Финансовая глобалізація як головний чинник економічного впливу

Финансовая глобалізація як головний чинник економічного впливу

Д.М. Михайлов, директора міжнародного фінансового інституту ФА, професор кафедри «Світова економіка і МВКО «.

Влияние глобалізації на фінансову систему та розвитку і «перехідних «держав.

Финансовая взаимоувязка країн і територій, джерело якої в зрослої ступеня міжнародної свободи торгівлі товарами і послугами, відбилася на лібералізації межстрановых фінансових потоків і рух капіталу. А позаяк лібералізація є невід'ємною складовою частиною міжнародної економіки, вона, на свій чергу, веде посилення економічної інтеграції [1] *(Тут і далі цифра свідчить про джерело чи примітка наприкінці матеріалу). Як наслідок, інтеграція переступила черговий кордон, придбавши воістину глобальний характер.

Взаимосвязь фінансових ринків країн і територій відбито у виняткових за обсягами фінансових по-токах, які направляються «перехідні «економіки. Якщо у 70−80 роках сумарний потік капіталу ці країни сягав 10−20 млрд дол. США на рік, що становило порядку 1% їхньої спільної ВНП, то вже у одному лише 1991 р. ці потоки підскочили до 120 млрд дол. й надалі мали явно виражену тенденцію до зростання. У 1997 р. вони 280 млрд дол., чи 4% їх сукупного ВНП, хоча вони дещо знизилися (до 234 млрд дол.) 1998 р. [2] в хвилю фінансової кризи, що охопила найрозвинутіші з «перехідних «государств.

Понятно, що зростання значимості ступеня глобалізації, і межстрановые фінансові потоки, є її наслідком, з часом можуть провадити до більш ефективному додатку заощаджень, ніж було у минулому, коли інвестиції в рамках національної економіки формувалися лише завдяки національної бази заощаджень (при вкрай незначному рівні зовнішніх инвестиций).

Тем щонайменше досвід двох десятиліть показує, що світової фінансовий ринок піддається нестабільності, змін у напрямах, і потоках руху капіталу, криз витрат тощо. До того ж, як засвідчило криза, який вразив Таїланд, Індонезію, Південної Кореї у другій половині 1997 р., Росію безкультурну й Бразилію в 1998;1999 рр., фінансова глобалізація привносить у національну економічне середовище великий ризик [3], оскільки нестабільність у країні може практично одномоментно перекинутися інші країни й территории.

С з іншого боку, якщо проводити правильну політику, глобалізація фінансових ринків може створити замкнуте коло, у межах кото-рого ринкова дисципліна посилюватиметься, цим усталюватися значимість фінансових систем та розвитку і «перехідних «держав. На сьогодні, проте, мають місце значні рас-хождения при застосуванні тих чи інших методів управління національними фінансовими системами цих країн, і навіть інформаційні прориви у подальшому ланцюгу самих глобальних ринків. Оскільки глобалізація як «економічне явище дуже цікавить міжнародних інвесторів, регулюючі фінансові органи, економічною елітою й уряду практично в усьому світі - це, безсумнівно, може призвести до прийняттю суворі правила по зміцненню фінансової стабилизации.

Базовым елементом міцної фінансової систем служить макроекономічна інфраструктура, динамічний приватний сектор, розвинена система судочинства і законотворчості, що дає змогу соче-тать державне що у роботі внутрішніх фінансових установ і зовнішня дисциплинирующие ринкове вплив з жорстким регули-рованием і контролем.

