Челкаш. 
Горький М

Челкаш. Горький М..

«Потемневшее від пилу блакитне південне небо — мутно; спекотне сонце дивиться в зеленкувата море, точно крізь тонку сіру вуаль; воно майже відбивається у воді… У порту панує метушня і безладдя. Люди у тому шумі здаються незначними. Створене ними зневолило і обезличило їх». Вервечка вантажників, несуча тисячі пудів хліба через те, щоб заробити їжу кілька фунтів хліба, були смішні і жалюгідні. Шум придушував, а пил — дратувала ніздрі. По ударам гонга почався обід.

Грузчики усілися колом, розклавши свою нехитру їжу. Сьогодні ж серед них з’явився Гришка Челкаш, старий травленый вовк, добре знайомий присутнім, затятий п’яниця і спритний сміливий злодій. «Він був бос, в старих витертих плисових штанях, без шапки, у брудній ситцевій сорочці з розірваним коміром, який відкривав його сухі і незграбні кістки, обтягнуті коричневої шкірою. По скуйовдженим чорним з проседью волоссю і зім'ятому, гострого, хижому особі бачили, що щойно прокинувся. Він йшов, кидаючи навколо гострі погляди. Навіть у цьому натовпі він різко вирізнявся своїм подібністю зі степовим яструбом, своєї хижої худорбою і цієї прицеливающейся ходою, плавної і спокійною на вигляд, але внутрішньо збудженої і зіркої, як років тієї хижої птахи, що він нагадував».

С обращающимися щодо нього він розмовляв уривчасто і різко, мабуть, був над дусі. Раптом Челкашу перепинив шлях сторож. Челкаш запитав його про своє приятелі Ведмедику, і той відповів, що Ведмедику «чавунної штыкой» віддавило ногу, та її відвезли до лікарні. Сторож випровадив Челкаша за ворота, але в того було чудовий настрій: «Попереду йому усміхався солідний заробіток, вимагаючи трохи праці та багато спритності». Вона мріяв у тому, як загуляє завтра вранці, коли у його кишені з’являться гроші. Та одній, без напарника, Челкашу не впоратися, а Мишко зламав ногу. Чел-каш побачив і… побачив сільського хлопця з торбою у ніг. «Хлопець був кремезний, широкоплечий, русявий, з засмаглим і обвітреним обличчям й з більшими на блакитними очима, смотревшими на Челкаша довірливо і добродушно».

Парень заговорив із Челкашом, й одразу йому сподобався. Хлопець поцікавився родом заняття Челкаша: чоботар чи кравець? Челкаш сказав, що він рибалка. Хлопець заговорив про свободу, і Челкаш здивувався, навіщо дарню свобода? Селянин розповів: батько помер, господарство виснажилося. Звісно, може піти в «приймаки» в багатий будинок, але ці роки роботи з тестя. Якби було в нього рублів півтори сотні, він у ноги оточив би і жив самостійно. Нині ж годі й робити, щойно зяті йти. Ось ходив косити на Кубань, нічого не заробив, платили гроші.

Внезапно Челкаш запропонував хлопцю попрацювати з нею вночі. Відповідаючи на запитання селянина, що треба робити, Челкаш відповів: гребти. Челкаш, доти презиравший хлопця, раптом зненавидів його «через те, що він такі чисті блакитні очі, здорове засмагле обличчя, короткі міцні руки, через те, що його запрошує в зяті заможний мужик, — за його життя, минулу і побачити майбутню, а найбільше через те, що він, ця дитина проти ним, Челкашом, сміє любити свободу, не знає ціни, і яка непотрібна. Завжди неприємно бачити, що людина, якого думаєш гірше і від себе, любить чи ненавидить те, що й ти, отже, стає нагадує тебе». Хлопець погодився, так як справді прийшов шукати роботу. Вони познайомилися. Хлопця звали Гаврилом. Вони пішли у трактир, що у брудному й сиром підвалі.

Гаврила швидко сп’янів й сказати Челкашу щось приємне. Челкащ роздивлявся хлопці й думав, що він у силах повернути його життя, зламати, як гральну карту, чи допомогти їм встановитися в міцні селянські рамки. Нарешті, Челкаш зрозумів, що йому шкода малого йому потрібен. П’яний Гаврило заснув у шинку.

