М.Е Салтыков – Щедрін та її творчість

М.Е Салтыков — Щедрін та її творчество Другой письменник, ім'я якого відомо кожному людей, М.Є Салтыков — Щедрін. Він прославився як своїми бирками, а й казками. У 1847 року у друку з’являються його перші літературні твори — «Суперечності» і «Заплутана справа». Але всерйоз про Салтыкове як про письменника заговорили лише у 1856 року, коли він почав публікацію «Губернських нарисів». Своє надзвичайне обдарування письменник направив те що, щоб відкривати очі, показати тим, хто бачить цих подій країни беззаконня, процвітаючого невігластва і тупості, торжества бюрократії. Але мені хочеться зупинитися на казковому циклі письменника, розпочатому в 1869 року. Казки з’явилися своєрідним результатом, синтезом идейно-творческих пошуків сатирика. На той час через існування суворої цензури автор було остаточно оголити пороки суспільства, показати всю неспроможність російського управлінського апарату. І все-таки з допомогою казок «для дітей неабиякої віку» М.Є. Щедрін зміг донести її до людей різку критику існуючого ладу. Для написання казок автор використовував ґротеск, гіперболу і антитезу. Також для автора був має велике значення эзопов мову. Намагаючись приховати від цензури істинний сенс написаного, доводилося використовувати зоологічні маски, які переховували у справжню політичну сутність образов.

У 1883 року з’явилася знаменита «Премудрий піскар», став за минулі сто років хрестоматійною казкою М.Є. Щедріна. Сюжет цієї казки відомий кожному: жив-був піскар, який спочатку нічим не відрізнявся від масі собі подібних. Але, боягуз характером, вирішив він усе життя прожити, не висовуючись, у своїй норі, здригаючись від кожної шереху, від транспортування кожної тіні, яка майнула поруч із його норою. Ось і життя минуло повз — ні, ані дітей. Ось і зник — чи сам, чи щука яка заковтнула. Тільки перед смертю замислювався піскар про прожитого життя: «Кому він допоміг? Кого пошкодував, що він взагалі зробив хорошого? — Жив — тремтів і помирав — тремтів». Тільки перед смертю усвідомлює обиватель, що нікомувін непотрібен, ніхто не знає і про нього не згадає. Але це — сюжет, зовнішня сторона казки, те щоб поверхні. Суть карикатурного глузувань зі М.Є Щедріним добре пояснив художник А. Каневський, що робив ілюстрації до казці «Премудрий піскар»: «…кожному зрозуміло, що М.Є. Щедрін каже щодо рибі. Піскар — боягузливий обиватель, тремтячий за власну шкуру. Він людина, а й піскар, у цю форму пануючі в селі його письменник, і це, художник, повинен її зберегти. Завдання моє - поєднувати образ заляканого обивателя, прожив принизливу життя, і пічкура, поєднати риб’ячі і людські властивості. Дуже важко „осмислити“ рибу, дати їй позу, рух, жест. Як відобразити на риб’ячому „особі“ навіки застиглий страх? Фігурку пічкура — чиновника доставила мені чимало клопоту…». Страшну обивательську відчуженість, замкнутість у собі виділяє письменник в «Премудром пескаре».

М.Є Салтикову-Щедріну гірко й боляче за російського людини. Численні політичні виступи проти трусів, зрадників революційному справі, обивателів, які мають особисте міщанське добробут вище справи революції - ось головною темою даної казки.

У основу казки «Самовідданий заєць» покладено той самий ідея, що у «Премудром пескаре». У образі самовідданого зайця, догідливо отдающего себе розтерзання вовку, М.Є. Салтиков-Щедрін висміює ті частини «добромисної» інтелігенції, яка, відмовившись від активних методів боротьби, думала, що може бути договір, мирну угоду з самодержавством. У образі вовка сатирик має на увазі царський режим, який знає ніяких компромісів у боротьбі з революцією. Тут головним героєм — «заєць» — не шляхетний ідеаліст, а обиватель, багатообіцяючий на доброту «хижаків». Заєць вважав, аби вовк вправі позбавити її життя. Правильно влаштовано, що сильні повинні поїдати слабких. Такою була життєва позиція зайця. Автор висміює всі негативні риси цього, саме покірність, страх перед життям. Звідси М.Є. Щедрін і використовував відповідні зоологічні маски. Якщо боягуз, покірний і смиренний, отже, — це заєць. А грізна сила, що він боїться, — це вовк.

