Лобізм як правотворчий процес

Як ми знаємо, теорія держави й права вивчає держава й право як явища життя, закономірності їх виникненню, функціонування, їх классово-политическую загальнолюдську сутність, утримання і форми, юридичні відносини та зв’язки, особливості правової свідомості і з правової культури. Ця курсова робота ставить собі завдання досліджувати й проаналізувати тільки дуже невелику частину однієї з явищ життя — лобізму в правотворческой діяльності.

Побудова правової держави у Росії, що сталася демократизація політичного життя вимагають найглибших досліджень у сфері правотворческого процесу, як загалом, і його невід'ємних доданків, однією із є лобізм.

У ліберально-демократичному суспільстві, яку ми прагнемо стати, і де юрэ і де-факто визнано, що різні соціальні групи, класи, нації мають законні інтереси право їх захищати усіма законними способами. При аналізованому політичному режимі безумовно однією з дієвих способів є право зазначених суб'єктів громадських відносин брати участь у формуванні структурі державної влади, наводячи до неї, з тим чи іншого ступенем успіху, своїх представників. За рідкісним винятком, ці представники інтересів, отримавши посаду у державному апараті, пов’язану з прийняттям прийняття рішень та правових норм прагнуть їх у користь груп, що призвели їх до повалення влади. Отже, держава та її апарат виконують роль соціального арбітра, тенденційність рішень якого складається у процесі демократичного формування влади. У суспільстві вище цей самий спосіб є основним, проте є також багато інших, анітрохи які суперечать духу демократичного закону, способів захищати свої інтереси, впливаючи прийняті державною владою рішення, зокрема й у нормотворчому процесі. Однією з них процес лобіювання, є предметом даної курсової роботи.

Тобто лобізм хіба що доповнює конституційну систему демократичного представництва, дозволяючи брати участь у прийнятті й реалізації політичних рещений тим групам, які мають інший можливості. Оскільки парламент формується по територіальним округах і партійних списків, огром ное кількість найрізноманітніших громадських груп, кожна зі своїми осо бенным інтересом, неспроможна його, свій інтерес, артикулювати, виставляючи власних депутатів. Разом про те, її інтерес то, можливо вузько партикуляр ным, і мати велике громадське значення. Отже, через систе му і практику лобізму отримують своє вираження і представництво в общена циональном масштабі інтереси, які у іншому разі залишилася невыраженны ми. У цьому сенсі лобізм відповідає духу демократичної політики.

Визначимо основні питання, які ми матимемо розглянути. По-перше спробуємо із найбільшою ступенем точності визначити, які можна називати лобізмом. Потім виберемо модель (государство) з справжнього життя, найкраще з погляду вивчення лобізму. Наступним пунктом нашої роботи стане розгляд методи і форм цього процесу. Вивчимо також умови і структури лобіювання, дуже докладно проаналізуємо законодавчі й інші чинники, його регулюючі. Останнім пунктом даної роботи стане зв невеличкий (через крайньої жалюгідній кількості наявного матеріалу) огляд минулого й сучасного російського лобізму.

ВИЗНАЧЕННЯ ЛОББИЗМА.

Якби нас були дані про державах всіх часів, ми, мабуть, знайшли б, що лобізм у тому чи іншого формі - неминучий супутник урядів. Термін виник у американської, політичної життя близько 1830 года. Представники різних зацікавлених груп проводили багато годин кулуари (lobby — кулуар, хол, вестибуль) залів засідань законодателтных органів Сполучених Штатів, сподіваючись поговорити з законодавцями і тим самим, спробувати спричинити розв’язання. Поступово термін ввійшов у політичний жаргон і приобел ширший сенс, ставши тноситься всім, хто однак намагається спричинити урядові рішення. Термін часто використовується дуже вільно, й іноді, неадекватно) для позначення всіх видів для політичного впливу. Оскільки поширена думка, що лобісти часто використовують непідходящі, негожі методи задля досягнення своєї мети, поняття «лобізм «містить у собі багатьом негативний значеннєвий відтінок.

Попри явну неточність сучасного використання терміну, можна окреслити деякі суворі кордону цього поняття.

1)Лоббирование пов’язано лише з прийняттям державних рішень. Рішення, прийняті приватними особами, організаціями чи корпораціями, можуть також зазнати впливу інтересів опеделенных зацікавлених груп, проте такий вплив немає звичаю називати лобізмом.

2)Все види лобізму мотивовані бажанням вплинути. Багато дій чи події можуть впливати на процес прийняття урядових рішень, але вони не вызванны бажанням вплинути, це не лобізм.

3)Лоббирование пдразумевает наявність посередника чи представника як сполучної ланки між групою громадян сртаны та державними офіційними особами. Громадянин, котрий за свого власного волі й користуючись доступними йому засобами, прагнути спричинити урядовця, неспроможна вважатися лобістом.

4)Всякое лобіювання незмінно пов’язані з встановленням контактів передачі повідомлень, оскільки це єдиний шлях, яким можна проводити вплив.

Отже, у сенсі, лобізм — це встановлення контактів, і передача повідомлень (особами, які є громадянами, діючими від власного імені), адрессованных представників влади з наміром впливати з їхньої рішення.

Хоча більшість лобістів представляють групи, які мають особливими інтересами, лобізм лобізм може бути ототожнений з банківською діяльністю та поведінкою такі групи взагалі. По-перше, як групи, а й окремі особи можуть здійснювати лобіювання. По-друге, групи, котрі переслідують загальні інтереси, може бути залучені в численні інших форм діяльність у доповнення до лоббированию;некоторые групи, насправді, можуть і зовсім ні в лобізмі. По-третє, групи чи індивідууми може вишукати спосіб прямого представництва, без посредников-ходатаев лобістів. Лобіювання, в такий спосіб, лише з процесів чи способів уявлення власних інтересів, які можна використані групами чи індивідуумами.

ДОСЛІДЖУВАНА МОДЕЛЬ.

Хоча поведінки «груп інтересів «проводять у різних країнах, дослідження процесу лобіювання щодо рідкість й майже завжди зосереджені на Сполучені Штати. Отже, мало відомо у тому, як лобіювання здійснюється поза Сполучених Штатів. Здається ясним, проте, що у Сполучені Штати є велика число серйозних політичних діячів, зайнятих тим, що роль лобістів на професійній основі, присвячуючи себе повністю цієї бурхливої діяльності. Більшість осіб, здійснюють функції лобіювання інших країнах, мабуть роблять це лише доповнення зі своєю основній роботі як офіційної представника групи інтересів чи професійного об'єднання, роботі адвоката чи службовця корпорації.

