Серапіонові брати

«Серапионовы брати»

Б. Мейлах.

Объединение письменників (прозаїків, поетів і критиків), який виник у Ленінграді 1 лютого 1921. Назва його що запозичене зі циклу новел німецького романтика Еге. Т. А. Гофмана «Серапионовы брати», у яких описується літературне співдружність імені пустельника Серапиона. Членами об'єднання були: Л. Лунц, І. Груздев, М. Зощенка, У. Каверін, М. Нікітін, М. Слонімський, У. Шкловський, В. Певзнер, Є. Полонская, До. Федин, М. Тихонов, Зс. Іванов.

В своїх деклараціях об'єднання на противагу принципам пролетарської літератури підкреслювало свою аполітичність. Найповніше позиції «З. б.» виражені в декларативної статті «Чому ми Серапионовы брати» («Літературні записки», 1922, № 3), підписаній Л. Лунцем, у якій питанням «З ким-таки ви, Серапионовы брати? З комуністами або проти комуністів? За революцію чи проти революції?» було: «Ми з пустельником Серапионом». М. Зощенка прямо заявляв: «З погляду партійних я безпринципний людина… Не комуніст, не монархіст, ні эс-эр, а й просто російський» (там-таки). «З. б.» у низці статей виступили проти ідейності мистецтво («Ми пишемо задля пропаганди», декларував Л. Лунц), обстоюючи старий теза ідеалістичної естетики про незацікавленості естетичної насолоди. Позиції об'єднання відбивали ідеологію растерявшейся дрібнобуржуазній інтелігенції після Жовтневого перевороту. Ідейним і художній керівник «З. б.» був Є. Замятін. Опубліковані декларації і альманах «Серапионовы брати» (П., «Алконост», 1922) викликали жваву дискусію. У виступах У. М. Фріче, У. Полянського, П. З. Когана та інших. була оголена реакційна основа декларацій «З. б.», ворожої пролетарської ідеології, сенс їх навмисною аполітичності.

Но вже від виникнення об'єднання був однорідним ні з політичним ні з літературних симпатіям його членів. Між деклараціями і творчої практикою більшості «З. б.» спостерігалося протиріччя. Якщо частина «братів» прагнула повністю здійснити вищевикладені принципи, то інші — початку творчого шляху намагалися усвідомити справжнє значення процесів радянської дійсності. Так, Зс. Іванов публікує повість «Бронепоїзд № 14—69» («Червона новина», 1922, кн. 6) й інші твори партизанського циклу, революційна доцільність яких незаперечна. Не відповідали деклараціям «З. б.» творчі устремління М. Тихонова, низку віршів якого («Балада про синьому пакеті», «Балада про цвяхах» та інших.) ввійшов у залізний фонд радянської революційної поезії, а поема «Самі» стала однією з найкращих творів, присвячених Леніну. Великі громадські проблеми піднімалися й у творах До. Федіна, М. Нікітіна, М. Слонімського Принципово різними були й стилістичні особливості творчості «братів». Так, Каверін, Зощенка прагнули до объективистскому показу дійсності, тоді як напр. вже у ранніх творах Зс. Іванова яскраво позначається захопленість автора пафосом партизанської боротьби з білих. Чужою виявилася ряду «серапионовцев» орієнтація на західну сюжетну прозу (Дюма, Стівенсон, Кетнер, Конан-Дойль), проголошеної у статті Л. Лунца «На Захід» («Розмови», 1923, № 3). Тоді як так зв. «західне крило» об'єднання (Л. Лунц, У. Каверін, М. Слонімський) до центру уваги ставило авантюрний остро-сюжетный жанр — «західну новелу», «східне крило об'єднання» (М. Зощенка, Зс. Іванов та ін.) працювало над побутовим розповіддю, використовуючи фольклорний матеріал. Характерно, що відсутність єдності літературно-політичних і творчих принципів «З. б.» викликало різке невдоволення Є. Замятина, який вказав, що всі «З. б.» «котрого з рейок та поскакивают по шпалах» («Літературні записки», 1922, № 1). Строкатість ідеологічних переконань змушений був визнати Л. Лунц, писав — «в кожного з нас ідеологія, є договір політичні переконання, кожен хату свою на свій колір прикрашає», і із жалем констатувавши наявність в них «ідеологічних розбіжностей». З 1923—1924 Об'єднання початок занепадати, а 1926 зовсім припинило свої зборів.

Победы, здобуті партією і пролетаріатом Радянського Союзу, і зростання успіхів соціалістичного будівництва надали визначальний влив на диференциацию інтелігенції. Найкращі з «серапионовцев» прийняли платформу радянської влади: «Викрадення Європи» Федіна, «Кочівники» і «Війна» Тихонова, «Повість про Левинэ» Слонімського і кілька творів інших колишніх членів об'єднання говорять про їх повному розірвання договору з ілюзіями про «безпартійності» художника.

Список литературы

«Серапионовы брати» себе, «Літературні записки», 1922, № 3.

Коган П., Література цих років, вид. «Основа», Ив.-Вознесенск, 1924.

Полянський У., Питання сучасної критики, Гіз, М. — Л., 1927.

Саянов У., Сучасні літературні угруповання, вид. «Прибій», Л., 1928.

Полонський У., Нариси літературного руху революційної епохи (1917—1927), Гіз, Москва — Ленінград 1928.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.