Особенности євразійського відродження

Особенности євразійського возрождения

Евгений Смотрицкий Единой концепції історичного процесу існує, тому кожен історик чи філософ вправі відстоювати свою думку. У той самий час ми інтуїтивно відчуваємо, що живемо в «однієї парадигмі». І нас поділяють не суттєві питання, а дрібні деталі, часто, відсутність бажання зрозуміти іншого, відсутність доброї волі. Хоча існують об'єктивні причини нерозуміння чи неадекватного розуміння будь-яких концепцій. Дух часу накладає свій відбиток кожного чоловіки й усім разом. Певною мірою робить всіх «зашореними». У зв’язку з цим пропоную подивитись сутність процесів, які відбуваються біля колишнього СРСР, вірніше і в християнській його частину, через призму марксизму, але не матимуть наросших за 70 років соціалістичних ярлыков.

Сегодня слід починати перечитувати К. Маркса, оскільки він стає просто інтелектуально зрозумілий нам, а життєво близьким. Адже значною мірою історія останніх 150-ти років розвивалася відповідно до його віщуваннями, хочемо ми того не хочемо. Особливо гостро, мій погляд, відчувається проблема відчуження праці від капитала.

Предложенный Марксом формаційний підхід у сенсі розвитку суспільства цілком справедливий як наукова концепція, оскільки він «працює» там, де зараз його «працює», а універсальних теорій, як відомо, немає. Розвиток суспільства дійсно є ще зміна суспільно-економічних формацій, принципово залежать від рівня розвитку продуктивних сил. Але як згадати тривіальний приклад зі підручника по науковому комунізму, чому Японії продуктивні сили більш розвинені, а соціалізму немає? Тут хочеться сказати, що К. Маркс не правий і його концепція хоч і працює, але необхідні суттєві поправки. І перша поправка, за випробуванням долі, належить не стільки теорії К. Маркса, як сучасному розумінню соціалізму: це у СРСР соціалізм не реалізувався, тоді як Японію можна віднести до країн «перемігшого социализма».

Сегодня і природознавство цурається однофакторного, одномірного підходу описання і поясненні феноменів, тож якусь-там гуманітарні і соціальні науки принципово не можуть пояснювати свої «об'єкти» однофакторно, дошукуючи до єдиною причини, хоча й домінантною, визначальною, стрижневою. Тож до матеріалістичної концепції Маркса слід визнати, що вона потребує ідеалістичному доповненні. Йдеться тому, що самих матеріальних умов життя соціуму замало соціального прогресу, чи краще сказати просто — розвитку. Необхідно враховувати ментальні революції. Зрозуміло, що це сьогодні звучить може бути тривіально. Але треба сказати, як можна точніше, що з нами відбувається, чому ми переживаємо труднощі, який діагноз нашої хвороби. Про менталітеті, національної психології сьогодні говорять багато і з найрізноманітнішим причин: національна самоідентифікація, самовизначення, формування державності, політичні прогнози, маркетингові дослідження тощо. Але залишається поза увагою головне — ми дійсно переживаємо давно забуту Європою добу Відродження і гуманізму з властивою їм секуляризацією, десакралізацією життя, омирщением, звеличуванням людину-творця, формуванням правової свідомості, розпадом силою-силенною держав під приводом національне самовизначення, а справі подоланням війни всіх проти всіх через теорію громадського договору умовах повалених цінностей і традиційної громади (мікросоціуму), коли управляюча система, що склалася у СРСР, стала не може управляти настільки складної імперією, а про рішення що стали економічних, екологічних, етнічних, демографічних і наприкінці кінців політичних проблем.

Более точно, на погляд, було сказати, що ми що переживаємо не Відродження, а кінець середньовіччя, «осінь середньовіччя», яку слід забувати і вже дала себе відчути «зима раннього капіталізму». Бестужев-Лада якось справедливо зауважив, що «в нас що змінюються лише слова назви», сутність ж соціальних, та й ментальних структур залишалася такою самою, средневеково-христианской.

Если з такою кутом зору поглянути на процес змін, який ми переживаємо, то стає зрозумілою сутність політичних, економічних, соціальних, правових, духовних, ціннісних змін, що відбуваються очах. Але класичний коментар і аналіз цих процесів, лише стосовно Європи, дали Карлом Марксом.

В соціальному плані - остаточний розпад громади і общинного свідомості з формуванням статистичного макросоциума, потребує «мінімумі моралі» — правовому регулюванні із боку государства.

В політичному плані - розпад єдиної духовно-экономической і політичною імперії на великі таксоны з роботи вже пройденої у Європі боротьбою між Центром та регіонами, Королем і Князьями.

В економічному плані - перехід від натурального господарства і цехової форми регламентації виробництва до ринкової экономике.

Советское міністерство — непомірно розросле середньовічний цех. Бо функції були не управляти ринком економічними методами, а планувати, вірніше регламентувати усі сторони економічної та соціальній життя. Хіба ще довго можуть робити міністерство без ринку? Звісно, для зазначеної функції краще пасує якоїсь іншої термін, ніж «міністерство», але так історично сложилось.

О духовному вже було зазначено выше.

Но історія унікальна, як і доля цього. І в Євразійського Відродження є свої особенности.

Оно відбувається на умовах глобалізації життя планети: глобальні проблеми, глобальна економіка, глобальний інформаційний пространство.

Из цього слід політичне, економічне обґрунтування та духовне взаємовплив культур, країн, регіонів під медичним наглядом ТНК (назвав би їх «неоцехами неосредневековья»).

Оно відбувається на умовах індустріально розвиненою економіки. Захід переріс з ремесленно-мануфактурного виробництва, у індустріальне, він мав створювати власну індустрію. В Україні вже є, але, на жаль, неконкурентоспроможна. Особливо складної є соціально-економічна перебудова суспільства на умовах високої урбанізації - породженні индустриализации.

У Заходу був у розпорядженні величезних ресурсів: була Природа як головне джерело багатства, сировини, були простір та палестинці час, були колонії і раби (так, за капіталізму), була довкілля (див. «Грюндеры і грюндерство», «Генрі Форд. Моє життя, мої достижения»).

Что є у нас. Часу як ресурсу сьогодні немає в кого. Людство в цейтноті. В Україні немає довкілля: вона спотворена, та й ми із нею. Ми маємо простір та овочева сировина, та ще — залишки висококваліфікованої робочої силы.

Запад йшов шляху науково-технічного прогресу. Нам сьогодні чи. Потрібна новий рівень технологічної культури, як підвищення якості товарів хороших і їх конкурентоспроможності, так екологічної безопасности.

Запад переживав криза первинного накопичення капіталу, і потім розпочалося зростання, на «порожньому» місці, з перспективою, з помилками першопрохідників. Природа ж нашого кризи — інша, набагато складніше, оскільки сталося накладення одночасно «хворого» економічного, екологічного, технологічного, психологічного, політичного, історичного простору, у яких свої вектори, структури, хронотопы, тенденции-инерции.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.