Психологічні особливості формування мовної особистості студента багатопрофільного коледжу у процесі вивчення синтаксису

Постановка проблеми у загальному вигляді. Вільгельм фон Гумбольдт зауважував, що мовлення завжди намагається мати такі мовні елементи, які б забезпечили оптимальне вираження мисленнєвих форм. Тобто мовлення намагається спродукувати численні комбінації думки, які не мають межі у своїй безкінечності. Вчений підкреслює, що в основі вираження всіх цих комбінацій лежить синтаксис, і вільний політ думки можливий тільки тоді, коли частини простого речення об'єднуються або відокремлюються одна від одної відповідно до синтаксичної необхідності, а не більш-менш некерованим чином [4, с. 127].

Процес засвоєння знань із синтаксису української мови дуже складний і багатогранний. Він включає різноманітні чинники, з-поміж яких особливе місце посідають психологічні (серед них можна виділити пам’ять, увагу, уяву, мислення, мотиви, мовлення тощо). Їх врахування зумовить комплексний і науково обґрунтований підхід до формування мовної особистості студентів багатопрофільних коледжів і забезпечить полівекторність аналізу міждисциплінарного феномену «мовної особистості» загалом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Психологічні особливості породження й протікання мовлення досліджували В. П. Глухов, І.М. Горєлов, М.І. Жинкин, О. О. Зимня, І.О. Леонтьєв, О. Р. Лурия, С. Л. Рубинштейн, К.Ф. Сєдов та ін. Питання методики вивчення синтаксису української мови висвітлено у працях Н.М. Дикої, О. В. Заболотного, О. В. Караман, С. О. Карамана, О.І. Мельничайко, С. А. Омельчука, М.І. Пентилюк, К. М. Плиско та ін. Окремі аспекти формування мовної особистості розглядали А. М. Богуш, О.М. Горошкіна, Ю. М. Караулов, О. Л. Лавриненко, В.М. Махінов та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми. Проблема мовної особистості досліджується багатьма науками (лінгвістика — Ф. С. Бацевич та ін., психолінгвістика — В. Ригованова та ін., психологія — О. Л. Лавриненко та ін., соціолінгвістика — В.М. Махінов та ін., лінгводидактика — О.М. Горошкіна, Н. М. Дика, О. В. Караман, С. О. Караман, Ю. М. Караулов, Л.І. Мацько, М.І. Пентилюк та ін.), однак деякі аспекти цієї проблеми залишилися малодослідженими, крім того, додаткового вивчення потребують питання психологічних особливостей формування мовної особистості студента багатопрофільного коледжу у процесі вивчення синтаксису української мови, що і зумовило вибір теми статті.

Формулювання цілей статті. Мета статті — висвітлити психологічні особливості формування мовної особистості студента багатопрофільного коледжу у процесі вивчення синтаксису.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

дослідити проблему формування мовної особистості у науковій літературі;

проаналізувати праці психологів та психолінгвістів щодо особливостей формування мовної особистості студентів багатопрофільних коледжів;

виокремити і обґрунтувати психолінгвістичні проблеми формування мовної особистості студента під час вивчення синтаксису;

окреслити перспективи подальших досліджень порушеної проблеми.

Виклад основного матеріалу дослідження. З позицій психолінгвістики, поняття «мовна особистість» трактується неоднозначно. Зокрема, І.О. Зимня переконана, що говорити про мовну особистість й досліджувати її можна лише крізь призму мовної свідомості, як форми існування індивідуальної, когнітивної свідомості людини, її особистості. Дослідниця підкреслює, що компоненти терміну «мовна особистість» вказують з одного боку на комунікативно-діяльнісну, а з іншого — на індивідуально-диференційну характеристики. Тобто, це словосполучення підкреслює, перш за все, саме спосіб формування й формулювання думки мовця, який являється, у свою чергу, реалізацією процесу функціонування мовної свідомості [7, с. 159−160]. Більш узагальнено, на основі проектування здобутків психологічних досліджень особистості на площину окресленої проблеми, трактує мовну свідомість О.М. Горошкіна, характеризуючи її як провідну ознаку мовної особистості [3, с. 182].

Значний внесок у розвиток вчення про мовну особистість з погляду психології зробив О. Л. Лавриненко. Науковець трактує мовну особистість як таку, яка є «важливою складовою цілісної особистості людини і виконує три головні функції: відображувальну (пізнання навколишньої дійсності), інструментальну (забезпечення мовленнєвої діяльності як основи для інших видів діяльності особистості), регулятивну (забезпечення мовленнєвого розвитку та ефективної соціальної взаємодії особистості)» [10, с. 7]. Відповідно, вчений вирізняє три компоненти мовної особистості: когнітивний, емоційний та мотиваційний, на основі яких розробляє профілі мовної особистості. Врахування цих профілів концептуально важливе для нашого дослідження, оскільки розкриває психологічні особливості формування мовної особистості загалом.

Під терміном «профіль мовної особистості» О. Л. Лавриненко розуміє «специфічний тип функціонального співвідношення між когнітивним, мотиваційним та емоційним компонентами мовної особистості, який зумовлюється ступенем розвитку кожного з цих компонентів і визначає низку психологічних якостей мовної особистості» [9, с. 2]. Учений розрізняє такі профілі мовної особистості: когнітивний, мотиваційний, емоційний та нейтральний.

Отже, врахування особливостей наведених профілів мовної особистості у процесі її формування дозволить вчасно виділити аспекти, які потребують педагогічно-психологічної корекції і відреагувати на них. До того ж, прагнення сформувати нейтральний профіль, який розуміємо як найбільш наближений до ідеального уявлення про мовну особистість загалом, підкреслює необхідність всебічного і гармонійного розвитку особистості, що відповідає основній меті мовної освіти в Україні і світі.

Процес засвоєння знань із синтаксису пов’язаний із процесами породження і протікання мовлення, тому особливого значення у контексті нашого дослідження набуває проблема психологічних особливостей виникнення, формулювання та функціонування мовленнєвих висловлювань як найменших комунікативних одиниць, тотожних за своєю структурою і змістовим наповненням реченню як одній із основних синтаксичних одиниць.

Поділяємо думку Р. С. Дружененко про те, що «за кожним висловлюванням стоїть мовна особистість» [6, с. 17]. Проблема породження й функціонування висловлювань не нова й давно привертає увагу дослідників, адже відображає зв’язок мови та мислення, що втілюється в одній з основних функцій мовленнєвого висловлювання — передачі думки мовця. До операцій, що забезпечують механізм побудови й реалізації мовленнєвих висловлювань у психолінгвістиці відносять: операції звірення, відбору смислових та мовних елементів, складання цілого із частин, а також перебудова, заміна, побудова висловлювання за аналогією тощо [1, с. 47].

Мовленнєве висловлювання у лінгвістичному варіанті втілюється у формі речення, яке виконує одразу дві найважливіші функції: з одного боку, у мовленнєво-мисленнєвій діяльності воно є засобом відображення думки, а з іншого — основним засобом комунікації. С. О. Караман слушно зауважує, що «диференційні ознаки речення в їх сукупності — структура речення і його семантика, доповнена логічними й стилістичними ознаками, визначають комунікативну природу речення, тобто ту його якість, задля досягнення якої і формується та використовується будь-яке речення. Саме ця ознака реченя — його комунікативність (спілкувальність) — виступає рушійною силою, основою основ буття будь-якого речення, його існування в мові і функціонування в індивідуальних мовленнях» [8, с. 332].

З погляду психолінгвістики, речення є лише поєднанням слів, що в завершеному вигляді передають певну думку [1, с. 65]. Однак, варто обов’язково враховувати, що у процесі мовлення слова входять до складу речень (а через них — текстів) і функціонують у контексті певної мовленнєвої ситуації. В. П. Глухов слушно зауважує, що семантика слів у тексті може разюче відрізнятися від їх ізольованого значення, оскільки лише у мовленнєвому висловлюванні слово отримує своє реальнее значення й осмислення [1, с. 80].

Отже, особливого значення у процесі формування висловлювання набуває встановлення міжпонятійних смислових зв’язків. І.О. Зимня підкреслює, що основним типом таких зв’язків, визначальним для динаміки думки, є предикативний зв’язок, адже саме він безпосередньо впливає на структуру висловлювання. Однак, дослідниця наголошує на важливості врахування й інших, загальнодоповнювальних смислових зв’язків, що встановлюються у висловлюванні, оскільки саме через них розкривається предикативний зв’язок під час конкретизації, уточнення, розширення або узагальнення відображених у висловлюванні предметних зв’язків, що існують в об'єктивній дійсності [7, с. 136−137].

Від правильного поєднання слів у речення, забезпечення їхньої граматичної узгодженості й стійкості їх взаємозв'язків, залежить рівень розуміння висловлювання реципієнтом. Однак, у контексті порушеної проблеми, надзвичайно імпонує думка І.О. Зимньої щодо необхідності формування у студентів їхньої власної мовленнєвої діяльності, а не навчання якоїсь розпливчато-неоднорідної мовленнєвої діяльності як мовного явища [7, с. 141]. Адже, як зазначають І.Н. Горєлов і К.Ф. Сєдов, мовленнєва діяльність людини будується на використанні готових комунікативних одиниць, тобто у процесі формування певного висловлювання вона послуговується певними узагальненими схемами та шаблонами, які існують у пам’яті в готовому вигляді й використовуються в мовленнєвій діяльності як мовні одиниці, що дозволяє економити час породження висловлювання [2, с. 138].

І.О. Зимня зауважує, що і усна, і письмова форми мовлення підпорядковуються меті спілкування однієї людини з іншими, і здійснюються тільки з допомогою засобів соціально відпрацьованої мовної системи, відомої партнерам комунікації [7, с. 145]. Звідси — надзвичайна необхідність в опануванні людиною тією чи іншою мовною системою. Однак, на переконання В. П. Глухова, повноцінне засвоєння мови можливе лише на основі повного й міцного засвоєння мовних знань з усіх її структурних компонентів, на основі формування відповідних мовних операцій з основними одиницями мови [1, с. 66].

З огляду на специфіку нашого дослідження, вагоме значення має висвітлення проблеми психологічної побудови мовленнєвого висловлювання у роботах О.Р. Лурії. Зокрема, особливу цінність представляє висловлена вченим думка про доцільність виділення комунікації подій і комунікації відношень, у контексті якої науковець вдається до опису особливостей сприйняття й розуміння висловлювань у залежності від їхньої синтаксичної структури. Вчений слушно зауважує, що у процесі оволодіння кодами мови як засобами мислення, людина змушена опановувати й одиниці складних мовних кодів, тобто такі, розуміння яких потребує додаткових розумових операцій, зокрема трансформації цих одиниць у простіші [11, с. 175].

До засобів, за допомогою яких на граматичному рівні у мові кодуються складні парадигматичні відношення, О.Р. Лурія відносить флексії, службові слова, порядок слів у реченні, порівняльні конструкції тощо. Відтак, вчений підкреслює, що у простих синтаксичних конструкціях, у яких відношення виражене лише за допомогою закінчень компонентів, семантичною опорою, покликаною полегшити сприймання висловлювання, буде незворотність такої конструкції [11, с. 180]. У інших випадках, процес розуміння таких синтаксичних конструкцій потребуватиме цілої низки лінгвістичних трансформацій і додаткових абстрактних операцій. На думку науковця, полегшити декодування, у таких випадках, може застосування прийомів додаткового маркування (внесення у конструкцію допоміжного слова) або зміни порядку слів [11, с. 181].

У процесі розуміння складних висловлювань особливу роль відіграють службові слова. О.Р. Лурія наголошує, що складність декодування синтаксичних конструкцій зі службовими словами зумовлена полісемантичністю останніх, а тому процес сприйняття й розуміння потребуєдодаткових інтелектуальних зусиль, спрямованих на вибір саме того значення, у якому вжите сполучне слово у конкретному випадку [11, с. 183]. Науковець виділяє дві умови, які покликані полегшити процес декодування таких конструкцій: 1) наявність граматичних чи семантичних маркерів; 2) зворотність чи незворотність конструкції. Таким чином, розумінню простих речень з прийменником, побудованих за схемою «підмет — присудок — обставина», сприятиме застосування прийому обміну слів місцями, адже, як зауважує вчений, смисл таких синтаксичних конструкцій змінюється так, що виникають протиріччя можливостей реальної взаємодії речей та явищ, тобто речення набуває безглуздого значення [11, с. 184].

На думку О.Р. Лурії, вагомі труднощі у процесі декодування синтаксичних конструкцій часто бувають пов’язані з явищем інверсії слів у реченні, особливо у конструкціях, де порядок слів зворотній послідовності подій, тобто процес розуміння передбачає мисленнєву трансформацію конструкції. Відповідно, до умов, які визначають труднощі у сприйнятті й розумінні таких конструкцій, окрім граматичного маркування й зворотності/незворотності конструкцій, вчений відносить й наявність/відсутність конфліктів між порядком слів у реченні й послідовністю відображених цим реченням подій [11, с. 185−187].

Рівень опанування людиною мовними кодами безпосередньо залежить від рівня сприйняття й розуміння нею складних за своєю структурою висловлювань. О.Р. Лурія окремого значення у цьому контексті надає складнопідрядним реченням і реченням зі вставними конструкціями. Учений зауважує, що складність процесу декодування складнопідрядних речень пов’язана не тільки із визначенням семантичного маркування сполучних слів, а й з необхідністю визначити до якого саме члена головного речення (або до всього речення загалом) відноситься підрядне. Проте, більш важчими для сприйняття науковець вважає речення зі вставними конструкціями (особливо, якщо вставний компонент знаходиться всередині самого речення і складається з кількох предикативних частин), що аргументує необхідністю проаналізувати всю інформацію в цілому, встановити до яких саме частин конструкції відносяться сполучні слова і, утримуючи в оперативній пам’яті компоненти речення, що далеко розташовані один від одного, з'єднати їх в єдине ціле [11, с. 190−193].

Отже, врахування психологічних особливостей сприйняття й розуміння висловлювання у процесі навчання синтаксису української мови сприятиме вибору найбільш ефективних методів, прийомів і засобів навчання, а також оптимальних шляхів пояснення студентам складних синтаксичних явищ, зумовить формування мовної особистості студента у процесі навчання синтаксису на більш якісному рівні.

Важливе значення для здійснення і мовленнєвої, і навчальної діяльності, має мотивація особистості. Традиційно у психології розрізняють такі види мотивації: зовнішню, тобто таку, що визначається потребами суспільства, у якому знаходиться особистість; внутрішню, зумовлену факторами, що носять особистісний характер.

Однак, варто зазначити, що проблема мотивації особистості до навчально-пізнавальної діяльності доволі складна і багатогранна, оскільки залежить від багатьох факторів. Зокрема, як слушно зауважує Н. М. Дика, на розвиток внутрішньої мотивації позитивно впливають такі фактори: усвідомлення студентами власної автономії; відчуття другокурсниками власної компетентності; ситуація вільного вибору; внутрішня мотивація учіння й приклад викладача [5, с. 115].

Оптимальна робота зі студентами багатопрофільних коледжів з навчання синтаксису української мови передбачає врахування психологічних основ формування необхідних умінь і навичок, процесів породження, сприйняття і розуміння мовленнєвих висловлювань, їх співвіднесеність із реченням як найменшою комунікативною й основною синтаксичною одиницею, а також врахування вікових особливостей студентів, що зумовить уміле використання викладачем ефективних методів і прийомів навчання і сприятиме формуванню компетентнісної мовної особистості.

Список літератури

мовний синтаксис висловлювання.

• 1. Глухов В. П. Основы психолингвистики: учеб. пособие для студентов педвузов: [Електронний ресурс] / В. П. Глухов. — М.: АСТ: Астрель, 2005. — 351 с. — (Высшая школа). — Режим доступу: МЇр://<�іапаоз.паго<�і. ги/рзіЬо^1уЬоу-озпоуи_рзіЬо1і^уіз1ікіЛос.
• 2. Горелов И. Н., Седов К. Ф. Основы психолингвистики: учеб. пособие / И. Н. Горелов, К. Ф. Седов. — М.: Лабиринт, 2008. — 320 с.
• 3. Горошкіна О. М. Формування мовної особистості випускника профільної школи: лінгводидактичний аспект / О.М. Горошкіна // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 8. Філологічні науки (мовознавство і літературознавство): зб. наукових праць. — Випуск 3. — С. 181−186.
• 4. Гумбольдт В. Ф. Избранные труды по языкознанию: пер. с нем. / В. Ф. Гумбольдт; ред. пер., предисл. Г. В. Рамишвили. — 2 изд. — М.: Прогресс, 2000. — 398 с. — (Филологи мира).
• 5. Дика Н. М. Якість засвоєння лінгвістичних понять учнями старшої школи — передумова формування сучасної мовної особистості / Н. М. Дика // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. — 2015. — С. 112−119.
• 6. Дружененко Р. С. Перспективи актуалізації комунікативно-прагматичної основи навчання української мови / Р. С. Дружененко // Українська мова і література в школах України. — 2014. — № 1. — С. 15−18.
• 7. Зимняя И. А. Лингвопсихология речевой деятельности / И. А. Зимняя; Российская академия образования, Московский психолого-социальный ин-т. — М.: МПСИ, Воронеж: Издательство НПО «МОДЕК», 2001. — 432 с.
• 8. Караман С. О. Сучасна українська літературна мова: навч. посібник для студ. вищ. навч. закл. / С. О. Караман, О. В. Караман, М. Я. Плющ [та ін.]; за ред. С. О. Карамана. — К.: Літера ЛТД, 2011. — 560 с.
• 9. Лавриненко О. Л. Профілі мовної особистості [Електронний ресурс] / О. Л. Лавриненко // Психолінгвістика. — 2010. — Вип. 6. — С. 56−63. — Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/ps1ing_2010₆_8.pdf.
• 10. Лавриненко О. Л. Структурно-функціональні особливості мовної особистості студентів: автореф. дис. … канд. психол. наук: 19.00.01 / Лавриненко О. Л.; Волин. нац. ун-т ім. Лесі Українки. — Луцьк, 2011. — 19 с.
• 11. Лурия А. Р. Язык и сознание / А. Р. Лурия; ред. Е. Д. Хомская. — 2 изд. — М.: Изд-во МГУ, 1998. — 336 с.