Ночью вони готували човен до виходу у морі. Ніч темна, все небо затягнуто хмарами. А море спокійне. Гаврило веслував, Челкаш правил кермом. Челкаш запитує Гаврила, чи подобається йому у морі, тому трохи боязко. І це Челкаш любить море. На море у ньому піднімається широке, тепле почуття, — охоплюючи його душу, воно трохи очищає його від життєвої скверни. Він цінує те й любить бачити себе найкращим тут, серед води та повітря. Гаврило цікавиться, де снасть, і Челкаш киває на корму, і потім сердиться, що доводиться брехати хлопцю; він зло радить Гаврилі гребти — її цього найняли. Їх почули і покликали, але Челкаш пригрозив Гаврилі розірвати його, якщо пискне. Погоні був, і Челкаш заспокоївся. А Гаврило молиться і відпустити його. Від переляку він плаче і хлюпає у темряві носом, але човен стрімко рухається вперед. Челкаш наказує залишити весла і, спираючись руками на стіну, рухається вперед.

Челкаш забирає весла і торбинку Гаврила з паспортом, щоб він не втік, наказує малому чекати в човні, а сам раптово зникає. Гаврила охопила жах, ще більшу, аніж за Челкаше, йому здавалося, що він тепер помре. Раптом з’явився Челкаш, подаючи хлопцю щось кубічне і тяжкий, весла, торбинку Гаврила, і саме зістрибнув в човен. Гаврило радісно зустрів Челкаша, поцікавився, не втомився той, не проти того, відповів Челкаш. Він вдоволений здобиччю, тепер треба непомітно проскочити назад, і тоді отримуй свої гроші, Гаврило. Хлопець гребе щосили, бажаючи скоріш покласти край цієї небезпечної роботою та бігти подалі від страшну людину, поки цілий. Челкаш попереджає, що є одне небезпечне місце, їх треба пройти непомітно і безшумно, бо якщо помітять, можуть убити з рушниці. Гаврила охопив жах, він готовий вже крикнути в усі горло, нопотом звалився з крамниці. Челкаш сердито зашепотів, що митний крейсер висвітлює гавань ліхтарем, і якщо освітить їх, вони загинули. Треба гребти. Стусаном Челкаш навів Гаврила на почуття, заспокоїв, що це ловлять контрабандистів, які помітили, далеко спливли, небезпека минула. «Кінець вже всьому…».

Челкаш сів у весла, а Гаврило — до керма. Бродяга намагався підбадьорити хлопця хорошим заробітком. Він пообіцяв Гаврилі четвертний, але тому аби добратися живим до берега — більше немає жодних бажань.

Челкаш цікавиться у Гаврила, яка тому радість у сільській життя. Ось його життя, повна небезпеки, і поза ніч він півтисячі «хапнув». Гаврила вразила сума, названа Челкашом. Щоб заспокоїти хлопця, Челкаш завів балачки про селі. Він просто хотів розговорити Гаврила, але захопився і став розповідати, що селянин сама собі господар, якщо вона хоча б клаптик землі. Гаврило навіть забув, з ким має справу. Йому уявлялося, і ним селянин. Гаврило сказав, що Челкаш вірно каже; ось він, Челкаш, відірвався від землі і у що перетворився! Челкаша зачепила ця мова хлопця. Він різко перервав Гаврила, сказавши, що це несерйозно. Він має наміру оскільки каже. Озливши на хлопця, Чел-каш посадив його знову на весла, ледь стримуючи себе, ніж скинути хлопця у воду. Сидячи на кормі, Челкаш згадав своїх, своєї дружини Анфису, себе гвардійським солдатом. Вийшовши зі спогадів, він сказав, що здасть вантаж і отримає п’ять сотень. Вони стрімголов підійшли до барці і навіть ткнулися у її борт, влізли на палубу, і Гаврило відразу захріп, а Челкаш, сидячи поруч із, приміряв чийсь чобіт. Потім розтягнувся і заснув.