Через брак емпіричного матеріалу, можна тільки умоглядно розмірковувати про причинах більшого значення лобізму США, ніж у сусідніх країнах. Один із можливі причини у тому, що механізм представництва інтересів держави чіткіше вмонтований до системи структурі державної влади за іншими західні країни, ніж у Сполучені Штати. Групи інтересів, у цих інших країнах мають місцями в консультаційних радах, та інших аналогічних органах, з урахуванням взаємодії із якими міністри і інше офіційне особи приймає рішення. З іншого боку, групи, що мають спільні інтереси, часто домагаються обрання власних людей законодавчі, котрий іноді у виконавчі органи. Звісно ці речі мають місце і американською системі, проте є істотна різниця у акцентах. Американські групи інтересів вважають, що вони мають брати ініціативу до рук, оскільки хочуть бути почутими саме у час ухвалення рішення.

Інша можлива причина для розбіжності у лобізмі між Америкою та інші західними країнами — розбіжності у ступеня централізації прийняття рішень на уряді. У багатьох країн прийняття рішень високо концентровано в кабінетах виконавчої, тоді як у Сполучених Штатах воно поділено між виконавчими і законодавчими органами, котрий іноді між федеральної владою та владою штатів. Більше дифузійний процес прийняття рішень, має багато ланок, де приймають рішення, більшою мірою вимагає постійної контролю та тиску з боку зацікавлених груп, щоб проводити бажану політичну лінію у кожному з цих ланок. У певному сенсі, лобіювання має використовуватися в дифузійної системою прийняття рішень у тому, щоб система має не приходила в «вырожденное «стан бездіяльності чи глухого кута.

Відмінність системах політичних партій також, очевидно, впливають на лобізм. Європейські партії тісніше пов’язані з групами інтересів (особливо у багатопартійних системах). Власне кажучи вони «відповідальніші «(отримавши нехай невеличкий сектор влади, партія юридично чи морально зобов’язана проводити політику що організувала її або лише котра фінансує її групи інтересів), ніж американські партії, які настільки неоднорідні, що швидше повинні шукати компроміси для групових інтересів, що розмовляти від імені. З іншого боку, за американськими партіями не можна пизнать наявність твердого лідерства. Групи інтересів у Сполучених Штатах майже зовсім відмовилися від проведення роботи у вигляді партій та натомість ставлять зважується на власну службу лобістів з метою забезпечити політичне представництво. Навпаки, європейські зацікавлені групи більше схильні, ніж американські, розглядати політичні партії як корисне засіб до подання інтересів і залежить від лобізму меншою мірою.

ФОРМИ І МЕТОДИ ЛОБІЮВАННЯ.

На початкових стадіях розвитку лобізму Сполучених Штатів, деякі групи намагалися отримати перевагу у процесі конкуренції, засилаючи своїх емісарів (лобістів) до лав уряду. Лобіювання за тими стадіях був у більшою мірою функцією прямих особистих відносин між лобістами і офіційними особами, котрі ухвалюють рішення. Групи, обладающе більш компетентними лобістами, мали більше шансів досягти своєї мети, тоді як групи, яке має цього інструменту, опинялись у невигідному становищі й отримували зацікавленість у тому, щоб обзавестися власними професійними лобістами. Поступово центри структурі державної влади у столиці в штатах було заповнено натовпами лобістів, шукаючих встановлення особистих прямих контактів із представниками влади. Легка змога безпосереднього контакту, характерна того часу, коли лобістів майже немає, не існує. (Звернувшись до девятистастраничному щорічного спра вочнику «Вашингтонські представники », який містить інформацію про лоббистах, юристах, консультантах тощо. п., у солідному виданні 1989 г. знайдемо інформацію про 12-ї тисячах лобістів, а виданні 1993 — вже про 15-ти). Зіштовхнувшись із ситуацією коли канали для прямих контактів стали перевантажені, лобісти перейшли до непрямим методам комунікації. Вони почали використовувати вторинних посередників, котрі за їхньої думки, мали надійніший і частий доступом до соответсвующим особам — родичів або друзів офіційних діячів. З іншого боку, вони почали організовувати масові кампанії про відправку листів і телеграм в розрахунку створити враження наявності широкої громадської думки за або проти тій чи іншій політики. Організовувалися масовані кампанії у засобах масової інформації із єдиною метою изменить (или підтримати) політичні тенденції. Ця зміна тактики з ухилом на непрямі методи отримав назву «лоббироваие повністю «(«lobbing at the grass roots »).

Проте непрямі, непрямі методи також обмежено у своїй ефективності. Каипании «лобіювання повністю », проведені сильними конкуруючими групами, часто призводили до атвй ситуації і збереженню статус-кво. Кампанії, організовувані лобістами, часто легко розпізнаються офіційними особами, у яких такі кампанії націлені. Успішні публічні кампанії вимагають дуже далеких обхідних колій та акуратних методів і дуже дороги. Через війну труднощів що така намітилася тенденція відійти від методики «лобіювання повністю «-маятник хитнувся у бік.

Сучасна практика лобіювання там є сумішшю прямих і непрямих методів. Прямі методи, такі як особисте виклад погляду, предпочитаются більшістю лобістів, але них можна покластися: ніколи не можна гарантувати легкий доступом до офіційним особам у потрібний момент. Лобісти звертаються до непрямим методам, коли прямі перестають бути дейтсвенными. До того ж лобісти приділяють масу уваги тому, щоб їх комунікаційні канали залишалися стабільно відкритими й дієвими. Вони застосовують різноманітні засоби, щоб отримати розташування державних чиновників, втертися до них у довіру, щоб забезпечити швидке й ефективний канал в необхідний момент. Розваги, частування і хабарництво негаразд широко застосовуються цих цілей, заведено вважати. Не розглядаються як послуги, чи блага багатьма офіційними особами. Та головне — хабарництво дуже небезпечний для кар'єри як державні діячів, так самих лобістів.

УМОВИ І СТРУКТУРЫ ЛОББИРОВАНИЯ.

