Граматичні засоби вираження тактики образи

1. Використання 3 особи займенника (він, вона) та відповідних дієслівних форм щодо людини, безпосередньо присутньої під час розмови. Такий прийом у звичайному спілкуванні демонструє невихованість або неввічливість мовця, проте як комунікативний хід виконує функцію приниження опонента. Наприклад, І. Богословська, коментуючи виступ Ю. Тимошенко в прямому ефірі ток — шоу «Шустер-Lіvе», у її присутності висловлюється так: «Я не буду разговаривать с Юлией Владимировной, потому что у меня складывается впечатление, что она просто решила показать, что не совсем дружит с головой, и таким образом уйти от уголовной ответственности. То, что она говорит сегодня, не укладывается ни в какие ворота» («Шустер-Ьіуе» від 23.04.2010 р.). На лексичному рівні фіксуємо опосередковану оцінку дій опонента з приписуванням йому характеристик, пов’язаних із низьким інтелектуальним розвитком або хворобою («не совсем дружит с головой»), а на граматичному — вживання займенниково-дієслівних форм 3 особи однини для коментарів слів безпосереднього комуніканта.

В іншому випуску ток-шоу «Шустер-Ьіуе» цей прийом (дещо видозмінено) використовує Є. Царьков, депутат-комуніст, який у присутності Л. Кравчука зазначає: «Я к Кравчуку уважение иметь не буду, как к человеку, отобравшему родину у миллионов граждан Украины» («Шустер-Ьіуе» від 03.12.2011 р.). При цьому мовець називає опонента за прізвищем і коментує своє ставлення до нього, проте не звертається прямо як до співрозмовника, тобто наголошує на вдаваній відсутності опонента під час комунікативної взаємодії. Ми пропонуємо назвати цей прийом терміном «комунікативне ігнорування», що передбачає ігнорування присутності співрозмовника та штучне усунення останнього з розмови.

Прийом «комунікативного ігнорування» притаманний також неагресивним українським політикам, які таким чином намагаються уникнути переходу на особистості та прямих образ. Так, наприклад, О. Положинський, роздратований виступом М. Азарова, перед тим, як покинути аудиторію, голосно виголошує: «За що поважати цю людину? Що вона особисто мені зробила?» («Шустєр-Ьіує» від 02.02.2012 р.). Мовець не зважає на присутність свого опонента, він демонструє свою зневагу через комунікативне ігнорування. На мовному рівні це репрезентовано опосередкованою вказівною номінацією «ця людина» та граматичними формами 3 особи однини.

Наведений приклад демонструє також використання такого прийому, який О. Паршина називає вживанням дейктичних елементів для принизливої оцінки [7, с. 61]. Такими дейктичними елементами насамперед є займенники цей, той, такий, він тощо. У політичному мовленні в одному контексті зазвичай поєднують прийом вживання дієслів 3 особи однини та дейктичних елементів, що посилює комунікативне ігнорування, наприклад: І. Богословська: «Я сьогодні абсолютно офіційно заявляю на всю країну, що після того, що зробив цей пан сьогодні, він для мене особисто перестав бути першим Президентом України». Л. Кравчук: «А це для мене не має значення». І. Богословська: «Бо це сором національний». Л. Кравчук: «Це для мене робить честь… Що така панночка вже не вважає мене першим президентом. Може, це і добре» («Свобода слова» від 19.11.2009 р.). Обидва комуніканти активно послуговуються займенниковими формами для коментарів дій опонента. Крім того, вони використовують номінації «цей пан» і «така панночка», однак роблять це з метою не виявлення ввічливості, а навпаки, приниження співрозмовника. Вживання в присутності співрозмовника на його позначення граматичних форм 3 особи та вказівних займенників посилює ефект комунікативного ігнорування.

2. Використання форм 2 особи однини (ти) замість ввічливої форми займенника 2 особи (Ви) у зверненні до незнайомої людини. Ф. Бацевич розрізняє поняття «Ви-спілкування» та «ти-спілкування», вважаючи, що «це важливі ознаки комунікативної компетенції людини, володіння нею мовленнєвим етикетом» [2, 201]. Ти-кому — нікація є ознакою близьких стосунків між комунікантами. Проте свідоме вживання ти-форм у спілкуванні з незнайомою людиною свідчить про свідомий намір образити співрозмовника. Перехід від ввічливого Ви до панібратського ти вказує на зміну ставлення до комуніканта, на пониження його комунікативного статусу.

Українські політики навіть за умови близького знайомства під час політичних ток-шоу обирають ввічливий тип комунікації, вживаючи Ви-форми. При цьому вони здебільшого орієнтуються на аудиторію та дотримуються максим ввічливості Дж. Ліча. Порушення цих максим призводить до спонтанної заміни Ви-звер — нень ти-зверненнями, що детермінує агресивний тип спілкування й образи співрозмовника, наприклад: Н. Шуфрич: «Да ты помолчи чуть-чуть!» («Шустер-Ьіуе» від 04.09.2009 р.); В. Колесниченко: «Ты вообще закрой рот! Слушай, баба, вали отсюда!» («Шустер^іуе» від 06.03.2012 р.). В обох випадках мовці підвищують голос, вони роздратовані або співрозмовником, або комунікативними умовами. Вживання ти-форм поєднується з використанням імперативних граматичних конструкцій, прагматика яких є чітко окресленою — наказом. Політики при цьому виступають агресивними мовними особистостями, які роздратовані й намагаються наказати співрозмовникам, як саме їм поводитися. Так граматичні форми й синтаксичні конструкції можуть виражати образу навіть без поєднання з лексичними засобами.

І хоча О. Паршина стверджує, що використання образ притаманне мовним особистостям «конфліктно-агресивного типу» [7, 61], серед українських політиків цю тактику можна помітити також у мовленні врівноважених, неконфліктних політиків. Загалом використання образ, вербальної агресії й комунікативного ігнорування характеризує українську політичну комунікацію, є характерним для українських політиків як мовних особистостей. Українські політики часто здійснюють перехід на особистості, використовують образи співрозмовника, вживають знижену лексику та граматичні конструкції, покликані принизити адресата.

Перспективи нашого наукового дослідження полягають у подальшому вивченні комунікативних тактик, представлених як у вираженні вербальної агресії в політичному дискурсі, так і в не — конфліктній інтерактивній взаємодії українських політиків.