Роль і компетенція головних та допоміжних органів ООН України в міжнародній захисту людини

Роль і компетенція головних напрямках і допоміжних органів ООН міжнародної захисту человека Большинство людей тому числі більшості населення країни, навіть еліту, освічених людей, юристів, найчастіше завжди усвідомлюють значення проблематики міжнародної захисту правами людини і особливо механізмів такого захисту, включаючи ті, які у системі ООН. Нещодавно вважалося, що сама міжнародної захисту правами людини важлива різних міжнародних органів прокуратури та організацій, оскільки головним чином захист прав здійснюється з допомогою коштів національного захисту. Не відкрию Америки, сказавши, які можна не погоджуватися з тезою щодо як гвинтиків, але люди старшого покоління, яких ми ставимося, ми з цією ухвалою у тому чи іншою мірою можемо, що у нашій країні національної системи захисту правами людини був як такою. Вона стала лише з папері, в лекціях, в офіційних виступах, а вже про міжнародної захисту годі й казати. Цю тему існувала як така, були опубліковані, й у бібліотеках можна було знайти міжнародні конвенції, у яких Радянський Союз перед брав участь. Але реально існувала люстрація листування, втручання у приватне життя людей. Дуже мало інформації виходило межі країни. А міжнародна система захисту неспроможна діяти, якщо ні інформації. Наприклад, як це було на нас, як це було у нашій тієї чи тієї мері це вже належить готується до Північній Кореї. Про всіх країнах хороших або поганого, диктаторських, авторитарних, демократичних є у тій чи іншій мері інформація. Її можна знайти у Інтернеті, в бібліотеках, тоді як про Північній Кореї ніде немає жодної інформації. Маю тільки таке переконання, що в ній в повному обсязі гаразд із правами людини, оскільки це закрита країна, там обмежений чи зведений нанівець в'їзд у країну і виїзд із країни. І тепер інформації ніякої немає: немає інформації тортури, немає інформацію про убивствах, немає інформації про порушення у системі або про позасудових стратах, — ніякої інформації немає. І дуже важко на фактах, з фактами до рук доводити тим більш на міжнародній арені, що у цій країні є порушення правами людини. Жодного листи теж не виходить звідти. Джерелами інформації може лише ті люди, які випадково, чи через якісь причин опинилися поза кордоном, виконуючи офіційні функції, і втекли або в західний бік, або у Південної Кореї чи ще кудись, це, випадково які проникли завезеними на територію інших країн люди, отримавши захисток у тій чи іншій країні. Тому тема міжнародної захисту правами людини, який у мене сказав, непроста усвідомлення.

Сегодня ми говоримо про ООНівської міжнародній системі захисту правами людини, раніше її називали міжнародної системою співробітництва у сфері правами людини, а сьогодні як популярна тема захисту правами людини, міжнародної захисту прав людини, але це зовсім різні речі. Співробітництво у тому, що держави співпрацюють, чи є якісь інститути держава співпрацюють, слухають одне одного або слухають, уважно чи неуважно, але це нікого нічого не зобов’язує. То це скільки було, приблизно, остаточно 80-х. Сьогодні прямо говорити, що є система міжнародної захисту прав людини як оскільки є договори, це і є, хоча серед юристів так і не говорити, але вже є міжнародне законодавство з правам людини. Це міжнародно-правові документи, у яких беруть участь ті чи інші держави, взяли він ті чи інші відповідні зобов’язання. Сьогодні балачки про міжнародної захисту можна розпочати сіло, що Росія бере участь не лише у ООНівської, а й у Європейської системі захисту правами людини, маючи через нашу участь у Раді Європи, і те, що ми підписали Європейську Конвенцию (*2) про права та свободи і бере участь у діяльність Європейського Судна з прав людини. Це був єдиний міжнародна, регіональна, а чи не універсальна система захисту правами людини, що можна такою назвати у сенсі цього терміну. Це означає, що є судова система міжнародною рівні, й рішення Європейського Судна у правах людини є остаточними, рішення не можна оспорювати ні політичними засобами, ні юридичними засобами. У цьому плані Європейська система дійшла свого апогею, більше нічого не можна зробити на міжнародному плані за захистом правами людини. Суд, як й у національної судочинної системи, — єдиний, на реальний механізм, реальне засіб захисту правами людини.

