Адлер А. Практика і теорія індивідуальної психології

Адлер А. Практика і теорія індивідуальної психологии

Чувство неповноцінності. Кожен індивідуума якісь органи слабше інших, що робить шкіряного більш сприйнятливою хворобам і поразок саме цих органів. У кожної людини відбувається захворювання саме тієї органу, який не досягав розвинений, менш успішно функціонував у цілому, був «неповноцінним» від народження. Організм намагається компенсувати своєї слабкості. Цей процес відбувається має місце у психологічної сфері: люди з’являється суб'єктивне почуття неповноцінності, яке розвивається з відчуття особливого психологічного чи соціального безсилля. Відчуття неповноцінності бере витоки у дитинстві: дитина переживає дуже період залежності, цим досвідом викликає глибокі переживання неповноцінності проти на інших людей у сімейному оточенні. Поява цього відчуття позначає початок тривалої боротьби за досягнення переваги над оточуючими, що стає мотиваційної силою в життя. Відчуття неповноцінності може бути надмірним — комплекс неповноцінності. Виникають три виду страждання: неповноцінність органів, надмірна опіка і відкидання із боку батьків.

В ролі гіперкомпенсації з’являється комплекс переваги, відтворений у тенденції перебільшувати свої фізичні, інтелектуальні чи соціальні здібності. Комплекс переваги — єдиний, фундаментальний мотив; це є загальним всіх і гаразд й у патології; як мету може ухвалювати й негативне (слабка спроможність до адаптації) і позитивне (висока спроможність до адаптації) напрям. Прагнення вищості пов’язані з великими енергетичними витратами — рівень напруги зростає; це проявляється на рівні індивідуума, і лише на рівні суспільства — людина прагне удосконалювати саму культуру общества.

Стиль життя — життєвий план чи дороговказний образ. Він містить у собі унікальне з'єднання чорт, способів поведінки й звичок, що у сукупності визначають неповторну картину існування індивідуума. Стиль життя грунтується на зусиллях, спрямованих подолання почуття меншовартості і, завдяки цьому, упрочивающих почуття переваги; він закріплюється у віці 4−5 років. Справжня форма стилю житті може бути розпізнана лише за умови знання, які шляхи та засоби йдуть на рішення життєвих проблем: глобальні проблеми — робота, дружба і любов, вони взаємопов'язані. Установки, зумовлені стилями жизни:

Управляющий тип — самовпевненість і напористість, незначний соціальний інтерес; люди активні, але не соціальному, установка переваги над зовнішнім світом, завдання вирішуються у ворожої, антисоціальної манере;

Берущий тип — паразитичне ставлення до світу, задоволення більшу частину власних потреб з допомогою інших, такі люди мають низькою активностью;

Избегающий тип — немає достатнього соціального інтересу, ні активності, такі люди більше побоюються невдач, ніж прагнуть успеху;

Социально-полезный тип — «втілення зрілості», високий рівень соціального інтересу й високий рівень активності, прояв істинної турбуватися про інших, глобальні проблеми сприймаються, мов основні життєві задачи.

Социальный інтерес. Необхідно розглядати соціально-культурний життя людини. Люди підпорядковують свої власні потреби справі соціальної користі. Передумови соціального інтересу вроджені, вимагає розвитку та розвивається у соціальному оточенні. Багато установки, сформовані у процесі материнського виховання можуть придушувати в дитини почуття соціального інтересу. У батька мусить бути позитивна установка стосовно дружині, роботи і суспільству, його сформований соціальний інтерес повинен проявлятися у відносинах дітьми; він має уникати соціальної відгородженості і батьківського авторитаризму. Життя людини цінна в того рівня, де він сприяє підвищенню цінності інших людей.

Творческое Я — стиль життя формується під впливом творчі здібності особистості, творча сила відпо-відає мета життя, методи досягнення цієї мети, сприяє розвитку соціального інтересу, впливає сприйняття, пам’ять, фантазії і сни. Вона робить кожної людини вільним, самоопределяющимся індивідуумом. Творча сила — результат эволюции.

Порядок народження — має вирішальне значення, особливо важливо сприйняття ситуації, що супроводжує певної позиції. Тобто незалежно від того, яке додасть дитина цій ситуації, залежить, як порядок народження його на стиль життя.

Первенец — то здобуває безмежну любов, і підтримку батьків, тільки після народження другої дитини може зазнати сильне потрясіння «монарха позбавленого трону». Він швидше всього консервативний, прагне влади й схильний до лідерству.

Единственный дитина — цю позицію можуть призвести до дужого суперництву ж із батьком. В нього виникатимуть складнощі у спілкуванні і занятті соціальної позиції, що він виявиться без підтримки з боку семьи.

Второй (середній) дитина — йому темп задається із боку старшим братам чи сестер. Зростає суперничають і честолюбним, прагнути довести, що він краще, для чого використовує як прямі, і окружні методи; він ставить собі непомірні мети, що підвищує можливість неудач.

Последний дитина (наймолодший) — не відчуває шоку повержения з трону, оточений увагою та постійною турботою. Однак він великий стимул виділитися серед інших братів і сестер, в зв’язку з чим такий вона може показати дуже результати окремими видах деятельности.

Фикционный финализм. Поведінка індивідуума подчиненно нею ж самою визначених цілей в відношенні майбутнього. Основні мети — фикционные мети, їх співвіднесеність з реальністю неможливо перевірити, ні підтвердити. Прагнення вищості управляється обраної фіктивної метою. Перевага як фіктивна мета є наслідком самостійно прийнятого рішення, сформована власної творчої силою, що робить її индивидуально-уникальной. Отже тут прагнення вищості є суб'єктивно понимаемым ідеалом, і коли фикционная мета зрозуміла, то ми все наступні дії наповнюються смыслом.

Невроз. Диагностически неоднозначний термін, охоплюючий численні поведінкові порушення. Це природне, логічне розвиток індивідуума, порівняно неактивного, эгоцентрически котрий прагне вищості, має затримку в розвитку соціального інтересу. Спостерігається при найбільш пасивних, розпещених стилях життя. Люди, хворі неврозом, обрали неправильний стиль життя жінок у основному тій причині, що у ранньому дитинстві вони або переносили фізичні страждання, чи його надмірно опікали і балували, чи його відхиляли. У цих умовах люди стають повышенно тривожними, не почуваються в безпеки, починають розвивати стратегію психологічного захисту, щоб справитися з почуттям неповноцінності. У перенапрягающихся ситуаціях дитинства творче Я створює «невротичний» стиль життя, дитина висуває егоїстичну фіктивну мета. «Невротики поводяться, коли б вони у країні врагов».

Лечение неврозів. Цілі терапії - виявлення хибних суджень себе та про решту, усунення хибних цілей, формування нових життєвих цілей, які допоможуть реалізувати особистісний потенціал. Розуміння пацієнта — терапевт допомагає пацієнтові порозумітися фіктивних цілей і пародіюванням стилю життя пацієнта. Поглиблення саморозуміння пацієнта — пацієнт повинен настати до якогось рівню розуміння й терміни прийняття те, що вона усвідомила. Посилення соціального інтересу — головна мета терапії, оскільки справжня причина захворювання — низька спроможність до узгодженим взаємодії коїться з іншими. Терапевт навчає пацієнта міжособистісному контакту з оточуючими, що сприяє перенесенню що прокинулись соціальних почуттів пацієнта інших людей. Це — через заохочення прояви соціального співробітництва у пацієнта, ослаблення його почуття переваги за одночасного зростання соціального інтересу. Посилення соціального інтересу — переорієнтування і перевиховання пациента.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.