Жанровое своєрідність романів «Сини і коханці» Дейвіда Герберта Лоренса і «Портрет митця у юності» Джеймса Джойса

Жанровое своєрідність романів «Сини і коханці» Дейвіда Герберта Лоренса і «Портрет митця у юності» Джеймса Джойса: досвід порівняльного анализа.

Антонова Ксенія Миколаївна, Державна Полярна академія (СПб) Когда англійці кажуть «сучасний роман» чи «сучасна література», серед тих, хто розпочав процес «модернізації», найчастіше називають Девіда Герберта Лоренса (David Herbert Lawrence, 1885 — 1930) і Джеймса Джойса (James Joyce, 1882−1941).

Традиционно творчість Лоренса і Джойса сприймається як двома полюсами британського модерністського роману. Шлях до цих «полюсах» починався практично за одну і те водночас і мав однакові історичні й почасти культурні передумови, подібну філософське й літературну основу. Це дозволяє припустити, що з серйозними відмінностями естетичного порядку раннє творчість цих письменників мало деякі подібні риси. У цьому роботі буде зроблено спробу порівняльного аналізу роману «Портрет митця у юності» (A Portrait of the Artist as a Young Man, 1914) і «Сини і коханці» (Sons and Lovers, 1913) із метою уточнення їхнє місце в англійської літературної традиції і ворожість друг до друга, виявлення подібності та відмінності, жанрового і композиционно-стилистического.

Оба письменника будують перші твори приблизно один і той водночас. Перший роман Лоренса «Білий павич» (The White Peacock), у якому вже намічаються основні напрями подальшої творчості, відбуває о 1911. Творчість Джойса відкриває збірку розповідей «Дублинцы» (The Dubliners) в 1904 году.

Обоих письменників може бути синами эвардианской епохи. Вона почалася 1901 року, тривала до 1910 і було епохою технологічної революції, якою охоплено самі різні галузі промисловості, епохою, зробила Англію країною практично загальної грамотності. [5;с.5] У цей час інтелігенція і середній клас все активніше ставали основою англійського общества.

Обращает він увагу навдивовиж схожа і була дуже непроста історію створення обох романів. Вони важко писалися, неодноразово перероблялися, зустріли не самий прихильний прийом критики, носили автобіографічний характер. Можливо, причина того стало протиріччя між міцністю зв’язку письменників з вкоріненою традицією англійського реалістичного роману вже витавшей в повітрі неминучістю змін; вона відчувалася економічної, політичної, соціокультурної, наукової сферах життя і знайти свій відбиток у літературі.

Лоренс почав працювати над романом, який первісно називався «Пол Морел» (Paul Morel) в 1910 року. Смерть матері у грудні 1910 г. тягне у себе як доопрацювання розпочатого роману, а й повна зміна раніше написаного. У 1912 г. Лоренс робить остаточну правку. Завершену редакцію роману, який до цьому часу, вже називається «Сини і коханці», Лоренс відправляє видавцеві 13 листопада 1913 г. У тому ж 1913 р. роман було опубліковано. [9].

Интересно цікаве історичне збіг: роман опублікований рік із англійським перекладом роботи З. Фрейда «Тлумачення сновидінь» (1900). А рік до появи остаточного варіанта «Синів і коханців» Фрейд публікує роботу під назвою «Основні форми виродження еротичної життя», також добре відому в Англії на той час. А до того періоду належить чергова правка роману. Два роки після виходу друком критики заговорили у тому, що твір Лоренса — свого роду коментар до теорії Фрейда про «Эдиповом комплексі». Сам Лоренс писав 1912 г. про головне герої роману: «Він справді любить свою мати більш, ніж когось, ба більше інших. Це справжнє любов, на кшталт Эдипа». 7;с.36] Проте письменник, хоч і створив твір з класичної (з погляду психоаналізу) розробкою «Едіпового комплексу», був стурбований проблемою ширшим, чому тільки сексуальної реалізацією, самовираженням індивідуальності. Ведучи мову про романі «Сини і коханці», одні критики приписують «Синам і коханцям» роль ліки дитячої та юнацької симпатії до матері, мала, на думку, фрейдистський підтекст. Інші, поруч із психологічної проблематикою, звертають уваги на формально-стилистические особливості прози Лоренса і розглядають їх як віху історія англійської літератури ХХ століття.

В на відміну від роману Лоренса, «Портрет митця у юності» — перший роман в творчості Джойса. На момент виходу друком «Портрета» Джойс — автор лише збірника оповідань «Дублинцы», переважна більшість якого була створена період із 1903 по 1905 р. а побачила світ лише 1914 г., що було викликано затятим опором видавничих кіл. Джойс почав роман після остаточного від'їзду з Ірландії в 1904 г. Письменник працював з нього близько 20 років, і він уперше вийшов окремим виданням в 1916 г., хоча у 1914 г. друкувався у журналі «Егоїст», в виданні якого брав участь Езра Паунд. [2].

Первоначальная рукопис роману називалася «Стивен-герой» і перевищувала остаточний варіант роману в чотири рази. Порівнюючи обидва твори, неважко помітити, які зміни зазнала творча манера письменника. Так, «Стивен-герой», по думці У. Аллена [1], видасться читачеві уривком з дуже хорошого, на кшталт часу, реалістичного роману. У центрі Стівен Дедалус (автопортрет молодого Джойса). Але центральний герой лише з багатьох у ряду персонажів, кожен із яких по-своєму значущий: Джойс всім стосується достатньо об'єктивно. У «Портреті митця у юності» лише одне герой, сам Стівен, і уся дія роману подано через його свідомість. Лише заволодівши свідомістю, потрапляють у роман інші персонажі: батько, мати, брати, сестри, професора, священики, друзі. Стівен — центр землі; світ довкола себе — лише сирої матеріал до, спогадів, роздумів, їжа для честолюбства. [1;с.40] Така композиція різко суперечить початковому задуму. Цим, передусім, і різняться варіанти роману.

Наряду зі складною історією створення, романи об'єднує ряд жанрових і композиционно-стилистических особливостей. Зупинимося докладніше на первых.

Оба твори поєднують риси кількох типів романного розповіді. Серед них автобіографічний роман, роман про художника (став надзвичайно популярним на початку ХХ століття), сімейна сага і роман виховання.

При порівнянні привертає увагу таке. Як Джойс, і Лоренс відтворюють у романах риси справжньої автобіографії, що виявляється в збігу біографічних фактів, місця дії, і навіть взаємовідносин всередині сім'ї.

Вряд можна поставити під сумнів тому, що історія формування духовного світу й особистості Стівена — це історія самого Джойса особливостям виховання, перипетіями і складністю його життєвого шляху. Його герой, як і сам Джойс, народився передмісті Дубліна, у ній заможних представників ірландського середнього класу, кілька років провчився в елітарною школі-інтернаті Клонгоуз, якої присвячені перші шпальти роману. Розорення батька й необхідність продовжити освіту у школі Бельведер; навчання під керівництвом єзуїтів: вступ у Дублінський університет; закінчення університету та від'їзд на континент — усе це ріднить автори і героя, створюючи автобіографічну основу твори. Крім цього у останньому розділі роману вустами головний герой сформульована естетична програма самого Джойса, окремі пункти якої зустрічаються й у записниках письменника за 1903 — 1904 г. 2].

Так і в Лоренса, майже всі персонажі мають своїх реальних прототипів. Дослідники бачать у образі Гертруди Морел багато чого від матері письменника, а образі Волтера — від батька. Прототипом старшому братику героя Вільяма став брат письменника Ернест, а подруга юності, і перше кохання Джессі Чемберс виведено у романі під назвою Міріам. Цікаві зауваження Джессі Чемберс щодо першого варіанта. Вочевидь, розглядаючи роман, як, насамперед, автобіографічний, вона відзначала значне спотворення реальних подій і настійно рекомендувала внести зміни. Як зазначалося вище, це було зроблено й призвело до появи другий редакції роману. Місце основних подій — Ноттингемшир і Дербишир — родинний маєток письменника, у яких відбуватиметься дію та інших його романів. Вважають також, що «Сини і коханці» ввійшло безліч яскравих і глибоких дитячих спогадів, а ностальгія стала однією з головних його елементів. [5; с.78].

