«Лолита». Трансформація теми долі в сценарії У. Набокова

«Лолита». Трансформація теми долі в сценарії У. Набокова

А. М. Смирнова.

В кінці 1959 року.) У. Набоков що з режисером Стенлі Кубриком почав працювати над сценарієм до фільму «Лоліта». У 1962 року відбулася прем'єра фільму, але, по свідоцтву самого письменника, авторський задум ні втілено Кубриком, й у 1974 року письменник видав свій варіант сценария.

Мы будемо враховувати дві суперечливі аспекти цієї твори: по-перше, його вторинність стосовно роману і кінематографічну спрямованість, по-друге, його цілісність як самостійного художнього текста.

Сопоставляя тексти сценарію і роману відповідно англійською і російською мовами, ми віддаємо усвідомлювали як те, що використовуваний нами переклад роману було написано Набоковим пізніше створення сценарію на п’ять років, і у тому, що особливості кожної мови припускають кілька різне мовленнєвий втілення одним і тієї ж значеннєвих ходов.

В розумінні роману ми дотримуємося за У. Є. Александровим та її книгою «Набоков і потойбічність». Він, спираючись на свідоцтва самого письменники та його дружини Віри Набоковой, вважає основним категорією, навколо якої вже вибудовуються погляди письменника, «потойбічність», «тобто нероздільне поєднання низки характерних метафізичних, етичних і естетичних принципів» [1. З. 10].

Александров інтерпретує «Лоліту» як твір, мета якого «досліджувати природу любові, пристрасті, мистецтва, пізнання, фатуму, моральності? у тому зв’язку з потойбічністю» [1.C. 193].

Тема фатуму? одне з найважливіших в «Лоліті». Посилаючись на Б. Бойда, американського дослідника життя і В. Набокова, Александров зазначає, «що у сценарії „Лоліти“ Набоков жадав ще більше повної розробці теми року у житті Гумберта? як компенсації за нечуттєвість героя роману до цій важливій темі… можливо також, він хотів вивести назовні те що романі залишається схованим» [1.C. 212].

Роман-исповедь (мають на увазі, ясна річ, сповідь Светлокожего Вдівця) і кінодраматургія мають різними образотворчими засобами, тому й тема долі у двох сопоставляемых творах вирішується кілька по-різному. У вашому романі усе, що необхідно читачеві, він дізнається через призму сприйняття Г. Г.

В сценарії потік інформації, що проходить через свідомість героя, істотно звужується. Роману доступні думки РР., його внутрішній світ; сценарій, за винятком невеликих фрагментів щоденника і лекцій героя, фіксує лише зовнішній бік подій, нам потрібно більше зовнішніх знаків, які йдуть безпосередньо від до читателю/зрителю, аби зрозуміти смисл з персонажами.

В рамках цієї статті ми зупинимося на кілька аспектів теми долі, а саме: Фатум як дійову особу роману, мотив снів, мотив «любимца».

В романі слово «доля» фігурує частенько: РР. розмірковує про році, про значенні окремих подій щодо його долі, наприклад, зв’язок Анабеллы і Лоліти; вона сама намагається розірвати мережу чи побудувати комбінації долі, свідчить, що візерунки, що він неспроможна виокремити з тканини свого життя, йому міг би допомогти гіпнотизер, про те, що уважний читач може помітити ці візерунки з тексту, і, нарешті, про сталості долі літературних героїв, якось задуманої автором і незмінною. Маючи на увазі долю, він використовує такі визначення: «ланка в ромашкової гірлянді», «комбінації», «тканину», «мережу», «загальний план», «основною темою», «візерунки». Герой не знає, хто будує її долю, і їх невідомого йому творця називає дияволом, Мак-Фатумом (від якого вибудовується словесна ланцюжок «Мак-Ку? табір Ку? прізвисько Куильти Ку»), маклером долі, Эдгаровыми ангелами, богом мембрани, дядьком Густавом Траппом (то він іменує невпізнаного Куильти). Коли візерунок, з його думці, склався (названо ім'я викрадача Лоліти), він сам діє і як агент долі, тобто змінюється місцями зі своїми мучителем (так йому кажется).

В сценарії таких прямих висловлювань, що виходять з вуст героя, зовсім небагато: доля тут будується з неусвідомлюваних РР. збігів, тому справді герой сценарію менш уважний, ніж герой роману. Вже обманутим, напередодні втечі Лоліти, вона повинна лише помічає, що обплутаний якийсь павутинням, що її в силах розірвати, І що навколо неї й дівчатка «виросло щось дивне, що він неспроможна зрозуміти». Ще одна символ біди, що він помічає,? це відірвані руки манекенів (дві складено в жесті відчаю, одна лежить окремо) в маленькому містечку, де Лоліта невдало спробувала втекти від цього. Комбінація ця перекочувала на сценарій з роману, але у обох випадках Гумберт не помічає, яких іншим епізодам вона відсилає. Тим більше що, ряди «рук» у романі і сценаріїрізні. У вашому романі вони відсилають до руки коханця господині останнього готелю, в якому зупинився РР. перед пагоном своєї коханої, і до однорукому сусідові Скиллеров в сцені останньої зустрічі Лоліти і РР. і тим самим задовго пророкують сумну розв’язку. Сценарій передбачає показ великим планом рук Анабеллы і РР. вважається символом їх невтоленою пристрасті, жирних волосатих пальців Куильти, агента долі, та, крім того, руки в переносному значенні згадуються репліках героїв: доктор Рей промовляють на момент розлучення РР. і Валерії, що доля шлюбу героя большє нє в руках, обманутий Гумберт, поверивший в відродження відносин із Лолитой після сварки в Бердсли, запевняє її: «Я твоїх руках». Отже реалізується метафора: геройіграшка до рук долі. Мотив рук стає безпосередньо що з темою фатуму і більше тісно переплітається коїться з іншими нитками тканини долі: темою любові, ланцюгом знаків, обнаруживающих присутність Куильти, тощо. У вашому романі маємо збіги, помічені, але з понимаемые героєм, викликають неясну тривогу, а читачеві дозволяють здогадуватися «візерунках», складываемых автором. Герой сценарію як не помічає тонкої системи авторських пророцтв і ворожих тенет, сплетених для без нього в волі потойбічною сили, і безрозсудно впадає у яких, але, більше, вона сама, в сліпоти своєї, допомагає плести собі згубну паутину.

Незамеченными РР. в сценарії залишаються знаки долі: ім'я банкіра, чий будинок слід за березі того озера, у якому Гумберт хотів втопити Шарлотту? Мак-Фатум, що знаходить перекличку з двозначній жартом РР.: «хлопчик застрелює дівчинку, банкір застрелює утриманку». Але це лише часткове збіг: рок чи Фатум підлаштував для Шарлотти автокатастрофу, а застреленої виявилася героїня п'єси Куильти «Нимфетка», що перегукується з острахом Лоліти після свого втечі бути застреленої РР (народних обранців можна з іронічним зверненням РР. до читача [2. З. 236]. У вашому романі РР. сам нарікає «свого диявола» Мак-Фатумом, під назвою однокласниці Лоліти, і приписує йому знищення Шарлотти всупереч власним вигадництвам про отруті, випадково выстрелившем пістолеті і утопленні дружини. рок згадується й у вірші, декламируемом Лолитой, коли він репетирує своєї ролі в п'єсі Куильти «Зачаровані мисливці» (яка є спотвореним відбитком її життя), РР. «цей спондей» здається прекрасним, але «як тисне», а те, що дівчинка пов’язані з автором цього твори, не осознает.