Слід зазначити, що специфічність конкретної групи інтересів безпосередньо проявляється, по-перше, у цьому, що став саме конкретний інтерес відрізняє цю групу від інших від суб'єктів господарської дея тельности, по-друге тим, саме цей інтерес може вписатися у діючі норми, правила і навіть закони, по-третє, тим, що ці групи повинен мати можливість уявити своїх прагнень государствен ным структурам. Це дуже важливо розробки державної політики у сфері економіки. Специфічність інтересу одна із базових приз наков групи. Інший ознака — можливість реалізувати свій игтерес чи, по крайнього заходу, донести його особи чи структури, приймаючої рішення. Термін «група тиску «фіксує увагу до дії, але вкладає негативний емоційний сенс. Насправді у разі ми потрапляємо до сфери психолого-философских обгрунтувань дій, які виникають завдяки таким якостям, як наполегливість, цілеспрямованість, активність, й вищу міру їх узгодженості з його інтересами і роздумами інших суб'єктів, які у цьому ж полі. Можливість реалізації інтересу групи залежить від комплексу можливостей, якими ця група й члени групи мають.

До найістотніших можливостей входят:

— близькість до обличчя чи організації, приймаючої рішення (цей ознака обговорюється у пресі найчастіше, виходячи з кар'єрі і місцях роботи тих чи інших членів Кабміну, парламенту, працівників апарату уряду чи Президента);

— наличиек коштів, достатніх для комплексу дій, які забезпечують реалізацію інтересу (незалежно від рівня легітимно сті цих дій, зокрема, наприклад, фінансування передвиборної кампанії і т. п.);

— можливість чинення політичного тиску у якнайширшому сенсі (від загроз страйків до голосів на парламенте);

— можливість надання економічного тиску (у найбільш явному вигляді проявляється у стосунках федеральних і регіональних органів влади у вигляді загроз про яке припинення перерахування податків, вимог економічного відділення, самостійності у видачі квот, ліцензій, самостійності укладання економічних договорів і угод без погодження з федеральними органами);

— інформаційні можливості (близькість контактів, і можливість здійснення впливу коштом масової інформації) з формування суспільної думки.

У цілому цей перелік не включена таку можливість представления.

і «проштовхування «власних специфічних інтересів, як использова.

нді силових методів впливу, але з враховувати також не можна. Особым.

елементом, що характеризує можливості лобістської структури, является.

її згуртованість чи узгодженість дій окремих елементів структури.

Збіг інтересів окремих суб'єктів у тому чи іншому етапі може призвести до створенню тимчасових коаліційних груп, що різко розширює можливості лобістської структури під час вирішення конкретного питання. Однак у так льнейшем це може спричинить протиріччям і навіть розпаду лобістської структури, зниження її можливостей порівнянню коїться з іншими групами.

Отже, група інтересу, діюча як лобістська структура у сфері економіки, є досить складне освіту, включающее:

— підприємство чи, зазвичай, групу підприємств, в традицион ном розумінні (галузь, хоча завжди, бо є відмінності між ду підприємствами галузі з рівню оснащеності, выпускаемому товару ,.

контактам і виходам на зовнішніх ринках) ;

— інформаційно-аналітичний центр, подготавливающий обгрунтування, оформлення конкретного інтересу, програму дій зі його реалізації ;

— громадську організацію придающую конкретному питання статус про щей проблеми; і тих сприяє винесенню інтересу у різні сфери суспільної думки та молодіжні організації, відповідальні прийняття рішень ;

— зв'язку й можливості винесення інтересу групи підприємств на про судження структур, приймаючих решение;

— зв'язку у засобах масової інформації, використовувані для созда ния громадської підтримки і через посилення на організації принима.

ющие решения;

— кошти, які можна спрямовані фінансування ана литических центрів, підтримку громадських організацій, оплату услуг.

засобів, оплату організаційних і рекламних расхо.

дов тощо. буд.

Об'єктом впливу груп інтересів найчастіше є умови господарської деятельности:

— власність право розпорядження ею;

— декларація про заняття конкретної діяльністю (то, як раніше входило лише у компетенцію государства);

— податки, квоти, лицензии;

— державне замовлення (у разі мається на увазі як гарантированность збуту, але, можливо і, хоч у усло виях не є гарантією фінансування).

Повторимо, усі ці структурні елементи — передумови лобіювання, організація суб'єкта лобіювання, мети лобістської дея тельности — належать до першу чергу їх до груп інтересу, организо ванним на економічній основі, навколо економічних інтересів.

Цьому є дві объяснеия. По-перше, бувають ситуації, коли у країні фінансово-промислові групи — майже єдині повно цінні суб'єкти лобіювання, задовольняють переліченим вище вус ловиям.

По-друге, завжди і скрізь, навіть у країнах із багатими традиціями лобізму мети лобістської діяльності - переважно економічні.

Це, зазвичай, податкові пільги чи боротьба за шматок «бюджет ного пирога ». Тож у вона найчастіше (хоча точно задля всіх) груповий інтерес можна знайти як інтерес. З цього погляду, іноді прийнято розглядати лобізм финансово-промы шленных груп як найбільш чистий і показовий варіант лобізму.

ДВА ОСНОВНИХ ТИПУ ПРЕДСТАВИТЕЛЬСТВА ИНТЕРЕСОВ.

Варіант лобізму, як і охарактеризований вище, — це практика тиску знизу вгору із боку самоорганізуючих інтересів опреде ленних груп населення в державні органи звернувся з з метою отримання певних переваг, пільг, привілеїв тих груп. Передбачається, держава суверенно і контролює распределе ние рессурсо, статусів, Економічних і соціальних пільг. Групи ін тересов намагаються впливати на держава, але в рахунку прийняття рішень багато в чому перебуває у руках держави.

Але це єдиний спосіб взаємодії держави й орга низованных інтересів різних груп населення. Інший спосіб у тому, держава укладає з якоюсь з груп тиску, або груп інтересів свого роду конвенцію (явне чи неявний угоду), одержуючи за певні надані їй привілеї, її лояльність і гарантію сприяння державним інтересам. Якщо у першому разі можна казати про лобіюванні як «тиску «на держава з боку груп итереса, то у другий випадок йдеться лобіювання як «обміні «, чи «контракті «.

У першому випадку це називається плюралістичним типом представи тельства інтересів, у другому — це корпоратистский тип представи тельства.

Плюралізмце таке тип представництві інтересів, коли групи тиску організуються спонтанно, вони численні, конкури.

руют між собою — і не зорганізовані у якусь ієрархічну систему.

Вони самі цілком незалежно потім від держави визначають свій ін терес, своїх лідерів, і (наскільки далеко можуть у пресле довании цього інтересу. У одній й тією самою у сфері діяльності може бути кілька такі групи. Жодна їх не має монополії на представництво інтересів. Досягнення якійсь із них своєї мети, тобто надання впливу державарезультат конкурен тной боротьби.

