О композиції «Яка Твориться легенди» Ф.Сологуба: до питання ролі алхимических ремінісценцій у створенні структури роману

О композиції «Яка Твориться легенди» Ф. Сологуба: стосовно питання про про роль алхимических ремінісценцій у створенні структури романа.

Львова Марина Альфредовна, аспірантка кафедри російської літератури ЯГПУ Роман-трилогия Ф. Сологуба «Творимая легенда» (спочатку «Навьн чари» (1907;1912)) примикає до низки незвичайних за своєю формою произведений.

Критик, знайомий із попередніми роботами майстра, навряд чи можна було б передбачити поява «Яка Твориться легенди». Попри наявність в трилогії тим, мотивів і характерів, типових до творення письменника, у цілому, «всі ці величезна книга"(4) — твір іншого масштабу і у прямому, й у переносному значенні, що дозволяє оцінити істинні розміри сологубовского таланту. Автор «Важких снів» і «Мєлкого біса» дозволив собі помістити створених нею фантастичних героїв до знайомої середу, вдатися до ризикована поєднання просторів і часів, «дивні прозріння попередні перевоплощения"(4), вивести на Майдані сцену Пресвятої Богородиці - однієї з літературних (поруч із сатаною) з всіх мислимих літературних персонажів. «Творимая легенда» настільки не відповідала звичним поглядам про реалістичному романі, що викликала читацьке здивування та обурення. «Дивний, дикий, неймовірний роман написав Сологуб. Тут усе є, чого ви ні захотіли», — зазначав найбільш доброзичливий критик трилогії А. Измайлов (3). «Навіщо взагалі нагромаджені ці исключимости, представлено безглузде місиво з наївних «заинтриговывающих» таинственностей?» — запитував інший рецензент «Яка Твориться легенди» (6). Справді, спочатку досить складно з’ясувати, що відбувається, що описано у творі. За всієї простотою сюжет «Яка Твориться легенди» носить їх у собі риси заплутаності, незакінченості, відомої конспективності. У ньому дуже помітні розриви в подіях, відсутність повноти зв’язків, глибини мотивувань. Усі фабульні лінії трилогії («скородожская» і його відгалуження — «пальмская») самі «виступають як дискретні, «розрізані на кусочки-эпизоды і перемішані». Але і їх Сологубу мало: роман організується перерезыванием сюжетних ліній ліричними відступами, побічними епізодами, спливаючими раптово, в результаті вільного, не стримуваного логічними перешкодами течії асоціацій. Сюжетно-композиционная схема «Яка Твориться легенди» малюється у вигляді відрізків, які завжди кріпляться безпосередньо до іншому. Вони можуть відвести читача далеке від того сюжету, розробки якого він хоче від автора, повіривши його натяків. Приміром, А. Измайлов згадував: «І читач, і критик, перенесшиеся з садиби загадкового хіміка і містика Триродова в царство королеви Ортруди … було невідомо, як зв’язати це несвязуемое» (4). Адже роман «Корольова Ортруда», другий у трилогії, — просто серед таких відрізків, між якими Сологубом свідомо руйнується логічна зв’язок. Треба проявити максимум терпіння і спостережливості, щоб відновити нарочито розірваний ланцюг событий.

Музыкальное побудова, разноритмичность, багатство тематичних варіацій, римуються друг з одним деталей — ось, що відрізняє головний роман Сологуба. У ньому своя теорія жизни-искусства: в окремі, можливо, рідкісні моменти життя піднімається до мистецтва, і виникає спалах, змагання світу і антисвіту, реальності й уяви, дійсності і сну, спогади, мрії. Така проза — «вічна і болісна загадка» (Л.Шестов). Ці миті бачить гострий погляд художника, який пропонує читачеві загострити свою увагу, залучити до розгадки трилогії свою читацьку інтуїцію і эрудицию.

Связь творчості Сологуба і зокрема, «Яка Твориться легенди» з художественно-культурным интертекстом в аспекті мифопоэтической традиції була помічена багатьма літературознавцями. Проте до повноти описи всіх асоціативних полів, знаки яких з тексту трилогії, ще. У центрі цієї статті буде проблема структуроутворюючої ролі алхимических ремінісценцій. Зазвичай, серед найважливіших чинників, що зумовили своєрідність форми «Яка Твориться легенди», називаються ніцшеанські штудії письменника. Ми дозволимо собі припустити, що з «винуватців» феномена роману-трилогії Сологуба — це алхимический міф, природним сховищем якого, за влучним зауваженням сучасного дослідника, стало художнє свідомість Нового часу (7). Російський ренесанс, як сьогодні називати епоху Срібного віку, до котрої я й належить Ф. Сологуб, хотів зазирнути і всі століття (2), і всі книжки на тому однині і в манускрипти філософів герметичного искусства.