Следует однозначно розуміти, що стабільні макроекономічні умови виключно важливі для стійкості банківської і финансо-вой системи. Фактично, не можна розвивати на-дежную банківську систему, поки що не досягнуто стабілізація цін, і показників економічного розвитку, що згодом це має призвести до зростання економіки загалом (це особливо актуально для Росії). Найважливішим у зв’язку є рівень розвитку та значимості реального сектору економіки та розвитку і «перехідних «країн, у яких виробнича структура схильна до сильному впливу не лише внутрішніх, але у зовнішніх кризових явищ. У цьому причина, чому реальний сектор нерідко слугує джерелом фінансової нестабільність у аналізованої групі країн. З цієї причини макроекономічна стабілізація фігурує в ролі підстави реструктуризації банківського сектора залежать після краху планової экономики.

Здоровая макроекономічне середовище (оточення) також для банківського сектора залежать, як і для економіки загалом. Практично значи-мость і стабільність банківської системи визначається можливістю фінансування проектів та кредитування банками, тобто не-обходимо наявність з розвитком приватного сектору, який оперує в легальному юридичному полі, і грунтується на приватної власності. Це визначає значимість фінансових договорів, реальність повернення позичок і можливість залогов.

Для та розвитку і «перехідних «країн банки продовжують оста-ваться центральним ланкою їх фінансових систем. Понад те, банки иг-рают в перехідних економіках ще бoльшую роль, ніж у багатьох разви-тых країн і державах. Банки практично виступають «сбере-гательными страховиками », оскільки визначають ліквідність і со-хранность депозитів, бoльшую частина що вони використовують із креди-тования тих підприємців, які мають можливість виходити фінансовий ринок із своїми акціями для активної торгівлі ними на це-лях отримання інвестиційних коштів. Оскільки ринок для корпора-тивных акцій у більшості і «перехідних «країн доста-точно вузьке, більшість кредитів несекьюритизирована. Це означає, що банки є головними інститутами, створюють, регулирующи-ми і приймають він ризик та повернення коштів за фінансовому посредничеству.

Оценивая кредитоспроможність боржника, банки дають оцінку при-быльности проекту, запропонованого до фінансування, використовуючи методи лікування й інформацію часто відрізняється від тієї, яка є в позичальника. Так було в нас саме перспективний боржник може більше знати про структуру витрат по запропонованого проекту, закон надає банку перевагу щодо оцінки бізнес-планів позичальника і забезпечення якості управління фірмою. З іншого боку, банк може мати ширшою інформацією про ринкових услови-ях і макроекономічних перспективи, і навіть умов (приміром, перспективи Грошової Політики й руху про-центной ставки, цін, економічної активності і обмінних курсів). Ис-пользуя такі величезні кошти і інформацію до розрахунку незалежного показа-теля ризику, банки допомагають перспективним з погляду прибутковості інвестиційними проектами, відставляючи поза полем своїх операцій не прино-сящие доходу вложения.

Влияние і стійкість банківської системи значною мірою за-висит від цього, наскільки банки ефективно здійснюють супровід своїх кредитних операцій. У цьому особливо хочеться наголосити на ролі і важливе місце ризиків кредитного аналізу та ризиків, пов’язаних із затвердженням реше-ния з видачі позичок. Також є важливим, наскільки финансо-вые структури вміють розпізнавати і регулювати изменяющиеся у часі ризики економічної кон’юнктури, що беруть на себе їхнім позичальники. Не слід забувати і дуже великою ролі, кото-рую грають банки як ключових інститутів під час здійснення клірингових і платіжних операцій, соціальній та відношенні валютообмен-ных угод (форекс). Таким чином, банківський сектор є основ-ным механізмом «перетворення «Грошової Політики (держави) до політики ринкових відсоткові ставки, ліквідних акцій — й у остаточному підсумку загальної економічної активності й цін. За підсумками сказаного мож-но констатувати, що банківський сектор стає найважливішим елементом здоровою фінансовою системы.

В своє чергу, ефективність виконання банками своїх функ-ций практично залежить від конкуренції в названий секторі та рівня розвитку макроекономіки. По нашої думки, основною причиною, по ко-торой банківський сектор багатьох та розвитку і перехідних економік перестав бути конкурентоспроможним, міститься чи державній вмеша-тельстве. Свідомо чи ні, уряду більшості развивающих-ся країн стимулювали надмірну концентрацію банківській сфері у вигляді націоналізації чи публічного володіння, рестрикцій на іноземне що у капіталі, вводячи жорсткі правила взаимоотноше-ний місцевих банками і іноземними фінансовими чи корпо-ративными структурами. Такі явища нерідко супроводжувалися прямим державним втручанням у процес прийняття рішень у кредитній сфері, що в результаті негативно позначалося на ба-лансовых показниках названих структур.

Когда мало великих банків домінує у фінансовій системі, що відбувається у більшості країн, зокрема у Росії, цю групу банків має можливість вирішити вне-запное погіршення їх балансових показників чи числа прострочених зобов’язань за виданими позичкам у вигляді збільшення спреду меж-ду їх депозитами і кредитними ставками. З іншого боку, можуть отка-заться від кредитування нових справді кредитоспроможних заемщи-ков. Такі кроки послаблюють фінансову систему й у остаточному підсумку про-воцируют перетікання депозитної бази до інших держав; відповідно усили-вается фінансовий прес на позичальників. Це замкнене коло уповільнює зростання економічної активності і призводить загострення проблеми пло-хих боргів, отже, і до фінансової нестабильности.

Макроэкономические шоки, до яких схильні що розвиваються і перехідні економіки, можуть у значною мірою знизити конкурен-тоспособность банків. Причина проста — дедалі менше дохідних проектів для прямого банківського кредитування, позичальники, яким мають бути виплати за виданими кредитах, зіштовхуються з проблемами зниження їх доходної бази, відповідно виникають труднощі по об-служиванию боргів. Фактично журнал ми мали змогу спостерігати таку картину в Азії внаслідок виниклого там фінансової кризи. Тоді банки були змушені погашати прострочені кредити з допомогою имею-щегося забезпечення, що призвело до сильному зниження ціни активи, які у основі виданих кредитів, — нерухомість, під час першого оче-редь. Аналогічний процес можна було цікаво спостерігати дещо раніше в Японии.

Если можливості боржників розраховуватися за кредитами вызыва-ют законні підозри, то вкладники банків можуть втратити уверен-ность у спроможності останніх розплатитися за зобов’язаннями, що у своє чергу може викликати «набіг «вкладників (інвесторів) на банки. Ця ймовірність у поєднанні із високим ризикованістю банківських опе-раций робить банківську систему особливо вразливою перед «нападами «нестабільності. Отже, нестійкість банківського сектора залежать ча-ще всього проявляється раптово й в основному у і «пере-ходных «государствах.

Представляется, що ролі приватного початку будівництва і конкуренції в банков-ском секторі згаданих держав має придаваться більше зна-чение. Відповідальність за управлінню банками і іншими інститутами падає насамперед їхніх власників, менеджерів, дирек-торов, голів. А позаяк власники денеж-ных коштів ризикують, вкладаючи свій капітал, вони у першу чергу зацікавлені у компетентності директорів, і менеджерів, їхньому професіоналізмі. Ось чому схиляємося до позитивну оцінку процесів приватизації, які повинні мати місце у банківський сектор. Іншим аспектом у плані (хоча до Росії на початковому етапі знають це не особливо актуальним) є лібералізація умов вступу ринку. Це має зробити банківську індустрію прозорішою, що в результаті посилить її приватну основу конкурентоспроможність всього сектора.

Можно також розглядати слабкість національного банківського сектора залежать що й через призму розвитку інших посередників, що стоять поруч конкурують. Примітно, проте, що небанківські фінансові інститути здатні навіть посилити значимість банківського секто-ра у вигляді прямий конкуренції не лише як інвесторів, а й кредиторів. Конкуренція робить посередництво більш і розширює сам ринок фінансових послуг, що додає їй велику со-противляемость шоковим явлениям.

Рынок державних цінних паперів, приміром, для інвесторів представляє альтернативу банківських депозитах. Виходить, що коли і банки починають конкурувати з колишніми державними паперами з метою залучення інвесторів, їх свобода до розширення спредів у вигляді зниження відсоткові ставки по депозитах обмежується. З іншого сто-роны, для активного ринку державних цінних паперів також є певні переваги. Вони практично дають центральному банку можливість маневру у втіленні на практиці Грошової Політики і пропонують тимчасове засіб для забезпечення фінансової підтримки ліквідним банкам без створення морально-етичних про-блем, які можуть виникнути, якщо ліквідність надається на-прямую конкретним міжнародних фінансових інституціях. Операції «Рєпо «по госу-дарственным паперам можуть також використовуватися для розвитку надійно забезпеченого міжбанківського кредитного ринку, що ще більше усили-вает значимість і ліквідність банківської системы.

Рынок іноземних інвестицій і форекс операцій. Вільний обмін національної валюти на іноземну і навпаки розширює спектр реальних операцій, доступними інвесторам, оскільки да-ет можливість останнім тримати в руках іноземні активи. Збільшення числа і деяких видів інструментів, які можуть опинитися виступати конку-рентом національним банківських депозитах, робить тяжчим для банків завдання стягування великих посередницьких спредів. Розвиток лик-видного міжбанківського ринку форекс також представляється исключи-тельно важливим для трейдерів і спекулянтів [4], особливо з погляду гнучкості у прийнятті на себе позицій по споту і форвардам по операци-ям форекс. Насправді сильні національні фінансові ин-ституты важливі місцевим влади у цілях використання більшої но-менклатуры інструментів Грошової Політики, включаючи ринкові про-центные ставки, регулювання потоків капіталу і валютообмінних операций.

Хорошо організований ринок акцій пропонує предпринимате-лям як альтернативу банківських кредитів як джерело запозичення інвестиційного капіталу, але й своєрідний ме-ханизм «дисциплинирования «банківської спільноти. Якщо акції банків вільно торгуються над ринком, то у вигляді зниження ринкової стои-мости акцій ринок може зробити банківські структури із слабким со-ставом менеджерів дуже зручними цілями для поглинання чи слия-ния, цим спровокувавши повну чи часткову заміну владель-цев чи зміна системи контролю за розглянутими института-ми.

Следует відзначити, що ринки акцій у та розвитку і «переход-ных «державах помітно зросли останні роки — то з 1992 по 1995 р. число фондів, які працюють із цінними ринковими паперами пе-реходных економік, перевищила 1200, які сумарні активи перевищили 110 млрд дол. США. Проте вони усе ще об'єктами високо ризикованих вкладень, оскільки часто піддаються неліквідності, відчувають проблеми з передаванням і перераспределени-ем власності, і навіть все від відсутності надійної информации.

В та розвитку і «перехідних «державах фінансовим систе-мам часто бракує глибини і широти, оскільки досить довгий пе-риод у тому життєдіяльності пов’язані з прямим державним давле-нием і втручанням, обмеженнями на рух капіталу і валюто-обменные трансакції. З іншого боку, виключно сильна традиційна прив’язка держави до монстрам банківського співтовариства, неповоротли-вым і неконкурентоспроможним. Не дозволяє розвиватися ринково орієнтованим структурам з прогресивно налаштованим вы-сокопрофессиональным менеджментским звеном.

Характерной слабкістю сучасних фінансових систем разви-вающихся і «перехідних «держав є вимога центрального банку до комерційних банкам кредитувати уряд [5] чи приори-тетные сектора, часто по відсотковим ставками, які можна при-равнены до субсидій (іноді навіть собі у збиток). Таке ставлення як послаблює банки, а й звужує ринок для державних бумаг.

Другая слабкість — недостатнє вільно торгуемых над ринком цінних паперів — акцій фінансових установ і небанківських фи-нансовых установ, що ускладнює ринкову капіталізацію і разви-тие названого ринку.

Прямое тиск на відсоткову політику банку знижує эффек-тивность финансо-вого посередництва, неправильно відбиваючи действи-тельную дохідність інвестицій. Обмеження волю переливу капи-тала зовні, зокрема що носить інвестиційну спрямованість, при-водят до зменшення ринку форекс як і слідство — до образо-ванию па-раллельного, «чорного «ринку. Такі явища уповільнюють розвиток ринку, що б'є по його більшої ризикованості і отсут-ствии ликвидности.

Необходимо відзначити, жодна з відомих форм ринкової «дисципліни «не змогла стати реальної без юридичної й регулирую-щей інфраструктури, створила сильні стимули щоб одержати пер-вичной інформації учасниками ринку. Інформація надзвичайно важлива для ефективності ринків. Натомість ринок сам одержить необхідне інформацію, якщо потенційні його учасники будуть мати до неї доступ на розумних умовах. Добре обізнані кредитори з ризиковими активами, не захищені державними га-рантиями і поручительствами, самі тяжіють до розподілу ризиків між інститутами, що вони кредитують: на міжбанку, в коммерче-ских паперах, корпоративних облігаціях, на грошових ринках, основы-ваясь на індивідуальному ризик кожного позичальника. Інформатизація й інформативність ринку — ось що відрізняє сьогодні розвинені ринки від та розвитку і переходных.

Понятие «дисципліни «ринку набуває дедалі більшого число сто-ронников що й через ту причину, що «перехідні «держави мають се-годня можливість оцінювати перспективність включення до той чи інший вісь світової цивілізації. Глобалізація економіки та ринку допомагає запозичити прогресивний досвід, а чи не «обпікатися «щоразу самим. Угорщина та Польща, приміром, вже нині адаптують свої юри-дические та інституціональні фінансові структури для реалізації фінансових операцій на рамках єдиного ринку Європи пов’язано з єдиної денеж-ной одиницею. Для інших країн характерно посилення наглядових функцій та інститутів, хоча раніше їх ефективність ще попереду выяснить.

В останні роки спостерігається зросла зацікавленість у розвитку воплоща-ющей світовий досвід міжнародної системи финан-совых і регулюючих стандартів, які б створенню стійких фінансових систем переважають у всіх стра-нах, зокрема й перехідні. Прикладом цього привід служать принципи, выработан-ные базель-ским Комітетом по банківському нагляду (1996 р.), які може бути ис-пользованы практично повсеместно.

Россия: пошук виходу з фінансової кризиса

Какие є перспективи перед урядом РФ і національної капіталу? Видимі чи шляху просування до цивілізованого суспільства на етапі? На наш погляд, їх може бути кілька. Передусім держава має завершити процес трансформації, прекра-тить розцінювати себе, немов основна ланка в плануванні, виробництві й встановленні цін, поступово перевтілюючись в будівничого і творця ідей, правил, закону, і усвідомлення своєї найпершу завдання — служити дей-ствительным базисом соціального захисту своїх громадян. Основ-ной завданням, з погляду, стає фокусування держави щодо соз-дании свого роду оточуючої оболонки, середовища, де вільно розвиватися приватне підприємництво. Хотілося б особливо подчерк-нуть, що пріоритет малого підприємництва може зіграти свою благотворну роль для всього економічного фундаменту России.

Целью економічної політики у найближчими роками є має стати, по-перше, досягнення гідного рівня конкурентоспо-собности і натомість залучення і дійсною інтеграції в гло-бальные світових процесів. Це своє чергу підстьобне рішення довгострокових завдань із структурну перебудову лише на рівні макроэконо-мики (включаючи реприватизацію), викликає необхідність реформи, у тор-говле і збалансованого підходи до лібералізації руху капитала.