Проснулся він перший. Челкаш поліз з трюму нагору, а повернувся лише за дві години. Він був одягнений у шкіряні штани і куртку. Костюм потертий, але міцний і дуже йде Челкашу. Розбуджений Гаврило спочатку злякався, не дізнавшись преобразившегося Челкаша. Хлопець із захопленням оглядав Челкаша, називаючи його паном, а той, підсміюючись над нічними страхами Гаврила, запитує, я не готовий він вкотре випробувати долю понад дві сотні рублів. Гаврило погоджується. Челкаш сміється над хлопцем, легко поддавшимся спокусі. Вони спустилися в човен попливли березі. Челкаш зрозумів, що ночі розіграється «добра буря». Гаврило нетерпляче запитує Челкаша, скільки той отримав за товар. Челкаш виймає з кишені пачку райдужних папірців. Гаврило, коли їх жадібними очима, каже, що ні вірить у можливість отримання такої суми.

«Кабы такі собі гроші!» — і він пригнічено зітхнув. А Челкаш тим часом безтурботно мріяв вголос, як вони гульнут березі. Челкашу непотрібна така прірва грошей, він кілька папірців Гаврилі. Той квапливо сховав їх за пазуху. Бродягу неприємно вразила жадібність Гаврила. А хлопець почав збуджено розповідати, що він чи зробив би, маючи такі «великі гроші». Вони добралися до берега. У Челкаша має вигляд людини, котра задумала вельми приємна. Він хитро усміхався.

Челкаша здивувало стан Гаврила, він навіть запитав хлопця: «Що тебе корчить?» У відповідь Гаврило засміявся, але сміх нагадував ридання. Челкаш махнув рукою та геть. Гаврило наздогнав його, схопив за ноги і смикнув. Челкаш упав на пісок, хотів вдарити Гаврила, але зупинився, дослухаючись до стыдливому шепотінню хлопця: «Голубчик! Дай ти ці гроші! Дай, Христа заради! Адже одну ніч… Ти їх у вітер, а б — в землю!.. Зроби мені добру справу… Пропащий бо ти… немає тобі шляху».

Челкаш бридливо роздивлявся хлопця, потім роздобув з кишені гроші й жбурнув Гаврилі. «На, жери!» Челкаш відчула себе героєм. Він здивувався, що людина працювала заради грошей може мучити себе. Гаврило, верещачи у захопленні, збирав гроші, почав розповідати, що вбити напарника. Челкаш злетів і закричав: «Дай сюди гроші!» Потім вона повалив Гаврила і забрав в нього гроші. Повернувшись спиною до хлопця, Челкаш геть. Не минув — і п’яти кроків, як Гаврило кинув до нього великий камінь. Челкаш повернувся обличчям до Гаврилі і впав обличчям в пісок, обхопивши голову. Гаврило кинувся проти, але незабаром повернувся. Хлопець термосив Челкаша, намагаючись підняти, називаючи братом. Який Прокинувся Челкаш гнав Гаврила проти, але йшов, просив подарувати його, говорив, що його диявол поплутав, підняв Челкаша і повів його, підтримуючи за талію. Челкаш сердився, кажучи, що й блудити хлопець не вміє.

Челкаш поцікавився, забрав чи Гаврило гроші, але вона сказав, що ні брав. Челкаш вийняв чорного нагана пачку, одну сотню поклав собі до кишені, а решта грошей віддав Гаврилі.

Гаврила відмовлявся, кажучи, що візьме тільки тоді ми, якщо Челкаш його вибачить. Челкаш заспокоїв його:

«Бери! Бери! Недарма працював! Бери, не бойсь! Не соромся, що молоду людину майже убив! За як-от я, хто б стягне. Ще подякують, як дізнаються. На, бери!».

Гаврила, бачачи сміх Челкаша, узяв гроші.

Дождь вже лив як з відра. Вони розпрощалися і пішли у різні боки. Челкаш ніс голову так, «точно боявся втратити». Гаврило довго дивився йому слідом, поки незнищенним залишився за пеленою дощу. Потім Гаврило зітхнув, перехрестився, сховав гроші й широкими, твердими кроками пішов у протилежну від Челкаша бік.

«Скоро дощ і бризки хвиль змили червоне пляма тому місці, де лежав Челкаш, змили сліди Челкаша і сліди молодого хлопця на прибережному піску… І пустельному морському узбережжі не залишилося у спомин маленькій драмі, що розігралася між двома людьми».

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.