Центральная тематична алегорія перетворення, твори з відсталого життєвого матеріалу легенди одержує у трилогії Сологуба цікаву реалізацію саме на зв’язки Польщі з асиміляцією романом алхімічного міфу. Головний герой «Яка Твориться легенди», Георгій Триродов, представлений читачеві як «відставний приват-доцент, доктор хімії» (16). Його захопленням хімією в Скородоже пояснюють багато незвичні явища. Спосіб так наклеювати прокламації, щоб, заплилих тонким шаром смоли, їх хто б міг зняти, городяни називають «вигадкою нашого хіміка, пана Триродова» (179). «Маркіз Телятников думав, що з Триродова є життєвий еліксир» (509) — «Триродов обіцяв виготовити зілля для продовження життя» (511). Після дивній загибелі маркіза саме цього скородожского (ал)химика звинувачують у недозволених дослідах: «Але ми розберемо, чому ви його розірвали, — кричить справник. — Не будь ласка думати, що ви самі хімік. І, крім вас хіміки і фізики знайдуться й вчені метафізики і алхіміки» (516). Сам герой визнається, який винайшов сплав, дозволяє подолати силу тяжіння. «Пане Триродов хімію досконально знають. Зробити з людини жменьку попелу воно нічого нема», — «люб'язно» повідомляє поліції колишній приятель Триродова шпигун Острів (531). Втім, і його зауваження читачеві відомі можливості хіміка Триродова: панотця, Дмитра Матова, чарівник перетворює в куб. Таке рішення образу Триродова дивно, якщо і, що Сологуб сам мав репутацію чаклуна і ведуна, а захоплення окультними науками межі століть набуло вид загального помешательства.

Включение алхімічного міфу до композиції «Яка Твориться легенди», безсумнівно, концептуально. Семіотика, необхідна, щоб «побачити» алегорію, організовану в алхімічному процесі, служить зразком тієї семіотики, необхідна, щоб читати роман Сологуба. Художник, з погляду, використовує принцип алхімічної трансмутації, щоб розкрити фабулу «тьмяного свинцю» життя (зауважимо, що слово «тьмяний» як визначення земних реалій одна із лейтмотивів «Легенди») та її перетворення на «золото мрії». Через за паралель з алхимическим інструментарієм (колби, печі) Сологубом осмислюється і сама людина, його будову та природа: душа — посудину, тіло — посудину, життя — горіння і депотріскування. Не претендуючи на всебічний аналіз алхимических ремінісценцій у романі Сологуба, відзначимо лише ті моменты.

Эффективность центральної алхімічної алегорії («сні» подію головному і єдиному — отриманні філософського каменю) в тому, як описано поведінку і становище персонажів в здавалося б неможливо пов’язаних сценах. Вона полягає в кореляції фізичних деталей — предметів, які виявляють героям свою таємну значимість і, підштовхуючи їх дивним вчинкам, дають доступ до розгадки роману. Ми звернемо увагу втричі сцени, які, хоч і друг від друга в оповідальному часу й описують різні місця дії, тим щонайменше організуються як етапи приготування «еліксиру мудреців». Ось як описаний той процес алхіміком 15 століття Дж. Рипли: «Щоб приготувати еліксир мудреців, чи філософський камінь, візьми, син мій, філософської ртуті і розжарюй, поки не перетвориться на зеленого лева. Після цього прокаливай сильніше, і її перетвориться на червоного лева. Дигерируй цього червоного лева на піщаної лазні … выпари рідина… Кіммерійські тіні покриють реторті своїм темним покривалом, ти знайдеш в ній істинного дракона, оскільки він пожирає свій хвіст… Він займеться і, прийнявши невдовзі чудовий лимонний колір, знову відтворить зеленого лева… Нарешті, мій син, старанно ректифицируй, ти побачиш поява займистою води та людської крові (виділено нами — Л.)» (9). Те, що починається накаливанием зелено-красных «левів» і перетворення в дракона, закінчується появою людської крові. Всі ці звіроподібні і змееобразные метаморфози в ім'я крові (!) сприймаються нами через зорові елементи трьох сцен «Яка Твориться легенди». У них Сологуб здійснює своє оповідальний «рецептуарное» (початок «Легенди» мовою звучить як рецепт з кухарський книжки: беремо те-то, робимо те-то, — лише як «інгредієнтів» виступають дійсність і авторська фантазія) дійство над жизнью.

