Джордж Гордон Байрон. 
Каїн

Джордж Гордон Байрон. Каин

Мистерию, дія котрої розгортається в «місцевості біля раю», відкриває сцена вознесіння молитви Ієгові. У молінні бере участь все нечисленне «людство»: вигнані з райських кущ в воздаяние за гріх Адам і Єва, їх сини Каїн і Авель, дочки Ада і Селла і, зачаті дочками Адама його ж синів. Проти нерассуждающей побожності батьків та братові, покірно сприймають караючу руку господню, інстинктивно повстає Каїн, що втілює собою безустанне вопрошание, сумнів, невгасиме прагнення в усьому «дістатися самої суті». Він цілком щирий, зізнаючись: «Я не міг узгодити / Тою, що, про те, що мені кажуть». Його не було задовольняють ухильні відповіді батьків, в усьому які посилаються на Його усеблагі веління: «Але вони всі запитання / Один відповідь: „Його святая воля, / Його є благ“. Всесильний, і благ?».

Адам, Єва та його діти видаляються до денним трудам. Який Розмірковує Каїн залишається один. Він відчуває наближення якогось вищого істоти, яке «величественней янголів», яких Каїну доводилося навколо раю. Це Люцифер.

В трактуванні образу вічного опонента предвічного, низринутого з небесних висій і приреченого на невпинні поневірянь у просторі, але незломленої духом, всього чіткіше проявилося сміливе новаторство Байрона — митця і мислителя. На відміну більшості літераторів, однак що торкалися цієї теми, автор містерії не виявляє жодних упередженості; у його баченні Сатани немає й канонічної стереотипності. Симптоматично, що Люцифер Байрона й не так дає прямі запитання, якими засинають його Каїн і яка повернулася навіщось Ада, як навіює їм думка про імперативній необхідності вічного вопрошания, про рятівничості пізнання як ключа до безсмертя духу. Усією своєю поведінкою він спростовує ходяче уявлення себе як низькому, корисливому искусителе. І Каїн нездатна не повірити йому, коли людина недвозначно заявляє: «Нічим, / Крім правди, я — не соблазняю».

Терзаемый клятими питаннями про таємницю свого існування, закон смерті Леніна і кінцівки всього сущого, про загадки невідомого, Каїн молить прибульця дозволити його сумніви. Той пропонує йому відбути подорож в часі та просторі, обіцяючи Аді, що й через годину або два той повернеться домой.

Неистощимая по винахідливості романтична фантазія Байрона позначається у другому акті містерії, развертывающемся в «безодні простору». Подібно Данте і Вергілію в «Божественної комедії», лише у специфічної романтичної ритміці і образності, почасти навіяної величністю мильтоновской барочної поетики, вони минають минулі та майбутні світи, проти якими Земля ничтожней піщини, а заповітний Едем — менше шпилькової голівки. Каїну відкривається безмежність простору й нескінченність часу. Люцифер незворушно коментує: «Є багато, що нічого очікувати / Мати кінця… / Лише час і незмінні, / Але й зміни праху / Приносять смерть».

На незлічимому безлічі планет, що пролітають перед поглядами, дізнається приголомшений Каїн, і свої эдемы, і навіть люди «чи істоти, що від їх». Але його цікавість неутолимо, і Люцифер показує йому похмуре царство смерті. «Як величні тіні, що витають / Навколо мене!» — вигукує Каїн, і Сатана відкриває йому, щодо Адама Землю населяли вищі істоти, схожі на людей, але силою розуму набагато їх перевищували. Єгова не покінчив із ними «змішанням стихій, які змінили / Обличчя землі». І їх пропливають привиди левіафанів й істот, яким немає назви. Їх видовище велично і скорботно, але, за запевненням Люцифера, незрівнянно з бідами і катастрофами, які ще наближаються, яким випасти частку адамова роду. Каїн бідкається: він любить Аду, любить Авеля вперше і не силах змиритися про те, що вони, все суще схильна загибелі. І його знову просить Сатану відкрити йому таємницю смерті. Той відповідає, що син Адама поки не може збагнути її; треба лише зрозуміти, що смерть — врата. «Каїн. Але смерть їх відкриє? /Люцифер. Смерть — / Переддень. /Каїн. Отже, смерть наводить / До чогось навчають розумного! Тепер / Я менш боюся её».

Каин усвідомлює, що його «провідник» по незлічимим світам, загубленим в часі та просторі, не поступається міццю всесильному Ієгові. Але сам Люцифер — не засіб Божие?

И тут Сатана вибухає. Немає і вкотре немає: «Він переможець мій, але з владика… / …Не припиниться / Велика нещадна боротьба, / Доки не загине Адонаи / Іль ворог його!» І прощання дає їй рада: «Лише добрий дар / Дало вам древо знання — ваш розум: / То хай не тріпоче грізних слів / Тирана, принуждающего вірити / Всупереч і почуттю і розуму. / Терпи і думки — твори у собі / Світ внутрішній, щоб зовнішнього не бачити: / Зломи у собі земне єство / І приобщись духовному началу!».

Лишь безсмертя духу здатне перешкодити усемогутності смертного долі, відведеного Ієговою людям, — такий прощальний урок, преподаний герою Сатаной.

Вернувшись до родичів, Каїн захоплює їх роботою: вони готують вівтарі до жертвопринесенню. Але жертвопринесення — знак смиренності перед долею, заздалегідь уготованным і несправедливим; проти нього і повстає вся жагуча, неприборкана натура Каїна: «Я сказав, / Що ще краще померти, ніж жити у мученьях / І заповідати їх детям!».

От нього на жаху отшатывается лагідна, любляча Ада, мати його дитини; м’яко, але наполегливо спонукає його до спільної принесению жертви Авель.

И тут вперше нагадує себе не присутній на сцені, але незмінно нагадує себе персонаж містерії — Бог: він прихильно приймає закланного молодшим братом, скотарем Авелем, агнця і розкидає землею плоди — жертву хлібороба Каїна. Авель незворушно радить братові принести телефон на вівтар нові дари вседержателю. «Каїн. Та його втіха — / Чад вівтарів, задимлених від крові, / Страждання блеющих маток, борошна / Їх дітищ, помирали під твоїм / Ножем благочестивим! Геть з дороги!».

Авель слід за своєму, твердячи: «Бог мені дорожче життя». У нападі неконтрольованого гніву Каїн вражає їх у скроню головешкою, схопленої з жертвенника.

Авель вмирає. На стогони повільно усвідомлюючої скоєне батьками старшого сина Адама збігаються родичі. Адам розгублений; Єва кляне його. Ада несміливо намагається захистити брати і чоловіка. Адам велить йому назавжди залишити ці места.

С Каїном залишається тільки Ада. Але як розпочати тягнути мириаду сумовитих незліченних днів, братоубийце доведеться пережити ще випробування. З небес спускається ангел Господній і накладає його чоло незгладиму печать.

Они збираються в нелегкий шлях. Їх місце — в безрадісної пустелі, «зі сходу раю». Розчавлений своїм злочином Каїн й не так виконує волю батька і Єгови, скільки сам відміряє собі кару за гріх. Але дух протесту, сумніви, вопрошания не вгасає у душі: «Каїн. Про, Авель, Авель! /Ада. Світ йому! /Каїн. А мне?».

Эти слова завершують п'єсу Байрона, котрий трансформував містерію про смертному гріху в хвилюючий таїнство непримиренного богоборчества.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.