Від плюралистского істотно відрізняється корпоратистский тип представництві інтересів. У цьому вся цьому разі групи інтересів (у разі, такі, які мають реальні можливості на державної політики) порівняно нечисленні, функціонально упорядковані (тобто кожна гілка груп «відповідає «під якусь особливу категорію інтересів), иерархизированы. Джерело цього близькодержава. І воно визнає цю групою монопольне декларація про представництво певного інтересу за право належним чином проводити визначення цього інтересу, відбір лідерів тощо. буд.

Виходить, головним ознакою плюралізму є конкуренція, вільне змагання груп тиску у тому вплив на на государст у, тоді як і корпоратизме очевидна рід «картельної угоди », фун кциональная диференціація і монополія певних груп на представи тельство певних інтересів.

Можна сказати, в такий спосіб, про плюралистском лобі та про корпорати стском лобі. Автор не збирається тут визначати, що гірше, що краще. До того вони дуже рідко перебувають у чистому вигляді, найчастіше є їх синтез.

Корпоратистское представництво виникає у результаті «злий волі «правителів. Навіть у у сприйнятті сучасних демократичних державах, у багатьох секторах діяльності кількість абсолютно вільних, діючих на конкурентної осеове груп тиску порівняно невелика.

Спілки і объединеия, щоб бути дей ственными, повинні мати опреде ленній ступенем монополії на представництво інтересів. Це необхідно з погляду ефективності політичних рішень, тому що, формуючи політику, неихбежно приймає до уваги в повному обсязі зацікавлені групи, а лише такі, які володіють відповідними рессурсами, тобто у стані мобілізувати і контролювати значні групи населення. Та кім чином складаються «природні «монополії представництва реаль іншої практиці лобіювання завжди очевидна поєднання плюралістичних і корів поратистских структур.

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЛОБІЗМУ.

Майже кожен, хто серйозно замислюється про лобі, стикається з питанням, як він можна контролювати. Цілком явним є очікування, що й процес залишити без контролю, то суспільним благом може постраждати. Численні зловживання, які були у минулому, дозволяють дійти невтішного висновку правильність такого припущення.

Є два загальновизнаних стандарту, що їх дотримані під час вироблення заходів для регулювання лобізму. Результати вже вжитих заходів закодательного чи іншого плану повинні відповідати цим двом вимогам.

Перше їх — дотримання здобуття права ніякої контролю над лобі не протидіяв реалізації конституційного права подачі петицій. Це є настільки фундаментальним при демократичному та ліберально-демократичному режимах, краще терпіти можливі запобігати негативним явищам, які під час лобіюванні, ніж від цієї права. Отож, можливі заходи для забороні чи іншому законодавчому перешкоджанню лобіюванню авто матически виключають із сфери розгляду, позаяк у інтерпретації лобі стов перша поправка до конституції США (дає громадянам можливість обра щаться до уряду з проханнями про задоволення скарг) мовою звучить як: «са мій переконливою петицією є добре складений лобістом законопро ект ». І із нею важко заперечити. Друге вимога — це видимість цього процесу. Якщо громадяни беруть участь у реалізації влади, вони повинні знати, що відбувається за прийнятті державних рішень. Якщо ж лобіювання відбуватиметься таємно, це він може призвести до дуже небажаним результатам.

Отже основний формулою регулювання лобізму є збереження конституційного права петицій плюс максимальна відкритість процесу.

У цьому главі ми розглянемо з прикладу США систему законодавчого контролю над лобіюванням.

Правовий контролю над лобі передусім з проблемою хабарництва і підкупу посадових осіб. Особливо зростає це лише на рівні штатів. Конкуренція під час і увагу чиновників не настільки активна як у федеральному рівні, як наслідок прямі методи превалюють над дорогими і менше надійними непрямими. Прямі ж методи роблять дуже спокусливими для чиновників і лобістів хабарі і розваги. Слід зазначити, що розваги ніж формою хабарі цінуються у столицях штатів більше, ніж у Вашингтоні. Більшість законодавців штатів немає особливих квартир чи будинків при урядовому центрі, як члени Конгресу. Законодавець штату, живе у готелі, зазвичай знаходить перспективу провести вечір з допомогою лобіста привабливішою ніж перевантажений роботою та розвагами член Конгресу. Суми ж грошових хабарів можуть досягати мільйонів. Методом їх передачі часто є ніде не зафіксований марнування грошей таємні рахунки посадових осіб.

Як вважають у США, розвиток сучасних засобів масової информации.

і особливо зміни у суспільній думці сприяють зменшенню випадків шахрайства в легислатурах (законодавчих зборах). Безумовно, деякі законодавці корумповані навіть у наші часи. Завжди будуть способи користуватися перевагами державної посади. Законодавець може мати простий гонорар за виступ перед групою особливих інтересів чи одержувати гроші за консультації. Якесь обличчя або група можуть просто купівлі акцій компанії, партнером якої є законодавець, або ж укладати операції з фірмою. Проте, за словами сенатора Орегона, він не стоїть перед спробами лобістів відкрито пропонувати законодавцям гроші інші «прямі принади ». Отож, сьогодні лобізм не означає неприкриту скупку голосів законодавців, як, скажімо, у XIXв. Джон Монохен, політичний радник губернатора Колорадо Р. Лема ще відтоді, коли входив до легіслатури, зауважив: «Лобізм можна порівняти із диханням. Воно необхідне, хоча повітря може бути чистим, і отруєним » .

Відповідальність за хабарництво, як у процесі лобіювання, і поза ним на американському законодавству є кримінальної і орпеделяется як законами штатів, і Федеральним Склепінням Законів США в 18-му титулі (Гол. 11, параграфи 201, 203, 211). Параграфи 201-й — «хабарництво посадових осіб та свідків », 203-й — «Винагороду членів Конгресу, посадових осіб та інших осіб із питанням, затрагивающими інтереси уряду «і 211-й — «Одержання чи домогание винагороди за сприяння отриманні посади державному службі «мають кілька спільних рис. По-перше, формулювання даних пунктів закону намагається якнайширше охопити справи, т. е. не залишити лазівки для будь-яких діянь, мають сенс хабарництва. Наприклад у одному з пунктів законодавець так визначає хабарника: «Той, хто будучи посадовою особою чи обраним таким безпосередньо чи опосередковано, просить, вимагає, приймає, отримує чи погоджується прийняти будь-які цінності собі чи іншої особи чи організації у обмін згоду зробити будь-якої офіційний акт тощо. буд. (п. 201, титул 18). По-друге, проводиться спроба розмежувати відповідальність за зазначені дії з єдиною метою, що містить злочинні інтереси (п. 201), і із єдиною метою, котра є протизаконною. Нарпимер, чиновник, розподіляв державні кредити і дотації, Довго решавший питання, який конкретно фірмі галузі їх надати, отримав хабар від лобіста фірми Проте й віддав перевагу цієї фирме.

