Своеобразие конфлікту, й її вирішення в п'єсі О.П. Чехова Вишневий сад

Своеобразие конфлікту, й її вирішення в п'єсі О. П. Чехова «Вишневий сад «.

Антон Павлович Чехов належить до великих російських письменників ХІХ століття. З творчістю, гадаю, знайомий кожний. Він ніби написав багато чудових творів, однією з якого є п'єса «Вишневий сад». Це був останній твір Чехова, яким завершує його творчу біографію.

Что ж становить конфлікт п'єси Чехова «Вишневий сад»? Що у ній тієї «пружиною», котра спонукає зовнішніми і внутрішніми переживаннями й міркуваннями героїв?

На перший погляд, у «Вишневому саді» дана чітка розстановка соціальних наснаги в реалізації російському світі початку й позначена боротьба з-поміж них: уходящее дворянство (Раневська і Гаєв), піднімається буржуазія (Лопахін), нові революційні сили, що йдуть їм змінюють (Петя і Ганна). Соціальні мотиви зустрічаються й у характерах діючих осіб: панська безтурботність Раневської і Гаева, практична їх безпорадність; буржуазна діловитість Лопахина, відкритість Петрика й Ані, звернених прямо в «світле майбутнє».

Однако центральне на вигляд подія — боротьба за вишневий сад — позбавлене того значення, яке, начебто, вимагає сама логіка розстановки в п'єсі дійових осіб. Конфлікт, заснований на протиборстві соціальних сил, у Чехова приглушений. Лопахін, російський буржуа, позбавлений хижацької хватки і агресивності стосовно до дворянам Раневської і Гаеву, котра анітрошки не пручаються йому. Виходить так, ніби маєток саме пливе до його рук, і немов знехотя купує вишневий сад.

В що ж головний вузол драматичного конфлікту? Мабуть, над економічному банкрутство Раневської і Гаева. Адже у на самому початку комедії вони мають прекрасний варіант економічного піднесення, з доброти серцевої запропонований тим самим Лопахиным: здати сад у найм під дачі. Але герої від цього відмовляються. Чому? Вочевидь, оскільки драма існування більш глибока, ніж елементарне руйнування, глибока настільки, що грошима її виправиш і гаснучу в героїв волю до життя не повернеш.

С інший боку, і купівля вишневого саду Лопахиным також усуває глибшого конфлікту цієї людини зі світом. Торжество Лопахина короткочасно, воно швидко змінюється почуттям зневіри й смутку. Ця дивна купець звертається до Раневської зі словом докору і докору: «Чому ж, чому вами не послухали? Бідна моя, хороша, не повернеш тепер». З усіма героями п'єси Лопахін вимовляє зі сльозами знаменну фразу: «Про, скоріш б це минуло, скоріш б змінилася як-небудь наша нескладна, нещаслива життя».

Здесь Лопахін стосується прихованого, але головного джерела драматизму: укладений над боротьбі вишневий сад, а невдоволенні життям, однаково, але по-різному пережитому усіма без винятку героями «Вишневого саду». Жити ідеєю що й недоладно, нікому не приносить вона радості, ні відчуття щастя. Часом не тільки для основних героїв нещаслива це життя, вона тяжка й для Шарлотти, самотньою і непотрібної відносини із своїми фокусами, й у Епиходова з його постійними невдачами, й у Симеонова-Пищика з його вічної нуждою гроші.

Драма життя залежить від розладі найістотніших її основ. І тож сьогодні в всіх героїв п'єси є відчуття тимчасовості свого перебування у світі, почуття поступового виснаження і відмирання тих форм життя, що їх здавалися вічними. У п'єсі все живуть у очікуванні наближення фатального кінця. Розпадаються старі основи життя і «поза, й у душах людей, а ще не народжуються, у кращому випадку вони лише предчувствуются, причому як молодими героями драми. Той ж Лопахін каже: «Інколи, коли спиться, гадаю: «Боже, ти дав нам величезні лісу, неосяжні поля, найглибші горизонти, і живучи ось ми самі мали б по-справжньому бути велетнями».

Грядущее задає людям питання, який вони, зі своєї чого-. ловеческой слабкості, над змозі дати відповіді. Є у самопочутті чеховських героїв враження якоїсь приреченості існування. З початку маємо люди, тривожно прислушивающиеся чогось невідворотному, що попереду попереду. Це подих кінця вносять у саме початок п'єси. Воно у відомої всім фатальний дати 22 серпня, коли вишневий сад продадуть. Є у цієї дати й інший символічний сенс — абсолютного кінця цілого тисячолітнього укладу російського життя. У цьому світлі абсолютного кінця примарні їх розмови, нестійкі відносини. Люди хіба що відімкнено добру половину свого існування з потоку життя, який постійно набирає темп… вони живуть відчуває упівсили, вони безнадійно спізнюються і відстають.

Символична і кільцева композиція п'єси, що з мотивом запізнення спочатку до приходу, а потім до відходу поїзда. Чеховські герої глухуваті стосовно друг до друга не оскільки вони егоїсти, тому, що їх ситуації повнокровний спілкування виявляється неможливим. Вони радо б достукатися друг до друга, коли щось постійно «відкликає» їх. Герої занадто занурені в переживання внутрішньої драми, сумно озираючись тому і з несміливими надіями вдивляючись вперед. Справжнє залишається поза сферою головного їхньою увагою, тож і на повну взаємну «прислушливость» їй бракує сил.

Перед особами насування змін перемога Лопахина — умовна перемога, як поразка Раневської — умовне поразка. Іде час тим та інших. Через всю п'єсу тягнеться мотив ускользающего часу.

Время йде! Але хто мусить бути творцем нове життя, хто посадить новий сад? Життя це не дає поки відповіді це запитання. Готовність є начебто в Петі і Ані. І, де Трофимов говорить про невлаштованості життя давньої і кличе до життя нової, автор йому співчуває. У міркуваннях Петі немає особистої сили, у яких багато слів, схожих на заклинання. До того ж вона «вічний студент», «облізлий пан». Не такі люди опановують життям і стають творцями і власниками її. Навпаки, життя саме Петрика добряче попсувала. Подібно всім недотепам в п'єсі, він нескладний і безсилий перед нею. Молодість, недосвідченість і життєва непристосованість підкреслено і в Ганні. Це «передусім дитина, веселий, остаточно який знає життя».

Россия, как/она бачилася Чехову межі два століття, ще виробила у собі дієвий ідеал людини. У ньому назрівають передчуття прийдешнього перевороту, але люди поки що до нього готові. Промінчики правди, людяності та краси є у кожного героя «Вишневого саду». Добро таємно світить всюди, але сонця немає. У фіналі п'єси є відчуття, що таке життя закінчується всіх і це випадково. Герої «Вишневого саду» не піднялися на висоту, якої жадає від них майбутнє випробування.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet.