Орестея. 
Евріпід

Орестея. Еврипид

Орестея. Трагедія (458 до зв. е).

Самым могутнім царем у тому поколінні грецьких героїв був Агамемнон, правитель Аргоса. Це він керував над грецькими військами в Троянської війні, сварився і мирився з Ахіллом в «Іліаді «, і потім переміг і розорив Трою. Але доля його виявилася жахлива, а доля сина його Ореста — ще більш потворне. Їм довелося та робити злочину, і розплачуватися за злочину — свої погляди і чужие.

Отец Агамемнона Атрей жорстоко боровся влади зі своїми братом Фиестом. У взаємопоборюванні Фиест звабив дружину Атрея, а Атрей при цьому убив двох дітей Фиеста і нагодував ні за чим не який здогадується батька їх м’ясом. (Про цей людожерський бенкет потім Сенека напише трагедію «Фиест » .) Натомість на Атрея та її рід лягло страшне прокляття. А третій син Фиеста, під назвою Эгисф, врятувався і виріс на чужині, маючи лише про один: помститися за отца.

У Атрея було двоє синів: герої Троянської війни Агамемнон і Менелай. Вони одружилися двома сестер: Менелай — на Олені, Агамемнон — на Клитемнестре (чи Клитеместре). Коли через Олени почалася Троянська війна, грецькі війська під начальством Агамемнона зібралися для відпливання в гавань Авлида. Тут їм двозначну знамення: два орла розшматували вагітну зайчиху. Гадатель сказав: два царя візьмуть Трою, повну скарбів, але не уникнути гніву богині Артеміди, покровительки вагітних і породілей. І це дійсно, Артеміда насилає на грецькі кораблі противні вітри, а спокута вимагає людську жертву — юну Іфігенію, дочка Агамемнона і Клитемнестры. Борг вождя виходить переможцем у Агамемноні почуття батька: він віддає Іфігенію до страти. (Про те, що з Іфігенією, потім напише трагедію Евріпід.) Греки відпливають під Трою, а Аргосе залишається Клітемнестра, мати Іфігенії, маючи лише про один — помститися за дочь.

Двое месників знаходять одне одного: Эгисф і Клітемнестра стають коханцями десять років, поки тягнеться війна, чекають повернення Агамемнона. Нарешті Агамемнон повертається, торжествуючи, — і його чекають на помста. Коли він омивається в лазні, Клитемнестера і Эгисф накидають нею покривало і нині вражають його сокирою. Після цього правлять в Аргосе як цар і цариця. Однак у живих залишився син Агамемнона і Клитемнестры Орест; почуття матері виходить переможцем у Клитемнестре розрахунок месниці, вона відсилає їх у чужій край, щоб Эгисф не знищив за батьком і сына.

Орест зростає у далекої Фокиде, маючи лише про один — помститися за Агамемнона.

За батька він повинен вбити мати; йому страшно, але віщий бог Аполлон владно каже: «Це твій борг » .

Орест виріс замкненим і приходить мстить.

С ним його фокидский друг Пилад — імена їх почали в міфі нерозривні. Вони прикидаються подорожанами, котрі принесли звістку, відразу й сумну і радісну: нібито Орест помер на чужині, нібито Эгис-фу і Клитемнестере большє нє загрожує ніяка помста. Їх впускають до царя і цариці, й тут Орест виконує свій страшний борг: вбиває вітчима і рідну мать.

Кто тепер продовжить цю ланцюг смертей, хто мстити Оресту? У Эгисфа з Клитемнестрой не залишилося детей-мстителей. І тоді на Ореста ополчаються самі богині помсти, жахливі Еринії: вони насилають нею безумство, він у розпачі метається у всій Греції та нарешті припадає до Богу Аполлону: «Ти послав мене розмовляє помста, ти вже і врятуй мене помсти ». Бог виступає проти богинь: вони — за давню віру в те, що материнське кревність важливіше батьківського, він — за нове переконання, що батькове кревність важливіше материнського. Хто розсудить богів? Люди. У Афінах, під наглядом богині Афіни, (вона жінка, як Еринії, і її мужня, як Аполлон), збирається суд старійшин і вирішує: Орест прав, повинен бути очищено від гріха, а Эриниям, щоб їх уми-лостивить, буде споруджено святилище в Афінах, де з їхніми шануватимуть під назвою Евменид, що таке «Благі богині «.

