Любование бешкетом, заповзятістю, майстерністю українських козаків у повісті «Ніч перед Різдвом»

Любование бешкетом, заповзятістю, майстерністю українських козаків у повісті «Ніч перед Рождеством».

М. Б. Храпченка пише: «З власного світлого настрою поруч із «Травневої ночі» і «Сорочинського ярмарком» стоїть «Ніч перед Різдвом». Основний фон, у якому розгортається дію повісті, — народний свято з його барвистими обрядами, його задерикуватим веселощами. «Важко розповісти, як гарно поштовхатися, у таку ніч, між кучею регочучих і співаючих дівчат та між парубками, готовими попри всі жарти і вигадки, які може лише навіяти весело смеющаяся ніч. Під щільним кожухом тепло; від морозу ще жвавіше горять щоки; але в пустощі сам лукавий підштовхує сзади"20.

И хоча комічні події та пригоди героїв в «Ночі» займають чимале місце, Гоголь тут понад тісно зливає гумор із зображенням людських характерів.

Ярко окресленої індивідуальністю має Вакула. Боязкий і сором’язливий з нареченою, Вакула стає моторним і сміливим, коли вирішує подолати, які стоять з його шляху. Перед силачем відступає сам чорт, якого Вакула спритно надуває. Хитру «дипломатичність» виявляє Вакула в Петербурзі під час зустрічі запорожцями, і потім і прийомі в цариці. Вакула щедро обдарований природою; майстер попри всі руки, він має і таланту художника. Ми бачимо Вакулу очима панів, очима палацу: безглуздого, хоч і гарного хлопця з дикими словами, забавного ведмедя, з другого бокуочима народу: простого, тямущого, розумної людини, який «у своїй запорізькому сукню міг почесться красенем, не дивлячись на смагляве обличчя». Вакула вихідця з тієї середовища, яку важко підпорядкувати повністю, яку можна позбавити самобутності і народності. Пригадаємо розмову запорожців в палаці із Катериною. Катерина запитує, чи добре містять її гостей, потім вони відповідають: «Та спасиби, мамо! Провиянт дають хороший (хоча барани тутешні зовсім те, що з нас стало на Запоріжжі) чому ж ми жити „якнибудь? …“ Потьомкін поморщився, бачачи що запорожці кажуть зовсім інше, і він їх вчив …».

Ах, як лукаві промови козаків, як вільні вони, і прихований сенс слів їх, змушує читачів захоплюватися розумом простого народу, склонившегося, але що сховала в вуса посмішку, перед можновладцями.

Не забарилися козаки похвалити своє Запоріжжі, з вольністю якого вирішило покінчити царському уряду! І як лукава їх фраза, до якої причепишся, хоча він і носить глумливозухвалий характер: «чому ж ми жити «якнибудь? …».

Лукавство позначається на тому, що — як помічає подумки коваль Вакулахто з ним на відмінному російській мові запорожці висловлюється з царицею, «мов зумисне, самим грубим, зазвичай званим мужицьким нарєчієм. «Хитрий народ!» — подумав вона сама собі: «вірно недаремно він це делает"21. Звісно, запорожці роблять це задарма. З одним боку, вони показували цим цариці і Потьомкіну свою рішучість не підпорядковуватися утеснениям. З іншого боку, вони зберегли за собою «маневрену» зробити вид, що ні розуміють розв’язання тих чи інших панских питань.

Поющая і танцююча молодь протистоїть Гоголем світу повсякденної, буденної неправди, втіленням якої, є дурні та неосвічені голова і лицемірна Солоха. Стихія свята утворює в повістях хіба що «світ навиворіт», контрастує у свідомості з тим ділової суєтою, прозою і казенщиною, які болісно вразили Гоголя за його перше з Петербургом Миколи 1"21.

При підготовці цієї роботи було використані матеріали із російського сайту internet.