Во-вторых, виробничим і нашим фінансовим структурам слід відмовитися від орієнтації на «високі сфери », чиновництво. Хибна практика пошуку підтримки у урядових інстанціях з метою по-лучения пільг, податкових звільнень, субсидій та інших. повинна сменить-ся виразної політикою корпоративного управління, спирається насамперед закон. Законність, а чи не особистий контакт і підкуп повинна стати основою взаємин української й діяльності компаній у полі легальної економіки. З іншого боку, фінансовій системі необхідна бoльшая прозорість, ефективність, зрозумілий і прогнозований менеджмент, щоб платежі не затримувалися їсти дорогою, а потоки інвестицій швидше знаходили прямий канал від приватного інвестора, на руках сьогодні у Росії налічується понад 70 відсотків млрд дол. США, до великих виробничих компаніям незначної події підприємництву. Одночасно, приватне підприємництво всіх рівнів — від індивідуального до финансово-промыш-лен-ных груп — може розраховувати на дієвої допомоги з боку держави.

В-третьих, необхідний перехід до того що, що ми називаємо «соціальний контракт ». Це шлях регулювання поняття рівності в соціально неулаштованому общест-ве. Це і шлях до припинення нечистоплотних дій корумпованих чиновників на присвоєння державних активів чи коштів громадян. Суть повинна своди-ться до того що, що отримує упевненість у рівні права у сфері образова-ния, охорони здоров’я, пенсійне забезпечення. Реальне дотримання принципів соци-альной справедливості може призвести до превалюванню у суспільстві корпоратив-ного початку. Та цього держава повинен мати міцні економічну основу.

Однако жоден з названих напрямів, які розглядають у от-дельности, неспроможна гарантувати поступального розвитку. Економічний прогрес може бути, лише коли формується єдина структура підходів і пріоритетів. Недооблік хоча самого їх можуть призвести до нестабільності структури та розвалу базису економічних реформ. Зрозуміло, що успіхи розвитку можна досягти без продуманої економічної політики. Це, по-перше, макроекономічна стабілізація (дієва фіскальна політика, зважена грошова політика, економічно обгрунтований курс національної денеж-ной одиниці), націлена на зниження інфляції і зростання. По-друге, структурні реформи, покликані елімінувати вузькі місця у економіки та посилити ефективність вкладення активів і ресур-сов, лібералізація ринку, стимулювання торгівлі, і інвестицій і соз-дание дієвого приватного сектору (бізнесу), рассматриваемо-го як принципового елемента зростання экономики.

Если проаналізувати наслідки азійської кризи примени-тельно до Росії, можна зазначити таке. Перше — жодна країна світу може у сучасних умовах здійснювати свою экономиче-скую політику повному вакуумі. У нашому дедалі більше интегрирующемся світі політика однієї країни у тій чи іншій ступеня схильна до влия-нию інших держав. Постає і необхідність певної коорди-нации економічної політики різних країн, тобто має місце гло-бальная інтеграція [6]. Друге — за наявності у світі нестабільних рын-ков вільний обмін товарами, послугами, ідеями і мобільними капита-лами, продумана економічна політика дають набагато більший эф-фект. Виразна, передбачувана політика винагороджується, тоді як поли-тика постійних недомовок, інституціональних помилок карається швидко і жестко.

И нарешті, оскільки нас собі економічна політика не яв-ляется кінцевої метою, оскільки це один із пріоритетних со-ставляющих розвитку, політикам слід частіше задаватися во-просом, наскільки прийняті ними рішення відповідають ідеї «социаль-ного діалогу «у суспільстві. Представники російського істеблішменту нічого не винні втрачати соціальної справедливості і достатності при лобіюванні тих чи інших рішень, законов.

