Творчість О.С. Пушкіна

РАННЄ ТВОРЧЕСТВО.

1813−1820.

Перші з достовірно відомих нам творі Пушкіна ставляться до 1813 р. й постраждалими свідчать вже про період зрілого учнівства. Французька культура poesie fugitive, яка панувала у домі Пушкіних, боротьба карамзинистов з архаиками, у якій юний поет без вагань обрав стан перших, молодість, вабить почуттєвим насолодам, — усе це обумовило вибір поетичної школи творчості Пушкіна найраннішого періоду. Це була школа легкої поезії, мови у Франції у якій розквіт в кінці XVIII в. Алегоричним мовою внеиндивидуального сприйняття життя рання лірика Пушкіна розповідає про долю «человеческой».

І люб’язний друг, оставил,.

Надежну пристань тишины,.

Човник свій весело направил.

По волозі бурхливої глубины;

Доля на кермо вже склонилась.

Спокійно світять небеса,.

Човен крилата пустилася —.

Випростає щастя паруса.

Може, щоб грізної непогоды.

Поблизу ти жах не видал,.

Щоб бурхливий вихорь не вздувал.

Під човником шумящи води! .

Конечно, причому у віршах Пушкіна нерідко прослизають і реальні прикмети життя, але інерція стилю безперечно сильніша живих впечатлений:

Гадаю моє селенье,.

Моє Захарово; оно.

З парканами у ріці волнистой,.

З мостом і рощею тенистой.

Зерцалом вод отражено.

На пагорбі будиночок мой;с балкона.

Можу зійти в веселий сад.

Де разом Флора і Помона.

Квіти з плодами нам дарують.. .

Зазначимо ще одне риску ранньої поезії Пушкіна, яку звернув увагу зв’язки Польщі з поемою «Чернець» Б. У. Томашевський: «Характерна одна особливість ранньої поеми Пушкіна, відсутня чи вводити майже відсутня у його пізніших творах, — те зважав, приділену їм живопису. Перед нами цілий список імен художників — Рафаель, Корреджо, Тіціан, Альбани, Верне (Жозеф — мариніст), Пуссен, Рубенс».

Ця особливість, притаманна та інших раннім творам Пушкіна, нам здається знаменної. Звернення до життя не безпосередньої, але вже настав реформованій мистецтвом ми можемо справити й в віршах, як «До живописцю», «Труну Анакреона», «Фіал Анакреона». У тому ж значенні виступають постійне звертання юного поета до «парнасским жерцям», — значної частини пушкінських віршів 1813—1816 рр. представляє собою наполегливе визначення тих літературних зразків, яким збирається слідувати поет, причому навіть у поезії улюбленого Батюшкова відбираються лише твори, належать до епікурейської струмені його творчості. Сказаного вище, здавалося б, суперечить його присутність серед ранньому творчості Пушкіна творів, жанри яких за межі «легкої поезії». Б. У. Томашевський, наприклад, схилявся до думки, щоб визначати панівні тенденції раннього творчості Пушкіна по «капітальним» його творах (т. е. які належать до жанрам поеми, повісті, комедії). Тим більше що невипадково ці твори були доведені остаточно й, зазвичай, обірвані у самому початку роботи з них. Річ тут не нестачі майстерності, не що дозволяє справитися з «великий формою», — скоріш, Пушкін швидко байдужів до таких задумам оскільки вони у ті часи недостатньо його задовольняли. «Проте відданість Пушкіна до таких задумам, хоча ці твори були доведені остаточно, була. Вочевидь, не случайной.

«Високі» героїчні теми («Олександру », «Принцу Оранскому », «Спогади у Царському Селе»), і навіть сатиричні мотиви (громадянського напруження — «Лици-нию» й у литературно-пародийном варіанті — «Тінь Фонвізіна») творяться у творчості Пушкіна як відзвук подій епохи й виявляють вже на той час якісь потенції його творчості, поки що повною мірою не распитые саме у силу його зосередженості на епікурейських темах, які осмислюються як головний па-значение поэзии.

Ведучи мову про ранніх віршах Пушкіна як «про стилізаціях, орієнтуються на зразки легкої поезії, слід наголосити, що механізм що така стилізацій виявився досить складний. У цьому плані показово вірш «Козак» (1814), що у автографі позначений «З малоросійського», а копії ліцейного товариша Пушкіна Горчакова містить вказівку на джерело — «Їхав козаче тощо.». Тут мають на увазі пісня Марусі з оперы-водевиля А. А. Шаховського «Казак-стихотворец» (1812). Kоторая, ніби між іншим, з співчуттям відзначено Пушкіним у статті «Мої думки про Шаховском» (за загального негативною оцінці водевілю). Однак це пісня дає Пушкіну лише тему. Не сюжет:

Їхавши козак за Дунай.

Сказавши дивчине: прощай.

Ви, коники вороненьки.

Несіть так гуляй …

Следует згадати про ще один «зразок», який Пушкін орієнтується в тому випадку, — ми бачимо вказівку з цього приводу у самому пушкінському тексті: «Вір, коханочка, порожній; Несправжній страх відкинь». «Несправжній страх» — назва вірші Батюшкова (наслідування Нарни); а Миколина є і вірш «Розлука», сюжетно нагадує пушкінське вірш над меншою мірою, ніж народна пісня. Зазначимо на жанр вірші, в ранніх копіях названого «баладою». Фантастичний елемент, обов’язковий при цьому жанру у його романтичної різновиду, раннього Пушкіну чужий, — від прийняття цього жанру він бере коли його эпикодраматичне початок. Вже ранню лицейскую пору Пушкін сягає в свою творчість цілком фаховий рівень — не просто хлопчик, подаючий великі надії, а й помітний поет свого часу, чиї твори друкуються у товстих часописах, входять до складу збірок зразкових російських віршів («Олександру», «Спогади у Царському Селе», «Наполеон на Ельбі») і навіть пробираються у усну пісенну традицію («Романс», «Козак») Чи можна у ті часи говорити про оригінальних рисах пушкінської поезії? Нам здається, що ця оригінальність знаходять у пристрасній розробку деяких традиційних мотивов.