М.Є. Щедрін все час підкреслює, що вершителем доль країни є народ. У неперервному зв’язку з цим по-новому М.Є. Щедрін вирішує про патріотизм, вважаючи справжнім патріотом батьківщини народ. Письменник обурюється, говорячи про невігластві і забитості російського народу. М.Є. Салтиков-Щедрін з болем у голосі каже, у Росії є такі люди, їх чимало, які бояться протиставитися експлуататорів. Такі люди уникають боротьби. М.Є. Щедрін неспроможна змиритися зі своїми дурістю і сліпий вірою тим, хто їх використовує, зробила їх життя несчастливой.

Усі теми казок М.Є. Щедріна пов’язані між собою. Якщо попередніх казках письменник я виступав проти смиренності обивателів, то оповіданні «Дикий поміщик» М.Є Салтиков-Щедрін обличчям до особі зіштовхує експлуататорів й експлуатованих. М.Є. Щедрін викриває тут паразитизм, людиноненависництво, приреченість поміщика і велич, силу, розум народу. У цьому казці наголошується думка про несправедливості суспільного устрою, розділеного на імущі і незаможні класи. У «Дикому поміщику» М.Є. Щедрін сатирично зображує самодуда — поміщика, вообразившего, які можна найкраще влаштувати своє існування без допомоги мужика, шляхом його «утискання» і «скорочення». Витівка скінчилася катастрофічно для поміщика. Без селян поміщик перетворився на брудна і дике тварина, вона втратила людську подобу, людські манери, деградировав цілком і морально робота як фізично. Ні селянина — немає податей, немає їжі, немає одягу — нічого немає. Поміщики не звикли працювати, вони всі перекладали на плечі селян. Хоча самі, тоді, як селянський люд працював, «ніжили своє тіло біле, тіло біле, недолуге, розсипчасте!». Поміщики перебувають у цілковитій залежності від кріпосного праці, тому М.Є. Салтиков-Щедрін і сміється над дурістю поміщика, возомнившего собі, що вона сама може керувати маєтком, годувати себе і навіть вдягати, працювати на полі. Хоча знаємо, що багато представників поміщицького класу навіть своїм маєтком було неможливо розпоряджатися. Письменник підкреслює працьовитість, кмітливість й уміння російських селян, які день у день терпіли гне їх помещиков.

Протиставленням тунеядца-помещика і труженика-мужика М.Є. Щедрін вкотре підкреслив у цій казці свою ненависть до класу експлуататорів й симпатію до трудовому народу.

Образ російського народу — трудівника дуже добре автор розкрив в казці «Коняга». Символом замученої, знівеченої століттями рабства мужицької Росії є Коняга з однойменної казки. Це узагальненим образом народу, знемагаючого під вагою непосильного праці. М.Є Салтиков-Щедрін показав нестерпно скрутне становище селянства в умовах поміщицьке — буржуазного ладу. Коняга — селянин, працю якого джерело життю всіх класів суспільства. Завдяки йому ми на неосяжних полях Росії зростає хліб, який пожирають експлуататори, а сам Коняга живе надголодь, його доля — вічна робота: «З століття ціпеніє грізна, нерухома громада полів, як силу казкову в полоні себе чатує. Хто звільнить цю силу з полону? Хто викликає в світло? Двом істотам випала частку це завдання: мужику так Коняге…». Цими словами сказано все, охарактеризована скрутне життя російського народу. Образ Коняги типовий всім селян на дореформеної Росії. М.Є. Щедрін у своїй казці співчуває народу-труженику, описуючи його каторжну працю. Письменник малює моторошну картину російського зубожіння, бруду, виродження. Цим він закликає долати відсталість і невігластво російського народу: «Яку життя веде цей дикий, озлоблений з голоду народ — це навіть уявити,» — вигукує М.Є. Щедрін, описуючи жахливу атмосферу, у якій «робиться російська копійка». Співчуває Салтыков російському селянинові, але викриває все каліцтва, протиріччя, всю гнилостность кріпосницького держави. Сам М.Є. Салтиков-Щедрін мріяв, що таке життя селянства зміниться на краще після звільнення від кріпосного гніту. У захист прав пригніченого народу виступає М.Є. Щедрін в «Коняге», коли говорить про образі Коняги. Серце кров’ю обливається, коли М.Є. Щедрін говорить про задавлених і принижених мужиків. Набатом звучить голос письменника, який закликає селян повстати проти поміщика. У казці «Коняга» автор закликає замислитися над питанням, чому найважчий працю приносив досі людині саму безнадійну бідність, чому такі легка і весела життя пустопляса-барина.