По цим міфам драматург Есхіл і трилогію «Орестея «- три які продовжують друг друга трагедії: «Агамемнон », «Хоэфоры », «Ев-мениды » .

" Агамемнон «- найдовша трагедія із трьох. Вона починається незвичайно. У Аргосе, на пласкою даху царського палацу, лежить дозорний раб й дивиться на обрій: коли впаде Троя, то, на ближньої до неї горі запалять вогнище, його побачать через море в інший горі Ай-Петрі і запалять другий, потім третій, й дуже вогненна звістку сягне Аргоса: перемога здобуто, незабаром додому Агамемнон. Він прагне без сну вже під спекою і холодом — і вже вогонь спалахує, дозорний вискакує стікає оповістити царицю Клітемнестру, хоч і відчуває: немає добру ця весть.

Входит хор аргосских старійшин: вони ще жодного що не знають. Вони згадують в довгої пісні все лиха війни — і підступність Париса, і зраду Олени, і жертвопринесення Ифиге-нии, та цьогорічну несправедливу владу у Аргосе: навіщо всі це? Очевидно, такий світової закон: не які постраждали — не навчишся. Вони повторюють приспів: «Горе, горі, на жаль! Але добру буде перемога! «І молитва як збувається: з палацу виходить Клітемнестра й оголошує: «Добруперемога! «Троя узята, герої повертаються, і хто праведний — тому добрий повернення, хто ж грішний — тому недобрый.

Хор відгукується нової піснею: у ній подяку богам на перемогу і тривога за вождей-победителей. Адже важко бути праведним — блюсти`меру: Троя впала за гординю, тепер впасти було б в гординю самим — мале щастя вірніше великого. І, є вісник Агамемнона, підтверджує перемогу, згадує десятиліття мук під Володаря кілець розповідає про бурі на шляху, коли всі море «розцвіло трупами » , — видно, багато було несправедливих. Але Агамемнон живий, наближається великий, як бог. Хор знову співає, як вина родить провину, і знову кляне призвідницю війни — Олену, сестру Клитемнестры.

И ось нарешті в'їжджає Агамемнон з бранцями. Він справді великий, як бог: «Зі мною перемога: якби була зі мною ще й тут! «Клітемнестра, схиляючись, стелить йому пурпуровий килим. Він отшатывается: «Я людина, а пурпуром лише бога шанують ». Але вона швидко його умовляє, і Агамемнон входить у палац по пурпуру, а Клітемнестра входить його з двозначній молитвою: «Про Зевс-Свершитель, все здійсни, що благаю! «Міра перевищена: наближається розплата. Хор співає про неясному передчутті біди. І чує несподіваний відгук: на сцені залишилася полонянка Агамемнона, троянська царівна Кассандра, її полюбив колись Аполлон і їй телефонний дар пророцтва, але він відкинула Аполлона, за це її пророцтвам хто б вірить. Тепер вона уривчастими криками кричить минуле і майбутньому аргосского вдома: людська бійня, з'їдені немовлята, мережу і гуцульська сокира, п’яна кров, власна смерть, хор Эриний із сином, казнящий мати! Хору страшно. І тоді через сцени лунає стогін Агамемнона: «Про жах! У своїй хаті власному пахне сокиру!.. Про горі мені! Інший удар: йде життя ». Що робити? У внутрішніх покоях палацу лежать трупи Агамемнона і Кассандри, з них — Клітемнестра. «Я брехала, я хитрувала — тепер кажу правду. Замість таємницею ненависті - відкрита помста: за вбиту дочка, за полонену наложницю. І мстящие Еринії - за мене! «Хор в жаху плаче про царя і кляне лиходійку: демон помсти замешкав у домі, немає кінця біді. Поруч із Клитемнестрой постає Эгисф: «Моя сила, моя щоправда, моя помста за Фиеста та її дітей! «Старці з хору роблять Эгисфа з оголеними мечами, Эгисф кличе варту, Клітемнестра їх рознімає: «Уже й такою великою жнива смерті - нехай безсилі лаются, а наша справа — царювати! «Першої трагедії - конец.

Действие другий трагедії - вісім років надійшло через: Орест виріс замкненим і у супроводі Пілада приходить мстить.

Он схиляється при могилі Агамемнона й у знак вірності кладе її у відрізану пасмо своїх волосся. До того ж ховається, оскільки бачить наближається хор.