Характерна примеряемая Пушкіним у його ранніх віршах поетична маска — маска непросто философа-ленивца, по «ченця», «ченця», «розстриги», мріє про земних радощах. Ця маска до певної міри відбиває реальні ліцейних враження, але важливо наголосити, разом із тим вона відбиває стан і пафос пушкінської поезії, як життєлюбної, а й волелюбною. У 1816 р. характер лірики Пушкіна зазнає істотні зміни. Елегія стає основним пушкінським жанром. Саме собою це обставина не суперечило принципам легкої поезії — навпаки, саме вона відродила елегію у новій якості, наситивши її меланхолійними переживаннями, мотивами незадоволеності життям, недосяжність ідеалів. І те, що у початковому етапі пушкінська муза стає переважно елегійного, свідчило непросто про жанровому збагаченні поезії Пушкіна. Відповідно до новим світовідчуттям змінюється весь колорит пушкінської поезії: «місяця туманний промінь», «глас нічний», «сумна пітьма лісів», «німа ночі імла» змінюють «золоті дні. Золоті ночі». До віршам Пушкіна кінця 1816 р. цілком застосовна характеристика, дана їм поезії Ленського: «Так писав темно і мляво, Що романтизмом ми кличемо. Хоч романтизму тут анітрохи. Не бачу я». 13 повній відповідності до пушкінським визначенням ми зараз повинні визнати зі значними застереженнями романтичне якість як і поезії: у ній лише присутні романтичні тенденції, не отримують — в ранньому творчості Пушкіна — принципового втілення. Проілюструємо йому цю тезу порівнянням трьох редакцій ліцейного вірші «Я бачив смерть; вона у мовчання села…» (1816), збережених в Ліцейської зошити (1817), в Зошити Всеволожского (1819) і в цензурну рукописи зборів віршів (1825). У планах редакції 1825 р. ми виявляємо звичайні загальних місць (вірш тому й зветься просто «Под-ражанье») романтичної музи, для пушкінської лірики цього часу нехарактерні: мотиви самотності, упоенности красою вічної природи, порив до «таємниць труни фатальним». Відредаговане в 1825 р. Пушкіним, руководствовавшимся романтичними уявленнями початку 1820-х рр. лицейское вірш набуло закончен-ньй романтичний характер. Проте наприкінці 1810-х рр. еволюція Пушкіна зовсім не від йшла шляхом форсованого романтизму. Вторгнення сентиментально-нредромантических художніх віянь у його поезію у те час поки що не коливає істотно переважно гармонійного сприйняття життя, хоча тоді йому вперше відкриваються складність і суперечливість внутрішньої злагоди людини. У ранній ліриці Пушкіна зафіксовано, по суті, щасливий «життя мить», — тепер починає осягати як інші, скорботні регістри людського почуття, але його самостійну цінність, і fti «o власну (але законам серця) життя. Біографічна легенда пов’язує все любовні вірші 1816 й почасти 1815 рр. безпосередньо з ім'ям До. П. Бакуніної. Це, мабуть, перебільшення. Точніше було сказати, що панівним настроєм Пушкіна тієї нори була меланхолійна мрійливість, але це своєю чергою визначило тональність його ліричних роздумів. Сама ця час була затяжний. До віршам, присвяченим «перше кохання», наприкінці 1816 р. Пушкін ставився з иронией:

І дуже навіть, каюся я, пустинник согрешил,.

Я першої співав любові безневинне начало.

Та таємниче, з такою розбором слов,.

З такою скромністю стыдливой,.

Що, не червоніючи боязливо,.

Мене вислухав і незайманий К (озлов).

У першому вірші циклу (за часом його складено пізніше інших, в початку 1817 р.) автор постає гранично розчарованим, але причина зневіри не раскрыта:

Відринутий судьбиною ревнивой,.

Усмішку, сміх. та жвавість. і спокій -.

Я все забув; суму молчаливой.

Покрову лежить над юною главою... У другому вірші називається причина розчарованість — від'їзд улюбленої; осінній пейзаж зберігає дорогі сліди, саму природу сумує з поетом, але у серці ще й жевріє надія: «До сладостной весни. Попрощався з блаженством». Образ улюбленої (третє вірш циклу) виникає у сновидіннях, але у тому. щоб відтінити безрадісність дня («Про, якби душа могла. Забути любов до нової ночі»). У четвертому вірші виникає мотив ревнощів («Нехай вона прославиться іншим. Один люблю — він любимий»). проте тут, ні з наступних віршах цей мотив не отримує розвитку; головною темою вірші стає та. що була намічено ще на початку циклу. — безцільність поетичного дару. коли його непотрібен любимой:

До чого мені петь?

Під кленом полевым.

Залишив я пустельному зефиру.

Вже назавжди покинуту лиру,.

І слабкий дар як легкий сховався дым.

В п’ятому, центральному вірші циклу, як варто очікувати, настає кульмінація; поет у прикрощі готовий забути був «» ?: «Летіть проти, воспоминанья! Засни нещаслива любовь!».

У пушкінської ліриці відтепер постає возрождающийся людина, збагачений досвідом життєвих випробувань. У багатьох віршів кінця 1810-X рр.: «Бажання» («Марудно тягнуться дні мої»), «До неї» («У печаль-пой ледарства я ліру забував») —вже передбачається діалектика почуттів, яка настільки й у зрілої пушкінської лірики. Недарма названі вірші неодноразово сопоставлялись з цими шедеврами. Як «Елегія» («Минулих днів згасле веселощі») і «До***» («Пригадую чудесна мгновенье»).

Творчість Пушкіна кінця 1810-х рр. має перехідний характері і з цього найменше піддається однозначної оцінці. У творчості Пушкіна кінця 1810-х рр. епікурейські мотиви, звучать навіть голосніше, ніж у ранньої ліриці, отримують своє місце у ієрархії эстетическоморальних цінностей, як його сподівається поэт.

Власне кажучи, пушкінська поезія кінця 1810-х рр. інтимний по основному своєму тону, розрахована на дружнє співпереживання. Людина оцінюється Пушкіним з погляду особистих його достоїнств, і навіть світ особистості протиставляється сучасним суспільним відносинам, які виявляються вже її духовних потенций:

Він вышней волею небес.

Народжений в кайданах служби царской:

Він Римі було б Брут, в Афінах Периклес.

А він тут — офіцер гусарский.

Задум «Руслана і Людмили» обгрунтовано по зв’язують з літературною програмою «арзамасских літераторів», які висунули в 1810-е рр. ідею створення національної лироэпической поеми, як і позначилося планах «Володимира» Жуковського і «Русалки» Батюшкова. «Відомо, що Пушкін не зустрічався з Жуковським у Петербурзі на різдвяних канікулах (1817) і, то, можливо, тоді маститий літератор подарував «учневі» свій задум, якого вже охолонув, — по крайнього заходу в передмові до другого видання «Руслана і Людмили» (1828) повідомлялося: «Він став свою поему, тоді ще вихованцем Царскосельского ліцею…» П. І. Бартенев зберіг переказ, що юний поет писав вірші поеми на стінах кімнати, куди він був посаджений в покарання. Вочевидь, саме про «Руслані і Людмилі» згадує поет у посланні до А. І. Тургенєву (8 листопада 1817 р.): Про продовженні роботи Пушкіна над поемою в 1818 р. ми маємо лише свідоцтвами сучасників. 9 травня 1818 р. Батюшков пише В’яземському: «Забув про Пушкіна молодому: він пише чарівну поему і зріє»; 14 липня 1818 р. Кюхельбекер вигукує, звертаючись до Пушкину:

Тебе, мій полум’яний, чутливий певец.

Кохання й доброго Руслана,.

Тебе, на чийому чолі передбачаю я венец.

Арьоста і Хлопці, Петрарки і Бояна.

