манера викладу, мабуть, близька до того що, що читатель.

Заключение

.

На закінчення автор так само коротко стає в понятті «залізну дисципліну», що у його викладі тут просте як розширення звичайній військової дисципліни, і, нарешті, закінчує статтю словами розбіжності можливих мотивацій військовослужбовців, що у бій.

Останніх рядках він ставить стисле зауваження про недоречности, на його думку, «з'ясування самої сутності всієї військової організації… в Статуті», нагадуючи цим про привід написання роботи.

Проте основний сенс її, очевидно, навряд чи в уточненні структури військової документації, бо як вже неодноразово зазначалося, в стислому, та заодно досить повному викладі сучасних проблем військової социопсихологии.

Це питання піднімалися за десятки інших робіт, тим щонайменше зміст статті, безперечно, цінно; ще, нам глибоко імпонує стильее написання: робота претендує на науковість, вона підкреслено коректна, у ній визначається більшість використовуваних понять, відсутні такі характерні для военно-педагогических робіт на той час (так, втім, і всіх подальших років) барвисті літературні відступу, непотрібні приклади, апеляції до читача.