Дени Верас. 
Історія севарамбов

Дени Верас. Історія севарамбов

В передмові до «Історії севарамбов» автор помічає, що вона ця — не плід багатою фантазії, а правдиві записки капітана Силена. Підтвердженням цього служить свідчення лікаря, якому капітан, перебуваючи при смерті, передав головний працю свого життя, а й розповіді тих, хто однак був пов’язані з таємничим кораблем під назвою «Золотий дракон»…

В 1655 р. капітан Сиден вирушає на «Золотому драконі» до Східної Індію, нарешті зумівши реалізувати свою давню мрію про мандри. Спочатку погода сприяє плавання, але півдорозі до Батавии на судно обрушується жахливий шторм. Лише завдяки майстерності команди «Золотий дракон» уникнув неминучої загибелі. Проте досягти Індії вдасться: сильніший вітер відносить корабель до невідомому материку, біля берегів якого судно сідає на мель.

Людям, які є потім кораблем до, вдається вибратися на суходіл. І хоча надія те що, що рано чи пізно можна буде потрапити дістатись населених земель, невелика («Золотий дракон» отримав лінкор серйозно пошкоджено), хто б впадає у відчай. Єди вистачає, є прісна вода, а клімат здається надзвичайно хорошим.

Необходимость жити у абсолютно нових умовах змушує потерпілих аварію корабля під час першого чергу вибрати особливу військову форму правління. Генералом обирають Сидена, вже зумів проявити їхню храбость й уміння керувати. Під керівництвом капітана виявляється близько трьохсот чоловіків, і сімдесяти женщин.

Постепенно життя невеликого селища, названого Сиденбергом, починає налагоджуватися. Люди будують житла, заготовляють припаси, добре що лісах багато водиться дичину, а у річках — риба. Однак раптова зникнення розвідувального бота під командуванням Моріса, однієї з досвідчених матросів, порушує усталене було спокойствие.

Через кілька днів зниклий загін повертається, але у супроводі двох дивних кораблів. Перелякані жителі Сиденберга починають готуватися до оборони. Страх їх, проте, виявляється даремним: кораблі прибутку з пропозицією світу від імені губернатора міста Спорумб. Як Моріс, землі на схід від Сиденберга населені людьми, не поступалися у розвитку жителям Європи. Загін Моріса був ними прийнято дуже добре, і, відповідно до місцевих звичаїв, чужинців мали подати правителю Севарамба, країни, якої підпорядковується Спорумб. Тоді Моріс розповів про існування Сиденберга, і губернатор відправив з нею свого посланника, щоб запропонував й іншим людям Сидена скористатися їхніми гостеприимством.

Спорумб вражає Сидена: гарні вулиці, великі квадратні будинку, чудово оброблені поля, а головне — високий рівень соціальної культури місцевого населення. Багато споруи (жителі Спорумба) знають європейські мови, що дозволяє капітану та його людей вільно спілкуватися із ними. Хоча, до Сидену ставляться з великою повагою, йому та всім іншим доводиться слідувати місцевих звичаїв. Це, втім, бракує протесту, бо закони Спорумба видаються їм аж справедливими. Так, улагоджується непорозуміння, що виник тому, що багато жінок із Сиденберга було кілька чоловіків: споруи, дуже педантичні у питаннях чесноти, запропонували чоловікам вибрати собі дружин (багатоженство зовсім на осуджувалося) у складі жительок Спорумба Практически відразу після прибуття капітан Сиден потрапляє у храм Сонця, якому поклоняються місцеві, святкування однієї з великих урочистостей країни — дня, коли безліч юнаків та дівчат входять у законний шлюб, щоб бути разом все життя. Під час свята капітан помічає, більшість городян, у цьому однині і сам губернатор, мають той чи інший фізичного ганджу. Виявляється, в Спорумб відправляють всіх неповноцінних людей з деяких інших городов.

Губернатор, прийняв Сидена дуже добре, оголошує, що це чужоземці мають постати перед правителем Севарамба, навіщо необхідно виїхати негайно. На наступного дня капітан і вирушають на мандрівку річці. У першому ж місті, де їх зупиняються відпочивати, їх постає разюче видовище: публічне покарання перелюбників — злочинців, які порушили закони порядності та цнотливості, які вважають основою життя общества.

Постепенно дедалі нові дива цієї країни відкриваються перед поглядом капітана Сидена. Так було в одному з міст його запрошують брати участь у полюванні на дивовижних тварин і в риболовлю, яка є жителям чималим развлечением.

Вскоре річковий шлях закінчується, і мандрівники потрапляють у вузьку долину, що лежить між високих скель. Сермодас, провідник, помічає, що — справжній земної рай, але шлях туди лежить через пекло. І коли дорога перетворюється на вузький тунель, висічений в скелі, жінок охоплює паніка: вони вирішують, що справді потрапили до пекло. Важко вдається їх заспокоїти, і Сермодас, засмучений тим, що його жарт була така сприйнята, заявляє, що він проведе лише 10 осіб. Помилка жінок тим щонайменше дозволила Сидену погостювати у губернатора Севарагоундо, «воріт Севарамба».

Подъем «на небо» пішов невдовзі після спуску «до пекла»: переправившись через гору, капітан Сиден відносини із своїми людьми виявляється зовсім поруч від столиці. Тут Сермодас показує їм регулярну армію Севарамба. Війська, котрі перебувають як з чоловіків, але й жінок, озброєні найсучаснішим зброєю. Як Сермодас, чимало жителів країни були й у Європі, та Азії, запозичуючи все корисні нововведення і старанно оберігаючи таємницю своєї батьківщини, аби до них не проникли пороки мешканців інших материков.

Севаринд — найкращий місто країни. Його вулиці надзвичайно гарні, квадратні вдома — осмазии — багато прикрашені, а храм Сонця здається Сидену найпрекраснішим будинком в світі. Віце-король приймає мандрівників, як бажаних гостей, і, надавши їм усе необхідне, щоб влаштуватися на на новому місці, просить лише: беззастережно підпорядковуватися законам країни. Життя в Севарамбе протікає легко й: необхідний працю користь суспільства не обтяжує Сидена, і він приступає до вивчення мови та історії севарамбов, починаючи з їх першого правителя Севариаса.

Перс Севариас був нащадком парси, поклоняющихся Сонцю і вогню. Отримавши прекрасне виховання, він у дуже юному віці проявив себе людиною мудрим і справедливим. Переслідування ворогів змусили Севариаса залишити Батьківщину, і після багатьох лихих пригод він разом з іншими парси потрапив у невідомий материк. Його жителі, престарамбы, як і парси, шанували Сонце як бога. Дізнавшись звідси, Севариас оголосив, що він надіслано великим світилом покарати ворогів, ніж здобув себе надзвичайне повагу. Вороги, струкарамбы, було розбито, і Севариаса обрали вождем всіх престарамбов. Інші народи, зокрема і струкарамбы, поспішили підкоритися «посланнику Солнца».

Получив владу значною мірою населених земель континенту, Севариас розпочав вивченню моралі для місцевих жителів, які жили семьями-общинами, спільно володіючи всім майном. З іншого боку, Севариас побудував храм Сонця, що й був невдовзі оголошено віце-королем країни, бо, за його словами, лише світило — єдиний правитель землі, і, Севариас, — лише його намісник. Усі були впевнені, що він справді обранець бога, й тому дуже його шанували і підпорядковувалися у всем.

В подальшому Севариас (закінчення «ас» струкарамбы додавали до імен осіб високого звання) проявив себе справедливим і мудрим правителем країни, названої на його честь Севарамбом. Севариас вирішив зберегти відсутність приватної власності і класового розподілу суспільства. З іншого боку, він ввів обов’язок трудитися, знищивши ледарство, — джерело багатьох пороків. Отже були усунуті причини чвар, воєн та інших бід, що затьмарюють життя людей.

Почти років царював Севариас, після чого передав своєю владою іншому, обраному жеребом: у передачі влади в спадщину мудрий правитель бачив зло суспільству. З відтоді всі віце-королі Севарамба доклали зусиль у тому, щоб збільшити добробут держави, і народ беззаперечно підпорядковувався їм, обраним самим провидением.

Законы, якими мешкали й живуть севарамбы, дозволяють задовольнятися усіма можливими благами. Кожна розумна людина, які мають приватної власності, володіє тим щонайменше усіма багатствами країни. Усі, що він необхідно, севарамбы одержують з державних складів, і це і на думку неприходить наживатися нечесним шляхом. Оскільки весь народ ділиться тільки приватних і громадських організацій осіб, всякий може досягти вищої української влади добрими і розумними делами.

Население займаються переважно будівництвом і землеробством, але з тих, хто має здатність до мистецтвам, надаються всі можливості заняття улюбленим справою з раннього дитинства. З семирічного віку севарамбов починає виховувати держава. Дітям прищеплюють бажання трудитися, повага до старшим, слухняність, добродійництво. Після досягнення певного віку севарамбы входять у законний шлюб, вважаючи за свій обов’язок виховати «кількох дітей батьківщині» і провести життя цнотливу картину і для блага общества.

Описанием моралі севарамбов закінчуються записки капітана Сидена, прожив шістнадцять років у цією дивною країні, закони та звичаї якої можуть, на думку автора, служити гідним зразком для подражания.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.