Бурлацькі пісні

Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара Факультет української й іноземної філології та мистецтвознавства РЕФЕРАТ З української народної творчості

На тему

«Бурлацькі пісні»

Виконала: Перевірила:

Студентка групи УУ-10−4 доц.каф. Біляцька В.П.

Довгаль Т.А.

Дніпропетровськ, 2010

ЗМІСТ Соціально-побутові пісні

Бурлаки Бурлацькі пісні

Соціально-побутові пісні

пісня бурлацький козацький Соціально-побутові пісні - це великий масив епічних народно-пісенних творів про економічні та політичні умови життя різних соціальних груп населення, про їхню історичну роль у становленні та розвитку українського суспільства, у формуванні національних норм етики й моралі.

Коротко кажучи, про всіх і про все: гірку долю простого люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні, побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів до кращого життя тощо. Як писав Микола Гоголь, для України народні пісні - це все: «і поезія, і історія, і батьківські могили».

За тематичними і жанровими ознаками соціально-побутову фольклористику розділяють на такі цикли пісень: козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін. Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони об'єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.

Виникнення і розвиток козацьких пісень пов’язані з історією козацтва (ХV-ХVПІ століття). їхня тематика різноманітна: підготовка і від'їзд козака до походу, прощання з рідними, сутичка з ворогами, смерть на полі бою, нелегка доля в неволі, туга за батьківщиною та родиною («Ой у лузі, та ще й при березі»).

В образах головних героїв пісень втілені волелюбність українського народу, непримиренність до соціального й національного гніту. Саме цими мотивами вони споріднені з історичними піснями й думами.

І стилістично, і тематично до них близькі гайдамацькі пісні, в яких оспівано боротьбу народних мас проти феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту польської шляхти у XVIII столітті. На території Буковини і Закарпаття були популярними гайдуцькі пісні, що зафіксували боротьбу слов’янських народів проти турецьких загарбників у ХV-ХІХ століттях.

Хоч деякі походи і перемоги в згаданих циклах пісень були романтизовані, все-таки в них переважали мінорні мотиви, бо людям важко було змиритися з тим, що дужі, молоді хлопці змушені були відриватися від звичної, улюбленої хліборобської праці, багатьом з них довелося накласти головами на чужині, залишивши на рідній землі вдів і сиріт. Коли відстоювалися інтереси свого народу, то захист рідного краю сприймався як почесний обов’язок, коли ж після введення рекрутської повинності з села почали насильно забирати у військо міцних працездатних хліборобів, щоб їхніми руками здійснювати чиїсь авантюрні експансіоністські плани, а їхня відсутність лягала важким тягарем на жіночі плечі, то відповідно змінювалися і настрої народу, в пісенній творчості з’являлися нові мотиви. Виникали рекрутські та солдатські пісні.

В різних сюжетних варіантах висловлювалося співчуття юнакам, які «лише сіяли та орали, ціпом молотили», а тепер їх змушують через муштру призвичаюватися до зброї («Вилітали орли з-за крутої гори»).

Особливо трагічні долі вихідців із села зображені в бурлацьких піснях. Бурлаки — це бездомні, самотні люди, які в ХVІ-ХІХ століттях наймалися вантажниками, чорноробами у риболовецьких артілях на Дніпрі, Дунаї, Дністрі, Чорному морі. Вони — народ працьовитий, дружний, але знедолений: без дружини, родини поневіряються на чужині, змушені вмирати в самоті («Та забіліли сніги», «Горе мені на чужині»).

За тужливими образами, поетичними тропами близькі до бурлацьких пісні заробітчанські, строкарські, наймитські. Найдавніші і них виникли в середовищі зубожілих козаків, зайнятих на відхожих промислах (цукроварнях, мануфактурах, шахтах).

Інтенсивний розвиток капіталізму прискорив процес пролетаризації селянства, посилив його експлуатацію. Тяжка праця заробітчан, їхня безправність, зловживання роботодавців — основні теми народних пісень. Історичне значення заробітчанської поезії ще й в тому, що своїми сюжетами вона започаткувала в Україні робітничу пісню.

Не легше жилося й строкарям, молодим людям, убогі батьки яких за завдаток віддавали їх заможним на домовлений строк (звідси й назва «строкарі»). Відробляти завдаток доводилося виснажливою працею, зносячи постійні знущання господаря («Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом»).

У кріпацьких піснях найяскравішими сатиричними образами засуджена панщина, дармова примусова праця закріпаченого селянина у господарстві поміщика. У різноманітних сюжетних варіантах пісень селяни не лише з сумом, відчаєм, а й з невгасимим гнівом, обуренням засуджують негідну поведінку поміщиків та їхніх економів, які розкошують, гуляють, бешкетують, визискуючи селян («А в неділю пораненько»).

Складні економічні й соціальні умови згубно впливали на родинне життя. В пісенних сюжетах знаходимо постійні конфлікти між подружжям, сварки, бійки, розлучення, бідування сиріт («Ой зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому»).