Наприкінці 1818 р. А. І. Тургенєв повідомляв В’яземському: «Пушкін вже в четвертої пісні своєї поеми, що матиме всього шість» Отже, наприкінці 1818 р. поема у складі початкових чотирьох глав (порівн. свідоцтва А. І. Тургенєва від 3 і 18 грудня) було доведено лише до перебування Людмили в замку Чорномора — опис поля брані і битви Руслана з Головою (друга частина «Пісні III») з’явилося вже після вироблення нового плану. Отже, початковий план поеми було набагато простіше, а глави набагато (приблизно вдвічі) коротше. Чотири глави, відомі у грудні 1818 р. А. І. Тургенєву, тематично були такі: 1. Бенкет у Володимира, викрадення Людмили й від'їзд героїв їхньому пошуки; II. Зустріч Руслана з Фіном (глава це була кілька доопрацьована на початку 1819 р.); III. Зустріч Фарлафа з Наїною; битва Рогдая з Русланом (сюди був останні кілька пізніше додано епізод зіткнення Рогдая з Фарлафом: можливо, з цією глави в 1819 р. призначався і епізод в замку дванадцяти дів); IV. Людмила у Чорномора. За такої побудові поема була суто розмірна по главам: в непарних розділах діють чотири витязя, причому у третьої главі суперники Руслана припиняють пошуки Людмили (Рогдай убитий, Фарлаф, сподіваючись на Наїну, вирушає у справах, Ратмир забувається в замку дів). Далі Пушкін спробував форсувати розвитку подій (долаючи описовість, возобладавшую в розповіді): Руслан, вже обретший наречену, гине. Повидимому, попередні події передбачалося розкрити згодом у ретроспективному оповіданні. Що ж до її подальшого розвитку сюжету, то двох решти по початкового плану розділах намічався оповідання про пожвавленні Руслана Фіном, поверненні героя до Києва і посоромленні зрадника Фарлафа. Поема розпочата 1817 р., тоді, коли Пушкін долає які затопили було його елегійні настрої. Отримавши свій відбиток у «бакунинском циклі». Вище зазначалось, що на посаді своєрідною реакцію меланхолійні (й почасти мелодраматичні) мотиви в пушкінської ліриці починає формуватися інший ліричний цикл («Послання до Ліді»), у якому тріумфує гедонізм, протиставлений всьому мрійливому, всьому потойбічного. Реалістична тенденція розвитку творчості Пушкіна неспроможна викликати сумнівів. У «Руслані і Людмилі», поемі-казці, малюється світ по усіх відношеннях гармонійний. Хоча сюжет поеми і грунтується на суперництві чотирьох героїв, хоча наприкінці кінців тріумфує головний їх. Кожен із решти також по-своєму утішений; знайшов своє идиллическое щастя мрійник Ратмир, пробачили незначний Фарлаф і навіть загибель жорстокого Рогдая пом’якшено казковим мотивом:

І чути було, що Рогдая.

Тих вод русалка молодая.

На хладны перси прияла.

І, жадібно витязя лобзая,.

На дно зі сміхом увлекла.

Високий зачин поэмы:

Справи давно минулих дней,.

Преданья старовини глубокой В південних поемах Пушкіна місяць також сходити до того, як розпочатися рішучим подій, Пушкін щоразу опис ночі придбає місцеві, вираженими національними рисами: в «Кавказькому бранці» місяць освітить" «білі хижки аулу», в «Бахчисарайському фонтані» — «тиху лаврів затінок», в «Циган» — «тихий табір» (а згодом у «Полтаві» — «сребристых тополь листи»). Дія цих поем у кульмінаційні моменти відбуватиметься саме вночі. Безсумнівно, що це прикмета романтичного стилю, відбиває увагу письменник-романтика до винятковому, незвичному (ніч — союзниця злочинів і кохання, похмурих дум і откровень тощо.). Але чудово, що останній епізод пушкінських поем буде протікати, зазвичай, і натомість розпалюваного дня. Причому вже у першої поемі Пушкін знайшов характерний тон заключного ранкового пейзажу: «Сумнівний народжувався день. На отуманенном сході.. .». Майбутнє потрібно було в протиборстві надій та сомнений…

Згодом кожна поема Пушкіна співвідноситиметься з «преданьями старовини глибокої». Порівн. в «Кавказькому бранці»: «І возвестят про вашої страти Преданья темні поголоски…»; в «Бахчисарайському фонтані»: «Молоді діви у тому країні Преданье старовини дізналися ».. ."; в «Циган»: «Між нами є одне преданье…»: в «Полтаві»: «Але дочь-преступница... преданья Про ній мовчать.. .».

Нарешті, у кожному з романтичних пушкінських поем як своєрідною ліричної домінанти пролунає «національна пісня», ритмічно акцентована і натомість усього твору. Але ці елементи, намічені вже у «Руслані і Людмилі», виявляють свою пушкінську характерність лише на його південних поемах; у самій ранньою поемі здаються знайденими цілком «випадково»: так. «пісня діви» ще ніякої народно-поэтической забарвлення поки неимеет; ниркою романтичний пейзаж сусідить із (сад Чорномора), ідилічним (хатина Ратмира). лародииио-романтическим (замок дванадцяти дів), народно-сказочным («дивовижна долина» з ключами живою і мертвою води) та ін пейзажами. З іншого сгороны, вже у «Руслані і Людмилі» ми бачимо передвістя і пізніх реалістичних пушкінських iio;)m. як-от «Полтава» (опис бою). «Граф lly. iiiH». «Будиночок в Коломні» і «Анджело» (шутливо-ироническая інтонація, пронизуюча все розповідь), «Мідний вершник» (опис сум’яття міських жителя). Романтичні пошуки у російській літературі перших десятиліть в XIX ст. були найважливішої тенденцією його розвитку. що призводить до збагаченню її образних коштів, до углубле-1Н)му тилкованию духовного світу людини. Чи, проте, було б справедливим розглядати всю літературу цього періоду під знаком романтичних тенденцій. Термін «иредромантизм», останнім часом утвердився в літературознавстві, не можна витлумачувати лише як художній метод, який породжує у майбутньому єдино романтизм. Предромантическое протягом у літературі таїть у собі реалістичні одкровення, і за принципі уявити рух художника від предромантизма до реалізму, як і знаходять у творчий шлях Грибоєдова наприклад. Творча еволюція Пушкіна, проте, складалася інакше, — вже на початку 1820 x рр. його осягає глибоке розчарування просвітницькою концепції мира.

РОМАНТИЗМ.

1820−1823.

«Характеристическая риса генія Пушкина,—писал поета І. І. Пущин, — разнообрапие. Немає майже явища у природі, події у повсякденною життя, які оминули увагою його, не викликавши чудових і виняткових звуків його музи: п тому простір і свободу, будь-кого людини безцінні, йому були. понад те, могущественнейшими натхненниками». IJ Вперше ця «характеристичне риса» взяла гору в творчості Пушкіна на початку 1820-х рр. Порівняно вузьке коло як ліцейських, і петербурзьких вражень змінився для засланця поета приголомшливо безкраїми обширами. Час південної посилання Пушкіна збіглося із низкою історичних подій, які першому етапі переконували сподіватися досяжність ідеалів волі народів і вільності. Героїка сучасної історії отримала свій відбиток у ліриці Пушкіна 1820-х рр. («Эллеферия, перед тобою», «Війна», «Кинджал»). Природним було й прагнення Пушкіна звернутися до героїчним тем російської історії, що визначило задуми поем «Мстислав» і «Вадим», — останній із цих задумів придбав одяг і драматургічну форму. Для осмислення еволюції творчого методу Пушкіна на початку 1820-х рр. принципове значення мають його щирі спроби слідувати заповітами декабристської критики, не увенчавшиеся, проте, успіхом. 1 березня 1822 г.