Это хоэфоры, совершительницы пиятик, — із них називається трагедія. Узливання водою, вином і медом робилися на могилах, аби вшанувати небіжчика. Клітемнестра продовжує боятися Агамемнона і мертвих, їй сняться страшні сни, тому вона надіслала сюди з прикладанням до чарки своїх рабинь на чолі з Электрой, сестрою Ореста. Вони Агамемнона, ненавидять Клітемнестру і Эгисфа, тужать про Оресте. «Нехай я буду такою, як мати, — молить Електра, — і нехай повернеться Орест, помститься за батька! «Але, то, можливо, вона вже повернувся? На могилі пасмо волосся — колір в колір з волоссям Електри; перед могилою відбиток ноги — слід слід з ногою Електри. Електра з хоэфорами не знає, що думати. І тоді до них виходить Орест.

Узнание відбувається швидко: звісно, спочатку Електра не вірить, але Орест показує їй: «Ось мої волосся: доклади пасмо до моєї голові, ти побачиш, де відрізана; ось мій плащ — ти сама виткала його мені, коли є ще дитиною ». Брат і сестра обіймають одне одного: «Ми разом, на нас щоправда, та контроль нами — Зевс! «Щоправда Зевса, веління Аполлона і волю до помсти з'єднують їх проти загальної кривдниці - Клитемнестры і його Эгиофа. Перегукуючись з хором, вони моляться богам про допомогу. Клитемнестре снилося, ніби народила змію і змія вжалила їх у груди? Нехай ж збудеться сон! Орест розповідає Электре і хору, як проникне він до палацу до злий цариці; хор відповідає піснею про злих жінок колишніх часів — про дружин, з ревнощів які й перебили всіх чоловіків на острові Лемнос, про Скилле, заради коханця яка погубила батька, про Алфее, яка, бажаючи помститися за братів, виснажили рідного сына.

Начинается втілення задуму: Орест і Пилад, переодягнені мандрівниками, стукаються в палац. До них виходить Клітемнестра. «Я проходив через Фокиду, — каже Орест, — і мені сказали: передай в Аргос, що Орест помер; якщо хочутьнехай надішлють над його прахом » .

Клитемнестра скрикує: їй шкода сина, вона хотіла його врятувати від Эгисфа, але з врятувала від смерті. Невпізнаний Орест з Пиладом входить у будинок. Наростання трагізму перебивається епізодом майже комічним: стара нянька Ореста плаче перед хором, як кохала його малятком, і годувала, і напувала, і прала пелюшки, а нині він помер. «Не плачто, можливо, і помер! «- каже їй старша в хорі. Час близький, хор звертається до Зевсу: «Допоможи! «- до предкам: «Переміните гнів на милість! «- до Оресту: «Будь твердий! Якщо мати скрикне: «син! «- ти дай відповідь їй: «батько! «Є Эгисф: вірити, чи не вірити вістям? Він входить у вікно, хор завмирає, — і з палацу лунають удару й стогін. Вискакує Клітемнестра, за нею Орест з мечем і Пилад. Вона розкриває груди: «Пожалій! Цією грудьми я тебе вигодувала, в цій грудях я тебе виколисала » .

Оресту страшно. «Пилад, що робити? «- запитує він. І Пилад, доти не хто сказав немає нічого, каже: «А воля Аполлона? А твої клятви? «Більше Орест не коливається. «Це доля судила мені вбити чоловіка! «- кричить Клитемнестра.

" а туттебе " , — відповідає Орест. «Ти, син, уб'єш мене, мати? «- «Ти сама собі убивця ». — «Кров матері помститься тобі! «- «Кров батька страшніше » .

Орест веде мати, у будинок — на страту. Хор збентежений співає: «Воля Аполлона — смертному закон; скоро мине зло » .

Раскрывается внутрішність палацу, лежать трупи Клитемнестры і Эгисфа, з них — Орест, приголомшливий кривавим покривалом Агамемнона. Вона відчуває безумящее наближення Эриний. Він розповідає: «Аполлон велів мені, бажаючи помститися за батька, вбити мати; Аполлон обіцяв мені очистити мене кривавого гріха. Странником-просителем з олійної гілкою до рук я піду для її вівтаря; а ви будьте свідками мого горя » .

Он втікає, хор співає: «Щось буде? «У цьому закінчується друга трагедия.

Третья трагедія, «Евмениды », починається перед храмом Аполлона в Дельфах, де середина земного кола; храм цей належав спочатку Гее-Земле, потім Фемиде-Справедливости, тепер Аполлону-Вещателю. У вівтаря — Орест з мечем і олійної гілкою прохача; навколо хор Эриний, дочок Ночі, чорних і жахливих. Вони сплять: це Аполлон навів ними сон, щоб вызводить Ореста. Аполлон каже йому: «Біжи, перетни землі і море, стань до Афін, там буде суд ». «Пам'ятай звідси! «- молить Орест. «Пам'ятаю » , — відповідає Аполлон. Орест убегает.

Является тінь Клитемнестры.

Она звертається до Эриниям: «Ось моя рана, ось моє кров, а ви спите: де ваше помста? «Еринії пробуджуються і хором клянуть Аполлона: «Ти рятуєш грішника, ти валиш вічну Правду, молодші боги нехтують старших! «Аполлон приймає виклик: відбувається перший, ще короткий суперечка. «Він вбив матір! «- «А вона вбила чоловіка ». — «Чоловік дружині - не рідна кров: матеревбивство страшніше мужеубийства » .

— «Чоловік дружині - рідний згідно із законом, син матері - рідний за своєю природою; а закон скрізь єдиний, і у природі не святішою від, ніж у сім'ї та суспільстві. Так поклав Зевс, обійнявши законний шлюб — з свою Герою ». — «Ну, ти — із молодими богами, ми — з колишніми! «І вони кидаються проти, до Афін: Еринії - занапащувати Ореста, Аполлон — рятувати Ореста.

Действие переноситься Афіни: Орест сидить перед храмом богині, обнявши її кумир, й апелює до її суду, Еринії хороводом навколо неї співають знамениту «в'язку пісня »: «Ми дотримуємо кривавий закон: хто пролив рідну кров — тому поплатитися своєї; інакше стане роду! Він бігти — ним; він у Аїд — ми його; ось голос старовинної Правди! «Афіна постає з храму: «Не мені вас судити: кого засуджу, він стане ворогом афинянам, а я не хочу; нехай найкращі з афінян самі свершат суд, самі зроблять вибір ». Хор в тривозі: що вирішать люди? Не впаде чи древній порядок? Виходять судді - афінські старійшини; по них — Афіна, їх — з одного боку Еринії, з іншого — Орест та її наставник Аполлон. Починається другий, найбільша суперечка. «Ти вбив матір ». — «А вона вбила чоловіка ». — «Чоловік дружині - не рідна кров ». — «Я такий матерітакож рідна кров ». — «Він зрікся кревності! «- «І він мав рацію, — втручається Аполлон, — батько синові ріднею, чому мати: батько зачинає плід, мати лише вирощує їх у утробі. Батько й без матері може народити: перед вами Афіна, без матері породжена з голови Зевса! «- «Вершите суд » , — каже Афіна старійшинам. Один одним вони голосують, опускаючи камінчики в чаші: в чашу осуду, в чашу виправдання. Підраховують: голоси розділилися порівну. «Тоді й подаю мій голос, — каже Афіна, — і подаю за виправдання: милосердя вище озлоблення, чоловіче кревність вище жіночого ». З того часу в усі часи в афінському суді рівність голосів підсудний вважався виправданим «голосом Афіни » .

Аполлон з перемогою, Орест з вдячністю залишають сцену. Перед Афіною залишаються Еринії. Вони шаленстві: руйнуються древні підвалини, люди нехтують родові закони, як покарати їх? Наслати на афінян голод, чуму, смерть? «не треба, — переконує їх Афіна, — Милосердя вище озлоблення: пошліть афінської землі родючість, афінським сім'ям багатодітність, Афінського державі фортеця. Родова помста ланцюгом убивств підриває держава зсередини, а держава має бути міцним, аби протистояти зовнішнім ворогам. Будьте милостиві до афинянам, і афіняни будуть вічно шанувати вас як «Благих богинь «- Евменид. А святилище ваше буде між пагорбом, де мій храм, і пагорбом, де судить ось цей суд ». І хор поступово умиротворяется, приймає нову почесть, благословляє афінську землю: «Геть розбрати, так нічого очікувати крові за кров, буде радість за радість, так згуртуються все вкруг загальних справ, проти спільних ворогів ». І не Эриниями, а Евменидами, під керівництвом Афіни, хор залишає сцену.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.