Анализ вірші Тютчева Інакше, що мисліть ви, природа

Анализ вірші Тютчева «Інакше, що мисліть ви, природа… «.

Одно із найчудовіших явищ російської поезії - вірші Ф. И. Тютчева про чарівної російської природі. Ні кому від росіян поетів, окрім хіба молодшого сучасника Фета, природа не була таким постійним джерелом вражень і роздумів, як Тютчева.

Он був найтоншим майстром віршованих пейзажів. Але в віршах, воспевающих картини і явища природи, немає бездушного милування. Природа викликає в поета міркування загадки світобудови, про віковічних питаннях людського буття. Вона рідко постає як просто фон, віршем Тютчева вона одухотворена, мислить, відчуває, говорит:

Не те, що мисліть ви, природа:

Не зліпок, не бездушний лик;

Вона має душа, у ній є свобода,.

Вона має любов, у ній є язык…

Стихотворение «Інакше, що мисліть ви, природа» написаний формі звернення. В нього немає заголовка, що саме й надає глибший зміст. Поет виступає проти тих, хто недооцінює природу, говорить про людський глухоті, очерствении душі через віддалення людини від природы.

Они бачить і слышат,.

Живуть в цьому світі, як впотьмах…

В рядках вірші видно поет особливого складу: філософського. Це означає, що він цей був дар пейзажиста, а й свою філософію природи. Усе змінилося на природі представляється Тютчеву живим, повним глибокого значення, все розмовляє з ним «зрозумілим серцю языком».

Стихотворение починається з слова «не», щоб повніше захистити читача від неправильного розуміння природи. «Душу», життя природи поет прагнув зрозуміти й закарбувати переважають у всіх її проявах, у вірші бачимо ті образи, у тому числі природа складалася самих Тютчева.

Стихотворение написано четырёхстопным ямбом, а перекрёстный спосіб римування гармоніює із чергуванням жіночих і чоловічих рим. Асонанс на «і», «а», і «про» надає вірша піднесений тон, безліч сонорних згодних (алітерація) робить шкіряного більш мелодійним і помітною музичною. Більше урочисто ж воно звучить завдяки вживання застарілих слів («образ», «черево», «древо») і наголоси («приклеил») Особлива ж значеннєва навантаження створюється з допомогою анафоры:

Вы зріть листок і колір на древе:

Иль їх садівник приклеил?

Иль зріє плід в рідному чреве.

Грою зовнішніх, далеких сил?..

Автор використовує такі виразні художні кошти, як уособлення («Солнцы не дихають», «не радила у розмові приятельської гроза»), метафори («весна не квітла», «ніч немає була»), порівняння («живуть у цьому світі, як потемки»). Усе це саме й надає промови кольористість і промовистість, сприяє якомога повному розкриття його художнього уявлення. У вірші зустрічаються типові для тютчевской поезії складні пропозиції, часто наприкінці їх ставляться знаки оклику знаки, що саме й надає художньої промови потрібну авторську интонацию.

В вірші «Інакше, що мисліть ви, природа» бачимо отточия. Ці рядки у свій час було вилучено цензурою, а наслідок утеряны.

И усе ж таки вірш не втратила свого сенсу, головною ідеї - взаємовідносин чоловіки й природи. Через все твір автор проводить думка, що «глухі» люди й не вміють відчувати, отже, не вміють жити. І якщо них вона безлика, то тут для Тютчева природа — «голос матері самої». Її образами він висловлює свої потаємні думки, почуття, сумніви, болісні запитання.