Уход від автократичних системам управління, розділ владних пол-номочий, тенденції початку законодавчо регульованим институ-там, гарантує рівних прав громадян, стає визначальним для прогресивних політичних систем світу. Зрозуміло, що действи-тельный перехід насправді, а чи не на словах до інституціоналізації полити-ческой влади справа одного дні й навіть одного десятиліття. Але такий перехід, на нашу глибоке переконання, прискорить що ин-теграцию Росії у глобально інтегровану економіку, що у конеч-ном результаті позначиться позитивно на соціально-економічному розвитку страны.

В висновок хотілося б вирізнити, що забезпечить посилення національних героїв і міжнародних фінансових систем дозволить як зміцнити ринкову дисцип-лину, надзорность, поліпшить якість і швидкість трансакцій, що стане скорочення прірви між окремими фінансовими ринками (зокрема розвинутих країн і «перехідних «країн). Це своєю чергою буде способст-вовать побудові ефективнішою, ніж сьогодні, глобальної финансо-вой системи. Сподіватимемося, що Росія залишиться у боці. Иначе…

Список литературы

Guitian Manuel. Economic policy implications of Global Financial Flows // Finance & Development. March 1999. P. 4.

Knight Malcolm. Developing and Transition Countries Confront Financial Globalization // Finance & Develop-ment. June 1999. Vol. 36. № 2 (джерело: http: // internet /199/06/knight.htm).

Российский фінансову кризу мав свого прародича — винятковий по сво-им масштабам бюджетний дефіцит. Поруч із високий був рівень внутрішнього боргу, який розподілили між внутрішнім зовнішніми інвесторами. Рос-сийское уряд, Міністерство фінансів РФ виключно успішно рас-продавали ГКО/ОФЗ до кінця 1997 р. На нерезидентів припадала одна третину внутрішніх казначейських зобов’язань (20 млрд дол. США за даними на травень 1998 г.).

В нас саме ставки дохідності по рубль-номинированным облігаціях росли, вла-сти збільшили емісії доллар-номинированных евроблигаций, включаючи два боль-ших випуску червні - причому з дуже вигідним ставкам.

К середині 1998 р. зрозуміли, що уряд стикається з сильним давлени-ем амортизаційних платежів з казначейським зобов’язанням, обертаються над ринком. Сума до погашення основний суми та відсотків по ГКО/ОФЗ у травні 1998 р. досягла практично 1 млрд дол. Спроби уряду, що їх у середині червня, подовжити терміновість (терміни до погашення) інструментів за програмою МВФ і добровільна реструктуризація внутрішнього боргу невідворотно зазнали краху. Ринок втратив довіру до дій держави й фактично пішов «у вільне плавання ». Цен-тральный банк не визначав хід подій, а «плівся в хвості «ринкових спеку-лянтов і не-резидентов. Іноді виникало враження прямого змови якихось кру-гов іноземних інвесторів, російських комерційних банків та владних структур. До того ж лише дуже небагато боргу було реструктуризовано. Рос-сийское уряд конвертувало близько 4,4 млрд дол. по ДКО за сімй два-дцатилетние доллар-номинированные єврооблігації. Аналітики припускають, що майже 45% цієї трансакції складали нерезидентів. Нижче наведені некото-рые показники внутрішнього і зовнішнього боргу Росії (джерело: World Economic Outlook and International Capital Markets. IMF, Washington, DC. December 1998. P. 18, 21).

Гистограмма 1. Розклад платежів з погашення внутрішнього боргу Росії (ДКО і ОФЗ в млрд крб. період із серпня 1998 р. до грудня 1999 г.).

.

Гистограмма 2. Обслуговування зовнішнього боргу Росії: відсотки, й основну суму (в млрд дол. в період із серпня 1998 р. до грудня 1999 г.).

.

