Проблемы поезії в інтерпретації Германа Гессе

Проблемы поезії в інтерпретації Германа Гессе

Мюнстер Олена Георгиевна Анализируются погляди Германа Гессе на поезію і його витоки, на власне поетичне творчество.

Ключом до дослідження творчості будь-якого письменника чи поета не є лише його художні твори, а й публіцистика, вислови щодо своєму власну творчість, вимоги до творчого процесу. Найбільш достовірним є це факт для такого універсального і загадкового письменника сьогодення, як Герман Гессе. Десь на сторінках своїх творів він говорить про поезії взагалі, витоки власної поезії, про особистості поета і вимоги до форми і содержанию.

Сам вирішив стати поетом в 13 років: «…стану поетом, або взагалі ніким» [5, с.37]. Та перешкодити йому довелося рано переконатися, що самого бажання малий, що воно може здатися смішним і навіть ганебним, І що на поета ніде не вчать, а вчителя «потім і Юлії було поставлено, аби дати вирости жодному яскравому, вільному людині, не дати відбутися жодному великому діянню» [5, с.38].

Осознав це, Гессе починає займатися самоосвітою — читає шедеври світової літератури, займається історією мистецтва, мовами філософією і списує «купу папери своїми першими пробами пера» [5, с.39]. Він робить стільки зусиль, приносить стільки жертв і, нарешті, сягає своєї мети. Йому це нелегко, але не всі ж будь-якого поета вважає «улюбленцем долі», оскільки він «наділений задарма, який можна замінити ні ретельністю, ні постійним працею, ні добрим характером» [5, с.184−185]. На думку Гессе, навіть у халтурною поезії можна знайти душу автора, і навіть найбільш слабкий поет «завжди буде торкатися тому Єдиному, про що вона навіть думає, завжди видасть власне зробив у своєї ремісничої поделке» [5, с.190].

Гессе розуміє, що самого поетичного обдарування замало, й що поетичному творчості можна й потрібно вчитися. Навчатися в великих поетів, у природи й музики. Гессе навчається у Эйхендорфа і Гейне, Жан Поля і Новалиса, Гельдерліна і Гете. І саме вірш однієї з цих романтиків — «Ніч» Гельдерліна — спонукало маленького Гессе стати поетом. Він був зачарований рядками цього вірша, відчувши «перше подив дитячої душі перед мистецтвом» [7, c.136].

Гессе наслідує романтикам особливо у період своєї творчості. Та заодно усе ж таки чітко усвідомлює, що не досить лише «з урахуванням прочитаного створювати якусь загальну чарівну атмосферу романтичного», необхідно «грунті такого романтизму виховати у собі поетичну відповідальність за максимальної суворості до речі та в крайній стриманості в опорі на зразки» [3, с.223].

Гессе дуже серйозно ставився до форми своїх поетичні твори, зазначаючи у своїй, що не вільний ні з виборі сюжету, ні форми, ні розміру. Усі диктує сюжет. [5, с.124−125]. Вірші, по думці Гессе, це «розрядка, поклик, крик, подих, жест, реакція схвильованої душі, прагне вихлюпнути чи усвідомити порушення, емоцію» [2, с.71]. Таке вірш це приємно і хвилювати, то, можливо гарними чоловіками та висловлювати щось «можливе в усіх» і тому залучати себе читачів. У той самий час Гессе вважав, що «вродливі вірші призначені для читача, що вони «створено й інших» і є «цукерками для публіки» [2, с.71]. Він про такі віршах: «Вони непотрібно занурюватися серйозно й любовно, де вони мучать і вражають, а весело, затишно качають у своїх гарних і мірних хвилях» [2, с.72]. Читання таких віршів може швидко набриднути, ними легко пересититися, навіть «святими класиками», і можуть «потягнути для читання поганих віршів. Але сьогодні їхню краще складати самому, і це робить людини «набагато щасливішим, ніж читання самих распрекрасных стихотворений». 2, с.72].

Гессе вчить, що писати вірші, «покладаючись почуття», неможливо. Позаяк Україні необхідні «форма, мову, вірш, вибір слів», і всі це «відбувається не почуттям, а розумом» [3, с.223]. Він зазначає, що «невеликі поети нерідко користуються формами несвідомо», що вони «наслідують чужим формам вірша, спираючись напам’ять, де вони відають, що роблять…» [3, c.223]. Справжні майстра працюють «з великою вибором» і з «найбільшої зосередженістю, нерідко піддаючи скурпулезнейшему аналізу традиційні закони та формы"[3, c.223].