— діяння, карані параграфом 203-м 18-го титулу. У першому випадку закон передбачає санкції аж до п’ятнадцяти років ув’язнення, у другому лише до два роки. По-третє, в санкції законодавець намагається заздалегідь убезпечитися від рецидивів формулюванням: «він (злочинецьприм. ред.) також втрачає право обіймати посади, пов’язані з доходів, пошаною чи довірою Сполучених Штатів » .

Наступним актом, що стосується лобізму, в американському законодавстві є Закон про Регулюванні Лобізму (1946г.)[Звід Законів СШАтитул18, гол. 8А]. Відповідно до 267-му параграфу цього закону будь-яка особа, який займається за винагороду чи з інших причин діяльністю, має метою впливати бути прийнятим чи відхилення Конгресом Сполучених Штатів будь-якого законодавчого акта, має до того, як він розпочне жодних діям у здійсненні зазначеної мети зареєструватися у клерка Палати представників, і секретаря Сенату навіть уявити під присягою у вигляді заяву, у якому приводятся: имя й адреса установи реєстрованого особи, ім'я й адреса особи, що його наймає й у інтересах вони виступають, терміни найму, сума винагороди, сума і цілі виділених на витрати коштів. Обличчя, зареєстроване отже, у період між перших вражень і десятим днем кожного кварталу календарного року, представляє, якщо його триває, клерку і секретарю під присягою докладний звіт, у якому наводяться: усі засоби, отримані і витрачені на зазначені мети може попередньому кварталі, й обличчя, яких було зроблено ці виплати, найменування будь-яких документів, періодичних видань, журналів та інших публікацій, у яких з ініціативи обличчя були є статті чи матеріали з приводу законопроектів, яким вона згідно з договором про наймання мало перешкоджати чи підтримувати. (Слід зазначити, що це положення 267-го параграфа не застосовується до осіб, котрі виступають, відбиваючи власну позицію. Отже, «Закон про Регулюванні Лобізму », переважно другу частину вищенаведеної формули, т. е. робить процес видимим і піднятим членам суспільства.

Як контролюється лобіювання, що представляє іноземні інтереси? Відповідно до Закону, лише зареєстровані у міністерстві юстиції лобі сты іноземних урядів і закордонних компаній можуть займатися лоб бированием чи підготовкою суспільної думки. Кожні 6 місяців вони дол жны повідомляти до міністерства про доходи, отриманих за контрактом й у резуль таті своєї діяльності.

Окремо слід розглянути питання регулюванні лоббизиа лише на рівні штатів. Слід пам’ятати, що у легислатурах низки штатів воно є швидше, у теорії, в деклараціях законів, аніж практиці. Багато штатах лобістами вважаються лише особи, отримують винагороду за відкрите «тиск «на Капітолії і виключаються представники партій, релігійних і благодійницьких організацій, місцевих виконавчих органів влади й т. буд.; регулярність, з якою лобісти повинні реєструватися (переважно у комісії з етики, у секретаря чи генерального аторнея, т. е. в Генерального проркурора штату), коштує від щомісячної до дворічної. Порушення законів про лобізмі, зазвичай, трактуються як незначних проступків і караються штрафом від 100 до 10 000 долл. На 7-ї штатах (Арканзас, Джоржия, Луїзіана, Мічиган, Монтана, Юта, Вайомінг) сутнісно відсутні будь-які правові обмеження лобізму: навіть тоді реєстрації не потрібно пред’являти звіти про витрачених засобах чи іншу звітність. Існує думка, що лобізм лише на рівні штатів повинен контролюватися, навпаки, сильніше й суворіше, ніж федеральному рівні, оскільки лобісти у легислатурах штатів менш професійні, ніж у Вашингтоні. Близько половини їх — зазвичай новачки, тоді як про вашингтонських фахівців кажуть, що вони «зуби з'їли «(аналог нашої приказки «собаку з'їли ») в цій роботі. Тому на згадуваній рівні штатів підвищується ймовірність порушень через недосвідченості. Але тут немає і регуляторам соціальну справедливість. Наприклад, в Орегоні десятиріччя число лобістів подвоїлася, проте, як і торік, переважали у тому числі захисники інтересів капіталу. 66% становили лобісти бізнесу; 18, 4%- місцевих органів влади, релігійних груп, соціальних служб тощо. п.; 8%- асоціацій фахівців; 6%- профспілок. Така ситуація «сверхпредставительства «правлячих кіл буржуазії і для підприємців типова багатьом інших штатів. За дослідженнями політологів, найбільш процвітають лобісти бізнесу у однопартійних й переважно в аграрних штатах і тих, які характеризуються низькими середніми доходами населення Криму і щодо слаборозвиненою промисловістю, соціальній та легислатурах зі слабкою партійної дисципліною.

Однією з непрямих реулятроров, управляючих лобіюванням, є формалізм. Законодавці, у яких, вплинули лобісти, у тій чи того питання, звичайно становлять більшу частину в легіслатурі, тому їх действия.

— дії меншини. Так, наприклад, якщо хочуть затягти прийняття своє рішення, вимагають проведення голосування списку або ж читання повного тексту протоколу дебатів попереднього дня. Однак найбільш ефективним знаряддям меншини вважають суворе виконання всіх процедур, у тому числі обов’язкове за регламентом читання повного тексту законопроектів, як і раніше, що він лунає кожного члена палати. Іноді його обструкції припиняється анегдотическим способом: ціла натовп службовців починає одночасно читати вголос різні частини законопроекту. Такий «хор «зазвичай швидко відбиває бажання затягувати обговорення. У цілому легислатурах штатів набагато менше можливостей для обструкції, ніж, порівнювати, в федеральному сенаті.

Регламент голосування на законодавчих зборах штатів складно підвести під загальний знаменник. У третини легислатур необхідно голосування простої більшості присутніх законодавців, а інших — більшості за списком (зване конституційна більшість). Останнє умова дозволяє членам легислатур відкидати законопроекти простим відсутністю палаті. Це зручне політиканів, які потім можуть послатися те що, що зустрічалися із виборцями, не чули оповіщення тощо. п. Зазвичай, у легислатурах штатів потрібно величезне більшість (до дві третини чи три чверті всіх обраних або присутніх членів) у тому, щоб відхилити вето губернатора, прийняти надзвичайний його або окремі типи законопроектів асигнування.