В нас саме довіру інвесторів до рублевому ринку внутрішнього держборгу падало, тиск нею із боку продавців помітно зросла. Аналогічна тенденція уразила й інші сектора ринку. Схожа стали складывать-ся над ринком акцій, зовнішнього боргу, ринку форекс. Поступово ліквідність межбан-ковского ринку катастрофічно знизилася, і він став. Наростав відтік капіталу з банків лінією вилучення депозитів. На додачу до всьому тиск на карбованець уси-лилось, оскільки російські банки мали погашати свої зобов’язання в іноземній валюті за операціями «Рєпо «і валютним форвардам. Уряд цій ситуації прийняв рішення девальвації і 90-дневном мораторій на платежі за зовнішніми боргами приватного сектору (включаючи форвардні контракти); було объяв-лено ще й про гаданої реструктуризації внутрішнього долга.

Итогом заморожування ринку ГКО/ОФЗ спади курсової вартості рубля понад 60% на два останніми тижнями серпня стали серйозні проблеми ліквідності національної банківської системи та практичний параліч платіжної системы.

Национальные банки тримали 27 млрд дол. США в казначейських зобов’язання за номіналом на момент мораторію. Більшість із великих власників цього пакета на купівлю внутрішніх казначейських зобов’язань здійснювали запозичення там. Сумарні балансові зобов’язання комерційних банків становили 19 млрд дол., у тому числі 16 млрд дол. мали терміновість менше року. Забалан-совые ж зобов’язання, переважно доллар-номинированные форвардні і рас-четные форвардні контракти, ув’язнені з нерезидентами, оцінювалися при-мерно удесятеро млрд дол.

Россия, крім іншого, мала у своїй багажі що й прямі зобов’язання в обслуговування зовнішнього боргу, які були 20 млрд дол. Загальна сума невиплаченого державного зовнішнього боргу Росії сягає вже 160 млрд дол. У цьому частка боргів, успадкованих від СРСР, становить половину; раніше вона була реструктуровано. Урядом було вирішено про приори-тетности пострадянських платежів Паризькому і Лондонському клубам кредиторів, притому, що буде зроблено спроби реструктурувати радянські борги, які були до 1999 р. 87 млрд дол. США. У тому числі пострадянський борг включає 26 млрд дол. (МВФ й іншим міжнародним інститутам — 19 млрд дол.), 9 млрд дол. — іноземним урядам, 16 млрд дол. — за єврооблігаціями і менш 0,5 млрд дол. — комерційним кредиторам.

Как свідчить практика світового фінансового ринку капіталів, єврооблігації є найменш імовірним кандидатом реструктуризацію — лише відсоткові платежі, які потрібно було виплатити Росії у 1998 р., становили 1,6 — 1,8 млрд дол. (чи 10% всіх платежів з обслуговування боргу). Тим більше що переговори, і реструктуриза-ция боргів за єврооблігаціями власними силами видаються виключно слож-ным процессом.

По глибоке переконання автора, термін «спекулянт «видається правильним з погляду економічної теорії. Під цією групою суб'єктів ринку ми понима-ет трейдерів і арбитражеров, головна мета яких у прийнятті він чи перерозподілі між інші учасники ринку ризиків по рассматривае-мым операціям. Використання терміна «спекулянт «то, можливо обгрунтоване тільки тим, що у російської економічної дійсності воно набуло інше значе-ние яких і визначає групу суб'єктів ринку, наживающихся на ризик контрпартнеров за угодою. А насправді виняткове становище на ринку цієї групи по-средников полягає у їх передусім хеджерской функції. Саме вони покращують ли-квидность ринку, його масштаби і глубину.

Наиболее явний приклад цього — ринок ДКО, ОФЗ і фактична «зобов'язалівка «веду-щей двадцятки російської банківської еліти набувати цей вид цінних бумаг.

6. The political Dimension of Economic Reforms — Conditions for Successful Adjustment. Keynote Address by Mr. Alassane D. Quattra Deputy Managing Director International Monetary Fund. Berlin, Federal Republic of Germany. 1999. June 9. P. 3 (джерело: internet /61 099. htm).

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.