Пушкін переписав набіло хіба що закінчену «Пісня про віщому Олега». Ще наприкінці липня 1821 р. Пушкін в чорнової зошити накидав наступний план: «Олег — до Візантії — Ігор Смєшко й Ольга — похід». Портрети Олега і Ігоря зображені у верхній частині тієї самої аркуша" й почасти перекривають початок якогось листи французькою. Декабристская критика дуже стримано оцінила «Пісня про віщому Олега», засуджуючи у ній відхід Пушкіна від оспівування героїки минулого. Тим більше що волелюбний пафос пушкінської балади безсумнівний, хоч і не в описі подвигів легендарного князя, а в прославлянні «правдивого і вільного віщого мови» поезії, не підвладного суду соврсменников.

Пушкін однією з перших у Росії предощутил трагічний поворот російської історії, був нічого дивного. Декабристського повстання з його результатом, кінцеве той час ніхто було вгадати, але «перший декабрист», У. Ф. Раєвський, з’явилися. Втім, ні чи «першим декабристом» сам Пушкін, за роки перед повстання засланий за волелюбні вірші, що з захопленням сприймалися в широкими колами дворянській інтелігенції, у яких, здавалося б. можна було заставу торжества «духу часу»? Проте історія показала, що світом правлять не думки, а влади. У творчості Пушкіна романтичного періоду визріло переконання, у світі діють об'єктивні закони, похитнути які людина нездатна, хоч би як були відважними і прекрасні його помисли. Це визначило трагічну тональність пушкінської музы.

Автографи поеми «Бахчисарайський фонтан» розкидані на кільком робочим зошитам Пушкіна та сягнули нашій малої своєї частини. Вони наочно свідчать, що задум, що вилився в поему, визрівав на протязі кілька років і по ймовірності, зазнав цей час істотні зміни. Творча історія поеми обстежена Р. Про. Винокуром, готували текст для академічне видання має, і викладено їм у спеціальної статті. Його спостереження над рукописами поеми переважно точні, окрім переконаності дослідника на тому, що вони «протягом літніх місяців 1822 р. виник чорнової остов поеми. (…) Мабуть, лише заключна частина залишалася «необробленої «Чорнові записи Пушкіна 1822 р. свідчать, як наполегливо він намагався позбутися байроновского «диктату» в поемі, повною мірою обнаружившегося в «Кавказькому бранці». Пушкін був готовий навіть повернутися до «архаїчним» формам поэмного розповіді, почасти вже перебореним в «Руслані і Людмилі», знову приймаючи за «Бову». Найбільше в 1822 р. просунувся задум поеми про раз-бойниках, в сюжеті якої почасти використовувалася народна драма «Лодка». Згодом Пушкін писав, що він спалив цю поему. Від нього залишилася сама епізод, «Вратья розбійники». де, виходячи з реальному подію, вона цілком самостійно розвинув тему, лише трохи намічену в байроновском «Корсаре», описання острова пиратов.

СТАНОВЛЕННЯ РЕАЛИЗМА.

1823−1828.

_B початку 1820-х рр. поема став основним жанром пушкінського творчості. І це випадково. Романтична поема досліджувала взаємовідносини Людини і Миру. Романтичний принцип протиставлення героя навколишньому середовищі, який знайшов недосконалість громадських відносин також суперечливу складність світу, підштовхувала поета до аналізу як середовища, і характерів героїв. У обох випадках (безпосередньо і отраженно) выявлялся якийсь культурний уклад. На антитезі різних культур побудовано колізії «Кавказького бранця» і «Бахчисарайського фонтана». Вже цей час у творчості Пушкіна визрівають в синкретичному вигляді принципи народності і історизму, понимаемые ще як собі даність, явна особливість громадського буття людини (історія як природний порядок, визначальний звичаї і чесноти минулого). Разом водночас і в «Кавказькому бранці», й у «Бахчисарайському фонтані» Пушкін простежує в психологічної драмі героїв (Черкешенки, Гірея) симптоми на традиційні звичаї культур, які належать до іншим етапах розвитку людства. Причому протилежність руссоистской доктрині, визначальною проблематику «Кавказького бранця» (згубне спотворення природних моралі під впливом цивілізації), в «Вахчисарайском фонтані» європейська (християнська) духовність сприймається як заставу просвітління, вивищення героя. Сама стрімкість историчсских^обытий. свідком яких довелося бути Пушкіну, переконувала у тому, що сила сучасних обставин, визначальних долю людини, майже більш значуще, ніж «природне» його состояние.

У поемі «Цыганы» Пушкін виходить із колізії «Кавказького бранця» (переосмислюючи її), до котрої я піднімається і сюжет «Євгенія Онєгіна». Тепер у центр поеми Пушкін ставить характер жагучий, здатний помірятися з «долею підступній і сліпий». «Пристрасті фатальні», що терзають Алеко, — це прикмета избранничества, прикмета характеру неординарного, героїчного, У на відміну від Бранця, Алеко, втікши від «неволі задушливих міст», сам входить у ідилічний світ циган, щире бажання злитися з нею; ср.:

«Кавказький пленник».

Здавалося, бранець беднадежйый.

До унылюй життя привыкал.

Тугу неволі, жар мятежный.

У душі глибоко він скрыв.

Один за тучею громовою,.

Повернення сонячного ждал.

Недостигаемый грозою,.

І бурі немічному вою.

З якийсь радістю слухав .

«ЦЫГАНЫ».

Подібно пташці беззаботной,.

І він. вигнанець перелетный,.

Гнізда надійного не знал.

І ні чому не привыкал,.

Кому скрізь була дорога,.

Гнізді була нічлігу сень.

Над самотньою головою.

І грім нерідко грохотал;

Але він безтурботно під грозою,.

І на відро ясне дремал.

У романтичної колізії останньої південної поеми Пушкіна особливо різко означившись протистояння двох іпостасей людської особистості — естественно-природной і суспільно-історичної, — що Пушкін і намагався відбити в монолозі Алеко у колиски младенца:

Від суспільства, можливо, я.

Отъемлю нині громадянина — .

" Що потреби — я рятую сына.

Моральний вибір поета тут очевидний — романтичний протест проти буржуазної цивілізації змушує шукати ідеального втілення гармонії в світі природи й звичаю. Однак у фіналі поеми пессимистичсски підкреслюється недосяжність цього идеала:

Але щастя немає та між вами,.

Природи бідні сини!. .

І під издранными шатрами.

Живуть болісні сны.

І ваші сіни кочевые.

У пустелях не врятувалися від бед,.

Й усюди пристрасті роковые.

Та час від доль захисту нет.

Повернувся до свого задуму Пушкін лише Михайлівському. «Чи знаєш мої заняття? — писав Пауль братові на початку листопада 1824 р., — до обіду пишу записки, обідаю пізно.. .». «Спосіб життя моєї той самий, — повторив він кілька днів, — віршів нс нішу, продовжую свої записки.. .». Судячи за деякими даними. робота над записками на той час рухалася досить швидко і, очевидно, чернетково скінчилася влітку 1825 р. Вже у вересні цього року Пушкін повідомляв П. А. Катенину: «Вірші покаместь я покинув і пишу свої, тобто переписую набіло нудну, плутану чорнову тет-радь».

Вивчення робочих зошитів Пушкіна михайлівській пори призводить до безсумнівному висновку, щодо нас потребу не дійшла по крайнього заходу одна робоча зошит на той час (нижче ми називати її Михайлівській зошитом), де було чернетки більшу частину «Бориса Годунова» (ті сцени, починаючи з шостий, які записувалися влітку, і восени 1825 р.), поеми «Граф Нулін» (створеної 13— 14 грудня 1825 р.), кінця глав п’ятої і майже всієї шостий «Євгенія Онєгіна» (з них Пушкін працював вже у 1826 р.), і навіть низки віршів 1825—1826 рр.: «Вакхическая пісня», «Сцена изФауста», «Зимовий вечір», «Ода Хвостову», «19 жовтня» («Зронює ліс багряний свій убір»), 1 і II «Наслідування Корану», «Пророк», «Пісні про Стеньке Роззяво» та інших. Ми вважаємо, що. предназначив у листопаді 1824 р. Михайлівську зошит до роботи над записками, Пушкін невдовзі почав, по своєму звичаю, вести тут паралельно й інші записи, — що далі, тим більше коштів, — перетворивши її, після закінчення чернетки записок, на головну робочу зошит, оскільки зошит ПД, № 835 приблизно від июня—июля 1825 р. використовувалася лише заради онегинских строф.

Що сягнуло нас з записок Пушкіна? З кишинівських записів — два аркушика, вирвані із зошита ПД. № 832, з щоденниковими записами від 2— 9 квітня, 4 мая—6 червня 1821 р., і навіть фрагмент вступу, про яку йтиметься ниже.

З початкових чорнових записів михайловскои пори — записаний на окремому аркуші і датований 19 листопада 1824 р. уривок відвідання поетом Петра Абрамовича Ганнібала (XII. 304).

З остаточної чистовий рукописи — уривок про Карамзине. Скласти але здійснитися цим уривкам якесь думка про план і характері записок, начебто. дуже важко. Судити звідси допоміг би той /канровып зразок, який Пушкін орієнтувався, розпочинаючи власним мемуарами. Про те, що такий, у принципі, існував, як здається, годі сумніватися: освоюючи новий собі жанр, Пушкін зазвичай відштовхувався від якогось класичного зразка. відходячи від цього далеченько у розвитку власного задуму 3начит, у записках Пушкін дотримувався не було за «Сповіддю» Руссо з її установкою на розповідь про особистому житті, на самоаналіз. І тут слід згадає"). що у пушкінське час справжнього розквіту досяг інший зразок жанру мемуарів, про який вкотре 1835 р. У. Р. Велипский писав: «До самих незвичайних явищ в розумовому світі сьогодення належать записки. чи memoires. Це істинні літописі часів.) І на насправді. може бути цікавіше цих записок: це історія, це роман, це драма, усе це, що велять.. .» справедливо пов’язуючи виникнення цього жанру з бурхливої епохою Великої французької революції, несподівано виявила тісну зв’язок особистому житті та історичного буття людини. У 1820-е рр. що така записки щойно починали проникати і поставив печатку, одним із перших творів цього жанру стало «Десятирічний вигнання» Ж. де Сталь, вийшов у проспіваний через чотири роки по її смерті, в 1821 р. Саме до цьому року Пушкін відносив початок великої роботи над своїми записками.

Kaк відомо, для молодого Пушкіна багато важило подібність судеб.

Давно помічено, що у чернетка «Записки про народному вихованні», над якої Пушкін працював у Михайлівському у листопаді 1826 р. але завданням Миколи 1, мали б увійти деякі пізніші вставки — але крайньої .мері три, і у разі тут позначений Пушкіним: «з записок», а першому їх навіть конкретніше: «з записок 2 глава». Відповідно до цих послід в остаточний текст «Записки» включені міркування, которыг. як у 1923 р. Б. У. Томашевський. мають безсумнівну текстуальне збіг з рассуждениями.

Орієнтація Пушкіна на мемуари Ж. де Сталь дає можливість уявити, який був характер його власних записок: вони належали безсумнівно жанру історичної публіцистики і були приурочені політичним долям пушкінського покоління. Не лише визначає розвиток прози Пушкіна,^ але кидає світ і па інші його задуми 1824—1825 рр. Ряд віршів цих років виникає у прямого зв’язку з його записками, ретроспективно відтворюючи події та настрої минулих років: «До чого холодні сумніву», «Вакхическая пісня», «Фонтану Бахчисарайського палацу», «До***» («Пригадую чудесна мить»), «19 жовтня» («Зронив ліс багряний свій убор»).

Саме під час роботи над записками Пушкін у повної Mеpe опанував мову прози, а й гостро відчув історичний пульс свого часу: зауважимо, що після відвідання Михайлівського у грудні 1825 р. І. І. Пущиным, який відкрив другу існування у Росії таємного товариства, поет зміг іншими очима подивитись колишні зустрічі з вольнолюбцами у Петербурзі, Кишиневі. Кам’янці, Києві, Одесі. Чекання швидких змін у своїй долі пов’язується is 1825 р. з неминучими прийдешніми подіями. У вірші «19 жовтня» Пушкін впевнено предрекает:

Час і мені. .. бенкетуйте, про друзья!

Передчуваю приємна свиданье.

Запам’ятайте ж поета предсказанье:

