Гражданское право РРФСР під час НЕПу

Гражданское право РРФСР під час НЭПа

После закінчення громадянської війни й припинення військової інтервенції політика «військового комунізму» не задовольняла селянство. Поширювалися виступи селян проти радянської влади. Селянство було змучено війною, тривала сім років та всіма поборами і повинностями, яке він у протягом років фактично самотужки несло. Втручання держави у господарську діяльність селянства викликало його сильне невдоволення. Але, найголовніше, таку систему організації економічного життя не давала позитивного результату. Були потрібні термінових заходів, аби підвести Вієві продуктивні сили села. Господарська розруха справила вплив та на робітничий клас, стояли багато фабрики і. Робітники з голоду кидали їх сягало ще село; займалися кустарничеством, мешочничеством. Стала слабшати класова база диктатури пролетаріату. Робочий клас розпорошувався, деклассировался. [1].

У витоків нової економічної політики стояв У. І. Ленін. Вперше він згадав про непі в «попередніх чорнових начерках тез з цього приводу селян», написаних 8 лютого 1921 р. на засіданні Політбюро ЦК РКП (б), де обговорювалося питання становищі селянства. У. І. Ленін на X з'їзді Комуністичної Партії у березні виступив із пропозицією відмовитися від політики військового комунізму й можливість перейти до новою економічною політиці. «Класичний» неп можна трактувати своїм роду економічну лібералізацію, яку сам У. І. Ленін розглядав в ролі «реформістського» варіанта реалізації плану соціалістичного будівництва, а нова економічна політика від початку розглядали як тимчасовий тактичний крок [2]. Постанова X З'їзду Партії у березні 1921 р. поклало початок періоду нової економічної політики, яка переважно характеризувалася поєднанням державного соціалістичного господарювання з урахуванням націоналізованих командних висот з через участь у товарообігу країни дрібних товаровиробників, що сприяє розвитку продуктивних сил. Нова економічна політика, почалося з скасування продрозкладки і початку продподатку. Декрет ВЦВК від 21 березня 1921 р. «Про заміні продовольчої і сировинної розверстки натуральним податком «додав юридичної чинності рішенню X з'їзду партії про заміну продрозверстки продподатком. Пізніше, у тому року довелося відмовитися і з інших принципів «військового комунізму». Було відмінено безкоштовність товарів хороших і послуг, активно запрацювала приватна торгівля, почався переклад промислових підприємств на госпрозрахунок, вводилися грошові податки підприємств і населення, стали організовуватися товарні біржі.

К кінцю 1922 р. зміна економічної політики країни й, як наслідок, перебудову громадських взаємовідносин, призвело до необхідності кодифікувати громадянське право в РРФСР. Ця нагальна потреба загострювалася і те, що ніякого найменші упорядкованого громадянського законодавства на той період немає. Оформлення нового права відбувалося шляхом видання окремих нормативних актів. Правом видання законодавчих актів мали Всеросійський з'їзд Рад, ВЦВК, РНК, і з 1919 р. — Президія ВЦВК, і навіть центральні органи управління та місцевих рад. На місцях у процесі правотворчества місцевих органів часом приймали нормативні акти, суперечать центральним нормативних актів. Всі ці численні нормативні акти могли називатися по-різному: звернення, відозви, декрети, постанови, декларації, але принципово не відрізнялися. Не проглядалося в цей період, і істотної різниці між законом і відомчим нормативним актом. За відсутності правових актів питання вирішувалися, спираючись на революційне правосвідомість. У період 1917 — 1920 рр. сфера приватної власності громадян різко скоротилося, позаяк у державну власність в результаті націоналізації перейшли як земля, надра, лісу, води, підприємства великої промисловості, а й підприємства середньої промисловості, залізниці тощо. буд. Стосунки між націоналізованими підприємствами будувалися переважно не так на цивільному, але в адміністративному праві [3]. Не дивлячись цього законотворча робота у галузі цивільного права велася досить активне і до кінця 1922 р. в РРФСР була більш 4 тисяч опублікованих у Зборах Узаконений нормативних актів. Треба сказати, що у процесі кодифікації чергу до громадянського права дійшла далеко ще не відразу, що, звичайно цілком виправдана, оскільки у той період країна перебувала украй важкому стані і було задовольняти більш невідкладні потреби й суспільства. Дорогою упорядкування громадянського законодавства РРФСР полягала три основних проблеми. По-перше, те, що вже було зазначено, — наявність великої кількості органів різного рівня, котрі займаються законотворчістю та його неслаженная робота, у яких до кінцю 1922 р. на повен зріст стала необхідність зробити доступне реалізації накопиченої нормативний матеріал, а цього слід його систематизувати, ліквідувати прогалини та страшної суперечності. Во-вторых, громадянське право мало поряд, а швидше за все найяскравіше представляти і регулювати процес здійснення новою економічною політики і запровадження багатоукладності економіки. По-третє, і в-главных, у сенсі, нове кодифіковане громадянське законодавство мало сприяти здійсненню поставленої правлячої Комуністичної партією та Радянським державою завдання: відновленню зруйнованого війнами господарства країни й подальшого розвитку экономики.

