Какой сенс надавав Пушкін поету і поезії

Какой сенс надавав Пушкін поету і поэзии

Геннадий Красухин Об усталеному поданні образу поета-пророка в ліриці Пушкіна вже писав, і намагався показати, що вірш «Пророк» про пророку і написано і до поетові герой цього твору відносини не имеет.

Между тим є в Пушкіна таких віршів, як «Поет», «Поетові», «Відлуння», «Поет і натовп» і такі їм, спираючись куди, можна зрозуміти собі, який бачилася місія поета їх автору.

Прежде всього, такою райдужним, як і зображують автори багатьох підручників: поет в Пушкіна виступає не проповідником, якому благоговійно слухають слухачі, та їх опонентом, захищаючи від нього власну суверенність, не визнають по них декларація про так званий «соціальне замовлення». Знамените латинське: «Procul este, profani» — «проти, непосвячені», — винесене Пушкіним в епіграф вірші «Поет і натовп», майорить та контроль іншими його віршами: «Поет! не дорожи любовию народної» тому частковості, що «Ти сам свій вищий суд; // Усіх суворіше оцінити вмієш ти свою працю» («Поетові»), «…Лише божественні слова // До слуху чуйного торкнеться…», як поетові стає нестерпно задушливо між людьми: «Сумує він у забавах світу, // Людський цурається поголоски, // До ніг народного кумира // Не хилить гордої голови» («Поет»), нарешті, поет подібний до луні, яке хоч і відгукується «про всяк звук», а й сам не знає відгуку — йому «немає відкликання»!

Но з іншого боку, чого ж немає відкликання, як у вірші «Поет і натовп» люди виявляють цю готовність, підступаючи до поета: «Ти можеш, ближнього люблячи, // Давати нам сміливі уроки, // А ми послухаємо тебя»?

Обещание такого відкликання не радувало Пушкіна, що ж і писав незакінченому вірші 1830 года «Відповідь аноніму»: «Холодна натовп дивиться на поета, // На заїжджого мартопляса…», а вірші «Поет і натовп» відганяв від тих, хто прихильно погоджувався повчитися сміливим уроків, викривальним людські пороки: «Подите проти — яке діло // Поетові мирному до вас!» Бо ми збирався потрясати, захоплювати чи дивувати натовп ні гнівними інвективами у її адресу, ні жахливими її викриттями. Він порівнював це з фіґлярством, з фокусничаньем, розуміючи, яке цікавість викликає в натовпу кожен такий наставник основі моралі й як насичується таке цікавість, тому що нічого нового воно натовпі не відкриває, — натовп і самі говорить про собі: «Ми легкодухі, ми підступні, // Безсоромні, злі, невдячні; // Ми серцем хладные скопці, // Наклепники, раби, дурні; // Гніздяться клубом в нас пороки». Фіґлярством із боку поета буде тут облечение від цього в художню форму, яка може приголомшити незвичайної римою, небаченим тропом, хвилюючим для перифразом. Тому й відмовляється Пушкін від «соціального замовлення» натовпу, що замовлення не стосується до моральної природі поэзии.

Он дав вичерпне визначення у цій природі у своєму останньому вірші «Я пам’ятник собі спорудив нерукотворний…», де немає перераховував, як гадають, власні заслуги, коли писал:

И довго буду тим люб’язний я народу, Что почуття добрі я лірою пробуждал, Что на мою жорстокому столітті восславил я свободу И закликати до переможених закликав, —.

а говорив лише, що і художник залишався вірним природі мистецтва. Бо провозглашённое Пушкіним — не відмітний ознака лише його творчості, але відмітний ознака будь-якого справжнього мистецтва. Пушкін писав щодо завданню, яку вільний ставити і вільний не ставити собі той чи інший художник, і навіть про програмі, дійсною на одне Творця і непридатній іншого. Він характеризував, як кажуть, трьох китах, у яких тримається мистецтво, трьох його заповідях, друг з одним пов’язаних і з одним обумовлених, складових моральне триєдність: будити в душах почуття добрі, стверджувати свободу як головну людську цінність закликати до милосердию.

А те, що соблюдающий все заповіді мистецтва буде люб’язний (тобто подобається, милий, — дивися пушкінський Словник мови) людям, правильно, і зрозуміло. Адже саме до читачів звернуто творчість художника. А кому як і їм оцінити моральну глибину, яку він у собі. Так, Пушкін писав: «Поет! не дорожи любовию народної», але ці означало лише: не дозволяй робити з себе кумира і пам’ятай, що ця любов минає. Не зваблюйся восторгами, лестощами, екзальтованим увагою натовпу: «Ти сам свій вищий суд», ось і суди себе по вічним законам искусства!

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet.