Любовь, краса, пам'ять вісі оповідань І. А. Буніна

Любовь, краса, пам’ять вісі оповідань І. А. Бунина

Какая дивна втіха.

Былое зневажати ногою!

Какая солодкість, усе, що колись.

Ценил такі малі, згадувати!

И.А.Бунин.

Поздние розповіді Івана Олексійовича Буніна відкривають ще одне грань цього самобутнього і нескінченно різноманітного художника. Що старшим і мудрішим стає письменник, тим звонче і яскравіше висвічується у його рассказах-воспоминаниях юність, любов, краса. Письменник відверто, до натуралізму чітко показує любов свого ліричного героя. Причому ностальгія за юністю й батьківщині зливається у єдиний мотив, тихим ласкавої смутком розповідає про колишньому і несостоявшемся щастя.

Удивительно, але все розповіді Буніна про кохання вирізняються сумом, нехай легкої, але смутком. Життя лише понадила героя, відкрила велике таїнство кохання, і шлях у цю чудову країну. Майже завжди Бунін описує першу юнацьку любов, осветившую початок життя героя, яка спалахнула яскравою зіркою і продлившуюся у дальшій його долі. У оповіданні «Темні алеї» Миколо Олексійовичу і Надія розлучаються — занадто різні вони за вихованню, соціальному положенню й культурному рівню. Але добровільна відмова від любові — цього великого дару — караються. І надалі в героїв щастя. Якось доля всміхнулася Миколі Олексійовичу, створивши велике диво, але умовності «світла» змусили героя кинути Надію, і він покараний. За його словами: «Я ні щасливий у житті, не думай, будь ласка…— дружину я безпам’яті любив. А змінила, кинула мене оскорбительней, чому тебе. Сина обожнював, — поки ріс, яких тільки надій нею не покладав! А вийшов негідник, марнотратник, нахаба, без серця, без честі, без совісті…» Можливо, і є Божий суд над героєм, відкинув саме святе, що може дати доля. Не все просто пояснити. Так, любив він Надію, красунею у неї незвичайній, але уявити її «не власницею постоялой готелю», а дружиною, господинею петербурзького будинки і матір'ю своїх дітей не міг. Занадто складний, сповнений умовностей світ людей.

Рассказ «Руся» — то радше невеличка замальовка про материнському егоїзмі, пристрасті, юнацькому максималізмі і ностальгійному почутті по минулої молодості, такий ранимою і прекрасної, безповоротно втраченою, тому вспоминаемой в зрілості з легкої причаєним смутком. Нині вже прийшов досвід минулого і мудрість, знання життя, але з повернути минулих років, не повернути часу назад, і гіркота спогадів приносить солодку млість, оскільки серце любило, страждало і мучилось. Нині це неможливо, і дуже шкода. Бунін чудово передає відтінки стану людської душі, переходи настрої. Унаочнивши мить, як променем прожектора, найяскравіше і найдорожче серцю спогад, письменник пояснює потреба людини у цієї ілюзорною підтримці. Пам’ять таїть у собі дорогі й спогади, без яких не можна уявити людське життя.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.