А.А.Фет Шипіт, боязке дихання, трелі соловья

Поетика — це розділ теорії літератури, вивчав структуру літературних творів і системи естетичних коштів, у яких використовуваних. Загальна поетика досліджує художні кошти й закони побудови будь-якого твори, способи втілення за авторський задум в залежність від жанру, літературного виду та роду. Описова поетика виявляє особливості конкретних творів конкретних авторів чи цілих періодів і направлений.

Історична поетика вивчає розвиток літературно-художніх коштів (постаті, рими) і категорій (художнє час, простір, ритм). У широкому значенні поетика збігається з теорією літератури; у вузькому — з дослідженням поетичної мовної чи художньої промови. Тоді терміном «поетика» позначають також систему художніх коштів, притаманних поета, напрями, нації, епохи (наприклад: «Поетика російського реализма»).

Отже: «Шипіт. Боязке дыханье…».

Тема цього вірша любовна. Про це свідчать такі рядки: «…І лобзанья…».

Головна думку виявляється у наступному: Герої і вона. Вони мають ні імен, ні віку. Читач просто відчуває їх присутність у стихотворении.

Улюблена час закоханих — ніч: «…Світло нічний, нічні тени…».

Вірш починається із появи самих героїв: «…Шипіт, боязке дыханье…».

І недаремно зі слова «шепіт», адже вночі не можна кричати, тим більше побаченні. Звідси й подих — боязке. Це і у тому, що герої всетаки юны.

З другого рядки у тканину твори «уплетений» і іще одна герой — соловей. Він просто споглядає світ образу і закоханих, він ще й співає: «…Трелі солов’я…», — доповнюючи прекрасну картину любові, що панує «у вселенной».

Третя і четверта рядок знайомлять нас струмком. Але в Фета це просто географічне поняття, це що й фон, і такий герой цього вірші. У поета він олицетворен.

Струмок спить («…сонного…»). І тоді водночас рухається («…колихання…»). І вода в струмку схожа під місячним світлом на срібло, тому Фет використовує метафору: «…Срібло і колыханье сонного ручья…».

Композиційно вірш ділиться втричі частини. І початок другий частини: «…Світло нічний, нічні тіні…», — то це вже середина ночі. Тобто друга частина передає як глибину ночі, а й глибини почуттів героїв. Ніч прекрасна, ніщо корисно влюбленным.

Почуття героїв розвиваються від «шепоту» і «боязкого дыханья» до «ряду чарівних змін милого особи». Поет не описує подій, а єдиною рядком зміг розкрити всю гаму почуттів, пережитих героями.

Третя частина — ранок: «…І зоря, заря…».

А яке вона в Фета! Читач переносить свій погляд небо. Перед нами «димні хмаринки». Епітет «димні» підкреслює їх легкість, невагомість, чистоту, і це випадково, либонь у вірші йдеться про кохання. Автор використовує кольорову символіку: «…пурпур троянди, відблиск бурштину…». І нами виникає картина зорі, ранку з легенями хмарами, забарвленими в розовато-желтоватый цвет…

Закохані навіть помітили, як прийшла ніч, їм вона пролетіла як одне чудову мить, можливо тому наприкінці вірші з’являється слово — «…сльози…» — говорящее у тому, що настає мить расставания.

Усі вірш є одним пропозицію, що складається з однорідних членів — які підлягають (з-поміж них ставиться кома). Воно й читається одним подихом, з перечислительной інтонацією. Повністю все вірш — це одну велику назывное предложение.

До речі, назывными є односоставные пропозиції, у яких стверджується наявність предметів чи явища: «Шипіт, боязке дыханье…».

Назывные пропозиції переважно дуже короткі (лаконічні), але завжди (як ми переконалися). Називаючи предмети, вказуючи місце або, назывные пропозиції відразу ж потрапити вводять читача в обстановку дії: «.Світло нічний, нічні тіні, тіні без конца…».

У називних пропозиціях підлягає може поширюватися лише визначеннями: «…Боязке дыханье…».

Прийоми побудови вірші, використовувані поетом, мальовничовиражальні засоби спрямовані те що, щоб передати головну думку твори: любов — прекрасне почуття на Земле.

У слідство від цього вірш А. А. Фета «Шипіт, боязке дихання, трелі солов’я…» — це все-таки прекрасна картина, з посяганнями на закони поэтики.