Татарская література

Татарская литература

Дореволюционная література.

Литература

поволзьких татар має власну довголітню історію. Ряд творів, дійшли до нас, за походженням належить до XIV—XV ст. («Казань баите», «Ханэке Султан»). Більш-менш вивченій є лише література ХІХ століття. Початок Т. л. характеризується пануванням містичною-містичній-релігійно-містичної ідеології й впровадженням у літературу давньосхідного суфізму. Носієм цієї ідеології було татарське духовенство, развивавшее своєї діяльності під сильним впливом середньоазіатської реакційної мусульманської схоластики. Представниками цієї містичної літератури були поети Мул Утыз Имэни (1730—1815), Иботулла Ішан (1794—1867) і Шамсуддин Суфи (1825—1865).

С середини XIX ст. в Т. л. намітилося раціоналістичне протягом, противопоставлявшее містичному «потойбічного світу» реальні образи і ідеї земного життя. Представниками цього течії були: Абдул Насыр Курсави (1783—1813), Абдул Жаббар Кайдани (1797—1860).

Под тиском що розвивається капіталізму у вищій чверті в XIX ст. почалася боротьба проти середньоазіатської релігійної схоластики, проти суфізму і містики, за європейську культури і науку. Боротьба проти патріархально феодальних відносин проявилася на ідеологічному фронті у боротьбі «джадитистов» з «кадимистами» («новометодников у навчанні» зі «старометодниками»). Висунулися громадські діячі, робили перші кроки у створенні науково-популярних книжок на татарською мові, у науковій розробці специфіки татарського мови, у збиранні фольклору тощо. буд. (До. Насыри, 1824—1902). Художня література цього періоду була проникнута духом просвітництва; у ній відбивалися ідеї реформи релігії, реформи схоластичних шкіл й пристосування їх для потреб буржуазного світу. Ця література своїм вістрям була проти консервативного духівництва і ідеалізувала представників нової буржуазії і нового духівництва («Хисамуддин Мул» Муси Акджигита, 1886, твори З. Віги, 1870—1902, п'єси Р. Ильяси, 1856, «Саліма» Р. Фахрутдинова, «Студент і шакирд» Ф. Карімова та т. буд.).

Начало XX в. ознаменувалося розвитком національного руху татарської буржуазії, спрямованого гол. обр. проти пережитків феодального ладу синапси і почасти проти монархічного абсолютизму у Росії. Проте антимонархічні тенденції були дуже нестійкі і нетривалі. Татарська буржуазна література цього періоду був у основному проникнута ідеологією пантюркізму, релігійного реформізму і вузького націоналізму (твори Р. Исхаки, Ф. Амирхан, Р. Рахім, Ф. Карими, Р. Ібрагімова та інших.). З перших днів революції 1905 татарська буржуазія уклала блок з самодержавством і став оплотом реакції. Усі вищезгадані татарські буржуазні письменники зайняли ворожу до революційного руху позицію і проповедывали у творах ідею об'єднання мусульман під прапором національної буржуазії («Жебрачка» Р. Исхаки, «Фат-кула Хазрет», «Під святом уві сні» Ф. Амирхана тощо. буд.). На противагу цим буржуазним письменникам виступив на лит-ую арену ряд демократично налаштованих письменників — вихідцями з дрібнобуржуазній середовища. Жахи капіталістичної эксплоатации, середньовічна тупість і пасивність реакційного духівництва і буржуазії, руйнування і зубожіння широкої трудящого селянства, рабські умови праці молодого робітничого класу штовхали найбільш революційно налаштованих дрібнобуржуазних татарських письменників на шлях протесту проти існуючого ладу. Демократичні тенденції найсильніше позначилися в віршах надзвичайно талановитого народного поета А. Тукая (1886—1913), поета М. Гафури (1880—1934), розповідях і повістях Шариф Камала, п'єсах Р. Камала (1882—1931) тощо. буд. Ці демократичні письменники у тому чи іншою мірою відбивали протест эксплоатируемых народних мас проти буржуазного ладу. Усі вони ж ми змогли зрозуміти й розкрити причини соціального нерівності, піднятися ідея революційної класової боротьби пролетаріату. Їх творчість була як найтісніше пов’язані з народним творчістю; більш того, воно випливало з фольклору. Демократичні письменники черпали потім із нього свою тематику, займалися художньої обробкою фольклору. На противагу їм представники ліберальної буржуазії у літературі як нехтували народним творчістю, а й боролися проти, проти живого народної мови у літературі, проповедывали теорію «чистого мистецтва».

В період революції 1905 висунулися також письменники, безпосередньо висловлювали тенденції татарського пролетаріату до об'єднанню з пролетаріатом країни з метою повалення самодержавства революційним шляхом. Ця ідея пролетарської революційної боротьби частково відбито у п'єсі «Яш Гумер» Гафура Кулахметова (1881—1918), котрий брав участь у революційній боротьбі більшовиків тоді. У період, безпосередньо йшов за революцією 1905, татарська буржуазна література була проникнута найбільш реакційними ідеями і настроями. Вірші З. Рамеева наскрізь пронизані містицизмом. Чимало письменників захоплювалися мотивами «чистої релігії» і черпали свою тематику з «історії пророків», з корана (Р. Рахім, Сунчалай, Думави). Як І Раніше проповедывались ідеї пантюркізму і релігійного містицизму в творах Р. Исхаки, Амирахана тощо. п. («Зулейха»). Виникло реакційний романтико-символистское протягом, представники якого протиставляли об'єктивної дійсності індивідуальний «світ душі» і «чистої природи», ідеалізували життя древніх татарських ханів, патріархальний побут, романтичну любов, і т. буд. Переживання і сподівання широких пригноблених народних мас виражало татарське усне народну творчість.

Устное народну творчість. До Великою Жовтневою соціалістичною революції збирання творів усної творчості мав випадковий характер. Перші досліди у цьому напрямі було зроблено Каюмом Насыри у його книзі «Фавакихемджеляся». Також було випущено ряд збірок пісень, прислів'їв і приказок Бадиговым, Туйка та інших., але систематизація матеріалу не носила науково-дослідного характеру.

Наиболее поширеними жанрами татарського усної творчості були пісні і баиты. Татарські народних пісень немов у величезному більшості своїй складаються з суворо римованих чотиривіршів, за змістом які пов’язані друг з одним. Баиты і частівки, навпаки, створювалися однією певну тему з нагоди якогось події та представляли єдине, цілісний витвір. У народних піснях домінували мотиви бідності, нещастя, важкого життєвого шляху, нещасної кохання, і вимушеної розлуки. У багатьох жартівливих і сатиричних пісень висміювалися духівництво й багатії. Баиты носили оповідний характер із багатьма ліричними відступами. Темою для баитов служили надзвичайні, але реальні події («баит про потопленої гейше», «баит про Шамси Камале», «баит про касимском купці Ибрае» тощо. п.), події громадського значення (російсько-японська війна, імперіалістична війна 1914—1918 та інших.). Були й фантастичні баиты: «баит про Сак-соке» (діти, перетворені на птахів), «баит про коханої цигана Хамиде», «баит сім дівчат» тощо. буд. Багато баиты відбивали протест селян проти эксплоатации поміщиків і куркулів, стихійне селянське рух («мужицькі баиты», «баит них батраках», «баит про Магдибай», «баит про Мукан Контона», тощо. буд.). Татарський фольклор налічує безліч казок про чарівних силах (казка про Шуряле, про повисшем озері, про батыре-Мухе, про кравцю тощо. буд.). У реалістичних казках самим популярним чином є «хитромудрий таз». Хитромудрий таз — це образ самого бідного, пригніченого, приниженого людини. Але він мудрий і хитрий і перемагає ворогів. Народ належить до нього зі великий симпатією. За інших казках бідняк, пастух чи батрак своїм розумом і хитрістю перемагає багатія («Салам Турхан»). У багатьох татарських казках позначалася гірка частка пригнобленої женщины-татарки: «Про програної батьком в карти Зульхабире», «Про сім дівчат», «Про бідної падчерки» тощо. п. Героїчні билини в татарською фольклорі трапляються нечасто. Нам відомі народні казки «Про Маргян батыре», боровшемся проти ханів за звільнення народу, про Эдгай батыре та інших. Ряд сказок-легенд позичений з фольклору інших народів, але, художньо претворенный, отримав своєрідний національного колориту («Тагир-Зигря», «Ляйла Маджнунь», анекдоти Ходжі Насрутдин тощо. буд.).

Татарский фольклор багата і насичений приказками, прислів'ями, сказками-загадками, частівками тощо. буд. Є весільні, танечні та інші частівки («Эпипе», «Башмагум» та інших.).

После Великої соціалістичної революції звільнений від подвійного гніту татарський народ почав творити нові твори — пісні і сказання перемоги над ворогом, про своє вождів, про счастьи звільненого народу. За існування радянської влади створено численні народних пісень про Червоної Армії, про радянської влади, про Леніна і Сталіна, про батьківщину, про колгоспах тощо. буд. (збірник «Радянські пісні», 1933). Народ з любов’ю співає про великих вождів народу — Леніна і Сталіна. Багато пісень присвячені героїчним походам Червоної Армії в період громадянську війну. У період колективізації і господарського зміцнення колгоспів створювалися цикли пісень, що популяризують ідею колективізації та що висміювали куркулів, підкуркульників, ледарів тощо. п. За останні роки у татарських селах складаються пісні, виконувані самодіяльними хорами колгоспів («Пісня ударника», «Пісня комсомольця», «Пісня про ударної країні» тощо. буд.). Татарське народну творчість початок широко розвиватися саме у радянську добу, набуваючи новий соціальний зміст.

Советская література.

Великая Жовтнева революція, скинувши влада поміщиків і буржуазії, поклала край усілякому обмеження і эксплоатации людини людиною. Вороже налаштовані до для пролетарської революції представники буржуазії у літературі пішли у табір контрреволюції. Одне з таких лакеїв татарської контрреволюційної, буржуазії, Р. Исхаки, емігрував зарубіжних країн, де став найманцем імперіалізму. Решта біля Радянського Союзу буржуазні письменники продовжували шкідницьку роботу у літератури і нині викрито. Найбільш демократично налаштовані дрібнобуржуазні письменники з перших днів Великою Жовтневою соціалістичною революції перейшли набік радянської влади й, поступово долаючи впливу далеких ідеологій, ставали на позиції радянської літератури (М. Гафури, Р. Камал, Ш. Камал, М. Фейзи).

Т. л. по-справжньому почала розвиватися лише від Жовтневої революції. Найкращі твори М. Гафури (помер 1934) написані післяжовтневий період; у яких відбиті рабські умови життя трудящих перед революцією і радянського народу під керівництвом Комуністичної партії за соціалізм («Чорні особи», «Червона зірка», «Сходинки життя» тощо. буд.). Відомий драматург Р. Камал (розум. в 1933) написав ряд чудових п'єс про класову боротьбу в татарському селі. Ш. Камал в п'єсах «Вороння гніздо», «Гори», «За туманом» показав революційну підпільну боротьбу шахтарів перед революцією й вирвав перемогу соціалізму нашій країні.

Победа Жовтневої революції" у нашій країні сприяла висуванню та зростання низки молодих талановитих письменників з народу. Найбільш видатний з татарських радянських поетів — Хаді Такташ (1901—1931), творчість якого відрізняється ідейній й емоційної насиченістю. Х. Такташ у період творчості відчув вплив ворожих радянської літературі течій, але під впливом успіхів соціалістичного будівництва й впливу партії він став справжнім радянським поетом.

Татарская радянська література розвивалася за умов жорстокої класової боротьби проти капіталістичних елементів нашій країні, представники якої проникали й у область літератури. З 1926—1937 в Т. л. орудувала контрреволюційна націоналістична група, протягом кількох років яка обіймала керівні пости у татарських літературних організаціях — у колективі «Жовтень», ТАПП й у Спілці радянських письменників Татарії. Нині викрита група ворогами народу, контрреволюційних націоналістів, вела шкідницьку контрреволюційну роботу в літературному фронті. Під їхнім заступництвом існувала контрреволюційна літературна організація «Джидиган», розкрий її в 1930.

Все ці агенти ворогів були викрито, й у боротьби з ними укріплювалися ряди татарської радянської літератури. Попри їх шкідництво, радянська татарська література інтенсивно розвивався і міцніла, висуваючи низку талановитих радянських письменників (М. Баян, М. Максуд, Т. Гиззат, І. Туктаров, Ш. Маннур, А. Ерикеев, М. Джаліль, М. Садрый, І. Газі, Худжи та інші). У тому творах відбивається боротьба трудящого татарського народу що з народами всього Союзу, під керівництвом великих вождів — Леніна і Сталіна, на перемогу соціалізму. Вони виражена відданість татарського радянський народ ідеям комунізму, любов до керманича народів т. Сталіну, почуття радянського патріотизму. Слід зазначити і колективне творчість татарських радянських поетів («Пісня про орденоносному Татаристане»), присвячене великим перемогам соціалізму, і великої хартії свободи — Сталінської Конституції. Вони виборюють соціалістичний реалізм, борються із далекими впливами і течіями.

Татарские радянські письменники розвивають велику перекладацьку діяльність. На татарський мову переведений ряд творів росіян і західноєвропейських класиків, найбільші творів російської радянської літератури та національних літератур Радянського Союзу.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet.