Психолингвистика як наука. Її зв'язку з класичним мовознавством і на відміну від нього

Психолингвистика як наука. Її зв’язку з класичним мовознавством і на відміну від него.

Реферат по курсу «Введення у мовознавство» студентки 1 курсу: Пахомовой Ж.И.

Министерство загального характеру і професійної освіти рф Мурманский державний пединститут Факультет ПиМНО ОЗО Кафедра РЯЛ і МП Мурманск.

Языкознание (мовознавство, лінгвістика) — наука про природному людському мові загалом і про мовами світу — як індивідуальних його представлениях.

Ключевая роль мовознавства для багатьох суміжних наук робить висновки мовознавства важливими для гуманітарного знання на целом.

Многообразие функцій мови в світі початку й тісний характер його зв’язки Польщі з мисленням і з психічної діяльністю людини робить дуже гнучким взаємодія мовознавства з відповідними соціальними і психологічними науками. Особливо тісні зв’язку мовознавства з психологією, вже у 19 столітті які вторгнення психологічних методів й ідей в мовознавство. Так з’явилося психологічне направлення у науці про мову. У 50-х роках 20 століття утворилася нова прикордонна з мовознавством наукапсихолингвистика.

Психолингвистика — наука про закономірності породження і сприйняття мовних висловлювань. Вона вивчає процеси речеобразования, і навіть сприйняття та формування промови у тому співвіднесеності і системи мови. Психолінгвістика по предмета дослідження близька до лінгвістики, а, по методів дослідження ближчі один до психології. Вона у зв’язку з необхідністю дати теоретичне осмислення ряду практичних завдань, для вирішення яких суто лінгвістичне підхід, пов’язані з аналізом тексту, а чи не говорить людини, виявився недостатнім (навчання рідному, і особливо — іноземної мови, мовленнєвий виховання дошкільнят і питання логопедии, клініка центрально — мозкових мовних порушень, проблеми мовного впливу, особливо у пропаганді і діяльності засобів масової інформації, авіаційна і космічна психологія, судова психологія і криміналістика, наприклад, розпізнавання людей про особливості їхні промови, проблеми машинного перекладу, мовного введення інформацією комп’ютер, информатика).

Термин «психолінгвістика» ввійшов в науковий обіг з 1954 року після опублікування США колективної роботи під цією назвою (під редакцією Ч. Э. Осгуда і Т.А. Себеока), але ідеї, близькі до проблематики психолінгвістики, розвивав у СРСР ще на початку 1930;х 20 століття психолог Лев Семенович Виготський. У Росії її тогода ще радянської, розвиток власне психолінгвістики почалося з середини 1960;х років 20 століття, насамперед у Інституті мовознавства АН СРСР (Москва), роботу вели й у інститутах інших містах страны.

Каждые 2−3 року проводили всесоюзні симпозіуми по психолінгвістику. Радянська психолінгвістика спиралася на матеріалістичну психологію школи К. С Виготського (насамперед поняття діяльності) і лінгвістичне спадщина Л. В. Щербы та її школи, особливо з його трактування активної граматики. Розглядаючи Психолингвистику як жодну з дочірніх областей розробленої О. Н. Леонтьев психологічної теорії діяльності, московська психолінгвістична школа довгий час називала психолингвистику «теорією мовної діяльності», використовуючи паралельно й термін «психолингвистика».

Развившись з урахуванням різних напрямів психологистического мовознавства, психолінгвістика засвоїла його інтерес до людини як носію мови та прагнення інтернувати мова, як динамічну систему мовної діяльності (мовної поведінки) цього человека.

Внутри вищеописаної системи психолінгвістика розглядає значно більше число взаємозалежних чинників розвитку та функціонування мови, ніж «класичне» загальне мовознавство, цим значно розширюючи предмет свого дослідження з порівнянню з, чого й полягає головне відмінність психолінгвістики від класичного языкознания.

Список литературы

.

«Лингвистический енциклопедичний словник» Москва-1990г.

Ф.М.Березин, Б. Н. Головин, «Загальне мовознавство» Москва-1979г.

В.И.Кодухов «Введення ЄІАС у мовознавство», Москва-1987г.