Образ Захара та її роль розкритті характеру головний герой роману И.А.Гончарова Обломов

Образ Захара та її роль розкритті характеру головний герой роману И. А. Гончарова «Обломов «.

В романі «Обломов» І.А. Гончаров представив на суд читачів цілком нові літературні образи, нову концепцію роману. Як відомо, у житті все взаємозалежне, це стосується і до двох образам роману: Захарові і Обломова.

Захар пов’язані з Обломовим нерозривними узами, його життя немислима без доброго пана. Цей образ досить значущий у романі. Захар — слуга Іллі Ілліча Обломова, вкрай консервативний, носить той самий костюм, що носив у селі — сірий сюртук. «Будинок Обломових, був колись багата і знаменитий у своїй боці, але потім, бозна чому, все убожів, мельчал і, нарешті, непомітно загубився між нестарыми дворянськими будинками. Тільки посивілі слуги вдома зберігали і передавали одна одній вірну пам’ять минулому, опікуючись нею, як святынею». Захар був «літнього людини, у сірому сюртуку, з прорехою під пахвою… у сірому ж жилеті, з мідними гудзиками… і густими, русявими з проседью бакенбардами, у тому числі кожної став би втричі бороди». Портрет Захара, який зображає смішну і безглузду зовнішність, доповнюється і з особливим голосом: герой вона каже, а бурчить, як собака, чи хрипить. Голос ж, даний Богом, по словами Захара, «вона втратила на полюванні з собаками, коли їздив з колишнім паном і коли йому дунуло ніби сильним вітром в горло». Цьому типу Гончаров присвятив спеціальний нарис, озаглавлений «Слуги старого століття», у якому згадує добре відомих представників цього стану, людей старого гарту, ніяк не вживающихся на нові життєві умови.

Литературная родовід Захара залежить від пушкінського Савельича («Капітанська дочка»). При всій відмінності характерів першого, розбещеного життям у Петербурзі й патологічної лінню свого пана, і другого — вічного дядьки, котрій годованець залишається малим, нерозумним дитиною майже протягом усього життя, зближує їх одержима вірність як свого пана, а й усьому його роду. Вірність Захара свого пана й оснащено всім давно забутим устоям рідний Обломовки втілена найяскравіше в епізоді, коли Обломов наставляє свого слугу звичним та найдієвішим способом — вдаючись до «жалюгідним словами» і називаючи Захара «отрутним людиною». У хвилину роздратування Захар дозволив собі порівняти Обломова коїться з іншими, що й з квартири на квартиру легко переїжджають, і поза кордон від'їжджають. Це надихає Іллю Ілліча на грізну і горду одповідь про неможливість порівнювати його, Обломова, з ким не пішли. І це проймає Захара більше, ніж лайка: і сам відчуває, що переступив якусь забороненої кордон, уподібнивши свого пана іншим. Захар є пародією на свого пана. У нього ж звички, як і в хазяїна, лише доведені абсурдно, показане смішному, смішному світлі. З перших сторінок роману Захар не може викликати усмішки своєї зовнішністю, своєї лінню і неохайністю. Він чому нагадує гоголівські типажі: Осипа — слугу Хлестакова, Селіфана і Петрушку з «Мертвих душ». Але Захар — лише потворне відбиток життя пана Іллі Ілліча. Обломов дорікає Захара за неохайність і, через те, що не прибирає пилюці й багні. Захар заперечує, що «її прибирати, якщо вона знову набереться». Повне байдужість до пилу, сміттю, бруду відрізняє цього слугу з інших слуг — персонажів вітчизняної літератури. Захар цей рахунок становив власну філософію, не що дозволить боротися ні із багном, ні з тарганами і клопами, якщо вони вигадані самим Господом. Коли Обломов наводить своєму слузі для прикладу живе навпаки сімейство настроювача, Захар спричиняє відповідь такі аргументи, у яких видно неабияка спостережливість: «А де німці сміттю візьмуть? Ви поглядите-ка, як вони живуть! Уся родина протягом тижня кістку гризе. Сюртук з плечей батька переходить на сина, і з сина знову на батька. На дружині і доньок платьишки коротенькі: все тиснуть під себе ноги, як гуски… Де їм сміттю взяти? Вони мають це, ось як ми, щоб у шафах лежала за літами купа старого зношеного сукні чи набрався цілий кут кірок хліба за зиму… Але вони і кірка даремно не валяється: нароблять сухариків і з пивом і вип’ють». При зовнішньої розхитаності Захар, проте, досить зібрано. Споконвічна звичка слуг старого століття не дає їй розбазарювати панське добро — коли земляк Обломова, шахрай Тарантьев просить Іллю Ілліча дати їй тимчасово фрак, Захар негайно відмовляє: коли будуть повернуті сорочечка й жилет, нічого більше Тарантьев не отримає. І Обломов втрачається перед його твердістю.

Захар не позбавлений і повним вад. Гончаров бачить його як «лицаря з острахом і закидом», який «належав двом епохах, обидві поклали нею печатку свою. Від однієї перейшла до нього на спадщині безмежна відданість до будинку Обломових, як від інший, пізнішої, витонченість і розбещення моралі». І ще риса, характерна змішання двох епох, куди зазначив Гончаров: «Захар помер би замість пана, вважаючи це своїм неминучим і природним боргом, і навіть вважаючи нічим, а й просто кинувся на смерть, точно як і, як собака, яка за зустрічі зі звіром лісом впадає нею, не розмірковуючи, чому повинна кинутися вона, радше — його пан. Зате, якби знадобилося, наприклад, просидіти всю ніч біля ліжку пана, не стуляючи очей, від цього б залежало здоров’я і навіть життя пана, Захар неодмінно б заснув». З роками дедалі чіткіше вимальовується нерасторжимая зв’язок між Іллею Іллічем і Захаром — останніми представниками Обломовки, що є лише прекрасним сном. Вони кожен по-своєму свято бережуть у душі ті «преданья старовини глибокої», що сформували їхнього життя, характери та взаємовідносини. Вони давно знали одне одного й давно жили вдвох. Захар няньчив маленького Обломова на руках, а Обломов пам’ятає його «молодим, моторним, ненажерливим і лукавим хлопцем». «Як Ілля Ілліч не вміла ні стати, ні лягти спати, ні бути причесаним і узутим, ні пообідати без допомоги Захара, так Захар не вмів уявити іншого пана, крім Іллі Ілліча, іншого існування, як вдягати, годувати його, грубіянити йому, лукавити, брехати і до того ж час внутрішньо благоговіти проти нього». Навіть коли Захар одружується в середині роману на Онисії, куховарці Обломова, значно більше вправною, вмілої і чистоплотної, він намагається по можливості недопущення її до Іллі Іллічу, виконуючи сам звичні роботи, без яких немає мислить життя.

После смерті Обломова порвалася зв’язок між Захаром і Обломовим, і його перетворилася на непотрібне і гірке животіння. Кінець Захара непросто трагічний, він страшний. Як влучно зазначив Некрасов в поемі «Кому на Русі жити добре»:

Порвалась ланцюг велика…

Одним кінцем по пана,.

Другим — по мужику!..

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.