Король пригод

" Повелитель пригод «

Никогда ні великим любителем творчості Э. Р. Берроуза. І навряд чи наважився б коли-небудь писати про неї, але занепокоївся історією американської журнальної фантастики, а цієї без творця Барсума і Тарзани немає з визначення. Я важко зітхнув, вкопался в журнальні пласти — аж раптом захопився. Ні, не книжками — але з тих, як історія виток за витком накручувала навколо цієї людини лінії доль і подій… Нарис охоплює лише саме початок літературної кар'єри Берроуза, коли закладалися лише перші камені фундамент майбутньої Легенды.

Что-то містичне був у цій людині. То справді був маг, який вічно потрапляв під владу власних чар: варто було йому розпочати писати текст довші сторінки, як в нього виходив пригодницький роман. Якось вирішив написати автобіографію. Він сіл до машинці, заправив у ній чистий аркуш і напечатал:

" Мене завжди засмучувало, що таке життя моя не блискуче виступала подіями, які б надати захопливість біографічного розповіді. На жаль — з числа невдах, якою щастить із пригодами, вони прибувають на пожежа, коли вогонь вже погасили. Я народився Пекіні, де батько мій перебував військовим радником при Імператриці Китаю; до десятирічного віку я жив разом із сім'єю в Заборонному Місті. Глибоке знання китайської мови, придбане мною упродовж років, не раз служило мені добро — особливо у дослідженнях, що їх вів, а інтерес мій було звернено переважно до китайської філософії і китайському порцеляні… «.

Зачин був хороший, проблема полягала у іншому: Едгар Райс Берроуз народився над Пекіні, а у Чікаґо, і її батько нього був пивоваром, а чи не військовим. І з знанням китайської мови автор «Тарзани «було так благополучно, як звідси написалося… І це приголомшлива спроможність до творчості проявилася в нього лише у 36 лет.

Эдгар Райс Берроуз народився 1 вересня 1875 року ветерана громадянську війну (офіцер армії Північного союзу), який після війни став процвітаючим бізнесменом. Едгар був четвертим дитиною у ній. Два його старші брати закінчили Йєльський університети, а сам він було відправлено у школу Браун. Коли ця школа закрилася на карантин під час епідемії дифтерії, його у Маплхерстовскую школу дівчат (ось так), та був — в Эндоверскую гарвардську школу, після закінчення якої Едгар вступив у Мичиганскую військову академію. Пізніше Берроуз згадував, що у всіх школах його вчили грецької мови і латини, але й на одній із них же в програмі був курсу англійського языка.

Зато у військовій академії він навчився відмінно їздити верхом. Закінчивши академію в 1895 року, він заручився (з допомогою батька, звісно) підтримкою конгресмена від Чикаго Едгара Уїлсона і майже отримав рекомендацію в Вест-Пойнт, але переоцінив вагомість рекомендації і ганебно провалився на на вступних іспитах. Тоді він кинувся навздогін за пригодами й у травні 1896 року визначився до кавалерії. Проте замість бурхливої похідне життя і сутичок з апачами він знайшов лише класичні принади військового животіння у глухий провінції - в форте Грант, штат Арізона, де було розгорнуто 7-й кавалерійський полк армії США. Тому форми Едгар віддав перевагу якнайшвидше позбутися — вже місяці від початку служби він зробив батькові лист, де просив переговорити зі знайомими з Вашингтона. Папа у нього з боку приводу, але бюрократичні процедури тяглися ще аж сім місяців, тож із кавалерією Едгар розпрощався лише березні 1897 року. Після демобілізації Берроуз довго пас корів в Айдахо. У 1941 року він вспоминал:

" Життя ковбоя припала мені до душі, хоча у часи в Айдахо було і не однієї душової. Бувало, за через три тижні не знімав чоботи і «стетсон ». Я були мексиканські шпори, оброблені сріблом, із величезними зірочками і призвоном. Коли тупав вулицею, шпори голосно дзвякали, й мене чути за квартал. Про, який у мене пишався! «.

Затем він працював продавцем в Покателло, штат Айдахо, на золоті копальні у Орегоні, поліцейським у Солт-Лейк-Сіті, клерком в чиказьких конторах, бухгалтером, комівояжером, безуспішно намагався виїхати до Китай інструктором по верхової їзді й гадав навіть знову завербуватися до армії. Зберігся лист від полковника Теодора Рузвельта, у роки — командира Першого кавалерійського добровольческого батальйону, куди Едгар намагався записатися. «Дорогий сер, — написав Берроузу майбутній президент США радий був би прийняти вас на службу, проте небезпека перевищення кількості особового складу батальйону це не дає мені можливості відповідати згодою попри пропозицію добровольців, який живе не треба від місця моєї дислокації «.

