Стихотворение М. А. Некрасова «Елегія»

Стихотворение М. А. Некрасова «Элегия»

Н. А. Некрасов належить до тих росіян поетів, які усім своїм творчістю хіба що змагалися з попередньої літературної традицією й те водночас самі створювали традицію нову, що характеризує той час, у якому вони творили. М. А. Некрасов повністю переосмислює уявлення поезію, про роль поета у житті суспільства. Але щоб Держрезерв боротиметься з традицією, треба було визначити із нею зв’язок. Тож низку віршів М. А. Некрасова носять явно політичний характер. Таким стає одне з найкращих, мій погляд, віршів поета — «Элегия».

Стихотворение «Елегія» було написане в 1874 року і став відповіддю М. А. Некрасова на висловлювання на адресу поета багатьох критиков.

Один їх писав: «Те, що становило його (Некрасова) улюблену тему — безпосереднє опис страждань народу і взагалі бідняків, — вже ним вичерпана не оскільки така тема як така коли-небудь можна було цілком вичерпана, тому, що наш став якось повторюватися, коли прийматиметься за цієї теми». Інший критик висловив думку, що відбулося після 1861 року сама тема здається застарілою, і непрацездатною. Саме полемікою з цими висловлюваннями і можна, моє погляд, пояснити початок стихотворения:

Пускай нам каже мінлива мода, Что тема стара — «страждання народа».

И що поезія забути її має, —.

Не вірте, юнаки! не старіє она.

Для свого вірші М. А. Некрасов обирає шестистопний ямб з парної римуванням, то є александрійський вірш — урочистий розмір епохи класицизму. Це встановлює орієнтацію на високий рівень вірша та, крім того, зв’язку з пушкінської «Селом». Між двома віршами є і лексичні зв’язку. Порівняємо у М. А. Некрасова:

…Увы! поки народы Влачатся в злиднях, покорствуя бичам, Как худі стада по скошеним лугам… —.

и у Пушкина:

Склонясь на чужий плуг, покорствуя бичам, Здесь рабство худе тягнеться по браздам…

Это порівняння покликане вкотре наголосити на важливості теми та намагання встановити зв’язок времен.

Насущность звернення до цій вічній темі М. А. Некрасов доводить тим, що в «Елегію» опису життя народу і цілковиту неспроможність реформи. І тому вірш стає свого роду декларацією відносини М. А. Некрасова до цієї теми поезії й розуміння ролі поета: поет повинен мати на одне — служіння народу — до того часу, поки народ, не щасливий. Некрасов стверджує громадянську поезію, поезію соціальну. Невипадковим тут і вибір жанру: елегія — це традиційний ліричний жанр, зміст якого — любовні переживання ліричного героя. Місце коханої у М. А. Некрасова займає народ, щодо нього звернені думки поета. Однак це любов залишається нерозділеним, і звідси виникає трагічність, властива звучання стихотворения:

Я ліру присвятив народу своему.

Быть може, я помру невідомий ему, Но я йому служив — і серцем я спокоен…

В цих фразах знову проявляється зв’язку з А. З. Пушкіним, цього разу — з віршем «Эхо»:

На всякий звук Свой відгук в повітрі пустом Родишь ти вдруг.

Тебе ж немає відкликання… Такий І, поэт!

Разница лише тому, що з М. А. Некрасова цю тему пов’язується безпосередньо з народом, конкретизується і саме сенс сравнения:

…Но той, про кому співаю в вечірньої тишине, Кому присвячені мріяння поета, —.

Увы! не спостерігає він — не дає ответа…

«Не дає відповіді» — це явна орієнтація на ліричний відступ з фінальній частині поеми Гоголя «Мертві душі». Часом не тільки народ — а й уся Русь — ось незмінна кохана М. А. Некрасова, якої присвячені кращі твори поэта.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.