Когда деякі автори чи політики, чи міністри свідчать, що захист правами людини — це завдання, скажімо, Міністерства внутрішніх справ, цьому не вірте, оскільки Міністерство внутрішніх справ може бути органом захисту правами людини. Якщо деяких країнах кажуть, що Міністерство внутрішніх справ займається захистом правами людини, оскільки у цьому Міністерстві є департамент захисту правий і свобод людини, і це також є національним засобом захисту правами людини, цього теж не вірте. Не вірте не що це міністерство обов’язково погане, І що міністерство не на варті громадського порядку та інтересів громадян, немає, цілком імовірно, що суспільний порядок Міністерство внутрішніх справ підтримує. Адже міліція десь, колись більшою або меншою мірою захищає від хуліганів, бандитів. Ні, не тому. Просто Міністерство внутрішніх справ може бути з визначення національним органом чи інститутом захисту правами людини, тому що в нього абсолютно інше призначення. Те саме стосується прокуратури, хоча у законі записано, що Прокуратура є також головним органом захисту правами людини. Не вірте. Таким органом, природно, послідовно, може лише суд рамках структури органів структурі державної влади, що у сучасних державах, у межах сучасної політичною системою.

Я згадав про європейської системі захисту прав про те, щоб зрозуміли, де її на відміну від інших регіональних еліт і міжнародних систем. Ми говоритимемо про оонівських органах, оскільки ООНівські органи, проти європейським механізмом захисту правами людини, апогеєм якого є Європейський Суд, мають за мету захищати прав людини, але іншими засобами, застосовуваними в міжнародне право. Чому? Бо ні одне із оонівських механізмів чи органів, називайте їх комітети чи комісії, неспроможна приймати рішення, котрі були б обов’язковими виспівати державами, бо всі розв’язання цих органів мають рекомендаційний характер. Політичний і пропагандистський авторитет таких рішень, тиск, що може опинятися те що чи іншу державу з метою виконання ним тих чи інших зобов’язань чи тих чи інших рішень, якщо держава систематично не виконує власних зобов’язань чи рекомендацій якихось міжнародних органів прокуратури та організацій, безумовно, великий, і наслідки невиконання рішень міжнародних органів відомі всім. Якщо приймають рішення у межах ООН індивідуально по державам, чи застосовуються санкції стосовно тому чи іншому державі, або застосовуються, скажімо, обмеження торгівлі щодо цієї держави, чи санкції дискримінації товарів чи послуг цієї держави, ефект від участі застосування таких санкцій досить великий. Це ефект не менший, а то й більший, ніж, скажімо, рішення міжнародного судового органу. Але усе це непрямі наслідки. А формальні юридичні наслідки мають рекомендаційний характер. Тому і називаються рекомендації чи висновки органів ООН.

Все органи системи ООН (*3) діляться на великі категорії. Існують механізми і органи, що є міжурядовими органами, де беруть участь тільки держави, і часом громадські організації та інші суб'єкти особливий, і органи, створених з урахуванням окремого міжнародного договору. Що стосується міжурядових органів, їх значно менше з питань прав захисту людини: це Комісія ООН у правах людини; Економічний соціальний рада ООН (ЕКОСОС); Генеральна Асамблея ООН, у межах якої існує спеціальний третій головний комітет Генеральний Асамблеї. У цих органів можуть бути, по крайнього заходу, на якихось етапах допоміжні органи, не обов’язково міжурядові. Це може бути експертні органи, куди обираються експерти від іноземних держав, фахівці, це, зазвичай, або практикуючі чи колишні судді, або прокурори, юристи, часто професора міжнародного права, інколи ж фахівці й на інших галузям права. Рішення, як міжурядових органів, і допоміжних органів, теж носять рекомендаційний характер. Зазвичай, форма прийняття рішень — це резолюція.

Вспомогательные органи, та й лише допоміжні, також готують аналітичні доповіді і дослідження. Це дуже важливого аспекту роботи цих органів. Попри важливість політичної роботи, прийняття резолюцій щодо порушення правами людини, наприклад, в Ірані, проти Іраку й інші окремих країнах, сприяють усунення порушення прав. Такі рішення приймає щодо країн приблизно 30, а то й більше, вони різні за змісту. Але тим щонайменше, після ухвалення Загальної Декларації правами людини 1948(*4) року минуло чимало часу, за це час окремі аспекти захисту правами людини, якщо фактично взяти будь-яку статтю чи подстатью за міжнародні договори, основних і принципів прав людини, безумовно, розробили, витлумачені і докладно опрацьовані. Про цих міжнародних дослідженнях комітетів і комісій, і навіть робочих груп йде мова недарма, оскільки, хто з вас писати якусь роботу, диплом, дисертацію, курсову роботу, дослідження дуже корисними у світі ролі допоміжного матеріалу, джерела на підготовку поглиблених досліджень на або ту тему, яка вам цікава, яку ви мені хочете продовжувати в майбутньому й захочете у ньому зосередитися. У цих міжнародних дослідженнях викладено доктрини, що у галузі міжнародного захисту правами людини. Там є все: і політологія, і юридичні конструкції, і статистика, — є все абсолютно. Вони готуються і готувалися дуже великими фахівцями, які, зазвичай, у роботі поєднували і теоретичну роботи й викладацьку, професорську і аналітичну, і практичну. Їх, багато хто знають, дуже рідко можна зустріти професора, який практикував в юриспруденції та інших сферах. Зазвичай, таке становище практикується.

Нельзя заперечувати важливості діяльності міжурядових органів у плані, в плані наслідків тих чи інших прийнятих рішень щодо якоїсь країни. Оскільки, по-перше, це позначається іміджі країни. Це позначається позитивно чи негативно, безпосередньо чи опосередковано, зокрема і інвестиційному кліматі країни. Якщо говорити, що немає демократії у країни й законодавства замало здійснення демократії, це, що у поняття демократії включаються й економічні поняття, й економічні права, зокрема й декларація про приватну власність. Скажімо, через брак ми повновагого права на приватну власність інвестиційний клімат нашої країні дуже сприятливий. Тема демократії та нашого буття взаємозв'язані й не дуже сприятливі.

Теперь кілька слів про договірних органах. Договорных органів дуже багато, тому що, безумовно, є базисні документи з прав людини, які практично охоплюють повне право і свободи людини. Це Міжнародні Пакти про громадянських і політичні права, соціальних, економічних пріоритетів і культурних правах, це конституційні норми комплексно з громадянськими і з політичними правами і свободами. Насправді, різниці між правами і свободами немає. Так терминологически склалося. Міжнародний Пакт про економічні, соціальних і культурних правах (*5), охоплює, з назви, сув’язь так званої соціальної сфери, але з погляду права. Проте, багато держави щодо різних етапах вважали, що наявності лише цих двох документів недостатньо, хоча там викладено сув’язь прав, які тільки можуть існувати. І треба розширити і деталізувати засадничі поняття прав в такому плані: по-перше, розширити поняття кожного з права і свободи, конкретизувати їх понад докладно і чітко; по-друге, створити мінімальний механізмом захисту цих прав. І було розроблено багато договорів. Усі їхні я перераховувати не. Це тема — для самостійного вивчення. Але основні я вам назву: це Конвенція проти катувань, в неї вистачає довше назва, офіційно вона називається «Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських чи принижують гідність видів обігу євро і покарання «(*6), між собою вона називається Конвенція проти катувань. Ось я лише про оонівських документах. Але вони ООНівські лише умовно, оскільки їх розробляли під егідою ООН й у стінах ООН, але де вони такими не є, оскільки вони відкриті до участі усіх держав. Коли вони розроблялися у роки, в повному обсязі держави були членами ООН. І те, порядку 70−80 держав пізніше приєдналися до цих конвенціям. Вони та всіма нині відкрито для підписання усіма державами.

Далее Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо женщин (*7). Крім цієї Конвенції є комплекс резолюцій, низку комплекс конвенцій, про політичні жінок.

Международная Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискриминации (*8). Це дуже важливий документ. Не думайте, йдеться лише про власне расової дискримінації. Це Конвенція охоплює всі форми національної, релігійної, етнічної дискримінації, та інших форм дискримінації. Візьмемо, зокрема, становище російських письменників у країнах колишнього Союзу, в Балтії, наприклад. У основних базових документах, є основою критики політики балтійських країн і більш СНД, зокрема, у цій конвенції містяться становища дозволяють критикувати політику країн, що порушують прав людини, дискриминирующих етнічні меншини.

Конвенция про правах дітей, про права ребенка (*9) Це теж важлива, одна їхні досить свіжих конвенцій. В усіх цих документах, в усіх цих конвенціях, хоча з них багато вам не назвав, лише у цих договорах передбачено механізм моніторингу, якщо хочете, це голосно сказано. Це — механізм звітності за реалізацію і виконання положень та норм, викладені у цих конвенціях. Кожне держава періодично раз на чотири роки зобов’язане представляти періодичні доповіді про виконання положень конвенцій.

После кардинальних змін — у Радянському Союзі та Росії, прямо можна сказати, що ефективність діяльності органів як ООНівської системи, і європейської, і їх критичний настрій дуже виросло. Раніше у цих органах переважно результат отримував той, хто мав сильніша від політичні м’язи і біцепси, і усе робилося такому балансі, щоб критикувати трохи західні країни й трохи країни східного блоку. Зараз багато з цих органів стали критичними щодо всіх демократичних держав, зокрема й західних держав, так званих «старих демократій ». І дуже багато претензій як до нам, як до країн СНД і Балтії, багато претензій і до західних країн. Але до того ж час ці органи менш політизованими, що, на жаль, мало пишуть у пресі. Насправді інформації на роботу оонівських органів має публічний характер, він є в бібліотеках, що є, наприклад, в информцентре ООН, він є в бібліотеках різноманітних вузів. Серед такий інформації є дуже цікаві спостереження експертів. Зазвичай, це — доповіді, товсті і детальні. І уславили чимало держав сьогодні розуміють, навіть ті, якою подобається тема правами людини, що неправду безглуздо, оскільки у ході обговорення у Комісіях і комітетах виявляється дуже багато. З іншого боку, неурядовими організаціями теж заслуговують постачати незалежних членів цих органів інформацією із джерел. І обговорення кожної країни іноді витрачається до півтора, двох днів. Для відділу міжнародних організацій це трохи. Це півтора, 2 дні зосередженого обговорення положення з правами людини у тій чи іншій країні, тим паче конкретно в кожному праву. Рішення цих договірних органів носять теж рекомендаційний характер. Вони на підтримку діалог із державою, оскільки у на відміну від міжурядових органів в договірних органах існує механізм діалогу з країною, встановлено періодичність складання доповідей, зазвичай раз на чотири роки. Перше, що роблять незалежні експерти комітетів, полягає у з’ясуванні, які колись були їх висновки та рекомендації на адресу держави, і що з цих висновків, і рекомендацій державами враховано або враховано, і з яким причин. У той самий час враховуються якісь об'єктивні причини, воспрепятствовавшие повною мірою здійснювати захист прав, такі як посуха, землетрус, якщо, скажімо, держава мало виділити додаткові кошти на розширення, наприклад, судової системи, або заради забезпечення малозабезпечених. Тобто інакше кажучи, це гра один ворота. Не розмови сліпого з глухонімим. Ні, обговорення ведеться досить делікатно, іноді довірчо до обговорення.