Промчить рік, і із Вами знову я…

Характерно, влітку і осінню 1825 р., коли з особливою інтенсивністю йде робота над «Борисом Годуновым» і автобіографічними записками, роман «Євґєній Онєґін» зупиняється. Завдання російської національної літератури Пушкін тим часом практично вирішував у двох сферах творчості — в трагедії й у мемуарах. Звернення до російської історії в «Борисі Годунові», можливо, було підказано декабристської критикою. Але обирає надзвичайно складну епоху національної історії задля здобуття права отримати від неї наочний «урок царям», — подібно Рилєєву, який, не приховуючи злочину Годунова, малював їх у образі освіченого володаря (У автобіографічних записках Пушкін «метафізичним мовою» («мовою думок») розповідав про прагнення свого покоління, натхненного ідеями «європейської освіченості» (для цього поняттям для Пушкіна стояли колись всього просвітницькі ідеали «свободи, рівності та „братерства“) Пушкін ще збирається писати цикл: вірш „Смутячи, насупився пророк“ листується набіло у зошиті ПД, № 833 під назвою „.Наслідування Корану “. З глави „Слепый „в 42 віршах“ (трохи згодом виправлено: „Наслідування.. .“ і тоді ж_ перед віршем поставлений порядковий номер „1″)… На початку грудня 1824 р. Пушкін пише братові: „Я працюю задля слави Корану“ (XIII, 119). Вона має у вигляді вірш „Торгуючи совістю перед блідої нищетою“ (л. 38 про.), де також інтерпретує вірш із сури „Крава“. Помітно, проте, що тепер характер її в Пушкіна цілком інший, ніж у вірші „З тобою древле, про всесильний“. Тепер „Наслідування“ має форму повчальною притчі, пишеться витонченої строфою і відокремлюється особливим (не „кораническим“) заголовком „Милостиня“, який з’являється перед перебеленным текстом, записаним тій самій стра нице, нижче важко давшегося Пушкіну чернетки. У пушкиноведении існує стійка традиція відносити цей начерк до „воронцовському“ ліричному циклу (маючи у своєму виду згадка тут „талісмана“: „Раптом ангел утешенья, Улетівши, приніс мені талісман“). Проте ще дореволюційному академічному виданні Пушкіна справедливо помічено: „Цей начерк, то, можливо, перебуває у зв’язки Польщі з .Наслідуваннями Корану “, до яких він близький і за місцем своєму б у рукопису, хоча Анненков, намагаючись в 1855 року провести його через цензуру, не дозволяла називати Коран. солодким “, писав, що. автор тут накидає перший нарис відомого вірші „Талісман“ „.. .“. Справді, сенс вірші цілком проясняється, якщо і, що, за легендою, в печері на горі Тор (біля Мекки) Маго-мет по звичаю „спілкувався“ з архангелом Гавриїлом, яка приносила йому чергові сури Корану. На тому печері Магомет переховувався вночі вигнання з Мекки. Cтихот-ворения на коранические теми, написані наприкінці 1824 р. Коли сталося переоформлення циклу? Здається, в апреле—мае 1825 р. Хоча „Наслідування Корану“ та значаться переліку творів з Зошити Капниста, отосланной на видання 15 березня 1825 р.,^ цей цикл тоді, мабуть, перебував або з трьох віршів, записаних у зошиті ПД, № 833, або з семи, існували на той час. У новій редакції цикл створили не пізніше кінця травня 1825 р. (і раніше кінця квітня, коли начерк „У печері таємницею.. .“). Тоді Пушкіним досылались до Петербурга останні вірші, додані до „зошити Капниста“, передачі в цензуру.^{Великий} Пушкін, маленьке дитя! — 28 вересня 1824 р. писав Пушкіну А. А. Дельвиг. — Іді, як йшов, роби, що хочеш, але з сердися на заходи покупців, безліч без тебе досить наляканих! Одностайну думку тобі є і добре мстить. …) Жоден з письменників російських не повертав так кам’яними серцями нашими, як ти. Чого тобі бракує? Маленького поблажливості слабким. Не дражни їх рік ил^два, бога заради. Уживи краще час твого вигнання…“ (Лист це були відправлено наступного ранку з оказією. Ввечері 30 вересня Пушкін міг вже його читати. Можливо, переклик між порадами ліцейного одного й думками з приводу хіба що прочитаної до цьому часу сури 80 Корану („Слепый“) вразила Пушкіна, і це зіграло роль імпульсу у роботі циклом. Початковий зміст циклу, що включав всього три вірші, теми яких органічно переходять із самого інше, поки тобто майже позбавлене арабського (мусульманського) колориту. Пізніше, в примітках до циклу, помітивши, що Коран є „збори нової брехні, котрі старих байок“, Пушкін додасть: „. .попри це, багато моральні істини викладені у Корані дужим і поетичним чином“. Хай не пішли, першому етапі роботи над віршованим циклом Пушкін захопився мотивами так само магометанського, як і біблійного властивості. Саме до цих генетично перших трьох пушкінським „Подражаниям“ найбільш застосовна характеристика, дана Б. У. Тома-шевским „духовним одам“, традиції яких Пушкін у разі використовував: „. .жанр .духовних од “, попри релігійну оболонку, зовсім не від замикалася вузькому сфері релігійних роздумів. То справді був жанр, широкий за охопленням тим гаслам і ліричних настроїв. Певною мірою цей жанр за доби панування оди в ліричної поезії є попередником того роду віршів, які у епоху панування елегій відійшли до області про. медитативних елегій ». Особливо псалми давали матеріал у розвиток тим, сутнісно неможливо що з релігійними догмами" Наприкінці жовтня 1824 р. Пушкін безсумнівно ознайомився в михайлівської засланні лише з французьким текстом Корану, але й великими примітками щодо нього, а головне — з досить докладним життєписом Ма-гомета, предпосланным перекладу Савари. Цілком імовірно, книжки цієї в Пушкіна був ще місяць тому, що він приступив до створення циклу, і придбала її саме у з роботою над «Наслідуваннями». Результат знайомства з фактами легендарної біографії пророка позначився у нових «Наслідуваннях Корану», зокрема у вірші «Присягаюся подружжям і нечетой», своєрідною увертюрі всього циклу. Відштовхуючись від першого вірша обраної для наслідування сури 93 «Клянуся лучезарностию сонячного сходу і темрявою ночі, що вже твій не залишив тебе» (Книжка Аль-Коран, з. 368), Пушкін насичує чотиривірш іншими клятвами. На погляд вигадливо несподівані,^ вони співвіднесені із головними темами циклу. Ліричний герой пушкінського циклу і мить не коливається у спонукань, спочатку праведних: настільки переконаний у цьому, що ні здатний навіть уязвляться підозрами. Отже, цикл складався в ході постійного збагачення задуму і ввімкнув у собі три основних початку, що домінували різними етапах роботи Пушкіна над «Наслідуваннями Корану»: лирико-патетическое (в традиціях «духовних од»), повчальнопроповедническое і агиографическое. Створюючи свою трагедію, Пушкін критично осмислював досвід як російської, так й європейської драматургії. Французька класична трагедія, зразкова по стилю, за віршами, «повним сенсу, точності й діють гармонії», не задовольняє його догматичним дотриманням єдностей місця й часу, і навіть анахронізмом характерів, під міфологічними іменами обнаруживающих риси французьких галантних аристократів XVIIв. Приступаючи до створення трагедії «Борис Годунов», Пушкін обрав матеріалом нею, то, можливо, найдраматичнішу епоху російської історії, попередню сходженню на престол Лжедимитрия, безрідного самозванця Закінчена наприкінці 1825 р. трагедія Пушкіна в наступного року була допущена до друку і у світло лише 1831 г. Пушкін у своїй трагедії сміливо ламав загальновизнані у час драматургічні канони, і це повідомило його п'єсі визивно незвичну форму. Зрозуміло, що передусім прижиттєва критика звернула увагу до цілковите руйнація двох по класицистичною поетику непорушних єдностей — місця й часу. Підраховано, що у трагедії Пушкіна — понад вісімдесяти персонажів, причому більш як 70 їх діють лише одній з сцен. Саме це велелюддя неспроможна не потіснити центральних героїв п'єси, Бориса Годунова і Григорія Отреп'єва, перший із з’являється лише шести, а другий — у. Трагедія Пушкіна присвячена подій царювання Бориса Годунова. Роман віршем «Євґєній Онєґін» у творчій еволюції Пушкіна має цілком особливе значення. Майже у кожному нової главі роман спрямований до невідомому майбутньому. У цьому вся принципова відмінність між «Євгеном Онєгіним» і «Дон-Жуаном «. Роман віршем був органічно пов’язане з всім пред-шествуюшнм творчістю поета Booбщe кажучи, лироэннческая інтерпретація традиційного драматичного сюжету була звичайною для творчої манери Пушкіна конна 1810—начала 1820 гг.

БОЛДИНСКИЙ РЕАЛИЗМ.