Агентом долі як і сценарії, і у романі є тьотя РР. з пророчим ім'ям Сибилла, яка відіграє з батьками Анабеллы в карти, але сценарій передбачає показ її карт? це по-третє короля. У такий спосіб сценарії розвивається королівська тема, яка є: королівство приморській землі (цитату з По), місцем любові РР. і Анабеллы, Рой і Рекс, приятелі Лоліти, із якими, на думку РР., воно може їй змінити, вчитель фортепіано міс Кінг (в сценарії помилково що називається РР. міс Емперор), замість уроків якої Лоліта зустрічається з Куильти, — усе це пророкує втеча Долорес, що завершився її й Куильти коронуванням на ранчо останнього. Якщо романі тьотя Сибилла пророкує лише власної смерті момент шестнадцатилетия племінника, то сценарії її карти прогнозують все подальше долю РР., що посилює тему долі й предопределенности.

Большее, ніж у романі, розвиток одержує у сценарії мотив сну. Сновидіння, будучи посланням з потойбічного стосовно героям авторського світу, прогнозують долю, застерігають їх. Так, РР. набагато раніше смерті Шарлотти сниться сон (у романі зовсім іншого забезпечення і призначення), що він, Темний Лицар, вистрибуватиме вершники по галявині, де грають німфетки, одне з них, Лоліта, приєднується щодо нього, і вони заглиблюються у зачароване ліс. Це сновидіння перегукується із вмістом п'єси Куильти «Зачаровані мисливці», де героїня присипляє мисливців. Сам Куильти, зі сторінок роману і сценарію, впізнаний і невпізнаний, неодноразово говорить про сні, та, крім того, доктора, які лікували РР., зокрема, доктор Рей, в сценарії що розповідає про життя героя до зустрічі з Лолитой, займалися тлумаченням його снів. Зв’язок цих персонажів зі сновидіннями не показує їх переваги над РР. Також, як і він, де вони розуміють справжнього значення сновидінь, захопившись фрейдизмом і будучи такими ж маріонетками до рук автора, як і автор цих «Сповіді». Шарлотті сниться сон, що її хочуть отруїти, РР. справді мріяв про таку можливість, але зупинився лише з снодійних пігулках, які підвели його, що він пізніше хотів опанувати сплячої Лолитой. Лоліті сниться сон, що її мати втопилася: на справі вона потрапила під машину, але РР. спочатку хотів її втопити. Отже, мотив сну стоїть у сценарії великої ваги. Він виявляє статус деяких героїв, яких глядач помилково може взяти за полновластных господарів долі РР. (доктора Рея, Куильти). Насправді, вони? сліпі гармати року, помилково прийняті неуважним РР. над його агентів і розпорядників. З з іншого боку, мотив сну пов’язує долю героїв твори Куильти (теж повніше що у сценарії), яких тягнуться нитки у багатьох інших напрямах, одне з яких? літературна тема, має важливе значення для Набокова.

Важной ниткою у кістковій тканині долі є мотив домашніх улюбленців (англійською загальне поняття позначається словом «pet »). У вашому романі він розпадається на цілий ряд приватних «тварин» мотивів. Мотив собаки присутня й у романі, й у сценарії і, тісно переплітаючись з мотивом «улюбленця», набуває самостійне значення, тому розглядатимуть у цій статье.

В сценарії Р. неодноразово називає Лоліту «my pet », «mon petit chat «(останнє можна з котячими очима Шарлотти? мотив кішки, в такий спосіб, встановлює зв’язок між матір'ю й донькою), в готелях, де зупиняються Р. і Лоліта, з’являється напис «Pets accepted «(у романі, навпаки, «вхід з собаками заборонено»), репетируючи роль німфи, Долорес обмацує ріг свого домашнього єдинорога (фрейдистські «штучки» в сценарії є з знаків присутності Куильти), сам драматург в телефонній розмові з РР. грає словами: cars, carpets, car pets (буквально: автомобілі, килими, автомобільні улюбленці). Гра слів? це теж знак постійної присутності викрадача, що залишається незамеченным.

