Деятели культури, науку й освіти Чувашії

Деятели культури, науку й освіти Чувашии

Чувашскому народу ще дореволюційний час вдавалося висувати зі свого середовища талановитих людей, які опанували вершинами науки, культури й мистецтв. До кола перших діячів культури, освіти і науки з чувашів належали відомий архітектор П. Є. Єгоров (1728—1789), видатний учений-сходознавець М. Я. Бичурин (Иа-кинф) (1777—1853), видатний етнограф і літератор З. М. Михайлов (1821—18б1), історик і впливовий журналіст, професор М. У. Микільський (1878—1961) та інших.

Чуваш Петро Єгорович Єгоров (1728(31)—1789) в малолітстві потрапив у сім'ю грузинського князя Є. Л. Дадиани. У 1755 р. він бьы визначено у архітектурну школу у Петербурзі. П. Є. Єгоров зайняв чільне місце серед неабияких російських зодчих XVIII в. Він був автором проекту й будівельником у північній частині столиці огорожі Літнього саду, вважається неперевершеним шедевром ар-хитектурно-декоративного мистецтва, співавтором проекту й провідним будівельником однієї з найгарніших будинків — Мармурового палацу, учасником будівництва Зимового палацу, Смольного монастиря, автором низки житлових будинків культури та храмів.

В першій половині ХІХ ст. світову популярність отримав учений-сходознавець Микита Якович Бичурин (Иакинф) (1777—1853). Він народився чуваському селі Акулево Чебоксарского повіту, дитинство провів у сусідньому селі Бичурино. Навчався у Казанської Духовной Академии. Посланий в 1807 р. до Китаю в ролі начальника Пекінської духовної місії, Бичурин прожив там 13 з лишком років. Знаходячись у Китаї, він становив ряд китайско-русских словників, зібрав дуже багато джерел історію та культури Китаю та інших східних країн, древніх народи (гунах та інших.). У 1828 р. Бичурин був обраний членом-кореспондентом Російської академії наук. За життя він видав 1б книжок з історії, географії і етнографії Монголії, Тибету, Східного Туркестану, Китаю. Енциклопедичним склепінням джерел з історії Центральній та Середній Азії, з IV— III ст. е. до початку Х в. н.е. стало його «Збори даних про народи, які жили у Середній Азії у часи «(1851).

В середині в XIX ст. з’являються роботи історика, етнографа, фольклориста, географа і письменника Спиридона Михайловича Михайлова (1821—18б1), уродженця села Юнгапоси Козьмодемьянского повіту. Він опублікував 32 роботи, залишив близько двох десятків рукописів. Особливо цінні його нариси про чувашах і марийцах, статті з історії населених пунктів, праці «Короткий етнографічне опис чуваш», «Чуваські весілля», «Про музиці чуваш», «Чуваські розмови й казок» та інших.

Иван Якович Яковлев

Среди діячів чуваської культури видатне місце зайняв Іван Якович Яковлєв (1848—1930). Син чуваського селянина із сіл Кошки-Новотимбае-во Буинского повіту Симбірської губернії (нині Тетюшский р-н Татарстану), надійшов п’ятий клас Симбірської гімназії, а, по закінченні їх у 1870 р. — в до Казанського університету. І. Я. Яковлєвим в 18б8 р. в Симбірську була заснована чуваська школа, стала комплексним навчальним закладом з підготовки вчителів для чувашских шкіл, зокрема вчителів з-поміж інших національностей Волго-Уралья. Усе життя І. Я. Яковлєва пов’язана з роботою у ролі інспектора чувашских шкіл Казанського навчального округу (до ліквідації цієї посади 1903 р.) та інспектора Симбірської чуваської учительській школи (до 1918 р.), з широкою діяльністю з розповсюдження грамотності і культуры серед чуваського та інших народів Средневолжско-Приуральского регіону.

Важнейшей заслугою І. Я. Яковлєва є створення ним нової писемності на чуваському мові, відкриття шкіл й масове залучення в них чувашских де тей й молоді, підготовка національних кадрів вчителів, поширення народу наукових знань й ідей свідомого прилучення до передовий російську культуру.

В. І. Ленін особисто знав І. Я. Яковлєва і оцінив його як діяча, «50 років працював над національним підйомом чуваш і що зазнало ряд гонінь від царату » .

Большой внесок у розробку питань з історії, етнографії, фольклору чувашів вніс Микола Васильович Микільський (1878—19б1) — виходець із чуваської села Юрмекейкино Ядринского повіту, випускник Казанської Духовной Академии. Найбільш великими його працями з’явилися «Народне освіту у чуваш» (1906), «Короткий конспект по етнографії чуваш», «Русско-чувашский словник» (1909), «Християнство серед чуваш Середнього Поволжя в XVI—XVIII століттях» (1912). М. У. Микільський який із чувашів отримає учений ступінь магістра в дореволюційний час. Створене їм багатюще збори джерел з історії культури чувашів, що складається з 254 томів, зберігається в архіві Чуваського державним інститутом гуманітарних наук. М. У. Микільський ввійшов у історію як і редактор і засновник першої чуваської газети «Хьшар» («Звістка»), що вийшла світ у 1906 р. в Казані.

Немалую роль появу перших чувашских діячів науки, освіти й відповідної культури зіграли російські громадські діячі, активні поборники поширення культури та освіти серед чувашів — І. М. Ульянов, М. І. Зо-лотницкий, У. До. Магницкий.

В кінці ХІХ ст. почалася наукова діяльність відомого тюрколога, професора Миколу Івановича Ашмарина (1870— 1933), удостоєного в радянські часи звання члена-кореспондента АН СРСР. Його праці «Матеріали для дослідження чуваського мови» (1898), «Болгари і чуваші» (1902), «Досвід дослідження чуваського синтаксису» у двох томах (1903 і 1923), семнадцатитомный «Словник чуваського мови» (1896—1903) та інші праці принесли йому світову известность.

Новая чуваська писемність, оформившаяся на другий половині ХІХ ст., стала важливою передумовою розвитку національної красного письменства. Її першої сторінкою стало творчість Михайла Федоровича Федорова (1848—1904). У баладі «Лісовик» (1879 р.), перемежовуючи на кшталт народної творчості бувальщина з небилицею, поет самобутньо представляє картину життя чувашских селян.

Литература

музика, искусство

Характерные риси чуваської літератури початку XX в. найповніше позначилися у творчості видатного національного поета Костянтина Васильовича Іванова (1890—1915). Виходець із родини заможного селянина села Слакбаш Белебеевского повіту Уфимской області, отримавши освіту у Симбірської чуваської школі, він у шістнадцять-вісімнадцять років створив твори загальнонаціонального характеру. Геній поета розкрився головним чином у лирико-эпической поемі «Нарспи».

Профессиональные форми музичного і образотворчого мистецтва у чувашів як спочатку, тривалий час й у радянські часи базувалися на традиціях багатющого народної творчості. Перші національні музиканти, й композитори І. М. Дмитрієв, У. І. Колпаков, Р. М. Идобаев, Ф. П. Павлов, З. М. Максимов, П. У. Пазухин, Р. Р. Дисків та інші захоплено займалися збиранням та західною музичною обробкою усній народну поезію. У 1908 і 1914 рр. було видано дві збірки «Образцов чувашских народних пісень і мотивів до них».

При сприянні відомих російських митців у стінах Симбірської чуваської учительській, Казанської художньої шкіл й Петербурзької академії мистецтв у початку XX в. з’явилися перші чуваські професійні художники — А. А. Кокель, А. А. Александров, М. А. Адрианов, М. З. Спиридонов, М. До. Цвіркунів. А. А. Кокелем було створено чудові твори «Село Тархани» (1899), «Портрет чуваської жінки» (1905), «У чайної» (1912), А. А. Александровим — «Молоді у чаклуна (З чуваської життя) «(1913) та інших. М. А. Адрианов бьластером пейзажів. Чудовим художником був класик чуваської літератури До. У. Іванов.

Дореволюционная наука, художньої літератури і мистецтво залишили велике науково-творче спадщина, що надалі, вже у радянську добу, послужило підвалинами розгортання наукових досліджень про, розвитку фахових форм культури.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.