22 травня 1922 р. ВЦВК прийняв спеціальну постанову «Про основних приватних майнові права не, визнаних в РРФСР, охоронюваних її законів і захищуваних судами РРФСР «[4], що регулював значний коло цивільних правовідносин, і через кілька місяців після цього, у тому року, Цивільний кодекс РРФСР, що розвиває основні думки цього постанови.

В період роботи над проектом Цивільного кодексу 1922 р. У. І. Ленін Д. І. Курському: «Не переймати старе буржуазне поняття про цивільному праві, а створити нове громадянське право, нові ставлення до „приватним договорами“ тощо. буд.» [5]. ДК 1922 р. повністю сприйняв ця була У. І. Леніна, бо досить зазначити ст. 6 вступного декрету до ДК 1922 р., яка забороняє тлумачення постанов кодексів виходячи з законів скинутих урядів, аби зрозуміти різку грань, що відмежовує нове громадянське законодавство РРФСР від буржуазного і дожовтневого законодавства. У той самий час у іншому листі до Д. І. Курському У. І. Ленін закликає використовувати західноєвропейський досвід, але вдумливо і з загальних соціалістичних почав: «Усі, що є у літературному досвіді західноєвропейських країн захист трудящих, взяти неодмінно «[6].

ГК РРФСР 1922 р. у низці окремих майнові права вводить власність, заставу, запозичення ро-сійських та інші інститути, що як інститути взагалі, добре відомі і дореволюційному праву, і котрих майже знав період воєнного комунізму [7]. Проте, такий правопорядок у сфері майнових взаємовідносин епохи непу над жодному разі неспроможна і може бути розглядаємо, як відновлення дореволюційного права. Не може бути жодної наступності між священної недоторканністю приватної власності Зводу царських законів, повністю побудованої того думки, що це особа самостійно розпоряджається своєї власністю, і представленої ДК РРФСР 1922 р. системою, що надає обмежену приватну власність «у межах установлених законом, задля розвитку продуктивних сил «і з вилученням з приватної власності основних знарядь виробництва, націоналізованих державою. По ДК РРФСР 1922 р. суб'єкт частноимущественных прав послуговується ними лише обсязі, який позитивно й цілком точно зазначений у законі. У зв’язку з цим і той принцип, що ДК не визнає абсолютного приватного права, що охоплює всіх можливих правомочності особи над річчю, крім правомочий, які виключені спеціальним постановою закону, як це ми бачимо в буржуазному праві. Надані ДК 1922 р. приватні права містять навпаки, лише ті правомочності, які зазначені у самому Кодексі, й інші правомочності належить державі.

Оценивая становища Цивільного Кодексу про приватної власності необхідно пам’ятати, що припущення приватної власності в РРФСР, проведення новою економічною політики відбувалися владою, що керувалася революційним марксизмом і з цього могла встановлювати необмеженої приватної власності. Але треба ще й звернути увагу, яка залишиться в руках держави переважна маса національної власності виступала в обороті в інших формах властивих капіталістичної приватної власності. Крім приватної власності ДК РРФСР розрізняв державну (націоналізовану і муниципализированную) і кооперативну власність. Предметом приватної власності були: немуниципализированные будівлі, торгові підприємства, підприємства промислові, мають найманих робітників не вище встановленого законом кількості, гармати й засоби виробництва, цінності (гроші, цінних паперів, золота і срібна монета, іноземна валюта), не воспрещенные законом на продаж товари, предмети господарства і домашнього ужитку та всяке майно, не вилучене з приватного обороту [8]. Межі володіння, користування і розпорядження власником свого майна встановлювалися законом.

В ДК були суворо передбачені підстави виникнення і припинення зобов’язань, порядок, умови і форми укладання договірних зобов’язань та наслідки для їхніх порушення. Основне напрям, у якому поширювалися обмеження, які у ДК щодо договірних зобов’язань та наслідування полягала у виключенні можливості розширення приватної власності. Наприклад, не допускалося, щоб у результаті купівлі-продажу немуниципализированных житлових будівель до рук покупця членів його сім'ї виявився більш одного будівлі у роки. За договором позики стягування відсотків допускалося не понад шість відсотків річних, а нарахування відсотків по відсотки заборонялося. Під принцип обмеження можливості розширення приватної власності підпадає і становище спадкового права про передачу у спадок суми, який перевищує 10 тисяч золотих рублів. Недотримання цих положень волочило у себе санкції, такі як недійсність угоди, повернення майна України та т. п.