КОНТРОЛЬ ЗА ЛОБІЗМОМ, ЗАКЛАДЕНИЙ У СИСТЕМУ.

Безумовно є певні взаємозв'язку між різноманітними групами учасників політичного процесу, що об'єднають в одну систему. Жодна людина у цій системі немає одноосібної влади з метою прийняття рішень. Кожне розв’язання потребує схвалення багатьох відповідальних для неї осіб; ще ці обличчя залежить від різних інших учасників системи у цьому, що каса ется інформації, ради, підтримки тощо. буд. Взаємопов'язаність дає учасникам політичного процесу влада друг над ще й примушує їх реагувати потреби одне одного. У системі, побудованої на взаємозв'язку, цілі й правила системи стають важливіше, ніж цілі й бажання будь-якого індивідуума. Учасники системи надходять немилосердно з тими, хто порушує правил гри, і з тими, хто зазіхає для інших учасників. Покаранням стає вигнання із системи.

Оскільки політична система це передусім інформаційна система коштує, найважливішими зі згаданих правилами гри стосуються саме передачі сооб щений. Хибні, спотворені повідомлення не допускаються. Санкції застосувати досить легко: гаданий одержувач повідомлення перекриває доступ і доводить наявні факти до інших одержувачів повідомлень. Коли всі важливі особи перестають слухати лобіста, він виганяється із системи. Повідомлення мали бути зацікавленими короткими, легко зрозумілі й щодо справи. Це в нагоді захистити політичних діячів від надмірної інформаційної навантаження. Коли політик чи чиновник вирішує, до якого з повідомлень звернутися, репутація джерела ставати чинником визначальною важливості. Джерело, відомий зі сприятливою боку має найбільше шансів на шляху успішної передачі повідомлення.

Взаємні зобов’язання і штрафні санкції роблять акторів політичної сцени відповідь ственными друг перед іншому. Якщо хтось із них потрібно було іншим (напри заходів, використовує написану їм мова) і терпить збитки через помилки цього дру гого, покарання буде суворим. Успіх у системі залежить уміння витрачати час на команді. Взаємопов'язаність стимулює угоди між учасниками, й умови угод, раз встановлені, повинні надалі виконуватися. Учасники переймаються тим, ніж вимагати від своїх колег того, що вони ми змогли б выпол нитку, не порушивши правил гри чи зобов’язання перед системою.

У такій системі будь-який поставлене діяч може хотіти тієї чи іншої з інших діячів, але баланс з-поміж них то, можливо далеко ще не рівним. Якщо У хоче, А більше, ніж, А від У, то, А набуває владу У. Це має особливо важливого значення, коли йдеться про лоббистах і чиновників. Лоббис ти хочуть отримати найбільш цінний із усіх продуктів, вироблених системою,.

— сприятливе їм рішення. Найчастіше цей продукт значно більше цінний, чим це, що лобіст може запропонувати чиновнику, за исключе нием тих кількох ситуацій, коли може запропонувати чиновнику самий її посаду. Чиновники і політичних діячів, маючи владу лобістами, мають щодо велику свободу діянь П. Лазаренка та можуть встановлювати правила, по до торым вони здійснюють свої контакти з лобістами. За словами однієї з лоб бистов, один сенатор мовив: «Якщо ви підтримувати репутацію чест ного чоловіки й не будете вказувати мені помилковий курс, я вітатиму що така лобізм. Мені потрібна хороша фактична інформація; не приходьте з тем, чтобы спробувати впливати на мої емоції: це завжди буде порожній тра тієї часу. Особливо, я — не хочу, щоб виступали у ролі пропове дника » .

Крім можливості перекрити доступ, чиновників і політичних діячів можуть відмовитися співпрацювати та інших форми і, в в крайніх випадках, порушити офіційне розслідування. З огляду на підозріле ставлення загальне твердження ственности до лобізму, можна сказати, що всі шанси будуть тоді про тив лобістів. Одну з великих турбот лобістівуникнути гніву офици альных діячів.

Чиновники можуть підтримувати свій вплив лобістів як не гативными, а й позитивними діями. Наприклад, це може полягати у співробітництво у їх політичні заходи, у допомозі для розповсюдження їх поглядів, реклами їх успіхів перед колегами, і можливими клієнтами, в предаче їм важливих речей тощо. п. З іншого боку офіційний діяч може підсилити свій вплив на лобіста, встановивши з нею дружні стосунки. Лоб біст, став іншому, починає пов’язувати свої інтереси з його інтересами официа льного діяча і з недостатнім розвитком його карьеры. Лоббист то, можливо у своїй бо лее лояльним стосовно свого друга, ніж до організації, яку представляє. Багато лобісти зізнаються, що вони знаходять важче лобіювати свою особисту друзів, ніж просто знайомих.

Взаємозалежність, правил гри, загроза санкцій проти порушників, характерні для вашингтонської політичною системою, діють досить ефективно, контролюючи поведінка учасників політичного процесу. На думку специалистов, эти чинники грають значно важливішу роль, ніж будь-які законодавчі акти у підтримці тієї відносної чис тоты лобістської діяльність у Вашингтоні, яку ми бачимо. Але чи досить це? Чи можна бути впевненим, що систему буде таким добре функціонувати й надалі? Система може впоратися зі отде льными порушеннями, але не могла вона протистояти широкому насту плению зла? Якщо дуже багато чиновників і лобістів таємно дого ворятся про проштовхуванні потрібних їм рішень, щоб круто повернути влада проти громадських інтересів, регулятори, закладені у систему, можуть відмовити. Можливість такого події надзвичайно мала, але пам’ятати таку можливість. Тільки стала пильність із боку граж дано й відповідальне здійснення права голосування, може запобігти такий результат.

