Научно-техническая програма КНР: погляд, у майбутнє

Научно-техническая програма КНР: погляд, у будущее

В початку 1999 року було опубліковано доповідь Лозанского Міжнародного Інституту Розвитку і Менеджменту, у якому китайські наука і за підсумками 1998 року впевнено зайняли 13 у світі. Безпрецедентний стрибок з 20 місця у 1997 року вкотре довів, що Китай впевнено йде до вперед шляхом реформ науково-технічної й промислових галузей. Стає очевидним, що КНР як не збирається відставати від світових лідерів, але, навпаки, досить агресивно прагне зайняти провідні позиції з сфері високих технологій.

Громкие скандали в початку 1999 р., пов’язані з «відпливом передових оборонних технологій у Китай, наводять багатьох думку про давньою історією і активної діяльності Китаю у області науково-технічного та скорочення економічної шпигунства. Однак було б цілком неправильним акцентувати увагу тільки цих «методах і засобах «підтягування науку й техніки до світового рівня. Китайська Народна Республіка має потужним научно-интеллектуальным потенціалом, а науково-технічна думку Китаю має давню й найбагатшу історію. І саме зараз потрібно китайські власті як ніколи чітко усвідомлюють необхідність глибокої структурної перебудови вітчизняної економіки, а із нею — та і техніки.

15 З'їзд Комуністичної Партії Китаю, що відбувся восени 1997 року, дав китайцям усьому світу, що соціалістичний Китай не збирається змінювати свого курсу на економіку. Після З'їзду країну охопила безпрецедентна хвиля приватизації і акціонування малих і середніх державних підприємств, і, водночас, зміцнення великих державними структурами в ключових секторах економіки.

В протягом 1998;99 років у надрах китайських госинститутов стався низку серйозних структурні зміни: об'єднання контрольних відомств і міністерств, розукрупнення природних монополій, серйозні кадрові перестановки. Усі вони були спрямовані на поліпшення державного регулювання ринковими процесами країни — з одного боку, і ліквідацію зайвого централізованого контролю над найдинамічніше що розвиваються секторами економіки. Однією з таких секторів є галузь Інформаційних Технологій (ІТ) — галузь, найнаочніше демонструючи ефективність економічної і інвестиційної політики Китаю межі нової доби.

Телекоммуникационный бум

Информационные Технології поняття досить нове в Китаї. Тоді, як нещодавно в Китаї символами добробуту та статку були холодильник, телевізор і пральна машина, у другій половині 90-х в ужиток повсякденні китайців починають входити такі речі як мобільного телефона, комп’ютер, Інтернет. Техніка, що під жорстким державним контролем, сфера телекомунікаційних послуг несподівано найбезпосереднішим чином починає взаємодіяти з різними суміжними областями економіки, зокрема — і дуже споживчого порядку: такі як телебачення, побутових послуг, освіту й т.п. Темпи розвитку телекомунікаційної індустрії в1991, 1992, 1993,1994 роках становили, відповідно 31, 42.3, 59 і 50.2 відсотка. Темпи зростання кількості був у 3 і більше разів вище, ніж у Японії, інших країнах «нової азіатською четвірки », й у трохи разів більше, ніж темпи зростання національної економіки Китаю до аналогічний період (вони становили від 9 до 15 відсотків щорічно). На початку другої половини 90-х у Китаї почали з’являтися нові напрями телекомунікаційних послуг, пов’язані, колись всього, з стільникового телефонної зв’язком, послугами передачі по телефонним, виділеним і бездротовим лініях зв’язку й інші види сервісу. Небачений бум «інформатизації «захлеснув мільярдну країну, і впритул підвів держава до зміни пріоритетів і коригування державної політики у цій галузі.

Устройства зв’язку, а з їх занепадом і комп’ютерні системи, перебуваючи піку попиту, змусили китайську владу серйозно замислитися над тієї проблемою, що як 80 відсотків наукомісткої продукції цій галузі, зокрема і настановленим кінцевого споживача китайською ринку, доводиться везти з-за рубежу. Грандіозні плани «телекоммуникацизации країни «у відповідність із Планом Розвитку Телекомунікаційної Промисловості на 1990;2000 роки явно надходила в протиріччя з наявними тенденціями на споживчому ринку — ринку кінцевих користувачів. Існували райдужні перспективи для просування різних телекомунікаційних продуктів на внутрішній споживчий ринок, проте відсталість власної технологічної та промислової бази, і навіть нестачу коштів, диктували пряму залежність від іноземних у виробників і інвестицій, і - вели до втрати державою значній своїй частині прибутку.