Хотелось б зазначити, іноді наші й західні дослідники у сфері прав людини, забувають про важливому чинник чи критерії визначення положення з правами людини у тій чи іншій країні або у тому чи галузі. Я називаю наявність його критерієм присутності або відсутність прогресу у сфері прав людини за певний період. Саме комітети, про які я вам говорив, незалежні комітети, більшою мірою глибоко усвідомлять усю важливість цього критерію про поступ чи регресі. Бо можна, безумовно, пропонувати Бурунді стати Люксембургом. Про це можна говорити тиждень, місяць, десятиліття, століття, але навряд у найближчому майбутньому досягти цього вдасться. Але визначити, стався чи прогрес хоча в певних галузях, і порекомендувати продовжити прогресу, чи дати оцінку тій або ту ситуацію, як не нову, констатувати відмова держави щось робити по приводу правами людини. Тим паче можна буде усвідомити регрес, який відбувається у тому випадку, коли можна знайти відсутність правового забезпечення права і свободи людини, наприклад, свободи преси. І тому непотрібні якісь складні прилади, датчики. Це потрібно дуже просто: береться в основі той інший факт, наприклад, арешт журналіста, робиться аналіз ситуації у цій сфері, скільки журналістів заарештовано чи обмежена у вільному волевиявленні, обчислюється відсотку числа журналістів. Це досить простий арифметичний метод. Наприклад, у якийсь країні 10 журналістів — 8 їх заарештовано, чи якимось чином, вони побоювалися переслідування і виїхали із країни. І робиться висновок, що попри обмеженість інформаційного простору країни тим щонайменше погіршення в наявності. Це ж на другий сфері. Наприклад, то, можливо обговорений питання про корупцію. Це питання складний. Проте найостанніші експертні укладання світових фахівців свідчать, що ступінь корупції може бути оцінена. Корупція існує скрізь абсолютно, і навіть видно неозброєним оком, і коли ти що час живеш там, ти знаєш, в яких галузях це є, чи це Америка чи Німеччина, але від рівня корупції можуть постраждати в серйозному плані права в більшої чи меншою ступеня. Як визначити корумпованість тих чи інших державних органів? І лише органів, виставлених ліцензії на або ту економічну, комерційної діяльності, чи існує корумпованість судових установ? Зрозуміло, тут є різниця. Тому постає запитання корупції - це вона із багатьох тим. Зрозуміло, що це питання ефективності кримінальної юстиції, питання рівня підготовленості поліцейських, питання рівня підготовки слідчих. Але він має дуже серйозне, забарвлення. І це нове явище, оскільки протягом останніх роки з’явилося багато самостійних, незалежних держав, які такими були чи були лише у певної міри, що змінили політичну систему країни, але з зуміли справитися з тим, що називається конотацией чи «впливом кримінальних елементів економічну, політичну судову і інших сфер життєдіяльності «. Цю тему цікава й у плані розробки. Я серйозних робіт юристів у цьому контексті правами людини поки що бачив. Хоча конотации є.

Список литературы

1. Рамішвілі Теймураз Отарович, Директор департаменту захисту людини МЗС РФ. Роль і компетенція головних напрямках і допоміжних органів ООН в міжнародної захисту человека.

*2 — Європейська конвенція.

*3 — Конвенція про захист людини та основних свобод.

*4 — Загальна Декларація правами людини.

*5 — Міжнародний Пакт про економічні, соціальних і культурних правах.

*6 — Конвенція проти тортур та інших жорстоких, нелюдських чи принижують гідність видів обігу євро і покарання.

*7 — Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок.

*8 — Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

*9 — Конвенція про права дітей, про права ребенка.