Тема подвигу радянський народ у Великій Вітчизняній війні в литературе

«Істина у тому, що, не дивлячись на тяжкі випробування, ми победили».

А. Чаковский Мир повинен пам’ятати жахи війни, розлуку, страждання і смерть мільйонів. Це було б злочин перед взятими, злочин перед майбутнім, ми повинні пам’ятати про війну, про героїзм і мужність, минулих її шляхами, виборювати світ — обов’язок всіх Землі, тому одній з найважливіших тим нашої літератури є тема подвигу радянський народ в Великої Вітчизняної війні. Цю тему складна, різноманітна, не исчерпаема. Завдання сучасних літераторів, пишучих про війну — величезні. Їм потрібно показати значимість боротьби, і перемоги, витоки героїзму совєтського люду, їх моральну силу, ідейну переконаність, відданість Батьківщині; показати труднощі боротьби з фашизмом; донести її до сучасників відчуття провини і думки героїв військових років, дати глибокий аналіз одного з найкритичніших періодів у країни та його власного життя. Звідси жанрове розмаїтість творів про війну, великі епічні твори, у яких дається осмислення складних суспільно-політичних процесів періоду війни у зв’язки з минулим і майбуттям країни, світової історії /Романи К.Симонова. У. Гроссмана, Ю. Бондарева, У. Богомолова і ін./; психологічна проза, розкриває основи особистості трагічних колізіях війни /У. Биков, Б. Васильєва, У. Астафьєва, У. Распутіна та інших./; художественно-документальные твори / Д. Гранин, К. Воробьев, С. Смирнов та інших./; драматургія /п'єси До. Симонова, Б. Корнійчука/; поезія /вірші М. Джалиля, М. Луконіна, З. Гудзенка/ Незалежно від жанру, всі твори об'єднані єдиною — «пам'яттю серця», палким прагненням повідати правду про пройдених дорогах війни. Автобіографічна повість — «Це, Господи!» було написано в 1943 року. Рівно 30 днів перебувають у підпіллі, знаючи, що смертельна загроза поруч і треба встигнути, писав К. Воробьев у тому, що довелося йому пережити в фашистському полоні. Страшні картини проходять поперед очі читача: «Стрижені голови, голі ноги і руки лісом стирчать із снігу в протилежні боки доріг. Йшли цих людей до місцеві тортур та мук — таборах військовополонених, так немає, полягли по дорозі … мовчки І грізно кричить шлють прокляття убивцям, висунувши з-під снігу руку, як заповідаючи — Мстити! Мстити! Мстити!» Відкриємо ліричну повість В. Астафьева «Пастух і пастушка /Сучасна пастораль/» Її герой, двадцятирічний лейтенант, вбивав фашистів, ховав товаришів, чув, як «тріщали кістки піхотинців, утюженные гусеницями танків», одним словом, воював, а помер, саме помер, від незначною рани. Причина? Три дня любові. Зачерствевшее серце раптом розтануло, запекло, заговоривши віршами і … не змогло перебувати серед крові, насильства, смерті. Своєрідно розробляє тему війни білоруський письменник В. Быков, його твори відрізняє морально-психологічна проблематика. Безкомпромісність моральних вимог. Основою його сюжетів є ситуація морального вибору. Письменник дає художнє дослідження моральних основ людської поведінки у тому соціальної та ідеологічною зумовленості. Повість «Сотников» Зима 1942 року. Партизанський загін, обтяжений жінками, дітьми, пораненими, оточений. Закінчуються боєприпаси, нічим годувати людей. На розвідку посилаються двоє - Сотников і Рибак. Вони потрапляють до рук фашистів. Перенісши тортури, Сотников гине, Рибак ціною зрадництва залишається живий. Два типу життєвого поведінки, ціна подвигу і ганебний фінал морального компромісу, витоки героїзму й зрадництва — ось головні проблеми, раскрывающиеся через ці образи. Рибак — сміливий боєць, коли, використовуючи спиною стоять свої, опинившись ж таки однією з ворогом, він йде спочатку на компроміс, потім — на зрада й вбивство товариша. Аналізуючи цей характер В. Быков дійшов висновку, що витоки зрадництва Рибака виходять із дитинства, що він йшов, начебто, дрібні життєві викрути. Сотников — скромний, непомітний людина, без будь-яких зовнішніх ознак героя і незвичайній особистості, простий вчитель. Чому ті ж хворіючи і слабким він зробив відповідальне завдання? Адже одній з причин те, що вони опинилися у руках ворога, стала його хвороба — не дотримав який душив його кашель і вже цим знайшов себе і Рибака. Змучений катуваннями, шантажируемый фашистами («Ми однаково їх знайдемо, а тебе запишемо в зрадники»), він є не зломленим. Джерелами його мужності, героїзму стала чітке переконання у справедливості тієї боротьби, яку веде народ, який виховав і вскормивший його. Сотников гине фізично, але з духовно. Перед стратою він бачить у натовпі хлопчика, зустрічається з нею і переконується, що чесне виконав свій обов’язок. Тема повісті У. Козько «Невеликий день» — обірване війною дитинство, душевна незагойна рана. Місце дії цього — невеличкий білоруський містечко; час дії - 10 років після війни. Основне, що характеризує твір, — це напружений тон розповіді, який залежить не як від сюжетного розвитку подій, як від внутрішнього пафосу, психологічної напруги. Цей високий трагедійний пафос визначає весь стиль повісті. Колька Летичка /це дано то дитбудинку, свого не пам’ятає/, маленьким дитиною потрапив у концтабір, де містилися діти донори, які мають брали кров для німецьких солдатів. Ні матері, ні батька не пам’ятає. А нелюдські душевні і навіть фізичні страждання, що він відчув, взагалі забирають в нього пам’ять про минуле. І тепер через 10 випадково потрапивши на судове засідання, слухаючи показання колишніх полицейских-карателей, хлопчик згадує усе, що з нею сталося. Страшне минуле оживає - і вбиває Кольку Летичку. Але смерть його визначена тими подіями, які вже більше 10 років. Він приречений: ніякі сили неспроможні відновити те, що в нього було забране в дитинстві. Крік Кольки, котрий прозвучав у залі суду, — це відлуння поклику про допомогу всіх дітей, насильно відібраних від матерів: «Мама, врятуй мене!» — закричав він у весь зал, як кричав протягом усього землю у цьому далекому 1943, як кричали тисячі й тисячі його однолітків. Неможливо переказати всі твори, оспівували героїзм народу Великої Вітчизняної війні. На могилі Невідомому солдату у Москві викарбувані слова: «Ім'я твоє невідомо, подвиг твій безсмертний» Книги про війну теж нагадують пам’ятник загиблим. Вони вирішують жодну з проблем виховання — вчать молоде покоління любові до батьківщини, стійкості в випробуваннях, вчать високої моральності з прикладу батьків і дідів. Їх значення дедалі більше зростає у зв’язки України із величезної актуальністю теми війни і миру в наші дні. Зброя письменника — внесок у спільна справа боротьби за мир.