Другие улюбленці в сценарії? роздавлена білка і кролик. Епізод з білкою присутня й у романі, але у сценарії РР. на той час говорить про беззахисності маленьких звірків, а романі така фраза з’являється набагато раніше [2. З. 21]. і пов’язується прямо пов’язана з даним епізодом. Побачивши кролика і погнавши його, Лоліта зникає з полем зору РР., а з’являється знову вже у супроводі бідної молодий пари з негарним дитиною, причому чоловіка має відігравати хоча б актор, як і Річарда, майбутнього чоловіка Лоліти. Переслідування кролика можна з аналогічним епізодом з «Аліси у країні Див», що підтверджує приналежність Лоліти до світу простих дівчаток, отже, хибність теорії РР. та її сліпоту. З іншого боку, це зіставлення пророкує сумну долю Лоліти: втеча від РР. представляється їй переходом до Країни Див, але «кролик гребує, що його впіймали»,? промовляє її майбутній чоловік, і казковий світ обертається нею нормальної, але убогою життям з Ричардом.

Отсутствует в сценарії мотив мавпи, а романі РР. називає Лоліту «моя маленька мавпочка», свій особливий погляд визначає як «горилловый», у вищій сцені у місіс Річард Скил-лер «мавпячі вуха». З іншого боку, він розповідає експеримент, в якому брала участь його дружина Валя зі своїми коханцем Максимовичем, живе у клітині по-обезьяньи.

Смысл зіставлення відносин РР. і Лоліти із гармонійними стосунками господаря і його домашнього улюбленця очевидний. Сам герой, по сліпоти своєї, не помічає цього, попри те, що його ранить беззахисність маленьких звірків. Але мотив «улюбленців» має і інше значення. У післямові до американського виданню роману Набоков зізнався, що «…початковий озноб натхнення був якимось чином пов’язані з газетної статейкой про мавпі у Паризькому зоопарку, яка, після багатьох тижнів улещи-ваний із боку якогось вченого, накидала вугіллям перший малюнок, коли-небудь виконаний тваринам: начерк зображував грати клітини, в якої бідний звір уклали» [3. З. 269]. Незалежно від рівня щирості визнання письменника, воно розкриває сенс «мавпячою» теми в романі. РР. невипадково порівнює себе з мавпою у відповідь, що живе у «чугунно-решетчатом світі про причини і наслідків». Розповідь його? як малюнок тваринного, бачить тільки своє клітку та здатної лише її зобразити. Герої перебувають у полоні за авторський задум, як і клітині, і нічого, який би ззовні, бачить, тому РР. не може розгадати візерунки своєї долі й зрозуміти, хто всім цим стоїть. Коли ж врахувати похідний характер сценарію стосовно роману, цей ключ пояснює значення мотиву «улюбленців» й у первом.

Рассматривая сценарій самостійна твір, ми виділили додаткові значення, які набуває тема долі, і мотиви, вплітаються у ній (мотив «улюбленців», мотив сну, «королівський» мотив тощо.). Це відбувається, з місця зору автора, рахунок збільшення кількості мотивних «перекличок», що й формують, якщо ними «зсередини», з погляду героя, візерунки в тканини його судьбы.

Таким чином, мережу долі в сценарії уплотняется.

Знаки містера Фатуму, виявлені в сценарії читачеві без посередництва свідомості РР., що у романі їх помічає сама і цим робить менш помітними нам, стають очевиднішими, але для зовнішнього спостерігача, герой стає менш внимательным.

Возможно, внутрішній світ героя у сценарії в меншому обсязі, оскільки Набоков, який був професійним кінематографістом, не володів в належним чином прийомами щодо його передачі. Мабуть також, що письменник враховував особливість кіно, яка полягає у цьому, що з глядача немає можливості перечитувати впродовж кількох раз кинотекст, вдумуючись до нього, і він вимагає більш очевидних знаках.

Скорее всього, всі ці умови й не так вплинули влади на рішення теми долі в сценарії, скільки збіглися з авторським замыслом.

Список литературы

1. Александров У. Набоков і «потойбічність»: метафізика, етика, естетика. СПб, 1999.

2. Набоков У. Лоліта. М., 1991.

3. Набоков У. Про книжку, названій «Лоліта» // Набоков У. Лоліта. М., 1991.

4. Nabokov V. Lolita: A Screenplay. New York, 1997.