Зворотне відсилання та відсилання до закону третьої держави

Міністерство освіти України.

Національний Технічний Університет України.

" КПІ «.

навчальна дисципліна: міжнародне приватне право.

ЗВОРОТНЕ ВІДСИЛАННЯ.

ТА ВІДСИЛАННЯ ДО ЗАКОНУ ТРЕТЬОЇ ДЕРЖАВИ.

(реферат).

Виконав: студент грн. СП-6…

Федоренко А.В.

Перевірив: кандидат юридичних наук.

Цимбалюк В.С.

Київ, 1999 р.

Зміст.

Вступ.

1. Виникнення проблеми зворотнього відсилання та відсилання до закону третьої держави.

2. Суть даної проблеми та способи її вирішення у різних країнах світу.

3. Ставлення до зворотнього відсилання й відсилання до закону третьої держави в Україні.

Література Однією із найскладніших й не вирішених остаточно проблем міжнародного приватного права є проблема прийняття чи не прийняття зворотнього відсилання та відсилання до закону третьої держави. Неоднозначним є і розуміння обсягу іноземного права, до якого застосовується відсилання. Тобто мова йде лише про матеріально-правові чи колізійни норми.

Питання прийняття чи неприйняття зворотнього відсилання (та і відсилання до закону третьої держави), а також обсягу права, до якого відсилає норма, виникла в середині XVIII ст. Європейській судовій практиці вона стала відомою, зокрема, у зв «язку винисенням французьким касаційним судом 1878 р. рішення у справі Форго, яку нині вважається класичним№.

Суть справ полягає до того, що баварський підданий Форго, позашлюбно народжений, постійно проживав у Франції (проте под кутом зору французького закону не вважався таким, що набувдоміцилію у Фрнації), после своєї смерти залишив у французьких банках грошові вклади. Заповіту складено не було б. За законом на отримання спадку претендували баварські кровні родичі Форго по бічній лінії. Вони посилалися на баварське право, що допускало спадкування навіть после позашлюбних дітей. Французький прокурор наполягав на бо до спадкування винен застосуватися французький закон, відповідно до якого родичі позашлюбної дитини не спадкують. Тому майно як виморочне надходить у розпорядження Французької держави. Виникло запитання: який закон щодо спадкування — французький чи баварський винен застосувати суд Франції.

№ Лунц Л. А. Міжнародне приватне право. — М.: Юрид. Літ., 1970. — З. 310- 311. За французьким колізійним правом запитання про спадкування рухомого майна обговорюється за законом «доміцилію походження ». Тобто спостерігається відсилання французького закону до баварського права. Останнє містило колізійне правило, за яким спадкування рухомого майна підпорядковано законові фактичного доміцилію. Отже, якщо відсилання французької колізійної норми слід розуміти як відсилання до баварського права в цілому, то необхідно керуватися й баварською колізійною нормою, котра відсилала до французького права. Французький касаційний суд прийняв зворотнє відсилання.

Під предметом регулювання в міжнародному приватного праві є відносини цивільно-правового характеру, котрі виникають в міжнародному житті (чи, як їхні інколи називають, міжнародні цивільні відносини). Коли ж до задачі міжнародного приватного права, то вона полягає в слідуючому — правове регулювання ділових зв «язків організацій й фірм різних держав.№ До сфери міжнародного приватного права необхідно включити усі норми, котрі регулюють цивільно-правові відносини із іноземним елементом. Так необхідно зробити бо важливе значення має сам характер відносин, предмет регулювання, а чи не метод регулювання. Можна використовувати декілька методів, при цьому один метод не виключає використання іншого. Матеріально-правовий й колізійний метод — це два способи регулювання відносин із іноземним елементом, причому найбільш досконалим являється перший спосіб, при якому застосовують безпосередньо матеріальну норму без звернення до колізійної норми. Виходячи із цого, до міжнародного приватного права повинні бути віднесені матеріально-правові норми, уніфіковані шляховим заключенням міжнародних угод. До сфери міжнародного приватного права належати запитання цивільне право — та дієзадтність іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньо-торговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордоном; трудоправового та соціального статусу осіб, котрі знаходяться на теріторії іноземної держави, працювали на такій територї тощо. З «ясувавши, що таке поніття міжнародного приватного права й його предмет, нам необхідно вияснити систему міжнародного приватного права.

№ ФедиБогуславський М.М. Міжнародне приватне право. — М.: Міжнародні відносини, 1994. — с.8. як й будь-яка інша галузь права міжнародне приватне право має власну ситему. Її можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює запитання, котрі мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст указаної галузі права, її джерела, методи регулювання, вчення про колізійні та матеріально-правові норми; правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.); взаємність реторсія, інші загальні положення щодо суб «єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює право власності; вол «язальне право; вол «язання із правопорушень; авторське, винахідницьке, патентне, сімейне, податкове право; трудові відносини; міжнародний цивільний процес. Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною. Відносність полягає у бо внаслідок суспільного розвитку із «являється необхідність звернути понад уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв «язку.

Література.

Конституція України. — До., 1998.

Цивільний кодекс України РСР (зі змінами й розповсюдженнями), 1998.

Закон України «Про міжнародний комерційний арбітраж «від 24 лютого 1994 р.

Проект Цивільного кодексу України. — До., 1998.

Богуславський М.М. Міжнародне приватне право. — М.: Міжнародні відносини, 1994. — З. 90−92.

Фединяк Г. С. Міжнародне приватне право. — До.: Юрінком Інтер, 1997. — З. 60−62.