Міжнаціональні відносини

Міжнаціональні отношения.

У соціальній структурі суспільства важливого значення займають групи людей, об'єднані за ознакою. Національність людини — це її належність до певній нації чи народності. На Землі зараз настытывается більш 2 тис. націй, народностей, племен. Націй і народностей набагато більше, ніж держав. Тому серед країн чимало таких, що є многонациональными.

У світі не зжиті національні конфлікти. На Близькому Сході, наприклад, багато років тривають збройним сутичкам між арабами й ізраїльтянами. Нерідко виникають національні конфлікти у інших країнах Азії та Африки. Національні протиріччя часом посилюються в США, Бельгії, Канаді, Іспанії. Загострення національних відносин сталося в Югославії, де досі йде збройна боротьба між народами різних національностей. Напруженість в темах міжнаціональних стосунків в Росії - одне з характерних ознак кризисно стану суспільства. Вона викликає найбільше занепокоєння у нашій країні, але і в світового сообщества.

Долю окремої людини не можна відвести долі її народу. Злочинні дії фашистів для знищення цілих народів, зокрема слов’ян (російських, українців, білорусів, поляків та інших.), євреїв, поламали долю мільйонів сімей, принесли нещастя безлічі покупців, безліч показали, що людина може бути байдужим до бідам над народом. Людям властиво почуття національної гордості. Але чи розуміють вони національну гордість порізного. Наприклад, найкращих представників російського народу завжди пишалися витворами майстрів, видатними досягненнями російської культури, подвижництвом борців проти експлуатації й пригнічення. Національна гордість російських людей включає на повагу до національних інтересів інших народів, визнання те, що й інші народи теж мають право національну гордость.

Цією позиції протистоїть інша: «Все своє - добре, все чуже — погано». Люди, що розділяють таку позицію, готові виправдовувати добре і погане, що у історії над народом, і чорнити історію іншого народу. Така обмеженість веде до національного розбрату, до бідам як для інших народів, але й свого собственного.

У історичному минулому в різних народів були славних сторінок. Вони пов’язані досягнення матеріальну годі й духовної культури, які викликали і нині викликають захоплення багатьох націй. Але є у відчуття історії і похмурі сторінки, що з болем і який не можна приховувати. Незручні факти незвичайного історичного минулого потрібно приховувати, а оцінювати оскільки вони це заслуживают.

Історичний шлях кожного народу — це виникнення і запровадження національних традицій і звичаїв, ставлення яких неоднозначно. В багатьох народів є добра традиція гостинності, славна традиція допомоги іншим народам, що потрапили у біду. Так, після страшного землетрусу у 1988 р. в Вірменії народи нашої країни й інших країн надавали безкорисливу допомогу вірменському народу — здавали кров, посилали медикаменти і одяг, допомагали розібрати завали і відновлювати міста Київ і сёла.

Проте і віджилі, недобрі традиції. Наприклад, кривава помста. Молоде покоління неспроможна сліпо сприймати національні традиції, і звичаї. В змозі самостійно визначити, що у історичному досвіді гідно захоплення, що — осуждения.

Німецькі фашисти, напавши 1941 р. на Радянський Союз перед, розраховували на виникнення національних сутичок. Вони прорахувалися. Усі народи нашої країни мужньо захищали свою загальну Батьківщину, плечем до плеча боролися на фронті, допомагали один одному тилу. Серед Героїв Радянського Союзу росіяни й українці, білоруси і татари, євреї і казахи, грузини і вірмени, узбеки і мордва, чуваші і азербайджанці, башкири і осетини, марійці і туркмени, таджики і латиші, киргизи і литовці та представники інших народів СССР.

Досвід історії цивілізації показує, що національні конфлікти можна недопущення чи пом’якшити, здійснюючи принципи територіальної, національно-територіальною автономії і дотримуючись прав людини. Ці становища відбито у Декларації прав свобод людини і громадянина. У ній записано, кожен громадянин Росії вправі вільно визначити свою національну приналежність. Ніхто неспроможна його примусити до вказування національну приналежність. Сама людина зараховує себе на тій чи іншій національності, з самосвідомості, володіння мовою, де вона свідчить і вважає рідним, прихильності традицій та звичаям, що він дотримується, культурі, яка близка.

І водночас всяке виступ, разжигающее національну, расову чи релігійну ненависть чи що представляє підбурювання до дискримінації, ворожнечі чи насильству, заборонено законом. Відповідно до цієї нормою Декларація права і свободи людини і громадянина говорить, що образу національної гідності людини переслідується згідно із законом. Закони Росії передбачають кримінальну відповідальність обмеження прав чи встановлення прямих чи непрямих переваг за расовим і національними ознаками, і навіть за проповідь расової і національної винятковості чи пренебрежения.

Співробітництво та взаємопорозуміння між націями — велике завоювання народів нашої країни, яку треба у що там що берегти, й укреплять.

Проте наприкінці 80-х — початку 90-х у деяких районах країни сталося загострення міжнаціональних взаємин, виникли нетерпимість, конфлікти на міжнаціональної основі. Вони вибивають людей з нормальної життя, а деяких випадках призводять до численним жертвам. З’явилися підбурювачі, які б використовувати міжнаціональні тертя в злочинних цілях. Такі дії неприпустимі. Вони можуть призвести до загальної беде.

Від вирішення проблем міжнаціональних взаємин значною мірою залежать спокій та добробут людей, доля страны.

Саме тому держава повинна здійснити заходи для нормалізації міжнаціональних взаємин, рішенню які у цій галузі проблем на основі засад дружби і співробітництва народів. І на водночас багато залежить від кожної людини. Ніхто ні миритися з націоналістичними проявами, з штучним протиставленням націй. Треба керуватися основним критерієм: кожна людина, до кокою б нації не ставився, маєш почуватися у частині нашої країни рівноправним гражданом, матимуть можливість користуватися всіма правами, гарантованими законом. Рівність націй і народів тісно пов’язане рівністю людей, незалежно від своїх національності. Це — вищий принцип гуманізму цивилизации.