Как і Джойс, Лоренс відтворює конфлікти, мали ставлення для її особистої біографії і наділяє своїх чоловічих персонажів власними психологічними рисами. Що стосується анализируемому роману привертає увагу явне подібність психологічних колізій, пережитих головним героєм і між автором. По свідоцтву сучасників, у житті Лоренса періоду «Білого павича» і «Синів і коханців» займали жінки, відносини із якими доставляли йому переважно страждання. Лоренс був надзвичайно сильно прив’язаний до матері та пережив справжній удар, коли усвідомив, що, ревниво ставилася до романів всіх синів, вона схвалює його спроб полюбити когось «із боку». До до того ж то побачив, що глибокий емоційний прихильність до матері заважає йому розкритися у коханні. Ці переживання і низку сімейних обставин було використано зі сторінок роману «Сини і любовники». 8].

Следует відзначити, що на відміну від Лоренса, уделявшего багато уваги біографічної точності подій, для Джойса дотримуються принципу відбору фактичного матеріалу в ім'я чіткості центральної теми — історії формування художника, що у розладі зі своїми середовищем. Принцип економії засобів вираження стає провідним у романі.

Оба автора показують етапи еволюції героя і натомість дійсності сучасної їм Ірландії (Джойс) та Англії (Лоренс), в такий спосіб продовжуючи традицію соціально-побутового роману з підвищеним увагою до психологічним умовам життя жінок у Ірландії та Англії. [2, 4].

Фактически, роман Лоренса відкривається историко-социальным нарисом розвитку північно-східній частини Англії, у якому вплетена історія життя головний герой та його сім'ї, «соціальна критика виникла в Лоренса внаслідок непритомною опертя традиції, а чи не волею автора». [1] Соціальне з'єднане у романі із його традиціями «символістського» (на кшталт романтичного) роману. Наполегливе звучання теми природи — свого роду ідеальна, романтизированная паралель дійсності. [6; c.28].

Подобное ж явище ми бачимо і в Джойса. Несподівані переходи від описи «піднесеного трепету творчої душі до натуралістичним деталей убогою действительности"[4;c.125], оточуючої персонажа сприяють створенню контрасту для несформованого в головного героя художницького сприйняття навколишнього мира.

Черты роману про художника також вважали свій відбиток у романах, хоча у різного рівня.

«Портрет митця у юності» — історія формування нової типу художника, який висунувся на авансцену У першій чверті 20 століття, і це тема можна вважати однією з центральних. Роман описує духовну еволюцію художника, перейнятого свідомістю власної винятковості, спростовує перед суспільством, котрий у власний світ.

Для розуміння роману Лоренса тема формування художника також дуже важливий, але розроблена вона так глибоко, як в Джойса і навряд може вважатися центральної. Це виявляється у цьому, що у романі практично цілком відсутні елементи занурення в природу творчого процесу, сцени написання картина чи художницького аналізу неминучого у її пластичному сприйнятті, акцент на драмі художника; конфлікт художник-среда перестав бути вираженим. На відміну від Джойса, Лоренс наголошує на внутрішньосімейних взаємовідносин народу і прагне показати, як, чому у якій ступеня людським поведінкою керують процеси, що відбуваються на несвідомому рівні. [4] Ця внутрішня душевна робота персонажів більшістю дослідників визнається основним предметом художницького уваги писателя.

Несмотря попри всі сказане вище, представляється правомірним стверджувати, що жанрову основу обох романів становить роман виховання, хоч і котрий зазнав істотні зміни проти класичними зразками цього жанру.

В перші десятиліття 20 століття англійський роман виховання знаходить якісно нових рис уже й стає особливо популярний. Народження нової хвилі роману виховання було викликане глибокими змінами у громадському і науковому свідомості. Найбільшого впливу в розвитку жанру справила дарвінівська еволюційна теорія, яка підірвала ставлення до непорушності і загальну стабільність існуючого стану. Шлях себе, збереження вірності своїй — природі виявляються можливими завдяки моральним, інколи ж гражданственным ідеалам, які живуть у свідомості героїв. Стимулом руху стає відмови від нав’язуваної середовищем соціальної ролі у ім'я здобуття себе та її реалізації природних почав. Це повідомляє англійської роману виховання особливу енергію заперечення та енергію пошуків, що виходять з заперечення життя і думки вікторіанської Англії й прагнення для пошуку нових цінностей. [5;с.5].

Лоренс і Джойс по-різного підходять до проблеми впливу середовища формування особистості, тобто. до проблеми воспитания.

Лоренс повністю зосереджується на внутрішньому досвіді героя й починає роман в манері традиційного семейно-биографического розповіді із хорошою социально-аналитической основою. В другій частині спостерігається різкий відхід обраного жанру, і центр дії переміщається з розповіді про родину на оповідання про протагонисте та її подальшому самовизначенні. Перед нами не дитина, а зрілий юнак, подальше формування якої цього разу вже сформований моральному, психологічному, чуттєвому фундаменті. Як відзначалося вище, основою сюжету стає відтворення складних, зрештою конфронтаційних відносин Пола з цими двома жінками, а своєрідним продовженням сімейної лінії стає складна, на кшталт Едіпа, прихильність сина до матері, власне що є є основним джерелом вищезгаданої конфронтації, отже, і руху сюжету. Лоренс вдається у таємниці душі Пола, у його почуття, але відтворює так, що читач не усвідомлює ні розвитку характеру під впливом середовища, ні прямого зображення особистості. Наприкінці роману герой не знаходить визначеності, стабільності внутрішнього і зовнішнього буття. Отже, відсутня структурне ядро роману виховання.

В на відміну від роману Лоренса, у якому протагоністу та її оточенню приділяється практично однакову увагу, отже головним героєм роману стає, на наш погляд, не персонаж, а взаємини його коїться з іншими. Для «Портрет митця у юності» характерно применшення ролі оточення в духовному і інтелектуальному розвитку протагоніста. Слід зазначити глибокого психологізму портрета головний герой разом із тим мале увагу до чинників, впливає з його духовний розвій. Його моральний зростання ввозяться результаті самопізнання в практично повної відчуженості від. Отже, переглядається традиційне поняття виховання. Остаточне рішення про Стівена залишити країну, і вирушити у добровільне вигнання є своєрідною підтвердженням думки, чого жодне розвиток особистості неможливо в ограничивающем і оказывающем нею тиск суспільстві.

Это дозволяє зробити висновок у тому, що обидві автора відходять від традиційної концепції роману виховання, збагачуючи цей тип романного розповіді рисами естетики модернізму.

Таким чином, з Лоренсом і Джойсом сталося те, що найчастіше приміром із великими художниками затяжного перехідного періоду, — вони змінюють канон жанру, а часом практично цілком відходять від него.

Список литературы

Аллен У. Традиція і мрія. М., 1970.

Жантиева Д.Г. Англійський роман ХХ століття. 1918 — 1939. М., 1961.

Зарубежная література ХХ століття. / Під ред. В. М. Толмачова. — М., 2003.

Михальская М. Шляхи розвитку англійського роману 1920;1930;х років. — М., 1966.

Проскурнин Б.М. Англійська література 1900;1914 рр. Перм, 1993.

Draper R. David Herbert Lawrence. L., 1976.

Finney B. D.H. Lawrence. Sons and Lovers. Penguin, 1990.

Lawrence D. H. Sons and Lovers. Text, Background & Criticism. N.Y., The Viking Press, 1968. (reprinted in 2004).

Lawrence D.H. Sons and Lovers with an introduction by Mark Schorer. Berkeley: University of California Press, 1977.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.