1828−1833 У пушкиноведении неодноразово зазначалося, що у межі 1830-х рр. творчість Пушкіна набирає нового якість, що у повною мірою можна знайти під час Болдинской осені 1830 р., коли — протягом двох місяців — з-під пера поета виходить ціла бібліотека творів. Втім, окремі (друга частина «Євгенія Онєгіна», «Маленькі трагедії», казки) з’явилися втіленням задумів попередніх років, що саме але собі дозволяє відсунути кордон досліджуваного періоду до більш раннім років. Вважаємо, новий поворот творчого розвитку Пушкіна досить чітко намітився в 1828 г. з Цей рік було помітної віхою не лише у зовнішній, а й у внутренней, духовной біографії поета. Торішнього серпня 1827 р., завершуючи першу частина «Євгенія Онєгіна», Пушкін скажет:

Пізнав я глас інших желаний.

Пізнав я нову печаль:

Для перших років мені упований,.

А старої мені суму жаль.

Пушкінська поезія схоплювала саме плин життя. суперечливою, але з беспросветно-мрачной. Однак у такому випадку вірш «Царскосельская статуя», у якій «дельвиговское» початок цілком очевидний: тут улюблене розмір, вміння накинути на сучасність покрови давнини, властива йому пластична скульптурність вірша. І все-таки це не імітація чужого стилю, яке пушкінське вільне усвоение:

Урну із жовтою водою опустивши, про стрімчак її діва разбила.

Діва сумно сидить, пустопорожнє тримаючи черепок.

Диво! не сякне вода, виливаючи з урни разбитой:

Діва. над вічної струси, вічно сумна сидит.

Пушкін, завжди надзвичайно уважно ставився до зближенням дат, не пройшов повз зазначеного збіги: воно підкреслено паралелізмом двох строф. Проте дивне зближення дозволяє Пушкіну гостріше відчути сутнісне неподібність двох історичних подій, на відміну інших сучасників, прямо уподоблявших похід Олега і російсько-турецьку війну 1828—1829 рр. Жанр казки у творчості Пушкіна вкрай різноманітний. На межі 1820-х рр. він звертається до жанрам богатирською сказки-поэмы. Пушкіна початку 1830-х рр. казка — як традиційний народно-поэтический сюжет, але, у сенсі, своєрідний кут зору дійсність. Фантастичний елемент в пушкінських казках визначає торжество морального ідеалу, часом недосяжного та реальною дійсності, але — відповідно до народної мораллю — у принципі необоримого. Пушкінське творчість рубежу 1830-х рр. вбирає у собі відсвіт обох позначених тут сторін життя і тим самим — що далі, тим в дедалі більшому мері — набуває тривожну, трагедійну спрямованість. Роман завершено Пушкіним в 1831 р., коли було вибудувана нова композиція заключній глави уряду та усього твору (у складі восьми глав). Більше лаконічними, але й лиричными стають тепер перші строфи, присвячені царскосельским юнацьким враженням. З «Подорожі Онєгіна» сюди переносяться чотири строфи, містять співчутливе протиставлення Онєгіна «середньому» світському людини й зближуючі Онєгіна з Чацьким («Він повернувся і він потрапив, як Чацький, з корабля на бал»). У Царському Селі дописано кілька строф. Написане 5 жовтня 1831 р. «Лист Онєгіна до Тетяні» підкреслило дзеркальну композицію роману. Фабула роману обривається навесні 1825 р. Не забудемо, що, подумки продовжуючи долю Онєгіна, Пушкін переддумав, що він може на героїчну загибель. Закінчення роману «Євґєній Онєґін» дорого далося Пушкіну, зажадав від нього вищого напруги творчих сил. Треба сказати, що у 1831—1832 рр. у творчості Пушкіна настає свого роду пауза: у роки написана лише «Казка про царя Салтана» і кілька віршів. Історизм творчого методу Пушкіна в 1830-е рр. набирає нового якість. При відносному затишшя у сфері художньої творчості вражає грандіозність пушкінських задумів історичних творів 1831—1832 рр.: історія французької революції, історія України, історія Петра 1. Болдинская осінь, за своїм значенням у творчій біографії Пушкіна не поступається більш знаменитої, першої. Ліричний сповідь за цю пору — не опубліковане за життя поета вірш «Осінь». Перші октави, що розвинулася в в 1830 р. в Болдіну в поему «Будиночок в Коломні», написані Пушкіним дещо раніше. Відомий чорнової автограф рядків, тісно пов’язаних тематично з початком болдинською поеми. У «Будиночку в Коломні» Пушкін освоював якісно іншу — оповідальну — октаву. Замість єдиної синтаксичної конструкції, обнимающей всю строфу. Під час Болдинской осені Пушкін накидав замітку про «Графі Нулине»: «Наприкінці 1825 року перебував зробив у де-ревне. У паперах Пушкіна збереглася виконана їм обкладинка до циклу болдинских п'єс 1830 р., де одне одним було заплановано кілька назв: «Драматичні сцени», «Драматичні нариси», «Драматичні вивчення» і, нарешті, «Досвід драматичних вивченні». Продовжуючи «досвід драматичних вивчень», таку п'єсу циклу Пушкін відкриває епіграфом з «Дон Жуана», опери Моцарта: «Л е порелл про: Про найлюб’язніша статуя командора! На початку 1828 г.(т. е. того року, коли Пушкін записав ст-роки з «Кам'яного гостя» до альбому М. Шимановской) в чорновому варіанті строфи XI глави сьомий «Євгенія Онєгіна», де йдеться заміжжя Ольги, у тому ключі згадується Ленський:. .. з могили Не вийшла цей день Його ревнующая Тінь, І на пізній годину, Гимену милий, Не злякали молодих Сліди явищ гробових. Серед творів Пушкіна «Анджело» стоїть, Жанр їх у пушкінському творчості не має аналогії. «Анджело «переробка шекспірівської комедії, і порівнювати з нею допомагає виявити оригінальність пушкінської трактування класичного сюжету. Пушкін — на відміну Вольтера — старанно проробляє характери знає своїх героїв, хоч і підкоряє їх однієї домінуючою межах. Такі «предобрий, старий Дук»; «Луцио, гуляка безтурботний. У сьомому томі «Історії держави Російського» Пушкін звернув увагу до таке міркування Карамзіна: «Два государя, Іоанн і Василь, вміли навіки вирішити долю нашого Правління і зробити Самодержавство хіба що необходимою принадлежностию Росії, единственною основою цілості її, сили, благоденства. У дослідницької літературі я не знаходжу робіт, в яких «Пісні західних слов’ян» було б поставлено у контекст творчості Пушкіна 1830-х рр. і осмислені як цілісне пушкінське твір. Просвітницький уявлення про розумних тенденціях історичного процесу було збережено Пушкіним протягом усього його творчості, але межі 1830-х рр. він усе з більшою тривогою придивлявся до отзывающимся в повсякденної, приватного життя сучасників результатам історичних подій, осягаючи складну діалектику історичного руху, У цьому плані по загальної своїх думок «Пісні.. .» розвивають в своєрідною формі самі ідеї, які втілені в «Піковій дамі» й у «Мідному всаднике».

ДОКУМЕНТАЛЬНИЙ РЕАЛИЗМ.

1834−1837 Про незавершеності творчого путч Пушкіна, чеис-черпанности його художніх пошуків свідчать багато які у його чернетках плани і задуми різних за тематиці і різножанрових творів (у тому числі, починаючи з 1834 р., цілком відсутні твори великих віршованих форм). Роман «Російський Пелам». «Сцени з лицарських часів», «Історія Петра», та й сам пушкінський журнал «Сучасник», тільки-но розпочато. B 1830-x Пушкін як багато працює над истори-ческими працями, а й согдает своєрідний жаНр «крат-кого викладу» чужого твори, не обов’язково художественного («Записки бригаигадира Моро де Бразе.. .», «Джон Теннер»,"Песнь про похід Ігорів", «Опис землі Камчатської»), знову починає вести щоденника й обмірковувати плани автобіографічних запсок. Своєрідність документального реалізму Пушкіна яскраво розкривається у його драматургічних задумах останніх. У центрі одного з цих задумів стоїть обличчя історичне — відома з хроніки XIII в. «Реалії пізньої лірики Пушкина,—замечает Л. Я. Гінзбург, — в гнітючому вона найчастіше належать сільського життя, объемлющей буття народне, кре-сгьякское і буття того що з селом дворянського шару, з якого вийшов Пушкін й у який вона бачила саму прогресивну силу тодішньої Росії». Останній ліричний цикл Пушкіна (званий також «каменноостровским циклом») відкрито пушкиноведении порівняно недавно, менше трьох років тому вони. Останніми роками інтерес до нього слабшає. Висловлені на сьогодні гіпотези можливий складі циклу вимагають взаємної коригування. Пушкін відмовився від думки опублікувати останній цикл у журналі «Сучасник», передбачаючи нездоланні цензурні перешкоди. У 1954 р. М. У. Ізмайлов запропонував перше місце поставити вірш «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний», але в п’яте — «Коли за містом, замислений, я броджу» — і було згодом вона відмовилася включати «Пам'ятник» у складі «каменноостровського циклу», багато пушкіністи продовжують розділяти цю гіпотезу. Що ж до вірші «Коли за містом, замислений, я броджу», то припущення М. У. Ізмайлова (якому він лишився вірним) який суперечить виявленому У. П. Старком сюжету циклу. Згідно з легендою, тіло Христа на вечір п’ятниці було покладено у домовину і перебувало до воскресіння. Влітку 1836 р., проживаючи па дачі Кам’яного острова, Пушкін створив шість віршів, дійшли до нашій чистових автографах. Чотири їх, як звідси вже неодноразово зазначалося вище, позначені цифрами; ще, наприкінці автографів виставлені дати. У випадках ці дати читаються зрозуміло: «22 червня. Кам. острів» («Наслідування италиянскому» — ПД, № 235) і «5 липня» («Мирське влада» —ПД, № 1747): в двох інших випадках назва місяці то, можливо читано подвійно: як і «червень», як і «липень». Вочевидь, першим Пушкін створив вірш «З Ниндемонти», і тому дату на беловом автографі його (ПД, № 236) слід читати: «5 червня». Вище згадувалося, що у чорновому автографі цього вірші (ПД, № 237) Пушкін почав працювати над віршем «Дарма біжу до сионским висот», згодом у циклі заміненим іншим — «Батьки пустельники і думка дружини непорочны».

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

.

Еволюція творчості Пушкіна співвідносилася з літературним процесом в Росії першої третини ХІХ ст. дуже складно. Взаємини Пушкіна з літературним рухом його часу будувалися якісно неоднорідне по десятиліттям: в 1810-е рр., — що він входив у літературу, навчався літературному майстерності і він, як кажуть, однією з багатьох; в 1820-е рр., — коли його визнаний першим російським поетом, й у 1830-е рр., — коли критика на той час заявили про падінні впливу Пушкіна на сучасну літературу. Історико-літературний якість ранньої поэзииПушкина слід визначати по «школі легкої поезії», до якої він тоді входив і що була по-своєму прекрасної школою для молодого поета, обретавшего в ній лише гармонійну точність стилю, а й оптимістичну ясність просвітницького погляду життя. Таке настрій не виключало і більше принципового вільнодумства і високих тим, — у ранньому творчості Пушкіна відчувається і струмінь високого класицизму («Спогади у Царському Селе», «Олександру», «Лицинию»), і сатирична, передусім літературнопародійна, спрямованість. У 1810-х рр. в лірику Пушкіна вторгаються елегійні мотиви. Але характерно, що, збагачена цими мотивами, поезія Пушкіна залишається вірної своїм засадам. Цікаво, що південні поеми Пушкіна критичного відсічі майже викликали: де вони зазіхали на классицистические жанри, належачи вже безпосередньо до інший — романтичної — жанрової системі. Але основні суперечки з проблемам романтизму у російській критиці розгорнулися саме у з південними поемами — і з цього часу під прямим пушкінським впливом у російській літературі надовго стверджується в ролі ведучого жанр романтичної поеми. Для оцінки літературної ситуації у першій половині 1820-х рр. принципове значення мало питання творчих взаємовідносинах Пушкіна та литераторов-декабристов. Романтичний період творчості Пушкіна — з його піком, віршами «Свободи сіяч пустельний» і «Демон», — був надзвичайно стрімким (1821— 1823 рр.) і по суті, з’явився наслідком кризи просвітницьких ідеалів поета, убедившегося з прикладу придушених національновизвольних змагань 1820-х рр. в недосяжність негайного впровадження заповітів Розуму і розчарувалося в сучасному йому «освіченому» поколінні, егоїстично роз'єднаному і отруєному скепсисом. Апогей прижиттєвої слави Пушкіна вихоплює перші роки після повернення із посилання. У другій половині 1820-х рр. виходить дев’ятнадцять пушкінських видань з тридцяти чотирьох, взагалі опублікованих за його життя. Багато пушкінські твори з’явилися торік у цей час другим виданням (а поема «Бахчисарайський фонтан» навіть третім). У своїй творчості Пушкін йшов стрімко вперед, а літературному свідомості на той час він залишався романтиком, і у добу остаточного зміцнення романтичних тенденцій російської літератури, що з духовним кризою, який переживало російське суспільство последекабристской епохи, у Пушкіні бачать безумовного лідера літературного руху. У «Літературних мріях» (1834) Бєлінський, висловлюючи спільну думку, писав: «Пушкін царював десять років: .Бориса Годунова «була останньою великим його подвигом; у третій частині повних зібрань його віршів завмерли звуки його гармонійної ліри. У літературознавстві неодноразово була спроба оспорити різке протиставлення Бєлінськ пушкінського і гоголівського періодів російської літератури. Але факт залишається фактом: в 1830-е рр. Пушкін перестав бути володарем дум. Точніше — живе значення на той час було визнано лише над романтичними творами поета, передусім над його поемами (в тлумаченні Бєлінського та інших критиків середини в XIX ст. поемами вважалися і «Бориса Годунова «, і «Євґєній Онєґін») Після 1825 р. російська література вступив у епоху розквіту романтизму, причому романтизму нової якості, з так званого філософського, заснованого па естетичних системах Шеллінга, Фіхте, Гегеля. Пушкінське творчест-во не уникнуло цієї спільної руху: не можна нс помітити з кінця 1820-х рр. до другий Болдинской осені (1833) ускладнення реалістичної системи Пушкіна романтичними мотивами.