Імпресіонізм

19/03/98 представлено школі № 3 р. Москви have a nice day.

У другій половині уже минулого століття (початок 70-х рр.) мови у Франції початку працювати робоча група молодих художників. Вперше за історію мистецтва художники зробила себе правилом писати над майстерні, а під музей просто неба: на березі річки, на полі, в лесу.

Після у Парижі цих художників почали називати імпресіоністами, від французького слова ‘impression'- що таке ‘враження'. Цього слова відповідало їх роботам, оскільки у них художники передавали своє безпосереднє враження від її. Художники у новій підійшли до зображенню світу. Головним їм стали трепетний світло, повітря, куди хіба що занурені постаті покупців, безліч предмети. У тому картинах відчувався вітер, волога після дощу, нагріта сонцем земля. Вони прагнули роздивитися й показати дивовижне багатство кольору ще на природі. Імпресіонізм був останнім великим художнім рухом мови у Франції 19 века.

Не скажеш, шлях художников-импрессионистов був лёгок. Спочатку їх визнавали, їх живопис здавалася занадто сміливою та незвичної, з них сміялися. Ніхто як хотів їхніх картин. Але вони завзято йшли своїм шляхом. Ні бідність, ні голодування було неможливо примусити їх відмовитися від своїх убеждений.

Минуло чимало років, деяких із художников-импрессионистов не був у живих, коли нарешті їх мистецтво було признано.

У руслі цього напряму працювала одна із найбільших французьких художників 19 століття Едуард Манэ (1832−1883). Доти свіжістю і чимось чистотою тонів зображував Манэ куточки Парижа, гучні бари, образи своїх сучасників, не складні за мотивами натюрморти. Будь-яка його картина вражає гострої спостережливістю, свободою та легкістю мазка, сміливою вишуканістю барвистих поєднань, То справді був художник-новатор, нерідко подвергавшийся нападкам офіційної французької критики. Втім, це випробувати всім импрессионистам, визнання і слава що зробили не сразу.

Однією з майстрів імпресіонізму був Клод Моне (1840−1926). Він працював головним чином області пейзажу. Моне і близькі щодо нього художники — Ренуар, Пісарро і Сислей — зауважили те, що і той ж пейзаж представляється зовсім іншим в сонячний чи хмарний день, при ранковому чи вечірньому світлі. Помітивши також, що тіні від предметів зовсім не від чорні, а мають певну забарвлення, вони вигнали чорний колір зі своїми палитры.

Моне писала одна і той вигляд у різний час діб. Такі його серії ‘Копиці сіна' і ‘Руанский собор'. Швидкими начебто недбалими мазкакми Моне писав колышушееся від вітерцю полі, і повну руху вулицю Парижа. Він чудово вмів передати на полотні і спекотне марево літнього дні й вологий сніг м’якої французької зимы.

Життєрадісне сприйняття світу, властиво загалом всьому імпресіонізму, особливо чітко проявилося під час творчості однієї з найбільших представників цього напряму Огюста Ренуара (1841−1919). Його залучали молоді свіжі особи, природні, невимушені пози. У виявлених портретах немає психологічної глибини, але схожість із оригіналом у яких встановлено тонко, приваблює живої блиск очей, ніжні відсвіти оточуючих барвистих тонів на шкірі обличчя. Однією зі значних полотен Ренуара — ‘Бал садом Мулен де ла Галет'. Художник начебто зафіксував своє мнгновенное враження від строкатої рухомий маси людей. Важко з відривом розглянути кожен предмет переважають у всіх деталях, і Ренуар малює її лише у найзагальніших рисах, немов видали. Він, як та інші імпресіоністи, відмовився від ретельного виписування форми кожного предмета, зосередивши увагу до передачу цього форми в трепетних відблиски тієї чи іншої освещения.

Ряд нових творчих завдань поставив собі Едгар Дега (1834−1917). Він примикав до подання імпресіоністів, хоча її мальовничі прийоми іншими. У центрі мистецтва цього художника стоїть зображення. Він різних громадських верств: модисток, праль і прасувальниць над роботою, балерин в хвилини відпочинку, на репетиціях чи під час виступів на сцені, побутові сценки — до кав’ярні, на вулиці, на скачках.

Дега вмів підмітити незвичний виразний жест, знайти рідкісний кут зору (зверху або збоку), який повідомляє зображенню гостроту і новизну. За першого погляді з його полотна здається, що не знаменно побачений, хіба що вихоплений шматок дійсності. Насправді у яких все старанно продумано. Ось цією чіткої композицією, і навіть увагу до визначеності і чіткості ліній твори Дега від робіт інших импрессионистов.

Поруч із імпресіоністами в 80-х рр. У Франції виступає зі своїми картинами голландець Вінсент Ван-Гог (1853−1890), мистецтво якого як найтісніше пов’язано із розвитком французькому живописі. Маючи яскравою самобутньої індивідуальністю, Ван-Гог виробив своє власне мальовничу манеру. Людина напруженої внутрішнє життя, загострених почуттів, художник було змиритися із навколишньою дійсністю, повної протиріч та несправедливості. Образи його картин вирізняються песимістичними і тривожними настроями. Будь-який портрет, пейзаж чи натюрморт наповнений у Ван-Гога тими неспокійними почуттями, які відчували щирі та її самого. Вона досягнула небувалого досі мистецтво емоційного впливу кольору, динамічності мазка і ліній, гострої виразності форм. У його картині ‘Кафі ввечері' інтенсивно синє небо здається зловісно похмурим, попри величезні сяючі зірки. Пронизывающе-ярким, лимонно-жовтим світлом залитий вуличне кафе. У ньому сидять відвідувачі, вулицею йдуть перехожі, але з усього панує настрій пустельності і тоскного самотності. І це настрій присутня й у картині ‘Нічний шиночок в Арле'.

За життя Ван-Гога його картини не зустріли зізнання підозрюваного й були високо оцінені лише впоследствии.

Пізніше визнання одержало і творчість Поля Сезанна (1839−1906). Маючи окремі завоювання імпресіоністів, він багато в чому відступає від них, розвинувши особливу манеру. Художник прагнув знайти постійний, не залежить від висвітлення цей час колір зображуваного предмета. Сутністю його пошуків була передача форми співвідношеннями барвистих тонів. ‘Колір ліпить предмети', — говорив Сезанн. Так було в ‘Натюрморті з персиками і грушами' форма кожного предмету передано найтоншими градаціями кольору, а композиційне розташування продумано переважають у всіх деталях.

Всё здається матеріально відчутним і об'ємним. Але, завоювавши що цими якостями, живопис Сезанна втратила, проте, конкретність у виконанні реальних предметів. Часто у творах не можна зрозуміти, які саме фрукти зображені, які взято тканини, із чого зроблено той чи інший предмет. Ці елементи абстрагування, закладені у самому методі Сезанна, привели згодом мистецтво його послідовників повної умовності форм і отвлеченности.

Пошуки свого особливого шляху до мистецтві характеризують і творчість Поля Гогена (1848−1903). Подібно Ван-Гогу, він також хотів протестувати своїм мистецтвом проти навколишньої дійсності. Але не боровся з її пороками, а біг від нього. В1891 р. Гоген їде на Таїті - одне із островів моря. Художника захоплює екзотична природа цього острова, а життя таитянских племен, недоторканих сучасної цивілізацією, приваблює його власним наївністю і чистотою. У фільмі 'Таитянка, що тримає плід' силует жінки окреслено простими й ясними контурами.

Художник милується її спокійним смаглявим обличчям, природною грацією пози. Візерунок спідниці нагадує форму гілок і листя над головою жінки. Гоген не прагне оптичної вірності у передачі навколишнього світу. Він — пише не стільки те, що бачить, скільки те, що хоче навколо себе. Картини Гогена зі своєї площинності, орнаментальності і яскравості фарб нагадують декоративні тканини й у певної міри — мистецтво східних народів. З іншого боку, Гоген викликав своєю творчістю великий інтерес до культури неєвропейських народів, і це становить його безсумнівну заслугу.