Висновок. 
Шляхи освоєння іншомовної лексики

В даній курсовій роботі ми розглянули, функцioнування елементiв iномовного походження в сучаснiй англiйськiй мовi.

Лексика кожної мови складається в процесі її тривалого історичного розвитку, тобто українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов’язана з історією українського нapoдy. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близько 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, спільні для східнослов'я'нських мов; відтак лексика, що з’явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 9О відсотків) — слова, запозичені з інших мов.

Розрізняють запозичання лексичне, словотвірне, морфологічне, семантичне, а також калькування. Входячи в українську мову, лексика іншомовного походження засвоюється графічно, фонетично, граматично.

Коли слово прийшло з іншої мови разом з поняттям і йому немає відповідника в рідній мові, воно має всі підстави для вжитку. Часом слова іншомовного походження стають одним із компонентів синонімічного ряду: краєвид (укр. питоме), пейзаж (з фр.), ландшафт (з нім.). Якщо для називання якогось поняття в українській мові є власне слово, запозичення, що не дає нічого нового, зайве. Мові однаково шкодять і надмірний пуризм (від лат. pиrиs — «чистий»), тобто безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних елементів, і надуживання чужомовною лексикою, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо призначених для широкого читача чи слухача. Порівняймо для прикладу слова спонсор — «той, хто матеріально забезпечує проведення якогось заходу» і консенсус. Перше порівняно недавно увійшло в українську мову з англійської, йому поки що немає точного відповідника, створеного на українському фунті. Тож його вживання вмотивоване й закономірне. Друге є дещо ранішим запозиченням з латинської мови. Надмірно часте вживання його за рамками книжної лексики недоцільне, бо навряд чи консенсус замінить семантично тотожні йому украЇнські слова згода, одностайність, збіг думок. Особливо знижують рівень культури мовлення помилки у вживанні іншомовних слів.

Різноманітна з функціонального та структурного погляду запозичена лексика з європейських мов будь-якого походження є результатом взаємодії різнорідних зовнішніх та внутрішніх (історичних, політичних, культурних, соціальних, етнічних, конфесійних) чинників. Ставлення до запозиченої лексики та репрезентованих нею цінностей в Україні ніколи не було однозначним.

Кожне слово має свою індивідуальну історію входження у мову-реципієнт і завжди залишає місце для дискусій і уточнень, тому оцінка питомої ваги окремих історичних джерел у процесі засвоєння запозичених лексем східнослов'янськими мовами є відносною. Під впливом вагомих зовнішніх чинників ці запозичення могли проникати в українську мову не лише через посередництво європейських мов (французької, німецької, чеської, польської), а й безпосередньо.

Семантична адаптація латинізмів є складним багаторівневим процесом. Тут представлені кілька типів залежності: а) моносемантичне запозичення в українській мові співвідноситься з однозначним латинським словом, причому помітних змін у семантиці слів не відбувається; б) збереження однозначності не супроводжується тотожністю значень, що пояснюється змінами або уточненнями; в) семантична структура багатозначного слова-етимона спрощується; г) полісемантичні українські лексеми співвідносяться з моносемантичним словом у мові-джерелі; д) слова, які є багатозначними в українській мові і в мові-джерелі.

Лексика іншомовного походження, коли нею користуватися без зловживань і перекручень, є одним із засобів збагачення словникового складу мови.