Первоначальные поховання російських княгинь, цариць і царівен

Первоначальные поховання російських княгинь, цариць і царевен

В 1529—1530 роках, за царя Василя III, італійський зодчий Алевиз Новий звів у північно-східній частини Кремля (біля Спаських воріт) собор Вознесенського дівочого монастиря на вшанування Вознесіння Господнього — дома колишнього, закладеного ще святої Евфросинией Московської — вдовою Дмитра Донського (до постригу — велика княгиня Євдокія Дмитрівна).

Первый храм почали будувати у травні 1407 року, але життя преподобної Евфросинии встигли зробити трохи, і йдеться продовжила її невістка — велика княгиня Софія Витовтовна. Проте пожежа 1415 року стіни і склепіння який споруджується храму, і через 50 років велика княгиня Марія Ярославна, чоловіка великого князя Василя Темного, хотіла розібрати і знову побудувати Вознесенський храм. Проте хтось Василь Ермолин придумав з мастерами-каменщиками обгорілі стіни обкласти новим цеглою, склепіння храму, сломавши, звести нові. І коли це було зроблено, сучасники дуже дивувалися цього, не бачачи нічого такого в будівельному справі. (Вознесенський храм згодом ще кілька разів піддавався пожеж, але щоразу відбудовувалося, остаточно він було відновлено в 1721 року.).

Преподобная Евфросиния вела подвижницьку життя, побудувала ще кілька Церков та монастирів і померла 7 липня 1407 року. Оплакана синами своїми, боярами й оснащено всім народом, у неї похована дома, заздалегідь приготовленому нею самої — всередині ще створюваного храму Вознесіння. Преподобна Евфросиния удостоїлася прославляння і після своєї смерті: багаторазово бачили, що її труни сам собою возгоралась незасвічена свіча, що було доказом святості похованою. Отже, у першій третині 15 століття у Кремлі було дві усипальниці: Архангельський собор — для государів і Вознесенський — їхнього близьких родичів. І на 1731 року Вознесенський собор залишався некрополем всіх княгинь, цариць і царівен.

В Вознесенському соборі спочиває і Марія Борисівна, дочка тверського князя Бориса Олександровича. Вона стала заручена із московським князем Іваном III, коли йому було лише 7 років. Через це заручення батьки їх, колишні доти затятими ворогами, уклали союз проти віроломних дій князя Дмитра Шемяки, який прагнув опанувати Московським князівством на шкоду законному великому князю московському Василю. За відгуками «Російського літописця», Марія Борисівна була уклінною і доброї, але недовго воно могло втішати своїми чеснотами Івана III. Проживши у шлюбі 5 років, велика княгиня раптово померла квітні 1467 року. Великого князя у Москві тоді був, і покійну з усіма почестями поховали у Вознесенському соборі митрополит Філіп I й мати Івана III, велика княгиня Марія Ярославна. Остання по смерть своєї було поховано поруч — в південно-західному розі храму.

Направо від південних воріт першої розташовувалася гробниця великої княгині Євдокії Лукиановны, другий дружини царя та князя Михайла Федоровича, яка померла у серпні 1645 року. За рік їхньому надгробок було зроблено дорогоцінний оксамитовий покрив і Поставлено золота братина, який належав їй за життя. У наступній гробниці похована велика княгиня Марія Іллівна — перша чоловіка царя та князя Олексія Михайловича. Вона померла 3 березня 1669 року у віці 44 років. Протягом трьох років за її смерть государ і чоловік її пожертвував до монастиря дві друкарські книжки розмов святого Іоанна Златоуста з написом ними і влаштував над надгробком великої княгині оксамитовий покрив, і навіть подарував до монастиря срібну золочене страву.

В третьої могилі у південних воріт почивала пані Наталя Наришкіна, друга чоловіка царя Олексія Михайловича й мати Петра I. У січня 1694 року відчула перші ознаки передсмертної хвороби та 20 числа закликала себе патріарха Адріана з духівництвом, прилучилася Святих Таємниць, освятилась єлеєм і благословила обох царів, Івана Канівця та Петра. Наступні дні государиня повеліла віддати всі свої царські вбрання у церкві, скарби розділити між бідними, а напередодні смерті своєї (24 січня) упросила царів скласти казенні борги і відпустити в’язнів.

Петр І був глибоко бідкається смертю матері, великою була скорбота і лише народу православного, позбавленої від імені Наталі Кирилівни своєї благодійниці. Коли труну з її тілом винесли з царського вдома, безліч людей будь-якого звання впало до нього з сльозами, і похоронне хід ніяк не могло рухатися серед ридаючої натовпу до Вознесенському собору.

Великие князі та государі російські багато жертвували в Вознесенський собор, у його ризниці поступово накопичувалися великі скарби. Однак у 1812 року французи, не пощадившие кремлівські палаци і собори, багато розтягнули і з Вознесенського собору. Щоправда, деякі реліквії і речі з посуду храму й ризниці вціліли завдяки ігумені Трифене, яка перевезла в Вологду.

В 1822 року стараннями ігумені Афанасії і добровільні пожертви над мощами преподобної Евфроси-нии було організовано бронзова высеребренная карбована раку з кроною з неї. Через 50 років мати-ігуменя Сергія влаштувала більш благолепную раку з балдахіном для мощів преподобної Евфросинии, тоді само було прикрашений коштовним камінням і золотому й кіот біля її гробовій ікони.

В 1929—1930 роки Вознесенський монастир знесли, але в його місце побудували школу курсантів їм. ВЦВК (нині — одне із корпусів колишнього Президії Верховного Ради СРСР). Стараннями комісії, створеної архітекторами В. К. Клейном і М. М. Померанцевим, саркофаги були знищені, та його перенесли в підвал південної прибудови Архангельського собору (Судную палату). Понад те, у час перенесення їх розкрили і науково досліджували. У саркофага Софії Палеолог учені виявили її останки, загорнені в саван з італійської камки, зроблений куколем (тобто кутом вся її голова). На білокамінної кришці збереглася напис у техніці графіті, що перебуває тільки з слова — Софія.

Софья (Зоя) Палеолог після загибелі Візантійської імперії виховувалася при дворі римського тата. У 1469 року римської престол запропонував великому князю московському Івану III укласти ній шлюб, маючи причому у виду далекосяжні плани — покатоличити Русь і притягти її до військовому союзу проти грізної небезпеки з Сходу. Переговори тривали довго чекати і лише у 1471 року сприяли бажаному результату. Після тривалої подорожі крізь усе Європу Зоя Палеолог 12 листопада 1472 року прибула у Москві, де на той ж дня відбулося її вінчання з великим князем.

Долгая життя грецької царівни новому батьківщині була багата подіями, й з головних проблем був що виник кінці 1490-х років питання престолонаследии, тому що в великого князя від першого шлюбу з тверський царівною Марією Борисівною був син, що неодноразово зумовлювало ускладнень відносин подружжів.

Великая княгиня померла 1503 року, вважається, що дитина віком 60лет, оскільки точна дата народження невідома.

Софью Палеолог поховали в південно-західному розі Вознесенського храму. Над її могилою не було надгробного пам’ятника із різьбленою плитою та написом, оскільки він від усіх сторін була оточена надгробками сусідніх поховань. Саркофаг її було зроблено з напівкруглим узголів'ям і м’якими плічками. Як і більшості саркофагів даного некрополя, завдяки головній частини похоронного споруди Софії Палеолог зроблено спеціальне кут підняття формі сходинки заввишки 3 сантиметри. Зовні труну старанно зроблений, але поверхнях внутрішніх стінок і дні саркофага видно сліди роботи теслом.

Гробница Софії Палеолог відкривалася й у 1984 року. І цього раз дослідники було аж кілька дрібних шматків її савана: інші залишки похоронних одягу великої княгині не збереглися. На лобової частини черепа Софії Палеолог було знайдено також тільки п’яту частину волосника (сітчастої шапочки, у якому вкладалися волосся), котрий за своєї конструкції кілька відрізнявся від традиційних головних уборів на той час.

Великие княгині, цариці і царівни погребались переважно у простий світської одязі, в чернечому одязі — одиниці. З цариць лише Марія Долгорукова (перша дружина царя Михайла Федоровича Романова) похована в парчевому сукню. У саркофагах також були відсутні будь-які прикраси, зокрема й хреста. Лише в однієї з сестер Петра I на пальці було золоту обручку.

При розтині поховання Марфи Собакиной (третьої дружини Івана Грозного) (Вчені припускають, що її, певне, отруїли відразу після весілля) виявили дивовижний біологічний феномен. Вона лежала у своїх домовинах як жива не була торкнута тлінням. Фахівці вважають, що не відоме отруйне речовина, яким отруїли молоду, згодом забальзамировало її тіло.

В час і чоловічі і жіночі поховання російських князів, княгинь, царів, цариць і царівен перебувають разом — в Архангельському соборі. Виняток становить лише Соломония — перша дружина царя Василя III, дочка Ю. К. Сабурова, нащадка вихідці з татарської Орди Мурзы-Чета.

После 21 року шлюбу вони мали дітей. Великий князь і княгиня жертвували вклади в численні монастирі, їздили на поклоніння святих місць, застосовували «чари і ворожбу», роздавали милостині, нічого не допомагало. І тоді Василь III ризикнув провести розлучення, а Соломонию під назвою Софії підстригли в черниці в московському Різдвяному монастирі і заслали в Каргополь. Однак до ній йшло дуже багато прочан, після чого було вирішено відправити їх у Суздаль — в Покровський жіночий монастир.

Великий князь одружився вдруге — на Олені Глинской, і крізь 3 року в них народився син Іоанн — майбутній Іван IV Грозний. Отже, вважається, що вирішення головного причиною постригу Соломонії була бездітність цариці, проте, відомою в науковому світ «Легенді про принца Георгія», її підстригли, коли вона була вже вагітної.

Из Суздаля всій країні розповзалися чутки, що ссыльная Соломония народила сина Георгія, і з документів відомо, що не було вигадкою. Щоб убезпечити сина, Соломония нібито віддала його за виховання вірним людям, а сама розпустила слух про «смерть немовляти. Було инсценировано навіть у його поховання, коли з належними обрядами була похована дерев’яна лялька.

Гробница таємничого Георгія зберігалася до 1934 року у вигляді гробниці Анастасії Шуйской — дочки царя Василя Івановича, засланої разом з матір'ю в 1610 року в Покровський монастир Суздаля. Археологічні розкопки показали: в розпочатому гробике-колоде було знайдено лялька, загорнена в шовкову рубашечку і перловий свивальник. Костею похованого вчені не виявили… За однією з версій «Легенди про принца Георгія» Іван Грозний все життя полював за братом, який нібито прославився розбійником — отаманом Кудеяром. У дослідників навіть є підстави вважати, що Іван Грозний вів слідче справа про вагітності Соломонії, але потім ніби всі папери були уничтожены…

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.