Надо віддати належне творцям китайського економічного дива: багато ситуацій і з повороти подій у розвитку китайської економіки вони прогнозують заздалегідь, чи, по крайнього заходу, їх передбачають. Сфера ІТ перестав бути винятком.

Для здобуття права зрозуміти як Китаю вдається досягати паритету із західними компаніями в галузі ІТ потрібно ближче з історією розвитку Спеціальних Економічних Зон Китаю та політикою китайського держави у сфері науку й техніки.

Прямые іноземні інвестиції

Интерес Китаю до іноземних інвестицій і технологіям почав виявлятися у вже 1978 року — відразу по смерті Мао Цзедуна. Жорсткість в 1988;89 року інвестиційного законодавства під виглядом «боротьби з згубним впливом Заходу «і наступні для цього події площею Тяньаньмень 1989 року, сприяли тимчасовому заморожуванню інвестиційних потоків до Китаю з-за кордону. Однак до моменту студентських заворушень 1989 року, викликали такий широкого резонансу світової спільноти, у Китаї вже був закладено солідна база палестинцям не припиняти перемог як Спеціальних Економічних Зон (ВЕЗ).

Еще 1979 року — з проголошенням «політики відкритих дверей «- півдні Китаю були створено чотири «експериментальних «ВЕЗ — Шэньчжэнь, Шаньтоу, Чжухай і Сямэнь. Адміністрації Зон мали широкі повноваження до ухвалення рішень на місцях. У Зонах, відділених від решти країни митними і імміграційними кордонами, могли встановлюватися свої особливі обмінних курсів валюти, свої орендні ставки землю, могли застосовуватися свої норми трудового права, формуватися спеціальні внутрішні ціни, і вести.

Другим важливим аспектом експерименту з Зонами стало пільгове оподаткування. Відповідно до що у 1980 року правилам у ВЕЗ встановлювався 15-відсотковий прибутковий податку підприємствах, із іноземним капіталом. Ще низькі ставки прибуткового податку застосовуються до підприємств з інвестиціями понад 5 мільйонів дол. США, і навіть до проектів з передові технології чи експортної орієнтацією. Практикуються й різні податкові пільги: підприємства з іноземним капіталом Зонах позбавлені прибуткового податку протягом першого прибуткового року (в 1984 року це термін збільшили до два роки), а наступні дватри роки сплачується лише 50% від ставки податку. Крім перелічених вище пільг існує ціла ієрархія різні пільги і преференцій, діюча лише з на території СЕЗ. До того ж — повне визволення окремих випадках від орендної і щодо оплати землю, місцевих податків, пільги при реинвестировании прибутків біля КНР тощо.

В період із 1979 по 1984 рік — протягом першої етапу «політики відкритих дверей «- чотири Спецэкономзоны розвивалися абсолютно неймовірними темпами. Невелика рибацька сільце за українсько-словацьким кордоном з Гонконгом — ВЕЗ Шэньчжэнь — кілька років перетворилася на суперсучасний промисловий мегаполіс із населенням кілька мільйонів. Обсяги виробництва Шэньчжэня зросли з 60 милионов юанів в 1979 року до 700 мільйонів гривень на 1983. Протягом 1984;1991 років середні темпи зростання виробництва, у ВЕЗ становили 41.2%, вдвічі перевищуючи загальнонаціональні показники. На початку 90-х Зони стали найбагатшими містами Китаю зі середнім річним доходом душу населення о 12-й 866 юанів — в 7.8 разів більше середній рівень країною.

Уже в 1984 року, влади Китаю, цілком задоволені результатами економічного експерименту чотири ВЕЗ Південного Китаю, вирішують відкрити для зовнішніх інвестицій ще 14 прибережних міст країни, зокрема такі найбільші промислові і торгові центри як Шанхай, Далянь, Гуаньчжоу, Тяньцзінь. Політична криза і короткочасна ізоляція Китаю після заворушень 1989 року залишили скільки-небудь серйозних слідів на економічну політику Пекіна. Навпаки, в 1992 року у своїй поїздки на Південь КНР, Ден Сяопін «відкриває «ще кілька міст. Так само як й у Спецзонах, у відкритих містах адміністрації наділені широкі повноваження. Проекти з інвестиціями менш 5 мільйонів доларів затверджуються місцевою владою. У Даляні місцева влада може розглядати і можна затверджувати проекти вартістю до 10 мільйонів, а Шанхаї і Тяньцзіні - до 30 мільйонів. Незалежно від обсягу іноземних інвестицій — все невиробничі проекти також може бути схвалення і реєструватися безпосередньо дома.

Непосредственной зусиль для управлінню інфраструктурою і з залучення інвестицій займаються у Зонах Адміністративні комітети — і Компанії розвитку Зон. Зазвичай, ці структури у цьому чи іншій формі має свої представництва зарубежем: в вона найчастіше на Тайвані, у Сінгапурі, Японії чи Гонконгу.

Привлекательная податкова політика у ВЕЗ і чотири відкритих містах, і навіть надзвичайно низькі витрати виробництва та висока ємність китайського внутрішнього ринку дозволяють великим транснаціональних корпорацій Японії, США, Європи створювати на китайської території дуже ефективні підприємства. У період із 1979 по 1997 роки, відповідно до китайської статистиці, економіка країни отримала 222 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій. У тому числі - порядку 45 млрд. лише у 1997 року. П’ять ВЕЗ (1997 року ще й острів Хайнань був майже повністю оголошено спеціальної економічної зоною), 14 прибережних відкритих міст, і навіть порядку 48 Зон Техніко-економічного розвитку приваблюють іноземних інвесторів своїми низькими податками, дешевій привізній робочій силою, зручною інфраструктурою, багатими сировинними ринками та інші особливостями. Причому, з часом, уряд прагне перенести потік інвестицій у найбільш відсталі в економічному плані або дуже віддалені чи важкодоступні регіони країни — «внутрішні райони ». У цих районах намічено ряд пріоритетних напрямів, пов’язаних переважно з недостатнім розвитком інфраструктури: транспорту, сфери послуг, комунікацій.

Однако, з початку цього грандіозного експерименту з Зонами китайську владу віддавали усвідомлювали у цьому, що з допомогою іноземних інвестицій, можна підняти країни, але неможливо розвивати економіку тільки завдяки традиційному цих інвестицій. Економіка країни, знекровлена «великими стрибками «і «великої культурної революцією », потребувала у припливі капіталу, а й у свіжих технологіях, дозволяють підвищити рівень виробництва, наситити внутрішній ринок та виходити зовнішніх ринках з найбільш конкурентоспроможною готової продукцією. З іншого боку, розвиток виробництва з допомогою іноземних інвестицій і шляхом імпорту технологій мало не гальмувати розвиток власних технологій, а сприятиме створенню духовних більш передової, більш просунутої, по порівнянню із зарубіжними аналогами продукції. Тому офіційна державна політика, по-перше — ставила всілякі бар'єри по дорозі імпорту у країну застарілих чи другорядних технологій, а по-друге — всіляко стимулювала створення іноземними корпораціями своїх наукових та дослідницьких центрів безпосередньо біля КНР. Такі визнані авторитети в галузі ІТ, як Motorola, IBM, Lucent Technologies, Hewlett-Packard, Microsoft, Nokia, Cisco, AT&T та інших. створюють на середині 1990;х років в найбільших містах Китаю власні дослідницькі центри, у яких працюють, і навчаються працювати з новітні технології тисячі й десятки тисяч китайських інженерно-технічних працівників та закордонних вчених. Іноземні корпорації не шкодують коштів у різні некомерційні програми, фонди, гранти, щедро фінансують навчання китайських фахівців у провідних навчальних центрах Старого і Нового Світу.

Но саме головне — як довгострокове забезпечення стратегію розвитку науку й техніки — керівництво країни у 1988 року приймає генеральну програма розвитку китайкою науку й техніки «ФАКЕЛ » .

Опора на власні сили

Главной метою програми «ФАКЕЛ «не лише розвиток національної науку й техніки, а й якнайшвидше запровадження у виробництво передових вітчизняних розробок. Хоча формально спільні предприятия (но не підприємства з 100% іноземним капіталом) вважаються допущеними до брати участь у програмі, фактично що ця програма досі закритою для іноземного капіталу. Насправді це, будь-які контрибуції зі боку іноземних інвесторів у вигляді коштів чи технологій у проекти «СМОЛОСКИПА «вітаються, але зворотний зв’язок як експорту технологій чи доступу іноземних фахівців до технічним досягненням Китаю держава заохочує. (Останнім часом спостерігається обережна тенденція до зміни ситуації: багато китайські продукти високих технологій вже роблять серйозні заявки на світових споживчих ринках).

Именно програма «ФАКЕЛ «стала тим далекоглядним кроком китайських стратегів, який дозволив Китаю в рекордно стислі терміни підняти власну науку і техніку, а водночас і і экспорт-ориентированные наукомісткі галузі. Вже на середині 1990;х років багато високотехнологічні і технічно складні продукти, (наприклад — телевізори, відеомагнітофони тощо.) збираються на 100 відсотків із китайських комплектуючих. Небувалий зростання кількості спільних підприємств, імпорт передових технологій, зростання виробництва наукоємних і технічно складних товарів, особливо побутового призначення, викликають окремих випадках до перевиробництву і держави змушене втручатися у ці процеси шляхом заборони створення нових СП (приміром з виробництву телевізорів, пральних машин та інших). Однак у багатьох галузях, особливо у галузі електроніки і ІТ, Китай як і значно відстає від передових країн світу. Програма «ФАКЕЛ », а за нею та інші програми державного устрою і комерційного фінансування, покликані створити максимально комфортні умови у розвиток фундаментальних і прикладних досліджень, у китайської науці, і техніці.

Китай стає таким ринком електронну комерцію, кількість користувачів якого з прогнозам досягне до кінця 1999 року 6.7 млн., що на 318(!) відсотків вища, ніж у 1998 року. Кількість підключень до мережному простору протягом п’яти років зросте у середньому становив 60 відсотків, і до 2003 року може перевищити позначку 33 млн. користувачів.

(Из доповіді «Інтернет у Китаї «BDA China Ltd і Strategic Group Inc).

Стоит відзначити, що такі програми виникають не так на порожньому місці й є лише директивними установками уряду. Насправді: завдяки державну підтримку вже на початку 1990 у Китаї почали з’являтися так звані «Зони високих технологій ». Зазвичай, що це освіти, створювані задля залучення додаткових коштів, із єдиною метою стимулювання фундаментальних досліджень, і якнайшвидшого запровадження у громадянське виробництво різних технологій подвійного застосування. «Зони високих технологій «базувалися, зазвичай, біля чи з сусідству з академічними і вищими навчальними заведениями (согласно офіційним даним — у програмі залучено 60 відсотків із 800 вузів і науково-дослідних установ країни). Спочатку багато хто такі зони не мали ніяких адміністративних чи географічних меж і існували тільки на папері та умонастроїв учених, промисловців і адміністраторів. Пізніше зони одержують у китайської преси й в офіційних документах найменування «Індустріальні парки високих технологій ». Проте насправді - лише що з таких Парків можна вважати юридично оформленими структурами. До сьогодні Парки Високих Технологій здебільшого є організаційні одиниці, покликані сконцентрувати інтелектуальні ресурси у певних географічних центрах і акумулювати певні капітали (державний і комерційний) на фінансування роботи проведення науково-дослідницьких і інженерно-технічних кадрів над певними тематиками.

Из декларованих сьогодні китайським Міністерством Науки і Техніки п’ятдесяти трьох Парків Високих Технологій — тільки п’ятьох оголошено відкритими до участі іноземних партнерів із країн АСЕАН (!) — у містах Пекін, Сучжоу, Хэфэй, Сіань і Яньтай. Фактично — Парки Високих Технологій, офіційно не відкриті для участі інофірм, територіально і суто організаційно перетинаються з СпецЭкономЗонами, відкритими зонами техніко-економічного розвитку. Наприклад: в Сучжоу, крім відкритого іноземцям Парку Високих Технологій, діє п’ять Зон Розвитку центрального рівня життя та десять Техніко-економічних зон провінційного підпорядкування. Таке сусідство дозволяє вченим у Паркам дуже ефективно взаємодіяти із зарубіжними компаніями і у міжнародному науково-технічному обміні.