Найефективніший контроь за лобізмом, і, мабуть, все, що справді потрібно — це обрання висококваліфікованих, відповідальна ных політичних діячів і. Голоси виборців вказують направлени системи та забезпечують її чесне і більш справедливий функциони рование. Офіційні власті мають стільки можливостей керувати діяльністю лобістів, що вони фактично визначають, як дея тельность буде протікати. Вони самі, власним поведінкою, мо гут вимагати виконання певних правил. Наприклад, можуть чітко встановити, що вони одержуватимуть інформацію тільки від осіб, які мають бездоганної репутацією. Вони можуть обмежуватись лише діловими стосунки з лобістами, відмовляючись від розваг, послуг і хабарів. Вони може бути стійкі до завзятій тиску, але водночас, чутливі до голосам избирателей. Они можуть забезпечити се бе незалежні джерела інформації, ніж залежати від інформації та рад лоббистов. Конгресс зменшує свою залежність від груп тиску, удосконалюючи свої процедури й щодо забезпечення послугами цілком професійних експертів свої підкомітети і окремих членів. Укло нения від правильної лінії можуть бути до обговорення в Сенаті чи Конгресі чи піддані розслідування. Обрані чинів ніки повинні тримати під контролем дії призначуваних; вони мають дбати про відносини останніх з лобістами. Мораль ный рівень лобізму залежить зрештою, від морального рівня офіційних діячів.

" Такі моральні норми справді визначають характер системи лобізму. Ніякі закони реєстрацію, ніякі пе речисления зв’язків і гонорарів в «Congressional Record », ніяка сіс тема партійної відповідальностівласними силамищо неспроможні вирішити до до нца проблему контролю над політикою тиску. У кінцевому підсумку, циви лизованная мораль — єдиний ключі до виживання демократії «.

ЛОБІЗМ У РОСІЇ.

Зрозуміло, то, яким лобізм представляється відповідно до даної нами орпеделению, т-є яким повинен бути за своїми функцій і политичес кому змісту, який завжди відповідає реальностям його існування у конкретних політичних вимог і національних контекстах. це відбувається преж де насамперед тому, що лобізм, як, втім, і політичні інститути, не конструюється на порожньому місці політичними «технолога ми », а виростає з рельных міжлюдських і міжгрупових відносин під впливом пануючій політичної традиції, і особливостей історичний момент. Тож у різних країнах він функціонує по-різному. Рассмот рим то, як відбувалося й відбувається нашій країні то, що із деякими застереженнями щодо використання терміну може бути російським лобі .

У разі планового розподілу всього лобізм міністерств і ве мств був у боротьбі ресурси, і кошти, і навіть за первоочеред ность насичення ресурсами і коштами прийнятих рішень, виконання вуста новленных іншим міністерствам й відомствам планових завдань, пов’язані з їх інтересами.

Усе це чудово видно з прикладу капітального будівництва. Саме у ньому, як у дзеркалі, відбивався весь механізм лобіювання. Коротко, механізм функцоинировал наступним способом. У зв’язку з обмеженістю ре сурсов під плани будівництва (проте питання нарощування потужностей реша лисій лише новою будівництвом) потрібно було пробити початок будівельник ства об'єкта. Це називалося «пробити рядок у плані в Генерального поспіль чика ». Якщо, припустимо, ВПК не знав проблеми з цим особливих труднощів, то інші міністерства і відомства щорічно вирішували ці завдання у непримиренної і жорсткої боротьбі, де годилися будь-які методи: зменшення кошторисів іншої вартості об'єкта, виділення пускових ниток і комплексів, завищення проектних потужностей, підміна проектної документації. Саме тоді йшов будь-які хитрощі, найпростішим з яких було заниження кошторисної вартості об'єкта. За тоді практиці вартість об'єкта занижувалася приклад але 30 відсотків, але не всі рекорди побило будівництво КАМАЗи, коли кошторисна вартість до кінця будівництва збільшилася двічі проти початкової.

Робилося все, щоб почати рити котлован, тому, що цього никако го будівництва неможливо було взагалі. Але й «відкриття рядки «не гаран тировало початку робіт, атем успішніше освоєння виділених коштів, оскільки ряд позицій за матеріалами та обладнання, як-от кабельна про дукция, трансформатори тощо. буд. було виділено лише під пускові будівництва. Та кім чином, на будівництво будь-якого об'єкта потрібно було будь-яким шляхом включити його до переліку пускових, коли всі чудово розуміли, що тієї чи іншої об'єкта нереальний. Тут було припустимі будь-які ходи і форми тиску — першою рівні - в будівельних міністерствах і Держплані, другою рівні - в Радміні СРСР, на останньому — до КПРС із залученням обкому КПРС»), і відповідного відділу ЦК. Проте. навіть місце у списку вступних об'єктів не гарантувало повернення, оскільки звичайно плановий обсяг робіт не покривався материальнымии трудовими ресурсами загалом відсотків двадцять. Тоді, у хід ввійшли прийоми складання пріоритетних списків пуско вых об'єктів. Очолювали списки об'єкти ВПК із визначенням «введення заплани рованной потужності «, далі йшла «група 100 », з ним — список потужностей, кін тролируемых Держпланом СРСР, потім — список за планами міністерств та. Але й включення до першочергові списки не гарантувало введення об'єкта. Необ ходимо було постійне тиск контроль, що й забезпечувалися засе даниями спеціальних Комісій Радміну і нарадами до з допомогою місць ных партійних влади. Найбільш яскравою прикметою серйозного ставлення до объек ту було визнано створення партійного штабу з будівництва під керівництвом однієї з секретарів обкому КПРС або ЦК республіки із проведенням щотижневих за седаний на об'єкті, з інформуванням через обком партії цк кпрс і особисто міністрів про перебіг будівництва. Це вже було серйозно.

Ця система сформувалася не було за одного дня, пройшла багато реоргани зации, іноді змінювалися приорететы і примножить міць лобістських структур під давле нием тих чи інших віянь, часто створюваних цими самими структурами, але перекл шиї два місця — ВПК і продовження будівництва — були незмінними довгі роки. Місце ВПК визначалося доктриною держави.

Місце будівництва — тому, що було треба доводити всім. За інші міс та під сонцем відбувалася безперервна боротьба, яка наділялася до форми рухів за химизацию народного господарства, будівництво БАМу, меліорацію земель, підйом Нечорнозем’я, Продовольчу програму і последннюю програму — по прискореного розвитку машинобудування.

Обмеженість ресурсів немає і віра у нарешті знайдене розв’язання всіх відразу проблем розбудови всього народного господарства зумовлювало посиленню тій чи іншій угруповання і різкого перерозподілу засобів і ресурсів у користь послід ній. Незначною в титанічній боротьбі галузей була роль Мінфіну й бан ковской структури. Вони виконували функції головною бухгалтерії і розрахункових центрів, які працюють у дорученням керівника — Держплану СРСР.

Крім галузевого існував і регіональний лобізм, де було перекл шиї місця займали Москва і Ленінград, далі значення області визначалося наявністю тих чи інших виробничих підприємств та його частки економіки країни. Так, якщо Свердловська область мала завжди приорететное значення, завдяки зв’язків із лобістськими структурами ВПК важкою промыш ленности, то Вологодська область переважають у всіх постановах ЦК фігурувала як негативний приклад реализацции «планів Партії і Уряду ». Зв’язок області з лобі ВПК чи будівництва визначало можливість розвиватися житла, рівень постачання, бюджет області.

Особливе становище займали Крим, Краснодарський і Ставропольський краю. Це було з тим, що у цих регіонах концентрувалися місця відпочинку партійної й радянської еліти й руковолители даних областей мали мо тя разів у рік прямий доступом до можновладцям на вирішення власних питань у обхід сформованих правил.

На рівні також складалася своя лобістська структура, исхо дя з пріоритетності тих чи інших підприємств і закупівельних організацій. На відміну від верхніх ешелонів, значне місце займала у ній торгівля і системи місць ных кланів і земляцтв, яка просувала своїх людей на ключові долж ности, утворюючи місцеву «еліту ». Проте, попри внутрішні проти воречия, для зовнішнього світу місцева «еліта «виступала як лобістське обра зование міста чи області. Зазвичай інтелігенція, за рідкісними винятками, не входило у партийно-хозяйственную еліту, утворюючи своє коло спілкування, надаючи в такий спосіб структурі еліти областей певну многослой ность. Усе це складна й досить збалансована система, налагоджена до досконалості у роки з так званого «застою », увійшла у перебудову і реформи, не представляючи можливих собі наслідків.

Розглянемо питання, як відбувається лобіювання сьогодні у Росії. Через дуже молодого віку Федерального Збори спостерігається серйозний недолік емпіричного матеріалу. Тому розглянемо особливості так называ емого «корридорного лобізму «в адміністрації президента і Уряди.

Основні методи «коридорною роботи «у тому, що треба зазначити всі тонкощі функціонування апарату, системи прийняття рішень, психоло гические особливості тієї чи іншої керівника, ступінь впливу нього найближчого оточення. Наприклад, найпростіший спосіб втопити будь-яке решение.

— подати його узгодження щонайменше ніж у п’ять різних міністерств та, призначивши головним відомство, явно переобтяжене роботою або має належного ваги.

У виняткових випадках использются методи впливу у вигляді репетування ганизации кампаній у засобах масової інформації. Причому, за умов се годняшней Росії розрахунок іде на вплив через думку, до торое вже давно так само до уваги і бояться, бо як канал дове дения інформації до керівника і шляхом створення в нього враження великий про щественной значимості проблеми.

Також велике значення має тут організація виїзних відвідувань регіонів і керівниками, коли під час добре організованих «шоу «можна домогтися значних успіхів у рішенні тих чи інших проблем.

Аналіз прийнятих Указів президента і постанов Уряди, їх розпоряджень і кадрові призначення то, можливо яскравим прикладом роботи лобі стских груп. У превую чергу привертає увагу, основні ін тересы лобістських структур концентруються навколо митних пільг, раз рішення приватизації підприємств із спеціальної схему, і виділення го сударственного пільгового кредиту та державних інвестицій.

По-друге, найчастіше на вирішення даних питань використовуються непрора ботанность чи отсутсвие необхідних законодавчих актів, які позво ляют приймати рішення з наступним розглядом указу Федеральному Соб рании чи до прийняття тієї чи іншої закону. У Державній думі ще жодного такого розгляду під час її цього не сталося.

По-третє, сподівання бюджетне виділення грошей за відсутності грошей у бюджеті останнім часом почали дуже примарними, тому в дверей Мінфіну виникає хвиля ходоків з паперами, підписаних у найвищому рівні, і незадоволених стандартним відповіддю про відсутність грошей. Схоже, що таке незалежна поведінка Дубініна було однією з імовірних причин пошле його відставку. Практично одне лобістське формування, і навіть сило шиї структури не задовольняв, ще й намагався зажадати наведення по рядка у справах Міністерства оборони.

Тому центр тяжкості пільг переноситься на податкові пільги, бо їх реальні розміри і витрати практично неконтрольовані. За оцінками екс пертов Державної Думи, обсяг таких пільг становив 1994 року понад 6 трильйонів рублів. Митні пільги разом із виділенням квот і чи цензий експорту стратегічних ресурсів становить нині дуже значи тельную привілей, яка найчастіше дається лише Указом Президента.

Суто аналітично спробуємо спрогнозувати ситуацію стосовно проблематики російського лобізму. На думку автора можливо два пути:

А) Лобістські структури, розуміючи, що нинішній ситуації і вони виявляються виразниками інтересів досить значних груп людей (дей ствительно, за автомашиностроительным лобі стоять працівники найбільших перед прийнять, житлові райони багатьох, за нафтовим та газовим — практично більшість жителів Півночі Росії), почнуть діяти у інтересах, встановивши певні межі своїх дій, шукаючи можливі шляхи за погодженням інтересів окремих деяких галузей і регіонів. Певне, цей шлях ознаменує собою прийняття законодавчих актів про лобізмі, про финан сировании виборчих кампаній, обмеження керувати володіння засобами масової інформації. Наївно було б, що це законода тільні акти у випадку їхньої прийняття будуть точно дотримуватися. Але так ж встановлення якихось рамок впливу лобістських груп, і відкритість дано ного процесу міг би стати основою створення цивілізованої системи плюралістичного лобіювання. Якщо одержить розвиток цей варіант, він можуть призвести до оформлення дійсних, а чи не уявних по-літичних партій, а швидше за все до змісту й дозволу керівництва котрі вже ся.

Б) Обмеженість ресурсів немає і політична нестабільність роблять неиз бежной боротьбу лобістських угруповань, наявних у тому чи іншому реальному секторі економіки й суспільства, за право монопольно представительствовать від імені певної категорії інтересів. Натомість, влада, побуждамая необхідністю подолання кризи державності, буде предостав лять таку монополію за на політичну підтримку.

Найпотужніші групи тиску перетворяться на повноправних партнерів влади, Можливо, що, сформувавшись, така структура може мати простий навіть юридичне, до конституційного, оформлення (який-небудь партнерський договір, на кшталт нинішнього, цілком, втім, безсило го «Договору про суспільну злагоду », положення про якому то, можливо включено до Конституції). Таке «держава монополій «стане надійної опо рій помірковано автоританого, але стабільного політичного режиму.