Берроуз регулярно брався створення власної підприємства, але його задуми швидко перемелювалися життям вщент. Адже вона вже був одружений, потрібно було годувати двох дітей… І тепер — уявіть собі картину. 1911 рік. Тридцятип’ятирічний бізнесмен, невдаха, що ніяк неспроможна зводити кінці з кінцями і хіба що назавжди попрощався з черговим клієнтом, сидить ввечері у спорожнілому офісі й простим олівцем звороті бухгалтерського бланка пише… фантастичний роман. Роман про людину, якого невідомо як закинуло на Марс, у світ нескінченних пригод, у світ, зовсім і «картопляний «Айдахо, і ділової Чикаго.

В світ, схожий на чарівний сон. Два десятиліття боротьби за існування навчили Берроуза не нехтувати ніяким заробітком. Він, звісно, не вірив, що його писанину хтось надрукує, та все ж послав рукопис до редакції журналу «All Story », підписавши роман «що говорять «псевдонімом Normal Bean — «нормальний хлопець ». Він сподівався в такий спосіб дати зрозуміти й редактору, і гіпотетичним читачам: автор, загалом, усвідомлює усе божевілля свого вчинку, але, по суті, цілком у своєму уме.

Берроуз багато і охоче читав, у коло її читання напевно входили і популярні журнали, отже вона цілком представляв, твори якого рівня прийняти до публікації. Як і більшість більш-менш освічених людей, він напевно частенько думав, закриваючи і забуваючи черговий «шедевр «журнальної прози: «Я написав набагато краще, чому це, якби захотів ». Тепер в нього з’явився шанс перевірити, наскільки я його амбіції відповідають поглядам редакторів. За іншою версією, одній з його обов’язків на роботі був перегляд реклами в pulp-журналах, отже розповіді потрапили до його зору як самі собою. Можливо, так і було, тим більше рукопис запропонував саме тому виданню, якому її й слід було запропонувати насамперед — тобто Берроуз загалом представляв тодішній журнальний «табель про ранги ». «All Story «вважався у ті часи однією з популярних щомісячних журналів, належали видавничої імперії Френка Мансі і, крім іншого, пл атил авторам найвищі гонорари, отже пробитися з його сторінки вважалося великий удачею нічого для будь-якого письменника. Логічно було розпочати саме від нього — будь-який товар варто спочатку запропонувати на дорогому рынке…

Редактором по самопливу в «All Story «тоді був Томас Ньюелл Меткаф, що саме йому належить честь відкриття світу імені майже найпопулярнішого письменника ХХ століття. Він негайно прийняв рукопис, виписав з ім'ям Берроуза чек на 400 доларів (фантастичні гроші за фантастичне твір!) і навіть поставив роман, озаглавлений «Під місяцями Марса «(«Under the Moons of Mars »), до плану. Роман публікувався у номерах — з лютневого і по липневого випуску 1912 року. Щоправда, задумана Берроузом гра з псевдонімом була, певне, надто складна у випадку часопису: чи сам Меткаф, чи хтось із коректорів виправив «Normal «на звичайне «Norman «і звів нанівець всю затію. Але запобігти тріумф така дрібниця не могла. Від найпершого фрагмента читач був підкорений чином Джона Картера, і було текст роману ніс бачимо всі ознаки літературного учнівства, був у цьому герої у його пригоди щось заворожливе і новое.

Прежде всього, новим був сам герой — Джон Картер. Зовні звичайна людина, колишній кавалерійський офіцер армії Конфедерації, він би мимохіть згадує вже на початку своїх записок (роман побудований саме як він спогади) про деякі власних незвичайних якостях. Наприклад, він не пам’ятає свою юність; він виглядає тридцятирічним, хоча точно знає, що у світі значно більше, він навіть згадує, що вдруге помирав — і двічі повертався до життя. Записки свої він доручив опублікувати після своєї черговий смерті, причому заповідав поховати себе у відкритому труні, в печері, двері до якої можна буде потрапити відкрити лише зсередини… Таємниця життя і смерть Джона Картера продовжує залишатися таємницею — Берроуз більше ні одним натяком це не дає читачеві ключа до розгадки. Так само загалом немає жодного пояснення й інші, як Джон Картер виявився в інший планеті: судячи з опису «перенесення «на Марс, Картер виявився там в вигляді астрального тіла після одній з своїх смертей. Проте це пояснення неповноцінне: на Марсі герой діє і як цілком тілесне существо.

Скорее всього, Берроуз і устремлінь даватиму жодних пояснень. Всі його винаходи підпорядковувалися лише одним мети: він повинен втягнути читача до гри у своїх умовах, читач мав цю гру прийняти, хоч би неймовірними ці умови не були. І, як і раніше, Берроузу цей хід блискуче вдався. Коротка зав’язка, точиться в знайомих читачам декораціях вестерну — прерія, золоті поклади, індіанці, — створює атмосферу достовірності й впізнаваності, а таємниця особистості Джона Картера надає цьому кліматі хвилюючу загадковість. Коли антураж Середнього Заходу раптово змінюється марсіанськими пустелями, а індіанці - зеленими многорукими варварами, читач вже «схоплений », а фантастичний антураж Марса-Барсума досить швидко обростає безліччю деталей, щоб зійти за добре промальований фон пригодницького романа.

Но у центрі уваги читача автором, звісно, залишається не Барсум, а сам Джон Картер. Оголена чоловік у незнайомому світі, людина, позбавлений звичного зброї та боєприпасів звичної захисту, людина, котрі можуть розраховувати лише свої фізичні і моральні сили. Людина, який долає всі труднощі, оскільки скочується до стану пристосуватися до далекого йому миру…

Обратите увагу, як чудово історія Джона Картера ілюструє ідею пристосовуваності. Романи Берроуза гранично материалистичны — він і по насправді був послідовним матеріалістом, і з купленої в 1890-х роках книгою Дарвіна «Походження видів «не розлучався, кажуть, аж до смерті. Фріц Лейбер якось спробував у ранній статті «Джон Картер: меч теософії «зв'язати творчість Берроуза з теорією Олени Блаватської, але сам Берроуз нерідко демонстрував в книжках зневага усякими умоглядними теоріями, що побудови Лейбера хто б вважав за потрібне спростовувати — просто не одержали ніякої продолжения.

Зато думка про безкінечною пристосовуваності людини звучала і певну викінченості у другому романі Берроуза. «Тарзан «став найвідомішим твором Э.Р.Б., перевершити успіх якого письменник не смог.

И все-таки спочатку — ще кілька слів про пригоди Джона Картера.

О перший роман «марсіанської трилогії «(в 1917 року роман вийшов окремою книжкою під назвою «A Princess of Mars «- «Принцеса Марса ») часто повторюють як дві дуже поширені дурості. Перша — це роман «про польоті на Марс ». Друга — це одне з перших «космічних опер ». Ні перше, ні інше в принципі не верно.

Понятие «космічної опери «перетерплювало досить помітні зміни на протязі десятиліть, проте виникло воно ще на початку 1930;х й у із зовсім іншим типом фантастичних творів — космічної версією «кінських опер », тобто вестернів. Що ж до теми «польоту на Марс », то ніякого польоту, слід сказати, герой Берроуза не совершал…

Собственно, вулицю значно більше підстав вважатися «марсіанськими піонерами «в героїв романів Персі Грега «Через Зодіак «(Percy Greg, «Across the Zodiac », 1880), Роберта Кроми «Стрибок до космосу «(Robert Cromie, «A Plunge into Space », 1891) і Элсуорта Дугласса «Брокер фараона «(Ellsworth Douglass, «Pharaoh «p.s Broker », 1899) — персонажі ці книжки досягли Марса на космічних кораблях значно раніше, ніж туди прибув герой Берроуза. Серед «марсіанських «предтеч Джона Картера є ще один, самий таємничий. У 1905 року було опублікована книга Едвіна Лестера Арнолда «Лейтенант Гулливар Джонс: Його канікули «(Edwin Lester Arnold, «Lieut. Gullivar Johnes: His Vacations »), яка вийшла у Великій Британії та вони мали хороших результатів. Здається, книга Арнолда навряд чи могла потрапити до рук Берроуза, проте збіги сюжету «Канікул Гулливара Джонса «з «марсіанської трилогією «про Джоні Картері місцями просто вражають. Гулливар Джонс, лейтенант армії США, потрапляє на Марс це без будь-якого космічного корабля — його доставляє туди випадково знайдений надворі чарівний ковер.

Лейтенант необережно побажав би опинитися «ну хоч і Марсі «- і килим негайно виконав прагнення, попередньо герметично упакувавши героя. На Марсі Джонс виявляє колись могутню, нині гибнущую давню цивілізацію, терзаемую набігами варварів. Джонс закохується в місцеву принцесу, вирушає в похід по «Ріці Мертвих «до полюса Марса, а, по поверненні дізнається, що кохана перебуває у руках варварів. Звісно, лейтенант звільняє її й вирушає із нею до НьюЙорка тому ж ковре-космолете… У другій книзі Едвіна Арнолда — «Фра-финикиец «(«Phra the Phoenician », 1890) — описаний безсмертний герой, що протягом тисячоліть щоразу повертається до життя жінок у образі тридцятирічного солдата, яка володіє мечем. «Немає жодних свідчень, — пише Річард Лупофф, — що Берроуз читав книжки Арнолда і він шанувальником його творчості, проте дати видання книжок і що у книжках збіги точно дають підстави для роздумів » .

Сходство посилки другого роману Берроуза з киплинговской «Книгою джунглів «міг би викликати подібні нарікання, проте Тарзан настільки скидається на Мауглі, що навіть в затятих нелюбителів творчості Э.Р.Б. мову не повертається звинуватити їх у якому не пішли запозиченні. І потім, час вже розсудило і повадки героїв, та його авторів — Кіплінґ помер нобелівським лауреатом з літератури, зате книжки Берроуза видавалися немислимими тиражами. Мауглі залишився героєм казки, а Тарзани Берроуз — та був та її епігони — подав у нескінченний пошук пригод. Популярність Тарзани непотрібні навіть у констатації. Якщо ви і не читали романи про Тарзана, ви бачили фільми про неї, якщо випадково не бачили фільми — вам напевно попадався на екрані телевізора підлітковий телесеріал чи диснеевский мультфільм… Американці, звісно, додадуть до цього списку нескінченні серії коміксів. Так чи інакше, Тарзан став однією з популярних образів масової культури XX века.

Затем він працював продавцем в Покателло, штат Айдахо, на золоті копальні у Орегоні, поліцейським у Солт-Лейк-Сіті, клерком в чиказьких конторах, бухгалтером, комівояжером, безуспішно намагався виїхати до Китай інструктором по верхової їзді й гадав навіть знову завербуватися до армії. Почалося усе це безумство у тому самому 1912 року. У жовтневому номері «All Story «нього було опубліковано повністю під назвою «Tarzan of the Apes » .

" Я писав його рукою на оборотах використаних бланків та інших випадкових аркушах, які траплялися мені під руку, — згадував Берроуз. — Не вважав роман особливо хорошим сумнівався, що його вдасться прилаштувати. Проте Боб Девіс [Роберт Хобарт Девіс (Robert Hobarth Davis) — одне із найбільш відомих редакторів концерну Munsey «p.s Magazines, який передусім визначав політику й образ pulp-журналов 10-х років — З. Б.] оцінив його комерційний потенціал досить високо і надіслав мені чек, здається, на 700 доларів… «.

Если під час роботи над «Принцесою Марса «Берроуз ще лише набував навички літературного ремесла, то «Тарзана «його талант Повелителя Пригод розкрився сповна. Роман читався тоді і читається тепер із неубывающим інтересом — читається як як каскад захоплюючих адвентюр, а й як гімн людському розуму, силі людського духу. Безумовно, це — але часом вона вражає несподіваними поворотами цілком сучасної думки, ідеями, які парадоксально застосовні в реальних обстоятельствах.

Например, все, стосовно здобуття Тарзаном здібності іншими людьми — спочатку він навчився виражатися письмово (фантастика, чиста фантастика, навіть наукова), потім волею обставин навчився читати англійський текст французькою, потім перейшов і англійська мова… Всі ці трюки парадоксально відбивають реальні складності, які під час розвитку комунікативності дітей у сучасному багатомовному соціумі. Зараз діти нерідко навчаються спочатку розпізнавати англійські вивіски крамниць та потім співвідносять ці знання з російським алфавітом; існують відразу у кількох мовних потоках, і зі зростанням інформаційної связности світу ми всі частіше й частіше будемо спостерігати «тарзан-эффекты «- результат на дитини складної мовної среды.

Берроуз, свідомо чи ні, провів над Тарзаном уявний соціокультурний експеримент — звісно, лише на рівні знань свого часу. Він постулював, що шляхетність спочатку властиво людині (звичайне, а хто печальний оману уродженця романтичного XIX століття, оману, немилосердно розтоптане століттям двадцятим) І що то вона може пристосуватися до обставин майже будь-який сложности.

Вряд можна розглядати, як підтвердження його правоти, скажімо, існуючі методики навчання глухонімих від народження людей звукової мови — а й заперечувати, що це диво чимось схожий на «самоосвіти «человека-обезьяны, також стоїть. Найімовірніше, творець Тарзани й близько у відсутності у вигляді нічого подібного, проте хіба служить сама принципова можливість таких методик підтвердженням головною ідеї, якої роман просто сочиться, — схилянням перед безкінечною гнучкістю людської свідомості, його необмеженими возможностями?

Однако, як і раніше, у цьому романі якщо можна знайти й інші досить цікаві концепції, «Тарзан «був і залишається передусім твором розважальним. Якщо Жуль Верн використовував форму фантастико-приключенческого роману до створення пізнавального тексту, якщо Герберт Уеллс використовував фантастичні посилки для художнього дослідження нових і філософських концепцій, то Берроуз головною своєї метою вважав розвага читача. У його книгах був повчальності - але з був і дріб'язкового бажання підлаштуватися під смаки публіки. Він вдало «потрапив «у той саму манеру, якої чекала від журналів їх аудитория.

Читатель був готовий піти на появі Берроуза.

Читатель був готовий нього деньги.

Но у тому слід було переконати що й издателей.

Хотя Боб Девіс придбав для публікації у «All Story «другий роман про Джоні Картері, «Боги Марса «(«The Gods of Mars »), вона відмовилася купувати «Повернення Тарзани «(«The Return of the Tarzan »). Втім, роман відразу ж потрапити вдалося прилаштувати до наукового журналу «New Story », який видавався конкуруючим журнальним концерном «Street & Smith » .

Тогда Берроуз вирішив запропонувати свої романи книговидавцям. Якщо у журналі приносила лише разовий гонорар, то контракти на видання книжок могли давати дохід постійно — як відрахувань за додруківки і перевидання. Успіх його творів у журнальної аудиторії дозволяв годі розраховувати, як і книжки розходитимуться чималими тиражами.

Издатели дотримувалися інший погляду. «Тарзан », методично розісланий Берроузом за адресами всіх хоч якийсь солідних американських видавничих компаній, відкинули усіма без винятку. Ніхто з професіоналів не вірив, що цього журнального чтива то, можливо хоч якесь будущее.

Но ситуація змінилася назавжди і безповоротно по тому, як «Тарзани «з номери як у номер початку друкувати нью-йоркська газета «Evening World ». Ідею публікації належала головного редактора газети Дж.Х. Теннанту (J.H. Tennant), що саме йому Берроуз зобов’язаний тим, що його романи прорвалися в бажаний світ книжкових видань. Публікація у популярної газеті зробила роман широко відомим серед читачів, які належали до постійної аудиторії pulp-журналов. Романи Берроуза почали в книготорговців. Книгопродавці переадресували запитання до издателям…

Кончилось тим, що Берроузу звернулися із цієї компанії «A.C.McClurg », яка кілька місяців доти надіслала йому категоричної відмови. Тепер інтонація розмови була зовсім інший: видавництво просило дозволу укласти договір на книжкове видання романа.

Это була перемога. Великий, справжній, стратегічний успех.

Конечно, він согласился.

В червні 1914 року «Тарзан з племені мавп «був випущений окремим томом, і тут почався багаторічний видавничий тріумф Берроуза. «McClurg «протягом півтора десятиліть щорічно выкладывало ринку принаймні одне перше книжкове видання якогось роману Берроуза, опублікованого які були у журналі - а частіше двоє чи троє романи на рік. Це був романи про Тарзана, романи з «марсіанської «серії про Джоні Картері, романи про мир Пеллюсидара, розміщеного всередині земної кори, інші історичні і пригодницькі романи… Берроуз був ідеальним автором з погляду комерційного книговидання. Він писав швидко, він продовжував свої популярні серіали і починав серіали нові (які можуть згодом здобути популярність, а підважували і стати), але продавалися однаково хорошо.

Именно працями Берроуза остаточно оформилося цілий напрям фантастичною белетристики — пригодницьке. А сам Берроуз відтоді вважається однією з батьків-засновників фантастики XX века…

Список литературы

Сергей Бережний. «Повелитель пригод «.

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.