Вопрос про об'єкт поезії хвилював Гессе щонайменше, ніж форма: «…ніж вірніше ми підрозділяємо матеріал, що тонша й розуміємо багатство співвідношень в прочтенном, то зрозумілішим бачимо неповторність, індивідуальність і точну обумовленість кожної думки, кожного вірша» [5, c.184]. У той самий час Гессе зазначає, що «по-справжньому поезії немає взагалі ніякого відбору матеріалу» [5, с.190]. Тобто, поет будь-коли вибирає основні образи і найхарактерніші проблеми поезії. Оскільки це «воістину первинна субстанція всієї поезії, спосіб бачення поета, рух його душі» [5, з. 191). «Справжнє може бути измышлено, вона має бути формувався у душі», — вважав Гессе. [5, c.190]. Він: «На початку був міф. Господь Бог, сотворивший колись скрижалі поезії з душ індійців, греків, германців, щоб показати світові велику сутність свою, і нині населяет кожну дитяче душу поезією» [4, 10, с.98].

Истоки поезії, на думку Гессе, укладено у самому поета, у кожному читачі його поезіях. І справжня краса і принадність, які «марно було шукати б в дійсних речах», живуть у сновидіннях поэтов. 5, c.440]. «Хіба диво, — писав Гессе, — що можна побачити уві сні таке носити у собі цілий світ, зітканий із малого чарівного речовини, хіба диво, що у глибині нашої душі, куди ми нерідко і з такою розпачем, як у купі руїн, даремно намагалися відшукати хоч якісь залишки віри, радості, життя, що у глибині нашої душі ще розцвітати такі квіти» [8, с.383]. Про це пише Гессе і у своєму вірші «Світ — наш сон» [9. с.67]:

Ночью страшні виденья И чарівних замків чудо, Города і снятся, Знаешь ти, вони звідки? -.

Их творять душі глубины, Все вони — твої творенья, Все вони — твої картины, Сновиденья. (Пер.наш) Гессе був якось по-особливому близький до світу сновидінь і найчастіше розмірковував про «художньої боці мистецтва сновидінь» [6, с.177]. Він любив займатися сюрреалістичною поезією не приховував цього. Створення таких віршів доставляло йому особливе насолоду і вимагало мало зусиль. Але певний характер художньої основі моралі й відповідальності, якого Гессе прийшов із роками, собі не дозволяли йому «переносити цей прийом в галузі приватного й безвідповідального в серйозно задумані речі» [6, с.177].

Задачей істинного поета, за словами Гессе, є відтворення світу «у дзеркалі віршів настільки досконало, що у цих відбиття сам світ, очищений і увічнений, стане його надбанням» [5, с.437]. І лише тоді, коли це завдання виконується, поет зможе випробувати справжнє щастя і глибоке удовлетворение.

Каждый поет прагне до цього й у шукає кохання, і розуміння, шукає популярності. І це йому може допомогти істинні критики, внаслідок чого поет може «прояснити і уточнити, що насправді становить він сама і його робота у тонкому рівновазі життя нації, вищі культури, яке співвідношення його обдарування і досягнень» [5 с.186].

Гессе писав, що з читанні віршів будь-якого поета ми знайомимося «лише з якимось колом осіб та соціальні обставини, а колись лише від самим поетом, з його способом життя і баченням, темпераментом, внутрішнім виглядом, почерком, нарешті, його художніми засобами, ритмом мислення та мови» [2, с.34].

Одним з міряв обдарування поета Гессе читав точність і якість мови та найкращим критиком власних поетичних творінь був вона сама. У цьому збірнику «Шлях сновидінь» ми бачимо рядки, які з повним правом можемо адресувати його й самому Гессе: «Наш герой писала різні приємні штучки, розповіді, навіть романи, складав часом і вірші, і навіть, як тільки міг, намагався писати добре» [8, с.371]. Намагався писати добре і «мав необережність самовпевнено порівнювати свою творчість ні з іншими розважальними творами, написаними його современникми, а підходив до нього зі іншим мірилом, рівняючись на письменників минулого…» [8, с.371]. У цьому герой Гессе не радів, і з гіркотою визнавав, що «навіть найбільш вдала, найпрекрасніша сторінка з усього написаного ним значно поступається самої непримітній фразі чи віршованій рядку істинного поета» [8, с.372]. Становище здавалося герою трагічним, а таємні претензії на істинно поетичне мистецтво безглуздими, оскільки «немає, не може, бути нічого істинно поетичного у дійсності…» [8, с.373].

По думці Гессе, «субстанція, що робить поета поетом, проявляється нині лише у надзвичайно нашпигованою вигляді, отже відмінність між поетом і літератором не то, можливо уловлено» [5, с.46]. І тоді ж час, як та її герой, не виключав можливості, що «деякі з її власних письменницьких дослідів, можливо, здаватимуться істинної поезією читачам наступних років, що літератори прийдешнього можливе з тугою згадуватимуть його творчість та її століття як золоте століття, коли були ще справжні поети, були почуття, справжні люди, справжня Природа і справжня духовність» [8, с.374].

Деградация духовності турбувала Гессе найбільше. І однією з ознак деградації він вважав зникнення поезії, зникнення поетів. І, як наслідок, загибель вправного, чудово відточеного мови. У свій твір «Трагедія» він пише: «Потім, власне цілком несподівано, всі зрозуміли раптом, що з цим поезією щось дуже порядку, що без неї можна обійтися, що вона у загальн-те не розумна» (8, с.338−339]. Усі усвідомили, що «час мистецтва минуло», що «мистецтво поезія у тому світі померли». Усвідомили, але з відчули втрати, і це були найстрашнішим для тих одинаків, котрим ці втрати стала трагедією. Так, колишній поет і нинішній складач Йоганнес констатує: «…настав час, коли всі наше покоління відвернулася поезії, коли ми як у осінньому ознобі відчули: що тепер двері храмів закрилися, тепер настала вечір, і священні лісу поезії спохмурніли, і тут жоден з які живуть нині різноманітні знайде заповітної стежки під божественну затінок. Зробилося тихо і тихо загубилися ми, поети, на отрезвевшей землі, яку навіки залишив великий Пан» [8, с.390].

Земля потверезіла, все замешкали рассудочно. Складач Йоганнес перестав писати вірші, що раніше не багато хто вважав істинної поезією, але продовжував служити слову, був «служителем храму мови» і мала що від цього справжня насолода: «Про яку радість я у своїй відчував! Яке дивовижно прекрасне почуття охоплювало мене, коли (…) після кількох магічних штрихів і поправок знову проступав чистий, неоскверненный образ нашого прекрасного мови!» [8, с.392].

Служителем храму мови був і саме Гессе. Прозорістю і точністю його стилю захоплювалися і захоплюються багато літературознавці і шанувальники його творчості. Але по красу стилю завжди була напружена творча праця, що буває у змозі не кожному. Гесе писав: «Бути поетом — ідеал багатьох здібних молодих людей, подразумевающих під поетом людини, зберіг оригінальність, чистоту серця, сприйнятливість, тонкість почуття і яскраву емоційність. Але цими чеснотами може мати хто завгодно, не стаючи поетом, і від мати ними, ніж натомість — лише сумнівним літературним обдаруванням» [2, с.39].

Гессе вважав, що молоду людину роблять поетом «чуйність душі, здатність закохуватися, здатність любити дітей і палати, захоплюватися, відчувати небувалі і незвичайні почуття» [7, c.131]. І саме цим якостями нехтує, на думку Гессе, сьогодення і з молоді поети, які соромляться своєї «сентиментальності». Для самого Гессе його почуття «у тисячу разів миліші, чим це молодецтво світу», і вони вберегли його у роки війни від цього, щоб «розділяти сентиментальність удалых і захоплюватися стріляниною» [7, з 131].

Гессе вважав, що звичка «прояснювати свідомістю й у вузьке формі викладати пережите» допомагає людині розвинутися та стати справжнім людиною" [2, c.39]. Але творчість може і шкодити, Якщо людина прагне швидше вихлюпнути пережите, «позбутися нього, натомість, щоб насолодитися їм у проясненому вигляді» [2, с.39].

И все-таки молодики повинні писати, стверджував Гессе. Писати, поки що в них «є сантимент, що поетичні досліди їх розвивають, допомагають розібратися у собі й у навколишній світ, посилити інтенсивність своїх переживань, загострити своє сумління» [2, с.40].

Но корисно як писання своїх віршів, а й читання істинної поезії: «З усіх літературних насолод читання віршів найвища й чисте «[2, с.42]. Гессе любив перечитувати вже знайомі прекрасні вірші, знову і знову насолоджуючись їх цілісністю і досконалістю. Він писав, що «в деяких народів, передусім східноазійських, схильність до цьому шляхетного насолоди виражена гранично і доходить часом до релігії чи, залежно від епохи й місця, — до віртуозності» [2, с.42]. Гессе насолоджувався «чарами японської лірики», передусім прагненням до зовнішньої простоті і стислості. На думку Гессе, від японської поезії «неможливо відразу ж потрапляє перейти до читання сучасної німецької лірики» оскільки вірші «здаються непомірно роздутими і манірними» [2, с.147].

Гессе з жалем зазначав, навіть у Європі, особливо у Німеччини схильність до перечитання поезії «в нинішній мішанині всіх духовних культур (…) зазнала сильний збитки» [2, с.42]. Гессе боявся, що чудові скарби давньої німецької поезії згинуть і опиняться «чужими» сучасному поколінню. Він вірив у цінність німецької літератури своегo часу й вважав, що вона «справа безсила, безнадійне, посів на мізерної, з ознаками недогляду грунті», що вона «навряд чи здатна забезпечити щось зріле, повноцінне, довговічне» [7, с.139]. І спроби сучасних йому німецьких письменників, та й свої власні, створити «справжні полотна, справжні твори» завжди здавалися йому невтішними [7, с.139]. Заодно він зазначав цінність проблематичною поезії, яка «исповедально, з максимальною відвертістю говорить про своїх собственнх бідах і бідах свого часу» [7, с.139]. Гессе писав: «Мені відомі, що цінність те, що пишемо ми, нинішні, в тому, що з цього й сьогодні й надовго виникнути якась форма, якийсь стиль, якась класика. Річ у тому, що в бідах ми маємо іншого притулку, крім граничною відвертості» [7, c.139]. І саме між цим вимогою відвертості і вимогою прекрасної форми, на думку Гессе, «відчайдушно шарахається туди, й сюди» вся поезія його покоління: «Адже навіть готові до останньої щирості до самовіддачі - де знайти нам нею форму? Наш книжковий мову, наш шкільний мову її дає, наш почерк викарбуваний давно» [7, с.139].

Сам Гессе віршем, та й у прозових творах, був гранично відвертий. Він про своє поезії: «Моя поезія, сповідь старіючого поета, (…) спроба уявити непредставимое і нагадати про невимовному в слові» [3, с.200]. Загальний сенс усіх своїх поетичних робіт він бачив у захист особи, індивіда, іноді його вірші здавалися йому «криком про допомоги», тому що будь-який людина «у своїй окремішності та унікальність, з його спадщиною та її можливостями — річ тендітна, ламка…» [3, с.200].

Еще більш крихкий і ломок сам поет. Про почуттях поета, про його призначення Гессе пише в казці «Поет»: «Він відчув, що ні одному святі у світі, навіть найвеселішому, йому ніколи добре і легко на серце, що у гущі життя він залишиться одинаком і ставляться більш мері - глядачем і чужаком, він відчув, що з багатьох душ лише його душа стоїть, і що може не відчувати разом та краси землі, і таємну тягу проти, властиву чужаку» [1, с.437−438].

Эти рядки можна й адресувати його й самому Гессе, якого називали «монтаньольским самітником». Він також був чужим на «святі життя», але з байдужим споглядальником, а людиною, якого турбує майбутність людства, його духовність. У його поетичних рядках молоді поети знаходили «щось подібне на досвід минулого і роботу розуму, на вчення і старечу мудрість». Вони знаходили у яких «мудрі думки», які Гессе, за його словами, іноді «брав в лапки, брав під сумнів, навіть перекидав і скасовував, але загалом (…) всю своє життя більше стверджував, ніж заперечував, більше погоджувався чи відмовчувався, ніж боровся і часто надавав шанування традиціям духу, віри, мови та звичаю» [5, с.301].

Гессе вважав себе поетом, й у людський пам’яті він хотів залишитися також поетом. У одному із листів до свого видавцеві, Самуэлю Фішеру, він пише: «…мені хотілося б, у разі, якщо сам він не займуся цим, щоб у пам’ять мене не робилися зібрання творів й інші необов’язкові речі, але щоб натомість було видано невеличка, гарна й недорога добірка моїх віршів» [5, с.122].

И його вірші видаються й переводяться інші мови світу, оскільки Гессе продовжує залишатися хранителем і продовжувачем кращих традицій неоромантизму, а такі його вимоги до істинної поезії, як відточеність форми й мови, вдумливий вибір слів і гранична щирість не втрачають своєї актуальності й у наші дни.

Список литературы

1. Гессе Герман. Вибране. Збірник. Пер. с ньому. / сост.Н.Павлова. — М.: Райдуга, 1991 р. -539 с.

2. Гессе Герман. Магія книжки. М.: Книжка, 1990 р. — 236 с.

3. Гессе Герман. Початок будь-якого мистецтва кохання. [Добірка висловлювань про літературу] // Питання літератури. — 1978. № 9, с.194−226.

4. Гессе Герман. Петер Каменцинд // Нева. — 1995 р., № 10−11, с.98−139, с.92−128.

5. Гессе Герман. Листи із широкого кола. М.: Прогрес, 1987 р. — 400 с.

6. Гессе Герман. Листи до друзів. // Літературна навчання. — 1990 р. Кн.3, с.177−189.

7. Гессе Герман. Подорож в Нюрнберга. // Прапор. — 1994. № 5, с.123−151.

8. Гессе Герман. Зібрання творів в 4-х томах. Том 3. Повісті, казки, легенди, притчі. Пер. с ньому. — СПб.: Северо-Запад, 1994 р. — 510 с.

9. Hesse Hermann. Gesammelte Werke. Erster Band. Stufen. Die sp? ten Gedichte. Fr? he Prosa. Peter Kamenzind. Suhrkamp, Frankfurt am Main, 1987. — 504 S.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.