Протест проти несправедливості, проти брехливих правителів достукується до казці М.Є. Щедріна «Ворон-челобитчик». У образі ворона-челобитчика письменник зобразив важку доля селян після реформи 1861 року, їхню вбогість, руйнування, голод, беззахисність. Гнобителі не хочуть змінювати у житті простого народу, а, навпаки, збільшують податки, творять беззаконня стосовно селянам: «Так це й досі йде: вороння розоряється, а скарбниця не наповнюється». Душились всі спроби висловлювання свою думку, так ворон бив чолом і в яструба, і в кречета, але вони не бажали слухати його, оскільки він говорив справжню правду про руйнуванні, голод і непосильному праці. І знову М.Є. Щедрін яскраво намалював образ великого російського народу, шляхетного, великодушного, який приховує у собі невичерпні сили, і викриває продажних і брехливих правителів царської Росії: «Щоправда твоя споконвіку усім відома, так, отже, є у ній порок, коли вона сам собою не проявляється… Що й казати, лети! Та хоч тобі очі за твою правду не выклевали».

Чому з такою ненавистю, з такою нищівним сарказмом бичує М.Є. Щедрін в казках поміщиків і правителів?! Чому він малює сатиричний тип експлуататора?! Так оскільки письменник вже заздалегідь знав про загибель самодержавства і лише експлуататорського ладу синапси і хотів продемонструвати справжнє обличчя, все злодіяння, їм скоєні. У межах своїх казках про поганому народі й правителях-самодурах М.Є. Щедрін ставить політичні питання, як і «Вороне-челобитчике» — це необхідність перемен.

Закриті казки М.Є Салтикова-Щедріна… Однак у голові досі плутаються думки. Що й казати хотів сказати нам автор, описуючи той чи інший образ? Який смисл він хотів донести її до читача? Читати М.Є. Салтикова-Щедріна досить непросто. Тому, то, можливо, багато не зрозуміли сенсу його казок. Та більшість «дітей неабиякої віку» оцінили творчість великого сатирика належне. У «Казках» і сатиричних циклах 80-х особливо яскраво розкрився художнім образом Щедрина-сатирика, неповторне своєрідність його мови. Тут езопівська манера листи набула свого блискуче вираз. Глибокий політичний сенс вкладено в імена героїв, у тому дії, в мова, в метафори. М.Є. Щедрін використовує традиційні казкові прийоми, казкові образи, прислів'я, приказки, приказки і надає їм яскраво виражену політичного забарвлення. Так, все хижі і підступні звірі і птиці у М.Є. Щедріна — експлуататори, а беззахисні тварини — гноблений народ. Образи тваринного світу у казках давали широкі можливості робити найглибші сатиричні обобщения.

Відомо, яку політичну гостроту і ідейну глибину містили у собі сатиричні формули М.Є. Щедріна, передані езоповою мовою. М.Є. Щедрін у відсутності можливості сказати прямо, що все систему управління царської Росії породжена несправедливим експлуататорським строєм «що потрібно змести повністю, — він писав, що представники правлячих класів, виведені у творах, висловлюють «невещественных відносин речовинне зображення». Він заявити відкрито, що знемагає «під ярмом безумства», у тому, що «людини, яке живить лободою», оточує «морок», з яких необхідно знайти вихід. Він закликати відкрито: «Повстаньте! Сметите самодержавство!, а показував Іванушку (народ), який «ударом кулака» перешиб дупло, в якому мешкав «гнилої богатир» — самодержавство («Богатырь»).

Сатира М.Є. Щедріна зривала маски з експлуататорів, навчала «ненавидіти лицемірство і бездушність». Будучи письменником найвищою мірою ідейним і політично активним, М.Є. Щедрін вважав, що література повинна відбивати класову боротьбу, яка відбувається у суспільстві. Письменник, каже М.Є. Щедрін, повинен пам’ятати про роль пропагандиста і виконувати її самовіддано: «Література і пропаганда — один і той ж… Тіни, створені літературою, завжди йдуть далі тих, які мають на певний рынке».

Більшість «Казок» написано М.Є. Щедріним за доби крайнього загострення реакції. Вони вбачається як критика крепостническо-политического ладу, а й моралістичне значення, боротьба проти недоліків людського характеру. Немає нічого дивного, що «Казки» М.Є. Щедріна, які викривали реакціонерів, робили величезне революційне дело.

Наприкінці хочеться додати, що висловлені письменником в казках думки сучасні і сьогодні. Сатира М.Є. Щедріна перевірено часом і особливо гостро вона звучить, під час соціальних негараздів, схожих на ті, що переживає сьогодні Россия.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet.