Возмещение моральної шкоди при страхуванні відповідальності

Возмещение моральної шкоди при страхуванні ответственности

Шеффер Вадим Эдвардович, аспирант.

Аспирантура Самарської Гуманітарної Академии Вопрос про можливості відшкодування моральної шкоди з допомогою страхування одна із найбільш спірних у сучасній цивілістиці. Ми намагатимемося дати свою оцінку цієї проблемі. Моральні збитки чинне законодавство розкриває як моральні чи фізичні страждання, завдані діями (бездіяльністю), посягающими на належать громадянинові від народження чи силу закону нематеріальні блага (життя, здоров’я, гідність особистості, ділова репутація, недоторканність приватного життя, особиста і подружнє таємниця та т.п.), чи порушують його власні немайнові права (декларація про користування своїм ім'ям, право авторства та інші немайнові права відповідно до законами про охорону прав на результати інтелектуальної діяльності) або порушують майнових прав громадянина. [1] Так, моральних, зокрема, може полягати у моральних переживаннях у зв’язку з втратою родичів, неможливістю продовжувати активне громадське життя, втратою роботи, розкриттям сімейної, лікарської таємниці, поширенням не відповідних дійсності відомостей, ганебних честь, гідність чи репутацію громадянина, тимчасовим обмеженням чи позбавленням будь-яких прав, фізичної болем, що з заподіяною каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або у в зв’язку зі захворюванням, перенесенным внаслідок моральних страждань і др.

На практиці страхування деликтной відповідальності, дедалі ближчої у зв’язку з заподіянням моральної шкоди, майже здійснюється. Причому про це є відповідне становище у законах, правилах чи договорах страхування. Закон «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів», [2] наприклад, вказує, що ні належить до страхових випадках наступ громадянської відповідальності власників транспортних засобів внаслідок заподіяння моральної шкоди чи виникнення обов’язки з відшкодування упущеної вигоди. Утім, деякі дослідники визнають можливість такого страхування, наводячи такі доводы.

В ст. 931 ДК в ролі правий і благ, ризик відповідальності внаслідок ненавмисного порушення яких то, можливо застрахований, вказуються лише життя, здоров’я або майно інших. Можливість страхування інших інтересів, зокрема деликтной відповідальності, дедалі ближчої внаслідок заподіяння моральної шкоди, законодавцем цієї статті не обмовляється. Хоча, з іншого боку, єдиним обмеженням у страхуванні відповідно до ст. 928 ДК є лише протиправний характер страхуемых інтересів; випадки страхування збитків від участі у іграх, лотереях і парі, і навіть витрат, яких обличчя може бути примушено з метою звільнення заручників. З іншого боку, глава 59 ДК встановлює підстави відповідальності будь-яку шкода, заподіяний особистості громадянина (п. 1 ст. 1064 ДК), Не тільки за шкода, заподіяний його життю або здоров’ю. Наприклад, існує відповідальність за заподіяння моральної шкоди (ст.ст.1099 — 1101 ДК), відповідальність за незаконне осуд, незаконні арешт (п. 1 ст. 1070 ДК) та інших. Що стосується цих видів відповідальності застосування правил цієї статті необов’язково, але ці значить, що страхової інтерес, пов’язаних із цими видами відповідальності відсутня, І що страхова захист на випадок наступу відповідальності цих видів може бути надано. [3].