Порівняно з іншими родинний цикл все ж не такий похмурий. Тут трапляються майстерно виписані ліричні сцени, привабливі образи дівчат і парубків, дотепний гумор. Навіть тяжка праця опоетизована. І хоч вона інколи позбавляє права на особисте життя («Посадила огірочки»), проте працьовиті люди завжди в пошані. їх люблять, і вони відповідають взаємністю. І найтяжча праця не може згасити палких почуттів («Ой у полі нивка»).

Соціально-побутові пісні різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні епітети, порівняння.

У соціально-побутових піснях українського народу узагальнено відбився світ людських доль в усьому його різноманітті.

Бурлаки Бурлаками називали людей, що не мали власного притулку або поневірялися на чужині, далеко від рідної домівки. Ними ставали втікачі від феодального гніту, але так називали і наймитів, що заробляли на шматок хліба по чужих людях.

Бурлаки — це селяни, які, втікаючи від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки. Ця суспільна верства з’явилася у період Руїни, після скасування кріпацтва у 1861 р.

Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали самі до себе; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив. Частково це були колишні козаки, що після знищення Січі, не маючи дому, рятувались від розправи збоку російської влади, каторги чи заслання, втікали до окраїн України — доходили до Молдавії, Криму, Дону.

Не слід ототожнювати з бурлаками в Росії, де так називали робітників, що до розвитку пароплавства пересували річкові судна за допомогою линви чи весел. В Україні слово «бурлака» має інше. Більш узагальнююче значення — бездомна самотня людина, як правило, неодружена, або яка з певних причин покинула сім'ю.

Бурлацькі пісні

Бурлацькі пісні неоднорідні за походженням. Основну групу бурлацьких пісень складають твори про поневіряння втікачів від кріпаччини. Найпоширеніші теми — бідування на чужині, туга за родиною, нарікання на лиху долю. «Степ веселий, край далекий, та ніде прожити» — такий лейтмотив багатьох із них. Гнів проти поневолювачів, протест проти соціальної несправедливості виливався у стихійні виступи: «Будем багатих убивати, а бідних награждати».

Більшість бурлацьких пісень пройнята сумними настроями, що їх породжувало бездомне життя на чужині, тривожні думки про осиротілу родину, жаль за змарнованими молодими роками.

Бездольне бурлацьке життя порівнюється з ранньою росою: Вітер повіє, сонечко пригріє,

А роса на землю впаде, -;

Ой то так моє життя бурлацькеє

Та отак марно й пропаде!

З глибоким співчуттям змальовується бурлака, що помирає на чужині. Образи білих снігів, одинокого дерева зі спущеним гіллям, нагнітання різного типу повторів, що підкреслюють самотність бурлаки, звертання до такого ж безщасного брата-товариша, пестливо-зменшувальні форми слів — усе це надає трагічного звучання пісні «Забіліли сніги»: Забіліли сніги, Забіліли білі,

Ще й дібровонька, Та ще й дібровонька.

Заболіло тіло Бурлацькеє біле, Ще й головонька…

Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж в родинно-побутовій ліриці, більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується тісний зв’язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями.

Настрій туги за рідним краєм, сім'єю, образ смерті на чужині передається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних в народній ліриці:

схилена вишнева гілка — дружина, що втратила надію на повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі - бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що б'ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває - туга, що точить бурлака.

А бурлака добре робе, А бурлака добре робе Аж піт очі заливає,

Гей, гей, піт очі заливає.

А хазяїн п'є-гуляє,

А хазяйка єго лає,

Гей, гей, а хазяйка його лає:

— А де був, бурлак, волочився, Вечеряти опізнився?

А лягай, бурлак, і так спати, Бо нічого ж вечеряти, А до порога ж головами, Вставай рано за волами. ;

А устав бурлак — не вмивався

І в постоли не вбувався, За волами поспішався.

А біжить бурлак та ще й свищить, Під ногами комиш тріщить;

Іде бурлак, гукаючи Та сірих волів шукаючи.

Окрему групу складають пісні про поневіряння бурлаки в наймах. Бурлака «гірко робить, аж піт очі заливає», зазнає незаслужених образ від господаря. Ідейно й тематично такі бурлацькі пісні зливаються з наймитськими.

Використані джерела

1.http://www.ukrtvory.com.ua/sotspobutpisni.html

2.http://proridne.com/content/пісні/бурлацькі/

3.http://ebk.net.ua/Book/synopsis/ukrlit/009.htm

4.http://www.referado.com/referat.php?id=6943

5.http://uk.wikipedia.org/wiki/Наймитські_пісні

6.Лановик М. Б., Лановик З. Б. Усна народна творчість:Підручник. — К.:Знання-Прес, 2001. — 591с.

7.Українська народна поетична творчість. Хрестоматія. — К.: Рад. Школа, 1968.