Философичность есенинских творів

Философичность есенинских произведений

Любовь моя! Вибач, пробач.

Ничто не обійшов я повз.

Но мені миліші на шляху,.

Что мені неповторно.

С. Єсенін.

Человек — це лише піщинка в теренах світобудови, життя його соратникові — мить тоді як вічністю Всесвіту. Саме тому здавна як учені-астрономи, а й поети звертали свої погляди в безкраї, що ваблять себе дали, щоб спробувати поринути у таємниці світобудови, отже, й у таємниці людської душі.

Не раз замислював глибинах Всесвіту роздивилися й Єсенін. Там, де вічно дрімає таємниця, Є нетутешні поля. Тільки гість я, гість випадковий На горах твоїх, земля. Широкі лісу й до води, Міцний помах повітряних крив. Але століття твої й роки Затуманив біг світил… Сергія Олександровича як істинного поета хвилювали вічні філософські питання взаємовідносини чоловіки й Всесвіту, чоловіки й природи, чоловіки й світу його земних діянь, радостей, пристрастей, тривог, кохання, і ненависті, життя і смерть. Людина — дивне творіння природи, прекрасний, неповторний квітка земного життя.

В поемі «Квіти» Єсенін зумів про все це сказати по-своєму, найвищою мірою самобутньо. У поемі загальнолюдське невіддільне від особистості автора, з його переживань, туги і доля. Особливо чудово, що зображення життя жінок у поемі органічно зливається з конкретною, реальної російської дійсністю. Та хіба не квіти? Про мила, відчуй ти, Тут не пустельні слова. Я бачив, як квіти ходили, І серцем почав із того часу доголи, Коли довідався, у цьому світі Те справа був у Жовтні. Квіти сражалися друг з одним, І червоний колір був всіх бойчей. Їх більше падало під хуртовиною, І все-таки потужністю пружною Вони вразили катів.

Красный колір революції — символ прекрасного у житті — таким бачиться Єсеніну тепер жовтень сімнадцятого року. Для поэта-гуманиста, яким він завжди було, революція — це передовсім людських долі, їх нинішнє та майбутнє, про яку поет промовляють на «Квітах» з романтичної окрыленностью. І тому що збагнув, Що світ мені монашья схима, Я ласкаво влагаю в вірш, Що на світі повторимо. І тому, що співаю, Співаю і зовсім даремно, Я милої голову мою Віддам, як троянду золоту.

Общечеловеческое зміст, начебто, глибоко особистих, індивідуальних образів, що їх найчастіше вгадується постать самого автора, його світ дум і механізм почуттів, невигадлива, самобытнейшая метафоричність вірша; нарешті, поєднання для поемі земної, конкретної романтичної реальності з вселенско-глобальным охопленням явищ дійсності — такі характерні риси й особливо поетики «Квітів».

Есенин за своїми переконанням і співчуваючих ідеям — мислитель і революціонер духу, постійно зростає і чуйно вслушивающийся в биття народного серця, в могутній подих рідний Русі, який ловитиме справжні розкати нових революційних збурень і потрясінь. Гадаю: Як прекрасна Земля І ній людина. А скільки з війною нещасних Виродків тепер і було калік! А скільки закопано в ямах! А скільки зариють ще! І відчуваю в вилицях впертих Жорстоку судоргу щік. Ці рядки автора наповнені гордістю і радістю, болем і тривогою за людини, її долю, майбутнє, вони за праву могли бути епіграфом до всього творчості поета. Пророчими стали слова, А скільки зариють ще…

Гуманизм Єсеніна, його невідступні тривоги й піклування про долі мільйонів співвітчизників — долі народної народжені великої любов’ю поета до батьківщини. Про край дощів і негоди. Кочующая тиша, Ковригой хлебною під склепінням Надламана твоя місяць. За перепаханною нивою Малинова лобода. На гілці хмари, як зливу, Златится спіла зірка. Вже ранніх віршах поета немає ідилії, а чуються біль, тривога, сум, скорбота, немає одного — байдужості до доль співвітчизників, до людині. І це віршем, у творчості, а й у думках, у вчинках юного поета. Не можна любити землі і людини взагалі. Це є чужим істинному мистецтву. Тільки люблячи своєї батьківщини, свій народ, можна стати великим художником, близьким і доступнішим мільйонам!

Таков Єсенін. До риску я знімаю свій костюм англійський. Що й казати, дайте косу, я вам покажу — Чи ж я вам не свійський, я чи вам не близький, Спогадом села я ль не дорожу? У віршах і поемах він говорить про непримиренному зіткненні двох моральних почав у сучасній йому життя, про поїздку двох концепціях людини, одне з яких народилася старому, буржуазному світі, а іншу принесла революція. Після зарубіжної поїздки Сергій Олександрович писав: …Місця немає тут мріям і химерам. Відшумувала минулих років час. Усі кур'єри, кур'єри, кур'єри. Маклера, маклера, маклера… Якщо хочеш тут душу выржать, Те вважатимуть: чи дурний, чи п’яний. Ось воно — світова біржа! Ось вони — негідники всіх країн. Саме у передчутті кордоном виник у Єсеніна задум поеми «Чорна людина». «Препоганий гість» — «Чорний людина» автор — це його особистий недруг, він ворог людства і лише прекрасного Землі.

Поэзия Єсеніна разюче конкретна разом із тим всесвітня, космічна. У поєднанні цих двох почав — емоційна дійсність, масштабність, «повінь почуттів» і чужих думок. Не шкодую, не кличу, не плачу, Усе мине, і з білих яблунь дим. Увяданъя золотом охоплений, Я більше молодим. І ми, ми всі в цьому світі тлінні, Тихо ллється з кленів листя мідь… Будь ж ти довіку благословенно, Що довелося процвестъ й померти. Найвищий ліризм, філософська глибина єсенінській лірики йдуть від великих традицій російської класичної літератури.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.