Аналіз останніх досліджень і публікацій

Важливим для фольклориста є той факт, що художня природа автобіографічних оповідань не відрефлексована носіями традиції, тобто розповідь про пережите не сприймається виконавцями як творчість, а тим більше творчість фольклорна. На підставі дослідження оповідної творчості жителів Верхньої Сілезії Д. Симонідес робить висновок, що «тут не існувало жодної соціальльної групи, яка б свідомо плекала свої розповіді. Розповідання — це завжди спонтанний, випадковий процес, який виникає на маргінесі різних робіт та обов’язків» [9, 340]. Кожна людина здобуває власний життєвий досвід, а отже, має свою відмінну від інших, різнобарвну, сповнену переживань біографію. Ці біографічні спогади час від часу омовлюються, причому структура і функції виконуваного тексту залежатимуть від контекстуальних факторів: настрою, слухачів, оточення. Дорота Симонідес переконана, що факт конструювання власної біографії в процесі розповідання свідчить, що ми маємо справу з процесом творчим: «Сам факт висвітлення певних вражень, епізодів і затінення інших вказує на процес конструювання оповідання, на свідому творчість» [10, 20−21].

Піонерськими у галузі дослідження автобіографічних розповідей були роботи усних істориків. Однак наших колег цікавлять передусім пошуки особистісного бачення значущих подій минулого, що дозволяє вибудувати альтернативні історичні наративи [6]. Однак в усіх цих роботах дається взнаки недооцінка міфологізації розповідей про власне минуле.

З іншого боку, сучасна фольклористика також виявляє зацікавлення автобіографічними розповідями. Як і у випадку досліджень у галузі усної історії, у поле дослідницької уваги фольклористів потрапляють спогади про пережите, які мають передусім суспільно-історичну значущість. Тут можемо відзначити розповіді про період Другої світової війни, голодомор, вимушені переселення тощо [3; 4; 7].