Согласно статистиці в Парках діє від 14 до 16,5 тисяч підприємств, зайнятих дослідної й впроводницької діяльністю. Державне регулювання діяльності Парків Високих Технологій проявляється, передусім, у визначенні напрямів досліджень, і виробництва. Впродовж кількох останніх кілька років такими напрямами були: мікроелектроніка, телекомунікації, біоінженерія і технології нових матеріалів. Крім державного регулювання — Парки одержують від держави що й серйозні фінансові вливання. Приміром, в травні нинішнього року Банк Китаю прийняв рішення інвестувати у протягом 5 років порядку 3 млрд юаней (361 млн. US$) в Пекинскую Експериментальну Зону Розвитку Промисловості і Нових Технологій — найпершу Hi-tech Зону Китаю, створену ще 1988 року. І друге приклад: острів Дасе біля міста Нинбо — 1992 року був повністю взятий «під розробку «як Зони Техніко-економічного розбудови всього лише одним компанією — китайської державної корпорацією вищого рівня СITIC (China Trust & Investment Corporation).

Понимая, що без передового закордонного досвіду, особливо у таких областях як мікроелектроніка і телекомунікації, замало — китайські власті постійно вдосконалюють інвестиційне законодавство. Проте чи менша увага приділяється і вітчизняним розробкам у тих та інших галузях. Пекін дуже турбує залежність Китаю від іноземних технологій у розробці й виробництві высокоприбыльных продуктів, наприклад як-от програмне забезпечення чи інтегральні схеми. У обох випадках — досягнення суттєвих результатів можливо лише за довгострокові вкладення розвиток вітчизняних фундаментальних досліджень. Дуже показові дії влади у цій галузі, з прикладу про «СофтБаз ». П’ять СофтБаз — в Пекіні, Шэньяне, Цзинани, Ченду і Чанша — виявляють світові взірець китайської наполегливості і розвитку підприємливості. Лише в пекінській СофтБазе бере участь до 15 підприємств-інвесторів, таких як: Академія наук Китаю, Пекінський Університет, China Software Group, Shangdi Hi-Tech Development Zone — із загальним обсягом прямих інвестицій 28.49 млрд.юаней. Концетрация інтелектуальних і матеріальних ресурсів у СофтБазах дозволяє Китаю створювати програмні продукти, що становлять серйозну конкуренцію продуктам Microsoft, а й користуються дуже високим попитом зарубежем (наприклад — программы-переводчики, системи розпізнавання тексту, текстові редактори).

Одно з останніх подій у області науково-технічної реформи КНР — реорганізація 242 проведення науково-дослідницьких і технологічних інститутів.

Согласно постанови уряду 131 інститут ввійде до складу промислових підприємств, 40 стануть технологічними фірмами, 18 функціонуватимуть як посередницькі технологічні інститути, 24 ввійдуть до лав університетів чи у складі інші організації, а 29 будуть перетворені на великі державні технологічні підприємства.

И, ясна річ, величезна увага приділяється у Китаї кадрову політику у сфері науку й техніки. Тільки за офіційними даним — протягом двадцяти «перебудовних «років Китай послав навчання закордон понад 300 000 студентів. До числа не входять аспіранти і науковці, які взяли гранти закордонних фондів, і навіть — студенти, котрі навчаються по закордонах власні гроші. Для минулих навчання зарубежем і повернулися там студентів, держава створює спеціальні дослідницькі центри, укомплектовані новітнім експериментальним обладнанням і приладами. З іншого боку — найцінніші кадри беруться на повне державне забезпечення, включаючи позачергове житлі і багато інших пільг і благ. Заохочується державою також створення людьми, які пройшли навчання у іноземних ВУЗах, своїх комерційних компаній. Для цього державою засновані спеціальні Фонди стимулювання малого підприємництва.

Вообще, в останнім часом у Китаї всіляко пропагується думка про необхідність більш потужній державній підтримки приватних науково-впроваджувальних фірм малої і середньої форми. На думку закордонних експертів, дане явище пов’язано, колись всього, про те, значні фірми виявляються менш рухливими на ринках, консервативних і менше сприйнятливими до нових технологіям.

Согласно китайської статистиці - малі і середніх підприємств в китайську промисловість становлять близько 90 відсотків відсотків, а продукція, ними вироблена, — 60.3 відсотка (джерело — China Science and Technology NEWSLETTER No.164, Sep.30 1998; маю на увазі все промислові підприємства, Не тільки зайняті у виробництві hi-tech продуктів). Малі і середніх підприємств дають 75% робочих місць у країні. Частка експорту підприємств від загального обсягу експорту становить близько 65 відсотків по протязі останніх кілька років.

Опыт розвитку китайської галузі високих технологій і ІТ, зокрема, показує, що малі і середніх підприємств здатні домагатися успіхів на внутрішніх та зарубіжні ринки, перетворюючись згодом у гігантські корпорації з оборотами на кілька сотень мільйонів.

Как приклад вдалого поєднання «політики відкритих дверей », стратегії «опори за власні сили «і вдалого стратегічного планування — можна розглянути історію створення компанії HUAWEI Technologies Co., Ltd у ВЕЗ Шэньчжэнь.

Компания була створена 1987 року з дослідження, розробок та виробництва телекомунікаційного устаткування. Індустріальний науковий парк біля ВЕЗ, де базувалася компанія, надає прекрасні змогу широкого взаємодії із зарубіжними фірмами — виробниками аналогічних продуктів. У стислий проміжок часу, завдяки патронажу із боку влади й адміністрації Зони, і навіть використовуючи наданих їй митні і податкові переваги, компанія зуміла як створити передову виробничо-технологічну базу для складних наукомістких приладів, а й цілу когорту високоосвічених передових молодих науково-технічних працівників. Не дивлячись те що, що таке середній вік працюючих у компанії становить 27 років, серед провідних розробників Huawei чимало вчених зі світовими іменами у своїх галузях. Кількість науково-технічного персоналу (близько 1200) людина становить понад 1/8 від загальної кількості що працюють у компанії.

Высокий рівень розробок, відмінний сервіс, унікальна кваліфікація і працівників, і навіть мудра маркетингова і кадрову політику керівництва компанії, дали змогу 1997 року зайняти близько 17 відсотків вітчизняного ринку С&C08 комутаторів. Huawei забезпечує своїм устаткуванням — SPC switch, SDH, GSM, ATM, access network, IN, multimedia communication, synchronous network equipment, STP, TMN, Internet access products, ACD, ISDN terminal & phone set, intelligent high-frequency power supply — понад 9 мільйонів ліній у Китаї, і обслуговує близько 11 закордонних ринків, у Росії, Східній Європі, Центральну Азію та Африку. Лише в Гонконгу понад 130 видів тисяч користувачів мережного устаткування виробництва Huawei.

В 1996 року Huwei була двадцять першим у списку ста найпотужніших підприємств китайської електронної області, 1997 року — вже вісімнадцятою, а 1998 — десятої. У 1998 року обсяг продажу компанії сягнув майже 9 мільярдної позначки. Безумовно, таких умов компанія не перестає приділяти уваги науково-дослідним розробкам, виділяючи із метою понад десять відсотків від загального обсягу продажу (в 199 року загальна сума асигнувань із метою планує скласти 1500 млн. юанів — USD 183 млн.

Компания зуміла міцно влаштуватися вітчизняному ринку, починаючи своєї діяльності з сусідніх провінцій і до районами віддаленими — навіть із китайським мірками. У 1996 року Huawei підписала великий угоду з Guangzhou Telecom на створення локальної мережі для створення нового муніципального офісу міста Гуанчжоу. Виконавши цю роботу до березня 1998 року й створивши мережу з урахуванням C&C08 комутаторів загальною ємністю 150 000 ліній, у червні 1998 роки компанія підписує договір з північноамериканської компанією Stratus Computer для співпраці зі створення іншому найбільшому місті Китаю — Тяньцзіні - інтелектуальної мережі передачі данных. Система інтелектуальних мереж TELLIN, розробки Huawei, було обрано як базової платформи для проекту за свою надійність, відкритість, гнучкість і сумісність із у Китаї C-INAP стандартом. платформа Stratus Continuum використовуватиметься управління системою проекту.

В березні 1999 року став відомо, що Міністерство Інформаційній Індустрії КНР схвалило проект створити мережу мобільного телефонному зв’язку у місті Баотоу, Автономний район Внутрішня Монголія. Отже — Huawei позначає свою присутність і північ від країни.

Игорь Віталійович Мажаров.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet.