Храм Успіння Пресвятої Богородиці на Ольшанском цвинтарі

ХРАМ УСПІННЯ ПРЕСВЯТІЙ БОГОРОДИЦІ НА ОЛЬШАНСКОМ КЛАДБИЩЕ

Ольшанское цвинтарі, одне з найбільших у Празі. Його цвинтаря нагадує про старому поселенні Олышаны, відомому з чотирнадцятого. У 1697 р. власники маєтку продали місту частину власних земель, щоб ховати тут померлих від чуми. Коли 1787 р. імператор Йосип II заборонив поховання при костьолах межах міста, приміське Ольшанское цвинтарі, у вирішенні міської влади, стало центральним для всієї правобережної частини Праги.

Благодаря клопотам настоятеля церкви свт. Миколи на Староместской площі прот. Миколи Рижкова в 1905 р. міська влада виділила цвинтарі ділянку для потреб православних. Наступного року з скасованого Карлинского військового цвинтаря сюди було перенесено останки 45-ти російських офіцерів, померлих Празі «від отриманих ними ран у бою під Дрезденом і Кульмом у серпні ц. р 1813 року». 7 травня 1906 року сюди був перенесений і урочисто відкритий відреставрований пам’ятник полеглим. У следую-щем року цвинтарі була «проектирована на будівництво часовни-церкви, на яку настоятелем про. Рижковим збираються кошти, а празька міська дума запропонувала безплатно свої архітектурні сили». Проте цей задум здійснити зірвалася.

После освіти незалежної Чехословацької республіки до Прагу ринув потік емігрантів з охопленій громадянської війною Росії. Не всім який приїхав була визначена довге життя на чужині. Старий ділянку швидко заповнився. У 1923 і 1927 го-дах відвели нові землі. Вихідці із Росії створили «Братство для поховання православних російських громадян, і охорони та змісту гаразд їх могил в Чехослова-кии», більш відомий під назвою «Успенское братство». Православна каплиця стала особливо необхідна по тому, як і 1921 р. приміщення, у якому відспівували православних, було переоблаштовано до залу для цивільних панахид.

Инициативу взяла він «Успенское братство». Величезну допомогу прем'єр-міністр першого чехословацького уряду Карел Крамарж та її російська чоловіка Надія Миколаївна, уроджена Хлудова. Крім великого особистого дару, Крамарж організував збір майже чотирьох п’ятих усіх коштів. Через війну замість скромною цвинтарної каплиці Прага прикрасилася невеликим, але монументальним і выразитель-ным православним храмом. Значний внесок від імені братнього сербського народу вніс протоієрей М. Црвчанин, королівський інспектор військових могил, що забезпечив де-нежную допомогу свого уряду.

11 вересня 1924 року єпископом Сергием (Корольовим) було зроблено закладання храму. Проект безоплатно становив професор В. А. Брандт з допомогою студентів-архітекторів М П. Пашковского і барона З. Р. Клодта. За задумом авторів, храм мав стати пам’ятником російської подяки й слов’янської взаємності на чеської землі, а також меморіалом всім російським людям, скончавшимся на чужині. Струнке, квадратне у плані (8,2×8,2 м) будинок із напівкруглої апсидою має висоту близько 22 метрів. Під час розробки проекту автори спиралися на зразки новгородській і псковській давньоруської архітектури.

Административно-техническую частина будівництва безоплатно прийняли він інженери А. М. Миркович, С. А. Величкин і П. П. Находкин. Будівельна фірма чеського ар-хитектора Я. Воднярука виконала всі з собівартості, відмовившись від прибутку. Усі земляні та інші праці, не потребували кваліфікації, виконали численні добровольці у складі російських емігрантів. На будівництві храму з великим воодушевле-нием працювала студентська молодь. П’ять дзвонів для церкви були офіровані королем Югославії Олександром І Карагеоргиевичем, четою Крамарж, російськими емігрантами у братній Чехословаччині, митрополитом Евлогием і єпископом Сергием.

9/22 листопада 1925 року Успенська церква освятили що з Парижа митрополитом Евлогием (Георгієвським) в сослужении з сербським архієреєм єпископом Ша-бацким Михайлом, єпископом Празьким Сергием (Корольовим), архімандритом Алексієм (Кабалюком) і численним російським духівництвом з Чехословаччини, Франції, Югосла-вии і Прикарпатської Русі. На освяченні були присутні представники чехословацького уряду, дипломатичного корпуси та численні гості. Храм було передано у безплатне користування празькому Миколаївському приходу. У вона П. Б. Струве писав паризькій газеті «Відродження»: «Нова церкву до її суто російськими лініями, з її іконами, споглядання яких хвилює і захоплює російську душу, осіняє найбільше Campo Sancto — „священне полі“ зарубіжної Росії».

Над входом до храму вміщена велика мозаїка із зображенням Богоматері Оранти, але в вівтарної апсиді - невеличке мозаїчне зображення архангела Михайла. Мозаїки виконані фірмою М. У. Ферстрова за ескізами чудового російського художника І. Я. Би-либина. Під його ж керівництвом молода художниця К. М. Катков написав 64 ікони для багатоярусного іконостаса і клиросных перепон. И. Я. Билибин, на замовлення американського мецената Ч. Крейна, створив ескізи розписи муру і склепінь храму, проте, виконані вони були значно пізніше — в 1941;1946 рр. У роботі брали участь художники: Т. В. Косинская (пізніше черниця Серафима), К. П. Пясковский, М. Б. Ромберг, А. Н. Рязанов, В. Гартман, Р. Д. Карякин, И.Шапов.

Под храмом, в підвальному поверсі, перебуває крипта мучениці Софії, де почивають ос-танки творців храму й багатьох відомих осіб. У тому числі - Карел Крамарж з дружиною, найбільший знавець візантійського і давньоруського мистецтва академік Н. П. Кондаков, директор Донського кадетського корпусу генерал Т. А. Семернинов, генерали С. А. Воронин, М. М. Шилінг, професора: С. С. Груздьев, Ф. А. Щербина і інші. Але тут похований інженер Н. Н. Ипатьев, у якого в Єкатеринбурзі розстріляли останнього російського імператора та її сім'ю. З особливою урочистістю в 1920;ті рр. в крипту перенесли останки серб-ских воїнів, які загинули у Першу Першу світову війну. Їхніх могил поруч із обох сторін біля входу до крипту. У 1935 р. на згадку про загиблому в Марселі від рук усташей королі Югославії Олександра I в крипті було встановлено меморіальна плита як білого хреста.

Со усіх сторін храм оточений православним ділянкою Ольшанського цвинтаря, благоустрій котрого треба було одній з завдань Успенського братства. Проект планування і озеленення території безоплатно виконав чеський професор До. Марійок. При цьому використовувалися породи дерев, характерні для північно-західних областей Росії. Початок посадкам було покладено на свято древонасаждения 21 листопада 1926 р. На початку Другої світової війни гестапо закрило Успенское братство, але з її закінченні воно відновило роботу. Останнім його секретарем був протоієрей Михайло (Васнєцов), син знаменитого живописця, фізик за освітою. У 1951 р. чехословацькі органи держбезпеки остаточно закрили Успенское братство, яке розділило долі інших емігрантських організацій.

Последний притулок на Ольшанском цвинтарі знайшли багато найвизначніші люди свого, вимушено залишили Росію після революції. Тут поховані письменники А. Т. Аверченко, В.И.Немирович-Данченко, Е. Н. Чириков, П. А. Кречевский, поет Д. М. Ратгауз і драматург Л. Н. Урванцев, композитор С. А. Траилин і співак В. Левицький, історики А. А. Кизеветтер, Е. Ф. Максимович і С. П. Постников, профессор-правовед П. И. Новгородцев, філософи И. И. Лапшин, Н. И. Садовский, П. Н. Савицкий, геолог академік Н. И. Андрусов, біолог В. С. Ильин, філологи академік В. А. Францев, професора Е. А. Ляцкий і Н. В. Ястребов, про-фессора-инженеры А. С. Ломшаков і К. П. Федоров, генерал Н. В. Львов, адмірал Г. Пальчиков, донський отаман В. Ю. Налетов, політичні та громадські діячі И. И. Петрункевич, В. А. Мякотин, Н. И. Астров, і навіть матір та сестра письменника В. В. Набокова, графиня С. Н. Толстая, Т. Н. Родзянко і ще.

В 1945 р., після закриття Нікольського собору на Староместской площі, Успенська церква стала парафіяльною. До приходу була приписана і нововідкрита домова церква святителя Миколая у Дейвице. У 1973;1974 рр. з допомогою митрополита Дорофея було виконано реставрація храму на Ольшанах. У 1995р. з ініціативи громадського комітета «Вони мусили першими» зовні встановлено меморіальна дошка на згадку про про эмиг-рантах, репресованих НКВС під час повоєнних «чисток » .

4 січня 2000 р. поруч із церквою Успіння Пресвятої Богородиці був похований архієпископ Празький, митрополит Чеських земель та Словаччини Дорофій (1913;1999), очолював Православну церкву у Чехії та Словаччини в 1964;1999 рр.

С 1951 р. храм підпорядковується Православної Церкви Чехії та Словаччини, але тут со-храняются російські церковні традиції. Богослужіння відбуваються за старим стилем на церковно-слав'янською мові, мову проповіді - російський.

Еженедельно в п’ятницю до 9.00 й у неділю був у 10.00 у храмі відбувається божественна літургія. Богослужіння проводяться також із великих святах, відповідно до розкладу.

Ольшанское цвинтарі, одне з найбільших у Празі, перебуває у межах Жижков, у станції метро «Желивскего» (траса А).

Список литературы

Владимир Бурега. Храм Успіння Пресвятої Богородиці на Ольшанском цвинтарі (за книгою: К. И. Иляшевский, Д. В. Быстров. «Православні Росіяни храми в Празі», Прага., 2000).