Первая сцена — та, у якій Триродов в себе у кабінеті віддає покликаному їм тихому хлопчику «флакон дивній форми зеленого скла з темною рідиною» (27). Передісторія цього дивного вчинку така: Кирша повідомляє батькові, що їм йдуть сестри Рамеевы, і дати можливість дівчатам потрапити до їх «замкнутий будинок». Цікава реакція Триродова прохання сина: «Триродов посміхнувся, і сказал:

— Так, зрозуміло, їм любопытно.

Он насупився, підійшов столу, взяв до рук жодну з темних важких призм, знову обережно поставив цього разу місце, і додав Кирше:

— Іді ж, зустрінь їх, і проводь сюди" (27).

Такой незначний і автоматичний, начебто, жест, як приподнятие призми, в даному — алхімічному — повороті теми видається більш ніж істотним. «Алхімія — це магія, прийнявши середньовічні часи форму теургії, тобто. прямого на верховного бога» (7.105). І алхимическая теодицея — це матеріальна виворіт власне духовного виправдання: реалізацію таємного задуму Бога забезпечує не збутися зла у собі, а оборотничество, перетворення поганого в хороше. З чорнової рукописи «Яка Твориться легенди» ми дізнаємося, що Триродов входив у «суспільство злочинців з принциповими завданнями»: «Вбивали і грабували розпусних осіб. Їх заманювали у будь-яку приманку. Затягненого вбивали. Але Матова вирішили, на пропозицію Триродова, отруїти. Приховати його труп взявся Триродов» (ИРЛИ.Ф.289.0п.1.Ед.хр.531.Гл.78). У остаточному варіанті безбарвна рідина не «отрутою», а «зіллям» для приспання. Але багатий гульвіса і зрадник Дмитро Матів не уникає долі своїх попередників: його перетворюють на призму із єдиною метою звільнити її приховану хорошу сутність. Не християнське пресуществление, тут усе грубій і зримей: «Спалювали у замкненому посудині, стискали, — зникало тіло безслідно, — ні крові, ні клаптика одягу, — все обесформлено, в тісний стисло клубок. Став людина річчю. Тільки» (ИРЛИ.Ф.289.0п. 1 .Ед.хр.531 .Гол. 18). Результат «виправній» трансмутації донезмоги материален: «…замість тіла залишалася призма, важка справді на вагу, іноді злегка жирна навпомацки» (ИРЛИ.Ф.289.0п.1.Ед.хр.531.Гл.18). Можливо, така доля чекала і занадто цікавих і необережних сестер Рамеевых. По крайнього заходу, алхимический реактив, вміст зеленого флакона (тіло Матова, зауважимо, стискається в посудині саме з «зеленоватою рідиною» (130)), очевидно, покликаний створити ефект стискування, ядухи. Хоча Сологуб не відкриває нам таємниці використання цього алхімічного складу, можна припустити, що він Триродов піддає випробуванню в підземному ході сестер Рамеевых — «пропікає» і «випарює» життя: «Було сиро й спекотно. І всі жаркіше ставало. Дивно пахло, — тужливий, чужий розливався аромат. Він ставав душистее, і всі томнее. Від цього запаху злегка паморочилося у голові, і серце солодко боляче завмирало» (28).

Вторая сцена перебуває посередині третього роману і належить до «пальмской» лінії трилогії: Віктор Лорена, міністр уряду Ортруди, після ознайомлення з листом із Росії викликає у кабінет-секретаря: «Віктор Лорена з кілька преувеличенною жвавістю натиснув білу гудзик, притаившуюся в зеленої пащі бронзового дракона» (474). Цей дракон, з одного боку, неможливо пов’язаний з власне хімічними перетвореннями, але, з погляду, входить у процес комунікації всередині художнього простору «Яка Твориться легенди» саме як компонент алхімічної символіки. Драконом в алхімічної термінології називається «сірка філософів» (8), котра співвідноситься з однойменною хімічним речовиною. Чистісінька «сірка» бачилася алхімікам твердої, із чітким червонуватим відтінком; неї давав в сплаві визначало колір, ступінь жовтизни майбутнього золота (слово «бронзовий» з тексту Сологуба вказує на колір предмета — за контрастом: білий — бронзовий (червоний)). Сірка філософів символізувала чоловіче початок, але, головне, репрезентировала принцип стійкості й синтезу антиэлементов — важкого і легкого: вона «народжувалася з Землі (видимого, твердого, «реального» у виставі філософів алхімії) і Вогню (нестійкого, тонкого, містичного) (8). Отже, дракон був символом середини, у Сологуба це — шуканий медіатор «двох полярних, вороже несумісних станів людини у світі - реального і жаданого» (5). Значимо, як і матеріал, із якого виготовлена дракон Лорены, обраний відповідно: мідь, складова основу бронзи як сплаву, на переконання алхіміків, «полягає з рівних (виділено нами. — Л.) часткою сірки і ртуті…» (8.31). Мідь (і бронза) — ще недосконале, не очищене золото, своєю чергою «складене з чистої …ртуті і чистої … сірки» (8.31). Бронзовий дракон на столі Лорены в структурі «Яка Твориться легенди» асоціюється з двоїстістю становища героя, в текстовій эмблематике пов’язують із мотивом життєвої трансформації. Міністр наказує оприлюднити звернення пана Триродова, котра зібралася балотуватися у королі Сполучених Островів. Цікаво, що ситуації, по суті, рівнобіжні: Триродов закликає тихого хлопчика, і після цього змінюється життя Єлисавети; Лорена з допомогою секретаря вже у своє чергу сприяє зміни життя Триродова. Заклик і віддав наказ здійснюються майже однаково. Порівн.: «Триродов… подивився убік потаємними двері. Тієї ж хвилину її відкрито тихо й поволі. Увійшов хлопчик, блідий, тихий і насторожено глянув на Триродова покійними очима, тихими, безневинними, але які розуміють» (27) і «Віктор Лорена подивився просто у очі четырехпроборному молодій людині. Пане де-ла-Рика-и-Кандамо усміхнувся понятливо» (474) — зв’язок здійснюється телепатически. Друга сцена знаменує нову стадію процесу перетворення життя, який супроводжується «алхимическими» метаморфозами: Георгій (грецьк. «побеноносец») Триродов «трансмутирует» в Віктора (латів. «переможець») Лорену, тихий хлопчик обертається презирливим і томным молодим секретарем, а місце зеленого флакона («лева») займає бронзовий дракон.

Третья сцена — наприкінці роману «Дим і попіл»: Триродов відводить у кімнату, дуже схоже з його кабінет, поліцейських, що зі обшуком. Далі у цій своєрідній ректифікаційної колоні відбувається процес «виправлення»: «Триродов видобув із кишені маленький зелений кулька і впустив його за підлогу. Дивним синюватим димом наповнилася кімната. Триродов зник. Запахло гірко і солодко. Здавалося поліцейським, що пахне кров’ю І що солодко її смоктати. Вони почали на четвереньки. Оніміли. Їм здавалося, що вони звернулися до в величезних клопів» (533). У чорновому варіанті «Яка Твориться легенди» «ректифікація» супроводжується реплікою Триродова: «Мерзенні тварі, — зі зневагою сказав Триродов, — прийміть образ, найбільш властивий вам» (ИРЛИ.Ф.289.0п.1.Ед.хр.532). Знову виникає зелений колір і як замикається процес перетворень: відбувається повернення до початку, але у іншому якості й із іншими можливостями. Знову Росія, Триродов, але ще чоловік Єлисавети й у недалекому майбутньому король Сполучених Островів. Життя «фільтрується» мрією. У «домі його вже мрії», як і називає свою садибу, страшні явища російської дійсності знаходять істинний вид (ті, хто сіють «краплі крові», лише з личині люди, їхнє справжнє обличчя, образ — клопы-вампиры) і «випадають в осад».

Эти три сцени тісно пов’язані Шекспір і лише на рівні їх фізичним і архітектурної планування (скрізь кабінети, великі кімнати зі столами і секретними дверима — такі собі алхімічні келії, оснащені приличествующими випадку герметичними причандаллям). У глядачевій сенсі дані сцени слід розглядати одночасно початок, середину і поклала край алегорії перетворення, як три фрагмента «алхімічної» ілюстрації (три картинки, супроводжують оповідання про отриманні Триродовым «філософського каменю»). Саме простір, зауважимо, дано схематично, кількома штрихами. У описі деталей наголошується їх незвичайність — із боку матеріалу, кольору, формы.

Читатель-зритель мимоволі зосереджує свою увагу до речах, чиє символічне наповнення виявляється явним. З допомогою зорових елементів окремі сцени римуються як етапи однієї «трансмутации».

Поиски філософського каменю як засобу і цілі оборотнического пресуществления офарблюються Сологубом в еротичні тону. «Філософська ртуть» — в якості основи приготування філософського каменю (див. процитований рецепт Дж. Рипли) і символ жіночого початкувиявляється що з чином Єлисавети Рамеевой. Героїня — живе втілення цієї субстанції алхімічного герметизму. Недаремно ж вона «читає філософські книжки» (163) і навіть відтворює з пам’яті рядки статті з московського філософського журналу («У світі неспроможна запанувати разум…"(171) — цієї цитатою відкривається роман). У Сологуба Єлисавета — носителька головною перетворюючої сили — любові. «Закоханість Єлисавети різко центральна, — читаємо ми начерках «Яка Твориться легенди», — від цього центру розходиться весь світ. Усі співвідносить до центра своєї закоханості. Спочатку до визвольному руху, потім до Триродову» (ИРЛИ.Ф.289. ОпЛ.Ед.хр.532). Еліксир мудреців, який виявляє Триродов, — це кохання. «І сама любов — не засіб чи здійснювати мрії?» — розмірковує герой (109). Перед заключній сценою обшуку домі Триродовых Георгій визнається Єлисаветі у коханні: «У рідний дім моєї мрії хто б ввійде. І - мрія моя, моя Єлисавета. Дурні звуть тебе Веточкою, веткою, для мудрого ти — таємнича троянда» (533). Роза, згідно з містичними і еротичними уявленнями розенкрейцерів, адептів алхімії, стала символом космічної сили, здатної забезпечити щастя, процвітання, багатства і влади (8). На думку середньовічних алхіміків, влада і багатство досягалися таємним мистецтвом робити золото з неблагородних металів (питання походження небаченого стану Триродова хвилює всіх скородожцев; Острів у розмові з Кербахом і Жербеневым підкреслює «чистоту» появи багатства головний герой). Сонячна Єлисавета, сама любляча золото, стає тим «філософським каменем», що дає Триродову і міська влада (адже Ортруда — це теж вона). Єлисавета, божественна любов, — «небесна тинктура», що дозволяє перетворити «неблагородне речовина життя» в «золото мрії». Ортруда як «зворотний бік» Єлисавети — «тинктура пекельна», що й «відповідальна» за маніакальну плотську любов (невипадково пекельна тинктура, «чорний камінь, здійснює негативне — люциферово — досконалість» (7.105), використовується Ортрудой у її ритуальних підземних жертвопринесеннях). І його троянди — знак пресуществления «навпаки», поганського оборотничества. Алегорія руйнується: містична Роза виявляється плетеної кошиком з червоними, білими і жовтими «хіба що зрізаними трояндами» (402), покладеними вівтар Светозарного, «Чорний камінь біля західного стіни ще зберігав дар, вже зів'ялі троянди», — ось підсумок оборотнического пресуществления Ортруди (402). Одна й та номінація — «троянда» — дозволяє розрізнити і двох інших героїв: «таємнича троянда» — так називає жінку Триродов, «ненаглядний мій цветик, червона моя троянда…» — так звертається до неї велелюбний принц Танкред. Потрапивши у темну несвідому влада Ероса, Танкред бере лише те, що виникає природним шляхом — з материи-тьмы. Триродов не задовольняється природно природним: «-гонию» як хімік (алхімік) він прагне замінити искусственно-духовной «-ургией».

Алхимические включення до будівництво роману-трилогії, в такий спосіб, покликані забезпечити структурне єдність твори Сологуба. Римуючи несподівані фізичні форми (алхімічні аксесуари) і деталі в сценах, віддалених друг від друга, письменник з'єднує символічні моменти, коли звичайне, реальне втрачає свою влада, зіштовхуючись із незвичним, фантастичним, коли зі сфери реалістичної логіки висувається до сфери надприродною, духовної містерії.

Список литературы

Сологуб Ф. Творимая легенда. Роман. — М.: Сучасник, 1991.

Воспоминания про срібному столітті. — М.: Республіка, 1993. С. 8.

Измайлов А. Новий роман Ф. Сологуба. — Російське слово. 1912, № 222, 27 вересня (10 жовтня). С.З.

Измайлов А. Що нового континенту в літературі? Хворе творчість. -«Навьи чари» Ф.Сологуба. — Біржові відомості. 1908, № 10 296, 12 січня. С. 2.

Келдыш В. А. Передмова Сологуб Ф. Дрібний біс. — М.: Худож. літ, 1988. С. 15.

Неведомский М. Про «навьих» чарах і «навьих» стежках. — Сучасний світ. 1908, № 2. С. 223.

Р.Рабинович В. Л. Алхимический міф і химери собору Паризької богоматері (До проблеми зіставлення). — Помиляється розум?: Розмаїття позанаукового знання. — М.: Политиздат, 1990.

Садуль Ж. Скарб алхіміків Пер. з фр. Є. Мурашкинпевой. — М. :КРОНА-ПРЕС, 2000.

Dumas J. — B. — A. Lecon sur la philosophie chemique. — Раris, 1837. Р.ЗО.

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.