С такий позицією можна погодитися, приймаючи до уваги, що «дозволено усе, що не заборонено». А з іншого боку, зазначена ст. 931 ДК передбачає розширювального тлумачення переліку прийнятих страхування інтересів. Тут доцільно згадати, що страхування — це, передусім, спосіб відшкодування реального шкоди, понесеного обличчям, тобто шкоди, що можна оцінити, як у разі заподіяння шкоди життя і здоров’я, і у разі ушкодження втрати майна, а моральним страждань особи неможливо оцінку скільки-небудь об'єктивно, оскільки немає чітких критеріїв визначення розміру такого шкоди, є підстави кожному за індивідуальні. Приміром, один і той ж страхове подія, яка завдала більш-менш однаковий шкода життя, здоров’ю чи майну постраждалих осіб, може викликати в них абсолютно різну психоемоційну реакцію залежно від статі, віку, темпераменту, схильності тим чи іншим захворювань, прийому ними лікарських засобів, і навіть життєвої ситуації, у якій опинився постраждалий ще до його наступу страхового випадку. На користь незастосування у страхуванні відшкодування моральної шкоди свідчить той факт, що у особистому страхуванні, направленому на всебічну захист особистих немайнових інтересів страхувальника, законом не передбачена можливість відшкодування моральної шкоди. Якщо ж допустити, що страхування моральної шкоди буде запроваджено практично, це сильно ускладнить саму процедуру ув’язнення й дії договору страхування, як і частини оцінки ризику страховиком, і (що істотніше) процедуру виплати страхового відшкодування, оскільки знадобиться проведення довгострокових і дорогих психолого-психиатрических експертиз, підтверджують величину і ступінь заподіяної шкоди. Здається, що цього привід зробить страхування невиправдано витратним для страхувальників і занадто волокитным для страховиків, які намагатися уникнути виплати страхове відшкодування. Це з тим, що страхування ризику заподіяння моральної шкоди неминуче істотно збільшить кількості випадків страхового шахрайства, оскільки навіть за рівні розвитку психіатрії і психології, немає абсолютно точних параметрів оцінки психічного стану особистості, що, на свій чергу, дасть підставу для використання спекуляцій, припущень і різниці тлумачень розмір заподіяної шкоди. До того ж самої суми, які у час намагаються стягнути жертви страхових випадків, як компенсацію моральної шкоди, зазвичай, істотно перевищують розмір реально завданого збитку. Тож цілком імовірно, що страхові компанії, як виплатити страховку перевірятимуть і заново перевіряти обгрунтованість такий виплати, що неодмінно позначиться як на термінах, а й у саму можливість твори страхової виплати. На користь неспроможності ідеї страхування ризику відповідальності за заподіяння моральної шкоди свідчить той факт, що з страховому разі шкода то, можливо заподіяно одночасно кільком особам, а за певних видах страхування кількість постраждалих може становити і знання кількох десятків і навіть сотень тисяч жителів. Тому, якщо страховики предусмотрят додаткову страхову суму для відшкодування подібних збитків, це, зробить загальну страхову суму нереально великий, що, відповідно, зажадає сплати від страхувальника додаткової страхової премії. Якщо ж ми передбачити можливість запровадження такій додатковій страхової суми, відшкодування моральної шкоди буде автоматично зменшувати суму відшкодувань за шкода життя і здоров’я потерпілих, і навіть їх имуществу.

Таким чином, беручи до уваги перелічені вище обставини, можна дійти невтішного висновку, що страхування відповідальності за заподіяння моральної шкоди, у принципі, можливо, але із практичною погляду необгрунтовано. Втім, існують можливості вирішення цієї проблеми. Щоб в життя ідею страхування відповідальності за заподіяння моральної шкоди, було б доцільно законодавчо встановити спосіб визначення розміру компенсації за заподіяння моральної шкоди з урахуванням, наприклад, мінімальної відстані оплати праці та коефіцієнта, застосовуваного при заподіяння моральної шкоди у тих чи інших ситуаціях, як це пропонує А. М. Эрделевский. Існуюче визначення судом розміру компенсації, з характеру заподіяних потерпілому фізичних і моральних страждань, і навіть міру провини завдавача шкоди, як цього требует ст. 1101 ДК, призводить до того, що різні суди, кожен по-своєму, оцінюючи вимоги розумності та справедливості яких, призначають абсолютно неадекватні, за її порівнянні, розміри компенсації. Так, суду як компенсації за моральну шкоду, заподіяний поширенням ганебних обличчя відомостей, встановлює суму 100 млн. крб., а інший — призначає літнім батькам (двох), що загубили внаслідок необережного злочину єдиного сина, компенсацію моральної шкоди у вигляді 40 млн. крб., тобто. дві з половиною рази менше, ніж у першому справі. Якби обидві ці рішення було винесені у тому ж складом суду, то припущення щодо справедливості другого рішення було б відразу ж потрапити спростувати. Проте ці справи розглядалися різними судами, така ситуація який суперечить закону, а лише здається несправедливої, що підкреслює необхідність встановлення єдиної методологією й базису в підході судів притягнули до визначенню розміру компенсації моральної шкоди. [4].

Список литературы

[1] Див.: Постанова Пленуму Верховного Судна РФ від 20.12.1994 № 10 «Деякі запитання застосування законодавства про компенсацію моральної шкоди» (з ізм. і доп. від 25.10.1996; 15.01.1998)// БВС РФ. 1995. № 3.

[2] Федеральний закон від 25 квітня 2002 р. N 40-ФЗ «Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» / Збори законодавства Російської Федерації. 2002 р. № 18.

[3] Див.: Фогельсон Ю. Б. Коментар до страховому законодавству. С. 54.

[4] Див.: Эрделевский А. М. Суперечки про компенсацію моральної шкоди // Російська юстиція. 1997. № 2. З. 38−41.