Гражданский кодекс залишив відоме полі у розвиток під медичним наглядом і наглядом органів Радянського держави приватновласницьких відносин, регульованих Радянським законодавством. Такі постанови ДК на право приватної власності на торгові й дрібні промислові підприємства, про оренду, про концесії, про приватних товариських і акціонерних товариствах. До цих пунктах Цивільного кодексу ставляться слова І. У. Сталіна, що характеризують революційну законність перших років непу: «Революційна законність першого періоду непу зверталася своїм вістрям переважно проти крайнощів військового комунізму, проти „незаконних“ конфіскацій і поборів. Вона гарантувала приватному хазяїну, единоличнику, капіталісту схоронність їх майна за умови якнайсуворішого дотримання ними радянських законів» [9].

Гражданский кодекс РРФСР набрав чинності 1 січня 1923 року. Це досить недосконалий нормативний акт, багато у нього було зайвого, що може стискувати суд за його роботі, і багато недоговоренного, що підлягає уточненню у процесі судової практики. Проте, як і раніше що пленуму ВЦВК було зрозуміло недосконалість цього Кодексу, не міг у пошуках й у очікуванні чогось досконалого залишити країну без будь-якого керівництва. Спочатку Цивільний кодекс РРФСР планувалося використовувати короткий термін — двох років. ВЦВК разом з прийняттям Цивільного Кодексу і букви закону про майбутнє запровадження в його прокламував додаткове постанову у якому доручив РНК " …створити при собі особливу комісію з систематизації матеріалів із кодексу про те, аби піти до 1-му січня 1925 року був підготовлено друге видання цього Кодексу «[10]. Проте, доручення це фактично були було стати виконано до певного терміну через ту причину, що ні були видано своєчасно, як це передбачалося гаразд загальносоюзного законодавства, засади громадянського законодавства СРСР, без яких перегляд ДК було б позбавлений грунту. Отже, час йшло, а ДК РРФСР 1922 р. продовжував діяти, щоправда з деякими змінами, які вносилися в процесі життя різними постановами. Питання написанні Цивільного соціалістичного кодексу СРСР встав як практичне вимога, що з прийняття країною Конституції СРСР 1936 р. Сталінська Конституція 1936 р. передбачає видання єдиного загальносоюзного Цивільного кодексу [11]. Проте новий радянський ДК не було видано, а знов-таки продовжував діяти ДК РРФСР 1922 р. і майже ідентичні кодекси союзних республік, які численними постановами та інші нормативними актами продовжували перелаштовуватися в відповідність до економічної і політичною обстановкою країни. Це становище тривав аж до 8 грудня 1961 р., коли Верховна Рада СРСР затвердив Основи громадянського законодавства Союзу і союзних республік. Після ДК 1922 р. було видано у сфері цивільного права дуже багато республіканських і загальносоюзних нормативних актів. Найважливішими є - Положення про трестах 1923 р., Статути залізниць 1922 р. і 1927 р., Постанова ЦВК, і РНК 1924 р. про патентів на винахід, Постанова ЦВК, і РНК СРСР «Про основи авторського права» від 30 січня 1925 р. [12] тощо. буд. Створена в такий спосіб система громадянського права повністю не завмерла в тих своїх формах, у яких у неї вироблено на початку нэпа.

Авраменко Ольга Александровна, аспирант кафедри держави і право Московської державної юридичної академии.

Список литературы

[1] Титов Ю. П. Історія держави й права Росії. Підручник/ Під ред. Ю. П. Титова — М.: «Проспекта», 1999 р., стор. 322.

[2] «Росія нэповская «Під ред. А. М. Яковлєва. М.: Новий хронограф 2002. (Росія XX в. Дослідження) з. 58.

[3] Титов Ю. П. Історія держави й права Росії. Підручник/ Під ред. Ю. П. Титова — М.: «Проспекта», 1999, стор. 292−293.

[4] З. У. У розділі ст. 43 № 4 за 1922 р.

[5] Лист Д. І. Курському «Про завдання Наркомюста за умов новою економічною політики» 20 лютого 1922 р. ПСР, Т. 44, з. 396.

[6] У. І. Ленін Лист Д. І. Курському з зауваженнями на проект ДК. Від 28 лютого 1922 р. Т. 44. з. 411−412.

[7] Наприклад, такі нормативні акти, як Декрет ВЦВК «Про скасування наслідування «від 27 квітня 1918 р. чи декрет ВЦВК від 20 травня 1918 р. у якому скасовувалося дарування і інше безплатне надання, передача, переуступка тощо. п. майна у сумі понад 10 тис. крб. зазначають, що період воєнного комунізму не знав таких інститутів як запозичення ро-сійських та дарування без державних обмежень.

[8] ст. 54 ДК РРФСР 1922 г.

[9] Сталін, «Питання ленінізму». вид. 10, з. 509.

[10] Енциклопедія держави й права. т. I, в. 2. М., 1925 р., з. 709.

[11] Пункт «Х» статті 14, глави II Конституції (Конституції) Союзу Радянських Соціалістичних Республік я від 05 грудня 1936 г.

[12] «Вісті «№ 28 4/II, 1925 г.