Официально-деловой стиль російського языка

Основний сферою, у якій функціонує офіційно-діловий стиль російської мови, є адміністративноправова діяльність. Цей стиль задовольняє потреба суспільства на документальному оформленні різних актів державної, громадської, політичної, економічного життя, ділових відносин держави і міжнародними організаціями, і навіть між членами суспільства на офіційної сфері їх спілкування. Тексти цього стилю представляють величезне розмаїтість жанрів: статут, закон, наказ, розпорядження, договір, інструкція, скарга, рецепт, різноманітних заяви, і навіть безліч ділових жанрів (наприклад, пояснювальна записка, автобіографія, анкета, статистичний звіт та інших.). Вислів правової волі в ділових документах визначає властивості, основні риси ділового мовлення і социально-организующее вживання мови. Жанри офіційно-ділового стилю виконують інформаційну, що велить, констатуючу функції у різноманітних галузях діяльності. Тому основний формою цього стилю є письменная.

Зміст розмови можна забути, неправильно запам’ятати, не так зрозуміти й навіть свідомо спотворити. Але якщо текст зберігся у вигляді (і зафіксовано за всіма правилами), будь-який, хто прочитає, може мати певності з точністю котра міститься у ній інформації. Є низка обставин, коли зберігання письмовій інформації як бажано, а й необходимо.

Попри розходження не у змісті окремих жанрів, ступеня їх складності, официально-деловая мова має загальні стильові риси: точність викладу, не допускає можливості відмінностей у тлумаченні; детальність викладу; стереотипність, стандартизованность викладу; долженствующе-предписывающий характер викладу. До цього можна додати такі риси, як офіційність, строгість висловлювання думки, і навіть об'єктивність і логічність, що притаманні і з наукового речи.

Функція соціальної регламентації, що грає найважливішу роль офіційно-діловий промови, пред’являє відповідним текстам вимога однозначності прочитання. У зв’язку з цим кожному за тексту мусить бути характерна така точність викладу інформації, яка дозволяла можливість різних тлумачень. Офіційний документ виконуватиме своє призначення, якщо його зміст старанно продумано, а мовне оформлення бездоганно. Саме цією метою визначаються власне лінгвістичні риси офіційно-діловий промови, і навіть її композиція, рубрикація, виділення абзаців та інші., т. е. стандартизованность багатьох ділові документи. Згадайте листок з обліку кадрів, анкету, яку заповнюють, наприклад, щоб одержати візи, квитанцію на оплату житлово-комунальних послуг тощо. п.

Лексичний склад текстів цього стилю має свої особливості, пов’язані з зазначеними рисами. Насамперед, у тих текстах використовуються слова словосполучення літературної мови, які мають яскраво виражену функционально-стилистическую забарвлення, наприклад позивач, відповідач, протокол, посадова інструкція, висновок під варту, пассажироперевозки, постачання, посвідчення особи, науковий співробітник та інших., у тому числі значну кількість професійних термінів. Багато дієслова містять тему наказу або повинності: заборонити, дозволити, ухвалити, зобов’язати, призначити та інші. Слід зазначити, що у офіційноділового мовлення спостерігається найвищий відсоток вживання інфінітива серед згодних форм. І це пов’язані з императивным характером официально-деловых текстів. Розглянемо пример:

" Під час вивчення будь-якого міжнародної угоди, особливо угоди про усунення подвійного оподаткування, насамперед потрібно чітко визначити сферу його дії двох аспектах:

— податки, куди поширюється дію соглашения;

— території, куди поширюється дію соглашения".

(Консультант. 1997. № 24).

Навіть у такому короткому уривку є слова словосполучення з офіційно-правовий забарвленням (міжнародне угоду, подвійне оподаткування, податки), лист про повинність словосполучення необхідність визначити, такі риси, як строгість висловлювання думки, безстороння констатація, повна безособовість изложения.

Для офіційно-ділового стилю характерна тенденція до зменшення кількості значень слів, спрощення їх семантичної структури, до однозначності лексичних і сверхсловных позначень, до вузької терминологизации. Тому досить часто з текстів даного стилю даються точні визначення застосовуваних слів і понять, т. е. чітко обмежується їх семантичний обсяг. Тут неприпустимі полісемія (багатозначності), метафоричне використання слів, вживання слів в переносних значеннях, а синоніми вживаються в незначній мірі і, зазвичай, належать одному стилю: постачання = постачання = забезпечення, платоспроможність = кредитоспроможність, знос = амортизація, асигнування = субсидування і др.

Типовим для ділового мови є складні слова, освічені то двох і більше слів: квартиронаймач, роботодавець, матеріально-технічний, ремонтно-эксплуатационный, вищевказаний, нижепоименованный тощо. п. Освіта таких слів пояснюється прагненням ділового мови точності передачі смислу і однозначності тлумачення. Цій самій меті служать словосполучення «неидиоматического» характеру, наприклад пункт призначення, вищий навчальний заклад, податкова декларація, товариство, житловий кооператив та інші. Однотипність подібних словосполучень та його висока повторюваність призводить до клишированности використовуваних мовних коштів, що дає текстам офіційно-ділового стилю стандартизованный характер. Розглянемо пример:

«Нотаріус, займається приватної практикою, може бути членом нотаріальної палати, здійснювати всіх передбачених законодавством нотаріальні дії від імені держави, може мати контору, відкривати розрахунковий та інші рахунки, зокрема валютний, мати майнові та особисті немайнові правничий та обов’язки, наймати та звільняти працівників, розпоряджатися котрі вступили доходом, виступати у суді, арбітражний суд від імені та робити інші дії відповідно до законодавства Російської Федерації і республік у складі Російської Федерації» (Консультант. 1997. № 24).

Цьому тексту притаманні багато типові риси ділового стилю: стилістично відзначені слова словосполучення (нотаріус, нотаріальна палата, розрахунковий рахунок, арбітражного суду та інші.); «долженствующе-предписывающий» характер викладу, передається инфинитивными конструкціями (може бути, має робити, може мати та інших.); композиційне побудова, підлегле основної теми цієї пропозиції - викладу правий і обов’язків нотаріуса, що займається приватної практикою; безстороння констатація фактів, викладених в міру їхнього значимості; повну відсутність якийабо оценки.

Официально-деловая мова відбиває не індивідуальний, а соціальний досвід, унаслідок чого її лексика гранично узагальнена в семантичному відношенні, т. е. усунуто все остросвоеобразное, конкретне, неповторне, але в чільне місце висунуто типове. Для офіційного документа важлива юридична сутність, тому перевагу надають родовим поняттям, наприклад, прибути (приїхати, прилетіти, прийти т. буд.), транспортний засіб (автобус, літак, «Жигулі» тощо. буд.), населений пункт (село, місто, Село і т. буд.) та інших. При назві особи вживаються імена іменники, які позначають обличчя за ознакою, зумовленого будь-яким ставленням чи дією (викладач Сергєєва Т. М., свідок Молотков Т. П., ректор Старов Є. І. тощо. п.).

Для ділового мовлення характерно використання отглагольных іменників, що у официально-деловом стилі більше, ніж у сусідніх стилях, і дієприкметників: прибуття поїзда, надання житлової площі, обслуговування населення, поповнення бюджету, вжиття заходів; даний, зазначений, вищепойменований тощо. п.; широко використовується складні отыменные приводи: у частині, лінією, щодо, щоб уникнути, після досягнення, після повернення і др.

Зазвичай пропозицію містить досить великий обсяг інформації та розраховане на повторне прочитання. Прості пропозиції часто ускладнюються однорідними членами, що з необхідністю вичерпати предмет повідомлення. Активно використовуються пасивні конструкції; як й у наукової промови, велике останнє місце посідають складнопідрядні пропозиції з підрядним условием:

«Порядок ведення засідання і дослідження додаткових доказів, якщо вони були представлені у апеляційну інстанцію, визначається головуючим. За загальним правилом спочатку заслуховуються пояснення осіб, що у справі, та його представників. Спочатку виступає обличчя, яке подало апеляційну скаргу, та. Що стосується оскарження рішення обидва боки першим виступає позивач» (Господарство право. 1997. № 1).

У цьому вся уривку перше пропозицію — сложноподчиненное з підрядним умовою. У наступних пропозиціях кілька дієприкметників (що беруть участь, що подала), пасивний дієслово (заслуховуються), складний отыменный прийменник (у разі). Сувора і точність викладу визначають послідовність дій у ситуації. Цей текст виконує роль регламенту й встановлює порядок процедури розгляду апеляційної жалобы.

У официально-деловом стилі немає прояву авторської індивідуальності. Цей стиль дуже замкнутий, малопроницаем й інших стилів промови. У ньому встановлено певні форми документов.

Діловий промови, як згадувалося, властиві безособовість викладу і відсутність оцінковості. Тут мають місце безстороння констатація, виклад фактів логічного послідовності. Тому перша особа припустиме лише в обмеженому числі ситуацій, коли встановлюються правові відносини між приватна особа і організацією чи державою, наприклад під час оформлення різних доручень, під час укладання трудової угоди тощо. п. Так, доручення має вид:

ДОВЕРЕННОСТЬ.

Я, Алексєєва Ганна Іванівна, яка мешкає за адресою: р. СанктПетербург, вул. Празька, буд. 35, кв. 127, паспорт УШ-ВИ № 964 863, виданий 12 птд. міліції р. Санкт-Петербурга 26 січня 1992 р., довіряю Хитровой Ользі Олександрівні, яка мешкає за адресою: р. Санкт-Петербург, вул. Кораблебудівників, буд. 65, кв. 98, укладення договору з видавництвом «Юристъ» від мого имени.

24.12.2002.

Алексеева.

Однак у таких ситуаціях форма написання багатьох документів клиширована і орієнтована на безособовість. Нагадаємо, як пишеться заяву про надання отпуска:

Завідувачу кафедрою фізики проф. І. З. Петрову викладача З. И.

Андреева.

ЗАЯВЛЕНИЕ.

Прошу надати мені черговий відпустку за 2001/2002 навчальний рік із 25.12.02.

24.12.01.

Андреев.

У житті будь-який організації, або підприємства ділової стиль промови має важливе місце. Обмін інформацією, висування й розробка робочих ідей, контроль і координація діяльності співробітників, підбиття результатів і оцінка досягнутого — ось тільки деякі боку діяльності організації, пов’язані одночасно з проведенням нарад та ділових розмов різноманітних. Поміж себе їх зближують такі моменти, як орієнтація на інтереси роботи, спланированность, певний формалізм мови, тобто те, що надає ділового характеру цим мовним взаємодіям. Разом про те ділові розмови, ділові наради і телефонні розмови можна як самостійні види ділової комунікації. Вони відрізняються одна від друга як цілями, заради яких проводяться, формою контакту, а й числом учасників, що визначає соціальнопсихологічні особливості їх організації та проведения.

До кожного людей, очевидно, що мова співробітників одному й тому ж організації, обсуждающими ділової питання, чи розмова між керівником і підлеглих принципово різняться від розмов між тими ж людьми поза службових рамок.

Ділове спілкування — це таку взаємодію людей, котре підпорядковане рішенню певної завдання (виробничої, наукової, комерційних і т. буд.), т. е. Мета ділового взаємодії лежить поза процесу спілкування (на відміну особистісно орієнтованого спілкування, предметом якого став саме характер відносин між його участниками).

Ділова розмова — це розмова переважно між двома співрозмовниками, відповідно її можуть і мають брати до уваги специфічні особливості особистості, мотивів, мовних характеристик одне одного, т. е. спілкування носить багато в чому міжособистісний характері і передбачає різні способи мовного і немовного впливу партнерів друг на друга.

Теоретично управління розмова сприймається як вид ділового спілкування, спеціально організований предметну розмову, службовець рішенню управлінських завдань. На відміну від ділових переговорів, що значно жорсткіше структуровані і, зазвичай, ведуться між представників різних організацій (чи підрозділів однієї організації), ділова розмова, хоча він завжди має конкретний предмет, більш особистісно орієнтована й частіше відбувається між представниками однієї организации.

До цілей, потребують проведення ділової розмови, можна віднести, у — перших, прагнення одного співрозмовника у вигляді слова надати певний вплив іншим, викликати бажання в іншу людину чи групи до дії, про те, щоб змінити існуючу ділову ситуацію або ділові взаємини Юлії, інакше кажучи, створити нову ділову ситуацію або нові ділові взаємини Юлії між учасниками розмови; у — других, необхідність вироблення керівником відповідних рішень виходячи з аналізу думок і висловлювань сотрудников.

Порівняно коїться з іншими видами мовної комунікації ділова розмова має такими перевагами: — Швидкість реагування висловлювання співрозмовників, сприяє досягненню целей.

— Підвищення компетентності керівника завдяки обліку, критичної перевірки й оцінці думок, пропозицій, ідей, заперечень і критики, висловлених на беседе.

— Можливість гнучкішого, диференційованого підходи до предмета обговорення як наслідок розуміння контексту проведення розмови, і навіть цілей кожної з сторон.

Ділова розмова завдяки ефекту зворотний зв’язок, який найяскравіше виявляється саме у безпосередньому міжособистісному взаємодії, дозволяє керівнику реагувати висловлювання партнера відповідно до конкретної ситуацією, т. е. з урахуванням мети, предмети й інтересів партнеров.

У той самий час ділову розмову як безпосереднє взаємодія двох її учасників треба будувати з урахуванням наступних важливих принципов:

— Свідома настроювання до рівня співрозмовника, облік змісту виконуваних їм завдань, своїх повноважень і медичну сфери відповідальності, життєвого й трудовому досвіду, інтересів, особливостей його мислення та речи.

— Раціональна організація процесу розмови, що передусім означає стисле вищенаведене викладення співрозмовниками змісту інформації з обговорюваної темі, бо розлоге виклад і надлишкова інформація ускладнюють засвоєння самого существенного.

— Простота, образність, чіткість мови за умови дохідливості інформації, отже, орієнтації на собеседника.

Розмова не монолог, а діалог, т. е. двостороннє спілкування, метою якого є або прагнення краще зрозуміти характер проблеми, або вплив однієї з співрозмовників з урахуванням її інтересів й думки по обговорюваного питання. Тому необхідно так формулювати питання, визначення, оцінки, що вони безпосередньо чи опосередковано запрошували співрозмовника висловити своє ставлення до викладеного мнению.

Оскільки діалог контролює запитувач, те з допомогою запитань, він може направити процес передачі в конструктивне русло, відповідна кількість його планам й побажань; перехопити і втримати ініціативу у розмові; активізувати співрозмовника, переходячи від монологу до діалогу, дати можливість співрозмовнику проявити себе. Отже, вміння запитувати стає ключовим інструментом до швидшого і точного отримання необхідної информации.

Питання можна класифікувати з різних підставах. У управлінської діяльності проводити різницю між такими категоріями питань: характером очікуваних відповідей; по укладеним у яких змісту; виконуваних функцій, що вони выполняют.

Таким підставі, як цілі й методи ведення розмови, прийнято виділяти як самостійних видів: співбесіду прийому працювати, співбесіду у разі з роботи, проблемні і дисциплінарні беседы.

Проведення розмови припускає наявність низки обов’язкових етапів: підготовчий етап; початок розмови; обговорення проблеми; ухвалення рішення; завершення беседы.

Ділове нараду — це діяльність, що з прийняттям рішень групою зацікавлених осіб, відповідно такі особливості групового поведінки, як розподіл ролей групи, відносини між членами групи, групове тиск, надають серйозний вплив на характер виступів учасників наради і результати. Теоретично управління ділове нараду окреслюється форма організованого, цілеспрямованого взаємодії керівника з колективом у вигляді обміну. Це своєрідний форум з вироблення ключових прийняття рішень та спосіб координації активності покупців, безліч підрозділів. Зрозуміло, що непродуктивні наради — дороге задоволення, як у матеріальному, і у психологічному сенсі. Невдалий нараду може викликати матеріальні втрати у результаті вжитих неправильних рішень. Необхідно пам’ятати, що наради лише засіб управління як і будь-який засіб, вона має бути використано для правильних цілей і належно своїх, щоб домогтися бажаного результата.

Успіх наради залежить тільки від поставленої мети, а й від цього, як він учасники дійдуть розумінню завдання. Ретельне планування таких елементів, як мети, склад учасників, порядок денний і проведення, — ключі до продуктивної нараді. На етапі визначення мети важливо продумати, чи справді потрібне прийняття групового решения.

Проблемне нараду може охоплювати такій формі групового прийняття рішень, як дискусія, яка передбачає спілкування основі доказів і аргументів із єдиною метою знайти істину шляхом всебічного порівняння різних думок. Суть дій в дискусії полягає у захисту чи спростуванні тези. При висування тези учасники зобов’язані дотримуватися низки правил: теза може бути чітко сформульований і ясний опонентові, він має залишатися незмінним під час всього діалогу й ні утримувати у собі логічних противоречий.

Проблемне нараду може охоплювати мозковий штурм — спосіб роботи групи, у якому першочерговою метою є перебування нових альтернативних варіантів розв’язання проблеми. Відправним моментом мозкового штурму є проблема, котра знайшла прийнятного решения.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ:

1) «1000 екзаменаційних квитків і готові відповідей», У. И.

Капиніс, 9 клас, Москва, Видавничий будинок «Дрохва», 1999.

2) «Російську мову й культура промови», У. І. Максимов, Москва,.

«Гардарики», 2001.

3) «Як розвинути навички ділового спілкування», Майкл Бенни, «Урал.

Ltd", 1999.

4) «Чи вмієте ви спілкуватися?», І. М. Горєлов, Москва,.

«Просвітництво», 1991.

КрасГАУ; Кафедра ППП; 2001 р. Виконав: Теплов М. Ю. (e-mail: [email protected]). Перевірив: доцент кафедри ППП Лопаткина Р. С.(оценка «хорошо»).